Постанова

від 14.07.2021 по справі 902/1213/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року Справа № 902/1213/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 22 квітня 2021 року в справі №902/1213/20 (суддя - Матвійчук В.В.)

час та місце ухвалення рішення: 22 квітня 2021 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:50 год; повний текст рішення складено 29 квітня 2021 року

за позовом Вінницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяпроморенда"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - Слюсар О.В..

ВСТАНОВИВ:

Вінницька міська рада (надалі - Позивач) звернулася в Господарський суд Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницяпроморенда (надалі - Відповідач) про зобов`язання Відповідача звільнити самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га (в межах зони особливого режиму забудови) розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, біля буд. 10 (біля земельної ділянки кадастровий номер 0510136300:01:048:0011) шляхом демонтажу бетонної огорожі, нерухомого майна (капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,00009 га та частину капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0038 га та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням меж у відповідність до кадастрового плану виготовленого МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" від 11 грудня 2019 року за рахунок Відповідача.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що проведено обстеження земельної ділянки Вінницької об`єднаної територіальної громади, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, біля буд.10-Б (біля земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:048:0011) за результатами якого встановлено, що Відповідач самовільно зайняв земельну ділянку Вінницької об`єднаної територіальної громади площею 0,0174 га (в межах зони особливого режиму забудови) шляхом встановлення огорожі без відповідних дозвільних документів. Крім того, на земельній ділянці Вінницької об`єднаної територіальної громади площею 0,0174 га розміщені об`єкти нерухомого майна капітальна нежитлова будівля площею 0,0009 га та частина капітальної нежитлової будівлі площею 0,0038 га.

Вважаючи, що земельна ділянка під вказаними об`єктами Відповідачем використовується самовільно без правовстановлюючих документів, Відповідач, посилаючись на положення статей 78, 80, 83, 152, 153, 211, 212 Земельного кодексу України просить суд прийняти рішення про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької об`єднаної територіальної громади площею 0,0174 га (в межах зони особливого режиму забудови) розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, біля буд.10-Б (біля земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:048:0011) шляхом демонтажу огорожі, нерухомого майна (капітальної нежитлової будівлі площею 0,0009 га та частини капітальної нежитлової будівлі площею 0,0038 га) та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням її меж згідно кадастрового плану, виготовленого 11 грудня 2019 року.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22 квітня 2021 року в справі №902/1213/20 в задоволенні позову відмовлено (том 1, а.с. 182-192).

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що зобов`язання особи в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому майна є порушенням права власності Відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України, тому зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлями, які належать на праві власності Відповідачу, з посиланням на її самовільне зайняття. Суд вказав, що відсутність у Відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у тому числі, з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні також вказав, що звертаючись із вимогою про зобов`язання Відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0172 га, Позивач під час судового розгляду не довів фактичних меж такої земельної ділянки з її точними координатами, точним розташуванням і точним розміром, що не дає можливості суду дійти висновку про самовільне зайняття конкретної земельної ділянки або її частини. До Акту обстеження земельної ділянки №278/9-03-3 від 18 грудня 2019 року не додано будь-яких відповідних документів, які б підтверджували місце розташування земельної ділянки, яку позивач вважає самовільно зайнятою і просить звільнити.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що Позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування встановлення зони особливого режиму забудови на земельній ділянці площею 0,0172 га, визначеної у відповідності до вимог діючого законодавства земельної ділянки з таким розміром, а також законодавчо визначених підстав, якими обґрунтовується необхідність знесення об`єктів, що належать Відповідачу на праві власності.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 2-6) в якій з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема, виходив з того, що за результатами тахеометричної зйомки, проведеної спеціалістами міського комунального підприємства Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури , згідно кадастрового плану від 11 грудня 2019 року і за результатами виходу на місце та обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади встановлено, що Відповідач самовільно зайняв земельну ділянку Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га (в межах зони особливого режиму забудови) шляхом встановлення бетонної огорожі без відповідних дозвільних документів. На земельній ділянці Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га розміщені об`єкти нерухомого майна: капітальна нежитлова будівля (КН) площею 0,0009 га та частина капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0038га, що підтверджується кадастровим планом від 11 грудня 2019 року, земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості Відповідача.

Вважаючи, що земельна ділянка під вказаними об`єктами Відповідачем використовується самовільно без правовстановлюючих документів, Відповідачу було направлено повідомлення про вжиття заходів щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, яке залишилося без виконання. При цьому, як вказує апелянт судом першої інстанції не взято до уваги, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, тому спірна земельна ділянка є комунальною власністю. Сам факт незаконного заволодіння Відповідачем земельною ділянкою свідчить про позбавлення Позивача права і можливості здійснити щодо розпорядження чи розроблення будь-якого технічної документації на землю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 травня 2021 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, апеляційну скаргу Позивача залишено без руху.

11 червня 2021 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками (том 2, а.с. 32-39).

На підставі службової записки головуючого судді по справі №902/1213/20 (у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії суддів) розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 червня 2021 року за № 01-04/308 було призначено заміну судді-члена колегії у даній справі.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи було призначено склад колегії суддів для розгляду справи №902/1213/20: Василишин А.Р. - головуючий суддя; суддя - Бучинська Г.Б.; суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 червня 2021 року у справі №902/1213/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 червня 2021 року в справі №902/1213/20 призначено розгляд апеляційної скарги на 14 липня 2021 року об 14:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 липня 2021 року було задоволено клопотання представника Позивача та представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначено розгляд справи №902/1213/20 в режимі відеоконференції з Господарським судом Вінницької області.

6 липня 2021 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Відповідача, відповідно до змісту котрого, Відповідач просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, при цьому вказавши, що Відповідач не захоплював самовільно земельну ділянку, що визначена в позові, будівлі та огорожу, які Позивач просить знести він не встановлював, а набув відповідним чином право власності на нерухоме майно. На підтвердження обставин, викладених в поясненнях, Відповідачем подано документи, що підтверджують набуття ним право власності на нерухоме майно м. Вінниця, вул. Ватутіна, буд.10-Б та земельну ділянку з кадастровим номером 0510136300:01:048:0011.

В судове засідання від 14 липня 2021 року представник Позивача не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що Позивач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання (том 2, а.с. 72).

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 25 червня 2021 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України). З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Позивача за наявними в матеріалах справи доказами.

Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без участі представника Позивача.

В судовому засіданні від 14 липня 2021 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник Відповідача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Позивача, з підстав, наведених у відзиві, просив суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення. Зазначив, що Відповідач не захоплював самовільно земельну ділянку, що визначена в позові, будівлі та огорожу, які Позивач просить знести він не встановлював, а набув відповідним чином право власності на нерухоме майно. Вважає, що даним позов порушується право власності Відповідача, яке набуто на законних підставах, що виключає можливість застосування статті 212 ЗК України. Як вказує представник Відповідача, в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують набуття Відповідачем права власності на нерухоме майно та земельну ділянку з кадастровим номером 0510136300:01:048:0011. Позивач не підтвердив відповідними доказами того, що об`єкти нерухомого майна, про знесення яких клопоче Позивач, відносяться до самочинно збудованого нерухомого майна.

Заслухавши пояснення Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Департаментом самоврядного контролю Позивача проведено обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, біля буд.10 Б (біля земельної ділянки кадастровий помер № 0510136300:01:048:0011).

За результатами тахеометричної зйомки, проведеної спеціалістами міського комунального підприємства Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури , згідно кадастрового плану від 11 грудня 2019 року і за результатами виходу на місце та обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади встановлено, що Відповідач самовільно зайняв земельну ділянку Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га (в межах зони особливого режиму забудови) шляхом встановлення бетонної огорожі без відповідних дозвільних документів.

На земельній ділянці Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га розміщені об`єкти нерухомого майна: капітальна нежитлова будівля (КН) площею 0,0009 га та частина капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0038га, що підтверджується кадастровим планом від 11 грудня 2019 року, земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості Відповідача.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки від 11 грудня 2019 року біля самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172га за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10Б розташована земельна ділянка з кадастровим номером №0510136300:01.048:0011 площею 1,4917га, яка на праві приватної власності належить Відповідачу, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 5 грудня 2019 року №НВ-0517790692019 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 3 грудня 2019 року №191366823. Дата державної реєстрації права власності на земельну ділянку 22 грудня 2008 року. Цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

На земельній ділянці за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10 Б розташований комплекс будівель та споруд загальною площею 4866,1м2, який на праві приватної власності належить Відповідачу, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 3 грудня 2019 року №191366823.

За результатами виходу складено Акт обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади від 18 грудня 2019 року за №278/9-03-3 (том 1, а.с. 7-8) та направлено на адресу Відповідача попередження від 19 грудня 2019 року за вих. №09-00-012- 65010 про обов`язок усунення порушення земельного законодавства, а саме необхідність негайного звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га, в межах зони особливого режиму забудови шляхом демонтажу бетонної огорожі, нерухомого майна (капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0009 га та частину капітальної нежитлової будівлі (КН) площею 0,0038 га та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням меж у відповідності до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку (том 1, а.с. 11-12). У попередженні зазначено про необхідність повідомити про вжиті заходи департамент самоврядного контролю міської ради в 5-ти денний термін з дня отримання попередження.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення №21050 15886386 6 попередження від 19 грудня 2020 року вручено за довіреністю представнику Відповідача 31 січня 2020 року (том 1, а.с. 13).

Проте, як вказує Позивач, вимоги попередження Відповідачем не виконано в добровільному порядку, що зумовило звернення в позовом до суду з вимогою про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади площею 0,0172 га шляхом демонтажу нерухомого майна, яке належить Відповідачу.

Аналізуючи спірні правовідносини сторін на предмет їх підставності звернення до суду та зважаючи на їх нормативно - правове врегулювання колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Разом з тим, суд зазначає, що у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Таким чином, при вирішенні даного спору дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

У разі встановлення того, що суб`єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, відсутність у нього документів на право користування земельною ділянкою не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Не є самовільним зайняттям земельної ділянки вчинення дій, які відповідно до закону є правомірними. Під такими діями слід розуміти укладення цивільно-правових угод, які передбачені чинним законодавством.

В силу дії статей 116, 125, 126 Земельного кодексу України: набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування; право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації; право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Із системного аналізу діючих норм права, котрі направленні на регулювання відносин щодо самовільного зайняття земельних відносин, вбачається, що законодавець чітко розділяє випадки самовільного користування земельною ділянкою та користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що потребує доведення в кожному випадку окремо.

Згідно протоколу загальних зборів №02-10 учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницьке АТП-10555 від 28 березня 2018 року вирішено створити Відповідача, єдиним учасником якого виступає ТОВ Вінницьке АТП-10555 . Даним протоколом визначено розмір Статутного капіталу Відповідача, який становить 1000000 гривень та вирішено внести до Статутного капіталу Відповідача належне ТОВ Вінницьке АТП -10555 майно, оцінивши його у відповідності до частини 2 статті 13 Про господарські товариства у 1000000 гривень. Склад та перелік майна, що вноситься до Статутного капіталу новоутвореного підприємства визначено даним протоколом та Актом приймання-передачі негрошового внеску до статутного капіталу Відповідача від 24 травня 2018 року, який становить:

· комплекс будівель і споруд площею 4866,1 кв.м. розташованих за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10Б, що належить учаснику на підставі права власності згідно Свідоцтва про право власності;

· земельна ділянка площею 1,4917 га, кадастровий номер 0510136300:01:048:0011, розташована за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна 10Б, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, ща належить Учаснику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (том 1, а.с. 80).

Відповідно до Акту прийому-передачі від24 травня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Вінницьке АТП-10555 передало, а Відповідач прийняв негрошовий внесок до статутного капіталу Відповідача до якого входить нерухоме майно, а саме:

· комплекс будівель і споруд площею 4866,1 кв.м. розташованих за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10Б, що належить учаснику на підставі права власності згідно Свідоцтва про право власності (адмінбудівля з прибудовами літ А площею 878,9 кв.м., будівля КТП літ. Б площею 115,6 кв.м., будівля механічної мийки агрегатів літ Е площею 38,8 кв.м., будівля складів та допоміжних цехів літ. Ж площею 547,9 кв.м., побутовий корпус літ. К площею 72,7 кв.м., будівля профілакторію літ. М площею 430,7 кв.м., будівля контори літ. Н площею 422,7 кв.м., бокси для легкових автомобілів літ. О площею 65,8 кв.м., будівля складу навісу для автомобілів літ. П площею 305,5 кв.м., будівля профілакторію з мийкою літ. Р площею 1780,3 кв.м., убиральна літ. Д , навіс стоянки автомобілів літ. З , сарай літ. У , ворота №1,2, вигрібна яма №3, відстійник №4);

· земельна ділянка площею 1,4917 га , кадастровий номер 0510136300:01:048:0011, розташована за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна 10Б, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, ща належить Учаснику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (том 1, а.с. 86).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №125404965 від 25 травня 2018 року Відповідачу на праві приватної власності належить комплекс будівель і споруд загальною площею 4866,1 кв м за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10б, що складається з: літера А адмінбудівля з прибудовою площею 878,9 кв.м, літера Б будівля КТП площею 115,6 кв.м, літера Е будівля механічної мийки агрегатів площею 38,8 кв м, літера Ж будівля складів та допоміжних цехів площею 547,9 кв м, літера К побутовий корпус площею 207,4 кв м, літера Л площею 72,7 кв м, літера М будівля профілакторію площею 430,7 кв м, літера Н будівля контори площею 422,7 кв м, літера О бокси для легкових автомобілів площею 65,8 кв м, літера П будівля складу-навісу для автомобілів площею 305,6 кв м, літера Р будівля профілакторію з мийкою площею 1780,3 кв м, літера Д убиральня, літера З навіс для стоянки автомобілів, літера У сарай, ворота №1,2, вигрібна яма №3, відстійник №4 (том 1, а.с. 29-30). Обставина щодо належності майнового комплексу Відповідачу на праві власності за вказаною адресою не заперечується Позивачем, про що вказано в позовній заяві та апеляційній скарзі.

За змістом статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Доказами, долученими до матеріалів справи підтверджуються обставини того, що Відповідачем у визначеному законодавством порядку та спосіб набуто право власності на комплекс будівель, які зареєстровано належним чином у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено Витягом №125404965 від 25 травня 2018 року.

При цьому, колегія суддів констатує, що зазначений майновий комплекс знаходиться на земельній ділянці площею 1,4917 га з кадастровим номером 0510136300:01:04860011, яка також належить Відповідачу на праві власності, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру НВ-0003852642019 від 4 жовтня 2019 року (том 1, а.с. 25-26).

Дана земельна ділянка придбана у Відповідача, згідно договорів купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17 березня 2006 року №786 та від 19 листопада 2008 року №9102, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 грудня 2008 року (том 1, а.с. 97).

Крім того, зважаючи на предмет позовних вимог щодо демонтажу нерухомого майна, яке як зазначено вище в даній постанові придбано та оформлено за Відповідачем у законний спосіб, колегія суддів зазначає таке.

Дослідивши технічну документацію зі складанням державного акта на право власності на земельну ділянку, зокрема реєстраційне посвідчення та довідки-характеристики вбачається перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ Вінницьке АТП-10555 №03-16/761 від 9 квітня 2003 року Регіональним відділенням ФДМ України по Вінницькій області.

Відтак, нерухоме майно, яке розміщено на земельній ділянці (в тому числі самовільно як вказує Позивач) було приватизоване Вінницьким АТП-10555 в процесі приватизації у визначеному законодавством порядку в 2003 році, яке в подальшому увійшло як внесок до статутного капіталу Відповідача в процесу його створення.

Крім того, згідно з Переліком нерухомого майна, переданого у власність ВАТ Вінницьке АТП-10555 №03-16/761 від 9 квітня 2003 року та Реєстраційного посвідчення у власність ВАТ Вінницьке АТП-10555 передано, крім іншого, 2 відстойники (п.8), ворота (№1), огорожа (№2 та №3).

В матеріалах справи міститься рішення №1332 від 31 травня 2012 року, у відповідності до якого Позивач оформив право власності за ПрАТ Вінницьке АТП-10555 на комплекс нежитлових будівель в цілому по вул. Ватутіна, 10Б, до якого, зокрема, ввійшли: вигрібна яма №3 та відстійник №4, ворота №1, огорожа №2 (том 1, а.с. 146).

Все вищевказане свідчить про те, що Відповідач не будував та не розміщував об`єкти нерухомого майна, а отримав їх у визначений законом спосіб, що вказує про безпідставність вимог Позивача пред`явлених до Відповідача про демонтаж об`єктів нерухомого майна, які ним не будувалися.

Відтак, оцінивши подані докази, суд зазначає, що частину майна, якого Позивач вимагає знести було побудовано ще до приватизації Вінницького АТП-10555, тобто до 2003 року і набуто Відповідачем у визначеному законодавством порядку, підставою ж користування земельною ділянкою, яку Позивач вимагає звільнити шляхом часткового знесення будівель, є набуття та реєстрація спочатку за ВАТ Вінницьке АТП-10555 , а згодом за Відповідачем права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення цього права і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Враховуючи те, що на всі об`єкти нерухомого майна та споруди, що входять до цілісного майнового комплексу (за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна, 10) належним чином підтверджене право власності, отримане ПрАТ Вінницьке АТП-10555 в 2003 році, судова колегія вважає, що Позивачем не доведено належними засобами доказування, попередній стан земельної ділянки, який був до будівництва цих об`єктів.

А відтак клопочучи про демонтаж нерухомого майна, яке набуто та оформлено у встановлений законом спосіб, Позивач (як орган державної влади) фактично вимагає демонтувати Відповідача свою власність.

Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

В силу положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом порядку.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

В той же час, суд дослідивши докази, долучені до матеріалів справи в контексті позовних вимог Позивача апеляційна інстанція приходить до висновку про відсутність обґрунтування та доведення належним чином наявності підстав щодо знесення належного на праві власності Відповідачу майна та наявності певного суспільного інтересу, захист якого вимагає подання такого позову.

За встановлених обставин вбачається, що позовна вимога про зобов`язання в примусовому порядку звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд (які є у законній власності Відповідача) є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що апріорі є недопустимо без відповідного правового обґрунтування необхідності такого втручання у мирне володіння майном.

Поряд з тим, відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі статею 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З вищенаведених норм діючого законодавства України слідує, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання майна, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться. Отже, право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

Аналогічні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №902/889/16, в котрій зокрема зазначено, що: виходячи з положень статті 377 ЦК, статей 120, 125 ЗК та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні .

В постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №127/23136/17, від 15 лютого 2018 року в справі №910/5702/17, від 12 червня 2019 року в справі №916/1986/18 міститься правова позиція щодо того, що фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, ще не є достатньою підставою для застосування відповідальності за самовільне зайняття цієї ділянки .

З наведених вище обставин вбачається, що зобов`язання особи в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного їй на праві власності майна є порушенням права власності Відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України.

Крім того, зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлями з посиланням на її самовільне зайняття, оскільки відсутність у Відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття, у тому числі, з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку, розташованого на ній нерухомого майна, відповідно у таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають.

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що навіть теоретично зважаючи на користування Відповідачем земельною ділянкою без будь яких правових підстав, зазначене не може бути підставою для обмеження права Відповідача саме як власника нерухомого майна на користування нерухомим майном (демонтувати котре просить Позивач), а й відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з позиціонуванням її як самовільно зайнятої .

У відповідності до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос компанія Навєра С.А." та інші проти Бельгії").

Мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи "Еванс проти сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубецька та інші проти України" "Гримковська проти України", "Хабровські проти України" тощо).

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Федоренко проти України" зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов`язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на "мирне володіння майном" у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Республіки Чехія").

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявний Акт обстеження земельної ділянки №278/9-03-3 від 18 грудня 2019 року, яким Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, за змістом якого під час обстеження установлено, зокрема, що в межах зони особливого режиму забудови площею 0,0172 га встановлена бетонна огорожа без відповідних дозвільних документів, розміщені об`єкти нерухомого майна, що належать Відповідачу на праві власності.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що Позивач, в межах наданих йому повноважень, взагалі не вживав заходів щодо виклику представників Відповідача для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України. Неможливість участі Відповідача при проведенні перевірки матеріалами справи не підтверджується.

Позивач не надав до Актів перевірки графічних матеріалів (кадастрового плану та плану земельної ділянки), з яких можливо б було визначити загальну площу самовільно зайнятої земельної ділянки. Наявні в Актах план-схеми земельної ділянки не підтверджують дійсну площу самовільно зайнятої земельної ділянки 0,0172 га.

Кірм того, дослідивши такий доказ суд апеляційної інстанції констатує, що акт обстеження земельної ділянки складено за відсутності уповноваженої особи Відповідача (в Акті відсутні підписи Відповідача про ознайомлення з його змістом), матеріали справи не містять жодного доказу вручення вказаного акту Відповідачу або направлення його поштою на адресу останнього, що свідчить про відсутність у даного доказу ознак належності та допустимості на підтвердження обставин самовільного зайняття Відповідачем земельної ділянки.

Крім того з Акту не убачається, що належні Відповідачу будівлі розташовано саме на земельній ділянці площею 0,0172 га та в межах зони особливого режиму забудови, при цьому Позивачем не доведено площі будівель, які Позивач вимагає знести. Зазначення площі будівель в таких одиницях, як гектар не відповідає тим одиницям, якими вимірюється площа будівель, інших доказів про визначення в натурі меж земельної ділянки площею 0,0172 га як об`єкту цивільних прав та кадастрового номеру, який би надавав можливість ідентифікувати наявність такої земельної ділянки також Позивачем не надано, як і не надано документів, у відповідності до яких встановлено зону особливого режиму забудови саме цієї земельної ділянки, що свідчить про відсутність в матеріалах справи доказів, котрі б вказували на індивідуальні характеристик виявленої Позивачем самовільно зайнятої земельної ділянки та нерухомого майна, демонтувати котре просить Позивач.

Під місцем розташування розуміють певне розташування об`єкта у просторі. Для земельної ділянки таке місце розташування визначається за її координатами (точніше, за координатами вершин багатокутника, який утворює земельну ділянку) в прив`язці до наявної геодезичної межі. Місце розташування земельної ділянки визначається при її формуванні.

Звертаючись із вимогою про зобов`язання Відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0172 га Позивач не вдовів фактичних меж такої земельної ділянки з її точними координатами, точним розташуванням і точним розміром, що не дає можливості прийти до висновку про самовільне зайняття конкретної земельної ділянки або її частини саме з особливим режимом забудови.

Статтями 38 та 39 Земельного кодексу України, визначено, що земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд інших об`єктів загального користування віднесено до земель житлової та громадської забудови та визначено, що їх використання здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Отже, зона особливого режиму має встановлюватись у відповідності до містобудівної документації. Зони особливого режиму забудови - це певні обмеження права на землю але ніяким чином не підстава для звільнення земельної ділянки. Їх режим і порядок встановлення визначаються відповідно до статті 39 Земельного кодексу України, Законів України Про основи містобудування , Про архітектурну діяльність , Про регулювання містобудівної діяльності будівельними нормами та правилами. Для земельних ділянок обмеження встановлюються в ході розробки документації землеустрою та регулюються генеральним планом. Такі обтяження підлягають державній реєстрацій в ДЗК (Державному земельному кадастрі) та набувають чинності в день реєстрації. Позивачем доказів такої реєстрації, як і відповідного документу, яким визначена зона особливого режиму забудови не матеріалів справи не подано.

Позивачем не надано доказів притягнення винних осіб до відповідальності за порушення земельного законодавства у встановленому законом порядку, що позбавляє суд можливості дійти до однозначного висновку про самовільне використання земельної ділянки саме Відповідачем.

Крім того, позовні вимоги сформульовані таким чином, що їх не можливо виконати в порядку примусового виконання, оскільки об`єкти індивідуально не визначено з прив`язкою до конкретної земельної ділянки на місцевості.

Підсумовуючи усе вищевстановлене у даній судовій постанові, колегія суддів приходить до висновку, що Позивачем надано до суду належних, достатніх та достовірних доказів, які б свідчили про встановлення зони особливого режиму забудови на земельній ділянці площею 0,0172 га, визначеної відповідно до вимог діючого законодавства з таким розміром, а також законодавчо визначених підстав, якими обґрунтовується необхідність знесення об`єктів, що належать Відповідачу на праві власності (докази віднесення такого нерухомого майна до самочинного матеріали справи не містять), а тому вказані дії не можуть кваліфікуватись в даному випадку як самовільне зайняття земельної ділянки, та бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Усе вищеописане є підставою для відмови в задоволенні позову щодо звільнення самовільно зайнятої Відповідачем земельної ділянки шляхом демонтажу певних об`єктів нерухомого майна.

Приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення.

З огляду на вищезазначене, Позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено вчиненням Відповідачем дій що б свідчили про самовільне зайняття спірної земельної ділянки так як і не доведено належності нерухомого майна (про знесення котрого клопоче Позивач) до самочинно збудованого.

Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги Позивача.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно положень частини 1 статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

З огляду на все вищевказане, апеляційний господарський суд залишає апеляційну скаргу Позивача без задоволення, а оспорювань рішення - без змін.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 22 квітня 2021 року в справі №902/1213/20 - залишити без задволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 22 квітня 2021 року в справі №902/1213/20 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №902/1213/20 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 15 липня 2021 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.