Постанова

від 28.04.2021 по справі 160/2545/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа №160/2545/20

адміністративне провадження №К/9901/36008/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого - судді - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Бугаєнко Н. В.,

представника позивача Монастирьов В. В.,

представника відповідача Шаповал В. В.,

представника 3-ї особи Камишникова Ю. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в касаційній інстанції адміністративну справу №160/2545/20

за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дніпровська міська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Чабаненко С.В., Чумак С.Ю., Юрко І.В.) від 19 листопада 2020 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" (далі - Товариство, платник податків, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкового органу від 13 грудня 2019 року № 0009590504.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено з розрахунку, що річне зобов`язання зі сплати орендної її плати становить 1 529 820,87 гривень або 9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час як рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09 січня 2013 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 березня 2013 року, у справі № 31/5005/6946/2012, внесено зміни у договір від 21 грудня 2006 року, якими встановлено річну орендну плату за земельну ділянку у розмірі 389 897,33 гривень. При цьому, податковим органом, на підставі власного тлумачення умов договору від 21 грудня 2006 року, визначено орендну плату в розмірі, що втричі перевищує встановлений пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, мінімальний розмір. Позивач зазначив, що податковий орган, не будучи суб`єктом цивільно-правових відносин за договором оренди, фактично втрутився у договірні відносини.

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року позов задоволено.

Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 13 грудня 2019 року № 0009590504.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з оплати судового збору у розмірі 21 020 гривень.

4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 23 грудня 2020 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року, залишивши в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року.

6. Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Витребувані матеріали справи з суду першої інстанції.

7. 09 лютого 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив Дніпровської міської ради на касаційну скаргу, в якому третя особа просила відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариства у повному обсязі.

8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у відкритому судовому засіданні.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 грудня 2006 року між Дніпропетровською міською радою та Товариством укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,2633 га, яка зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:246:0059 та розташована за адресою: місто Дніпропетровськ, вулиця Сімферопольська, 21, строком на 15 років (далі - договір від 21 грудня 2006 року).

10. За умовами договору від 21 грудня 2006 року річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1,3.

11. Пунктом 4.7 договору від 21 грудня 2006 року встановлено, що розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, в інших випадках, передбачених законом.

12. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09 січня 2013 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 березня 2013 року у справі № 31/5005/6946/2012, внесено зміни до пунктів 2.3, 4.1 договору від 21 грудня 2006 року, та викладено їх у наступній редакції:

"2.3. Нормативна грошова оцінка 1 квадратного метру земельної ділянки на момент внесення змін до договору складає 1 028,78 грн";

"4.1. Річна орендна плата за земельну ділянку на момент внесення змін до договору встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 389 897,33 грн. Річна орендна плата не є сталою та може змінюватись у разі зміни нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється цим Кодексом. Орендна плата вноситься орендарем, незалежно від результатів його діяльності на банківський рахунок Дніпропетровської міської ради, який попередньо в письмовій формі уточнюється орендарем щорічно, на початку бюджетного року".

13. Товариством було подано до контролюючого органу податкові декларації з плати за землю:

- від 26 квітня 2017 року з орендної плати за 2017 рік (уточнююча), якою визначено оренду плату у розмірі 509 940,29 гривень, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у сумі 13 455 243,98 гривень та розміру орендної плати 3%;

- від 12 лютого 2018 року з орендної плати за 2018 рік, якою визначено оренду плату у розмірі 509 940,29 гривень, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у сумі 13 455 243,98 гривень та розміру орендної плати 3%;

- від 07 лютого 2019 року з орендної плати за 2019 рік, якою визначено оренду плату у розмірі 509 940,29 гривень, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у сумі 13 455 243,98 гривень та розміру орендної плати 3%.

14. Податковим органом у період з 24 жовтня 2019 року до 30 жовтня 2019 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань повноти нарахування плати за землю (орендна плата та/або земельний податок) за земельну ділянку, що перебуває в користуванні позивача на підставі укладеного договору оренди землі площею 1,2633 га (кадастровий номер 1210100000:03:246:0059) за період з 01 січня 2017 року до 31 серпня 2019 року.

15. За наслідками проведення перевірки контролюючим органом складено акт № 8447/04-36-05-04/01416760 від 05 листопада 2019 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пунктів 286.1, 286.2 статті 286, пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено оренду плату за земельну ділянку за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2019 року на суму 2 719 681,56 гривень.

16. На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2019 року № 0009590504, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 3 399 601,95 гривень (в т.ч. за податковими зобов`язаннями 2 719 681,56 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 679 920,39 гривень).

17. Вважаючи оскаржуване рішення податкового органу протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в договорі оренди землі, укладеного між Дніпропетровською міською радою та позивачем у справі, сторони погодили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 389897,33 гривень, та може змінюватись. Проте одностороння зміна умов договору не допускається. Податковий орган, який не суб`єктом є цивільно-правових відносин у цій справі, прийнявши податкове повідомлення-рішення фактично змінив умови договору в частині визначення збільшення розміру орендної плати, що в свою чергу є порушенням норм матеріального права та умов договору.

19. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з положень частини четвертої статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

20. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, врахував рішення Дніпропетровської (Дніпровської) міської ради, якими встановлені ставки плати за користування земельними ділянками житлової та громадської забудови у розмірі 3% на 2017-2019 роки та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09 січня 2013 року, яким внесено зміни до договору від 21 грудня 2006 року та визначено, що Річна орендна плата за земельну ділянку на момент внесення змін до договору встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 389 897,33 гривень. Річна орендна плата не є сталою та може змінюватись у разі зміни нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється цим кодексом .

21. Суд апеляційної інстанції зазначив, що орендна плата підлягала зміні з урахуванням рішень міськради, якими встановлені ставки плати за користування земельними ділянками та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09 січня 2013 року, та мала дорівнювати трикратному розміру орендної плати, що встановлена приписами Податкового кодексу України .

22. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що податковим органом правомірно збільшено позивачу суму грошового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 3 399 601,95 гривень (в т.ч. за податковими зобов`язаннями 2 719 681,56 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 679 920,39 гривень), а тому податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2019 року № 0009590504 є правомірним та скасуванню не підлягає.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. Скаржник у касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, вважає рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. Підставами для відкриття касаційного провадження визначені пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

24. Зокрема, позивач, зіславшись на постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 813/3819/17, від 05 червня 2018 року у справі № 818/1763/14, від 16 квітня 2019 року у справі № 804/1291/16, звертає увагу на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що суб`єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору. Податковий орган, який не є суб`єктом цивільно-правових відносин, прийнявши податкове повідомлення-рішення фактично змінив умови договору в частині визначення збільшення розміру орендної плати, що в свою чергу є порушенням норм матеріального права та умов договору.

25. Позивач зазначив про ігнорування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 904/1283/19, відповідно до якого, у разі визначення договором орендної плати у конкретному розмірі, її збільшення можливе лише шляхом внесення відповідних змін до договору, якщо на те є підстави. Виключенням є недотримання мінімального розміру, встановленого Податковим кодексом України.

26. Також Товариство акцентує увагу на тому, що міська рада не мала повноважень на подання апеляційної скарги у справі № 160/2545/20, з огляду на те, що законодавством України міським радам не надано повноважень, які б надавали їм можливість втручатися у податкові правовідносини та підміняти податковий орган.

27. Окрім того, в касаційній скарзі позивачем звертається увага на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме, на думку Товариства, судовий розгляд відбувся з порушенням принципів змагальності та рівності усіх учасників судового процесу, що підтверджується технічним записом судового засідання. Між ходом судового розгляду, зафіксованим технічним записом і текстом постанови апеляційного суду є суттєві протиріччя.

28. Платник податків у скарзі зазначає, що суд першої інстанції навів у своєму рішенні останню редакцію пункту 4.1 договору про оренду землі та свої висновки з його аналізу. Натомість суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам частини третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України не досліджував докази наявні в матеріалах справи.

29 . Посилався на порушення прав позивача, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.

30 . В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи касаційної скарги та наполягав на її задоволенні. Зазначив та підтвердив, що обчислення розміру орендної плати здійснений позивачем з урахуванням рішень Дніпровської міської ради та нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, виходячи з трьох відсотків відповідно до вимог податкового законодавства без врахування трьох кратного показника зазначеного у договорі.

31 . В надісланих письмових поясненнях скаржник додатково вказує на допущених порушеннях судом апеляційної інстанції та безпідставності зробленого обчислення розміру орендної плати. Вказує на відсутність у договорі оренди будь-яких формул для обрахунку орендної плати.

32 . Представник відповідача та третьої особи заперечували проти скарги, просили відмовити у її задоволенні. Будь-яких порушень при донарахуванні орендної плати допущено не було, розрахунок проведений відповідно до вимог податкового законодавства, з урахуванням умов договору до якого внесені зміни відповідно до судових рішень.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

34. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21 грудня 2006 року між Дніпропетровською міською радою та Товариством укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,2633 га, яка зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:246:0059 та розташована за адресою: місто Дніпропетровськ, вулиця Сімферопольська, 21, строком на 15 років. За умовами договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1,3.

35. З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

36 . Приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

37 . Згідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

38. Статтями 274 та 288 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) встановлюється ставка земельного податку за земельні ділянки та порядок нарахування та сплати орендної плати.

39. Законотворець неодноразово в період чинності Податкового кодексу України змінював редакцію статті 288 цього Кодексу, проте в будь-якій редакції зазначена норма встановлювала, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

40 . При цьому Податковий кодекс України, в спірному періоді в будь-якій своїй редакції, встановлював мінімальний та максимальний розмір річної суми платежу орендної плати, який з огляду на положення статей 274 та 288 ПК України станом на час подання декларацій не міг бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, але не міг перевищувати більше 12 відсотків від такої оцінки (пункт 274.1 статті 274, пункт 288.5 статті 288 ПК України).

41 . Згідно із статтею 21 Закону України Про оренду землі (в редакції чинній станом на час спірного періоду) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

42 . Частиною 1 статті 23 Закону України Про оренду землі визначено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

43. Як встановили суди, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09 січня 2013 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 березня 2013 року у справі № 31/5005/6946/2012, внесено зміни до пунктів 2.3, 4.1 договору від 21 грудня 2006 року, які викладено у наступній редакції:

"2.3. Нормативна грошова оцінка 1 квадратного метру земельної ділянки на момент внесення змін до договору складає 1 028,78 грн";

"4.1. Річна орендна плата за земельну ділянку на момент внесення змін до договору встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 389 897,33 грн. Річна орендна плата не є сталою та може змінюватись у разі зміни нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється цим кодексом. Орендна плата вноситься орендарем, незалежно від результатів його діяльності на банківський рахунок Дніпропетровської міської ради, який попередньо в письмовій формі уточнюється орендарем щорічно, на початку бюджетного року".

44. Відтак, на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області, яке набрало законної сили, внесено зміни до договору від 21 грудня 2006 року, яким визначено, що річна орендна плата у разі зміни нормативно-грошової оцінки земельної ділянки обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється цим Кодексом.

45. Суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на тому, що рішення судів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

46. Суд зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09 січня 2013 року, яким внесено зміни до договору від 21 грудня 2006 року, переглянуто в апеляційному та касаційному порядку, за результатами перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суди в межах адміністративного провадження № 160/2545/20 позбавлені можливості надати оцінку рішенню господарського суду, яким внесено зміни до договору від 21 грудня 2006 року, а тому заперечення проти рішень таких судів з боку скаржника є недоречним.

47. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

48. Враховуючи зазначену вище норму Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов до висновку про необхідність, при ухваленні рішення у справі № 160/2545/20, врахувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09 січня 2013 року у справі № 31/5005/6946/2012, оскільки саме зазначеним рішенням та на підставі нього внесено зміни до Договору від 21 грудня 2006 року, та визначено, що річна орендна плата не є сталою, може змінюватись у разі зміни нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та обчислюватися відповідно до вимог Податкового кодексу України у трикратному розмірі земельного податку, як то встановлено умовами договору.

49. Сторонами у справі не надано жодних доказів, які б підтверджували внесення інших змін до пункту 4.1 договору оренди земельної ділянки від 21 грудня 2006 року, після ухвалення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09 січня 2013 року у справі № 31/5005/6946/2012.

50 . Крім того, відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

51 . Підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

52 . Як встановлено судами, Дніпропетровською міською радою прийняті рішення, якими встановлені ставки плати за користування земельними ділянками житлової та громадської забудови у розмірі 3% на 2017-2019 рр. а саме:

- № 7/11 від 13.07.2016 року Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 № 5/6 Про місцеві податки і збори на території міста;

- № 12/18 від 15.02.2017 року Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.10 № 5/6 Про місцеві податки і збори на території міста ;

-№ 13/27 від 06.12.2017 року Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста ;

-№ 8/30 від 21.02.2018 Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 р. № 13/27 Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста .

53 . Тобто, рішеннями міської ради на відповідні періоди визначена ставка плати, яка не є меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено.

54. Відтак, з огляду на положення договору від 21 грудня 2006 року, з урахуванням змін внесених до договору на підставі судового рішення, враховуючи зміну нормативно-грошової оцінки земельної ділянки переданої за договором оренди та рішення Дніпровської міської ради, якими встановлено ставку земельного податку у місті Дніпро, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, щодо необхідності сплати позивачем річної орендної плати у розмірі не менше встановленого Податковим кодексом України від розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки земельного податку, з урахуванням трикратного розміру відповідно до умов договору оренди.

55. Суд зазначає, що здійснюючи розрахунок розміру орендної плати, податковий орган не допустив жодного втручання у договірні відносини, які виникли між Товариством та Дніпровською міською радою, не допустив їх зміни, а лише враховував рішення Дніпропетровської міської ради, якими визначені ставки плати за користування земельними ділянками у розмірі 3%, нормативно-грошову оцінку земельної ділянки та умови договору оренди землі від 21 грудня 2006 року.

56 . Таким чином, річна орендна плата підлягала обчисленню з урахуванням розміру нормативно-грошової оцінки, рішень міськради та рішення Господарського суду Дніпропетровської області відповідно до умов договору та мала дорівнювати трикратному розміру земельного податку, що встановлена приписами ПК України.

57. Стосовно посилання Товариства на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносин про те, що міська рада не мала повноважень на подання апеляційної скарги у справі № 160/2545/20, Суд звертає увагу на тому, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року Дніпровську міську раду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

58. Відповідно до частини другої статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають права та обов`язки, визначені у статті 44 цього Кодексу.

59. Пунктом 5 частини 6 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи, зокрема, мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.

60. Згідно частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

61. Відтак процесуальне законодавство наділяє третю особу правом на оскарження судових рішень у визначених законом випадках, що свідчить про те, що Дніпровська міська рада, як третя особа у справі, мала право на оскарження судових рішень у справі № 160/2545/20. Доводи скаржника в цій частині є безпідставними.

62. Щодо порушення норм процесуального права колегія суддів вважає безпідставними, жодним чином такі зауваження не спростовують правильності ухваленого судом апеляційної інстанції судового рішення за наслідками апеляційного перегляду. Неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права не встановлено, а тому не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи (частина друга статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

63 . Суд звертає увагу на тому, що Суд касаційної інстанції наділений повноваженнями для скасування рішень судів попередніх інстанцій у випадку порушення норм процесуального права лише у виключних випадках встановлених статтею 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

64. Касаційна скарга не містить посилання на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права визначених статтями 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

65. Посилання Товариства на те, що судом апеляційної інстанції не досліджувалися докази наявні в матеріалах справи, спростовуються обставинами встановленими судом апеляційної інстанції, та висновками зробленими судом за результатами встановлення обставин.

66 . Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 813/3819/17, від 05 червня 2018 року у справі № 818/1763/14, від 16 квітня 2019 року у справі № 804/1291/16 та від 03 червня 2020 року у справі № 904/3262/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 904/1283/19, як на підставу касаційного оскарження.

67 . В межах наведених судових справ, Верховний Суд висновувався на тому, що відповідач, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору. Податковий орган, який не є суб`єктом цивільно-правових відносин, прийнявши податкове повідомлення-рішення фактично змінив умови договору в частині визначення збільшення розміру орендної плати, що в свою чергу є порушенням норм матеріального права та умов договору.

68 . У висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 03 червня 2020 року у справі № 904/3262/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 904/1283/19, вказано на те, що у разі визначення договором орендної плати у конкретному розмірі, її збільшення можливе лише шляхом внесення відповідних змін до договору, якщо на те є підстави. Виключенням є недотримання мінімального розміру, встановленого Податковим кодексом України.

69 . Щодо, наведених скаржником витягів з постанов Верховного Суду, то вони стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів та не містять будь-якого правового висновку стосовно конкретної норми права, яка на думку скаржника застосована неправильно. А тому, посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень. В цілому його доводи зводяться до опису встановлених судом у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

70 . Суд зазначає про те, між цією справою та наведеними скаржником справами, має місце різні обставини справи, характер спірних правовідносин та нормативно-правове регулювання різних періодів, у тому числі з юрисдикційних питань, а тому доводи скаржника щодо не врахування судом апеляційної інстанції наведених судових рішень є безпідставним.

71 . Суд вважає за необхідне зазначити, що не виключена можливість для позивача, як орендатора та третьої особи, як орендодавця, усі спірні питання щодо врегулювання розміру орендної плати, безпосередньо трикратний розмір земельного податку встановлений умовами договору, який є основним спірним питанням у межах цієї справи та має безпосередній вплив на визначення розміру плати, вирішити шляхом внесення змін до умов відповідного договору оренди.

72. Посилання скаржника на порушення прав власності позивача, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основних свобод, а також на порушення пропорційності втручання та справедливого балансу є цілком необґрунтованим, є особливим враженням та суб`єктивним припущенням щодо такого порушення. Скаржник жодним чином не розкриває зміст наведених порушень, окрім звичайного цитування положень Конвенції та ухвалених рішень Європейським судом з прав людини, як то у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 вересня 2014 року та у справі Скачкова та Рижа проти України від 16 липня 2020 року.

73 . Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Росії , Нєлюбін проти Росії ), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

74 . Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Серявін та інші проти України зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

75 . Суд апеляційної інстанції у повній мірі дотримався вимог матеріального та процесуального права. Жодні доводи, викладені у касаційній скарзі, підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

76. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

77. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

78. Жодні доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

79. З огляду на зазначене вище, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішення податкового органу від 13 грудня 2019 року №0009590504, а тому відсутні правові підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

80. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" - залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі 160/2545/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений та підписаний 29 квітня 2021 року.

Головуючий - суддя М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов