Постанова

від 08.04.2021 по справі 910/6458/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2021 р. Справа№ 910/6458/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Мазаєв С.О.;

від відповідача 1: Радченко А.В.;

від відповідача 2: не прибув;

від відповідача 3: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року (повний текст складено 07.09.2020 року)

у справі 910/6458/20 (суддя: Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг"

до відповідачів 1- Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1"

2- Фізичної особи ОСОБА_1

3- Фізичної особи-підприємця Лірник Марини Володимирівни

про стягнення 101 811,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" (далі - відповідач 1), Фізичної особи ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) та Фізичної особи-підприємця Лірник Марини Володимирівни (далі - відповідач 3) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в сумі 101811,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Службою своїх обов`язків за укладеним між нею та позивачем договором фінансового лізингу від 08.01.2019 року № 190108-1/ФЛ-Ю-А, а також неналежним виконанням фізичною особою ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем Лірник Мариною Володимирівною своїх зобов`язань за укладеними з позивачем відповідними договорами поруки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1", фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи - підприємця Лірник Марини Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" 59363,21 грн заборгованості, 5 570,30 грн пені, 10 499,71 грн 45% процентів річних, 26 378,37 грн штрафу та 2 102,00 грн судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема скаржник не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, у заявку із цим просить поновити пропущений строк для надання доказів.

Крім того, скаржник вказав, що розрахунок заборгованості позивача не відповідає фактичним обставинам справи та є незрозумілим.

Також, скаржник наголосив на тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення вимоги відповідачу 2 та відповідачу 3 як поручителям, як наслідок згідно із умовами договорів поруки строк для виконання їх зобов`язань ще не настав, а позовна заява до поручителів є передчасною, оскільки сторонами договору було чітко визначено порядок сплати заборгованості, а саме після розірвання договору ,який на сьогодні не реалізований позивачем.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від справу № 910/6458/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/6458/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року у справі № 910/6458/20. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року у справі № 910/6458/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 07.12.2020 року.

02.02.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що скаржник в апеляційній скарзі не зазначив жодних фактів та конкретних норм, які б були порушені Господарським судом міста Києва під час розгляду справи.

При цьому, позивач наголосив на тому, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів та є правом, а не обов`язком кредитора. Не направлення відповідного повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок кредитор може вимагати їх захисту безпосередньо в судовому порядку.

Північний апеляційний господарський суд керуючись ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України призначив до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року у справі № 910/6458/20 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи своєю ухвалою від 12.02.2021 року

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021 року, у зв`язку з перебуванням суддів Коротун О.М., Майданевич А.Г., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/6458/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Гаврилюк О.М.,Ткаченко Б.О.

16.03.2021 року розгляду справи № 910/6458/20 не відбувся.

Північний апеляційний господарський суд прийняв справу № 910/6458/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року у справі № 910/6458/20 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя : Сулім В.В., суддів: Гаврилюк О.М.,Ткаченко Б.О. Розгляд справи № 910/6458/20 призначив на 08.04.2021 року своєю ухвалою від 16.03.2021 року.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2021 року, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/6458/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Гаврилюк О.М.,Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд прийняв справу № 910/6458/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року у справі № 910/6458/20 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя : Сулім В.В., суддів: Гаврилюк О.М.,Коротун О.М. своєю ухвалою від 08.04.2021 року.

Представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року у справі 910/6458/20.

Представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 08.04.2021 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Представники відповідачів 2, 3 у судове засідання 08.04.2021 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів 2, 3, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

08.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 190108-1/ФЛ-Ю-А (далі - договір), відповідно до умов якого позивач набув у власність і передав на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування предмет лізингу - автомобіль Toyota C-HR Premium, 1.8 Hybrid, 2018 року випуску, вартістю 732 732,50 грн, крім того ПДВ 20 % - 146 546,50 грн. Строк лізингу - 23 місяці.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.

15.01.2019 року сторонами договору укладено додаткову угоду, якою внесені зміни до специфікації та графіку сплати лізингових платежів.

Згідно пунктів 2.1.7.1 договору числом сплати чергових лізингових платежів є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту. У разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці, платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.

Факт передачі вищезазначеного предмету лізингу відповідачу підтверджується актом прийому-передачі від 18.01.2019 року, підписаним повноважними представниками обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач 1 всупереч положенням договору лізингу взяті на себе обов`язки по сплаті лізингових платежів не виконав, в результаті чого у останнього виникла заборгованість за період з 07.11.2019 року в сумі 13 400,09 грн (за 10-й період лізингу) та з 07.12.2019 року в сумі 45 963,12 грн (за 11-й період лізингу).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Так, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не місять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів здійснення погашення заборгованості зі сплати двох чергових лізингових платежів у загальному розмірі 59 363,21 грн. за спірним договором.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, метою забезпечення виконання зобов`язання Служби, 08.01.2019 року між Товариством, Службою та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 190108-1/П, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. та зареєстрований у реєстрі за № 3.

За умовами зазначеного вище правочину фізична особа ОСОБА_1 зобов`язався солідарно із Службою відповідати перед Товариством за виконання Службою всіх грошових зобов`язань за договором фінансового лізингу від 08.01.2019 року № 190108-1/ФЛ-Ю-А у повному обсязі.

Крім того, з метою забезпечення виконання Службою умов вищевказаного договору лізингу відповідний договір поруки від 08.01.2019 року № 190108-2/П був укладений між Товариством, Службою та фізичною особою - підприємцем Лірник Мариною Володимирівною.

Умовами зазначених вище договорів поруки сторони погодили відсутність необхідності отримання попередньої згоди поручителів на зміну та/або доповнення договору лізингу, у тому числі щодо збільшення зобов`язань Служби за договором лізингу.

Пунктами 6 кожного з наведених договорів поруки передбачено, що порука припиняється після виконання Службою в повному обсязі всіх грошових зобов`язань за договором лізингу; переведенням на іншу особу боргу за договором лізингу, якщо поручителями не надано згоди відповідати за нового боржника за виключеннями випадків, передбачених договорами поруки; в інших випадках, передбачених договорами поруки та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8 договорів поруки порука припиняється не раніше ніж через сім років з моменту укладення сторонами договорів поруки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, та в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 3 ст. 554 Цивільного кодексу України особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на викладене та враховуючи факт порушення Службою договірних зобов`язань у частині своєчасної сплати лізингових платежів за договором спірного фінансового лізингу та невиконання фізичною особою ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем Лірник Мариною Володимирівною своїх зобов`язань за відповідними договорами поруки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 59363,21 грн основної заборгованості.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що розрахунок заборгованості позивача не відповідає фактичним обставинам справи та є незрозумілим, оскільки останні не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги твердження позивача викладене у відзиві на апеляційну скаргу, що усі платежі, що надходили від Лізингоодержувача зараховувались відповідно п. 2.11. загальних умов до договору лізингу Лізингоодержувач здійснює погашення заборговане перед Лізингодавцем у такому порядку:

- компенсація (відшкодування) Лізингодавцю або іншим особам сум штрафів, накладених протягом усього строку лізингу уповноваженими державними органами за порушення правил дорожнього руху та/або інших норм чинного законодавства, пов`язаних з експлуатацією/використанням паркуванням/зберіганням та інш. Предмета лізингу (в т.ч. кожної з його одиниць), в т.ч. зафіксованих у автоматичному режимі, а також в режимі фото- відеофіксацїї;

- сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов`язків за даним договором, а також процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість;

- сплата комісії за адміністрування простроченої заборгованості;

- сплата простроченої заборгованості з нарахованої Винагороди;

- сплата суми поточної заборгованості з нарахованої Винагороди;

- сплата простроченої заборгованості з відшкодування частини вартості Предмета лізингу;

- сплата поточної заборгованості з відшкодування частини вартості Предмета лізингу. та п. 2.17 загальних умов до договору ...Сторони погодили, що у випадку одночасної сплати, переплати, зайвої сплати або будь-якої іншої сплати грошових коштів Лізингоодержувачем та/або третьою особою, що на момент такої сплати не передбачена Графіком сплати лізингових платежів та/або іншими умовами договору, такі грошові кошти зараховуються Лізингодавцем в якості оплати лізингових платежів та/ будь-яких інших платежів строк оплати яких не настав (в тому числі неустойки, санкцій, відсотків річних, збитків тощо), що передбачені договором у черговості визначеній договором та в будь-якому випадку не підлягають поверненню, а сума грошових коштів, що залишиться після погашення Лізингоодержувачем всіх грошових зобов`язань передбачених договором та/або чині законодавством зараховується в якості додаткової винагороди (комісії) Лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу (без ПДВ). ... що і відобразилось в розрахунках заборгованості позивача.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що матеріали справи не містять будь-яких доказів направлення вимоги відповідачу 2 та відповідачу 3 як поручителям, як наслідок згідно із умовами договорів поруки строк для виконання їх зобов`язань ще не настав, а позовна заява до поручителів є передчасною, колегія суддів відзначає наступне.

Так, позивачем у відповідності до ст.ст. 86, 269 Господарського процесуального кодексу України до відзиву на апеляційну скаргу була долучена відповідна вимога №754 від 27.03.2020 року з доказами направляння її поручителям (відповідачам 2, 3).

Водночас, колегія суддів приймає як наладжене твердження позивача, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів та є правом, а не обов`язком кредитора. Не направлення відповідного повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок кредитор може вимагати їх захисту безпосередньо в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16.08.2019 року № 754/882/15-ц.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 7.1.1 договору лізингу за порушення обов`язку зі своєчасної оплати платежів, передбачених договором та/або чинним законодавством України, Служба сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення та відшкодовує всі збитки, завдані цим Товариству, понад вказану пеню. Сторони домовилися, що нарахування пені за прострочення сплати платежів припиняється через дванадцять місяців від дня, коли мала відбутися сплата.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені позивача визнає його вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення 5570,30 грн пені.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу, з огляду на наступне.

Пунктом 5.2.1 договору лізингу передбачено зобов`язання Служби щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати Товариство про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення звіту в установленій додатком до договору формі.

Згідно п. 7.1.3 договору лізингу за порушення умов, зокрема, пункту 5.2 договору лізингу Служба сплачує штраф у розмірі 1 % остаточної загальної вартості предмета лізингу за кожний випадок. Даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмета лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 1 % від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу.

Колегія суддів перевіривши розрахунок штрафу визнає його арифметично вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В разі прострочення Службою сплати лізингових платежів Товариство на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України має право нарахувати сорок п`ять процентів річних від простроченої суми протягом всього періоду існування простроченої заборгованості (п. 2.7 договору лізингу).

Колегія суддів перевіривши заявлений до стягнення розмір 45% річних дійшла висновку, що останні відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, відповідно суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що останній не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 8 вказаного Закону передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Водночас порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 41 зазначеного Кодексу у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 42 наведеного Кодексу учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2019 року у справі № 916/3616/15.

Відповідач заздалегідь був належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі та розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що копія ухвали Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 року судом першої інстанції було надіслано відповідачам за адресами, які співпадають з адресами зазначеними в апеляційній скарзі.

При цьому колегія суддів зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За змістом статей 2-4, 6 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Водночас, колегією суддів встановлено, що 05.05.2020 року на адреси відповідачів, які зазначені в апеляційній скарзі позивачем були направлені копії позовних заяв з додатками, що підтверджується фіскальними чеками та поштовими повідомленнями (а.с. 5-13) , отже відповідачі були обізнані про існування у позивача вимог до них, які той може задовольнити в судовому порядку, що не заперечується останніми.

Враховуючи той факт, що позовна заява була отримана відповідачами, а відповідна ухвала місцевого господарського суду зареєстрована 03.06.2020 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є відкритими та загальнодоступними, та оприлюднена 04.06.2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89594584), колегія вважає, що скаржник мав можливість слідкувати за допомогою відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень за призначенням справи до розгляду, а відповідно до рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", і зобов`язаний був вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження, колегія вважає, що скаржник мав достатньо часу на вчинення необхідних для належного захисту своїх прав процесуальних дій і судом жодним чином не було обмежено це його право.

Таку ж правову позицію було викладено в постанові Верховного суду від 21.02.2018 року у справі № 2103/490/2012.

За наведених обставин колегія суддів доходить до висновку, що місцевий господарський суд вчинив всі необхідні дії щодо повідомлення відповідачів про відкриття провадження у справі та її розгляд, натомість останні не вжили заходів, щоб дізнатись про існування відповідної справи, зокрема, користуючись засобами поштового зв`язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, та не скористалась процесуальними правами навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзивів та надання доказів.

Щодо клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку для надання доказів, колегія суддів відзначає наступне.

У відповідності до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 21.06.2018 року у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 року у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 року у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Разом з цим, скаржником не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції відповідних доказів (виписки по рахункам), які він просить долучити до справи на стадії апеляційного перегляду, як не надано і доказів неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника. Саме по собі посилання скаржника на неотримання останнім ухвали про відкриття провадження у справі не спростовує зазначеного та не звільняє обов`язку відповідача 1 дотримання процесуальних процедур.

Отже, колегія суддів не приймає відповідні докази скаржника.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба доставки артистів № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі № 910/6458/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі №910/6458/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/6458/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

О.М. Гаврилюк

Дата складення повного тексту 30.04.2021 року у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному.