Постанова

від 28.04.2021 по справі 756/12626/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 756/12626/18

провадження № 61-5889св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Полімагніт , приватна компанія з обмеженою відповідальністю Ей Ем Ті Енд Сі Груп ЛТД ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Полімагніт на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А. від 05 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Полімагніт (далі - ТОВ Полімагніт ), приватної компанії з обмеженою відповідальністю Ей Ем Ті Енд Сі Груп ЛТД (далі - ПКзОВ Ей Ем Ті Енд Сі Груп ЛТД ) про визнання факту розірвання трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з листопада 2006 року він обіймав посаду генерального директора ТОВ Полімагніт . Приблизно 9-10 вересня 2015 року йому стало відомо, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис щодо нового керівника товариства. Оскільки йому не були відомі підстави його звільнення із займаної посади, він звернувся до товариства з проханням надати йому документ про підстави його звільнення. На таку вимогу йому було надано рішення зборів учасників ТОВ Полімагніт від 31 серпня 2015 року, згідно якого його, ОСОБА_1 , було звільнено з посади генерального директора і призначено на цю посаду іншу особу без зазначення підстав. Законність цього рішення зборів учасників ТОВ Полімагніт від 31 серпня 2015 року підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 17 грудня 2015 року. Оскільки будь-яких підстав, передбачених нормами КЗпП України, на момент його звільнення не існувало, вважає фактичною підставою свого звільнення - пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а тому, відповідно до статті 44 КЗпП України при звільненні із займаної посади директора він має право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менш ніж шестимісячний середній заробіток.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив із недоведеності тверджень позивача про те, що його було звільнено саме на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПКзОВ Ей Ем Ті Енд Сі Груп ЛТД про визнання факту розірвання трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України скасовано, провадження у цій справі закрито. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Полімагніт про визнання факту розірвання трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та стягнення вихідної допомоги скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині про часткове задоволення позову. Визнано, що трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ Полімагніт розірвано 31 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Стягнуто з ТОВ Полімагніт на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 417 974,19 грн. Вирішено питання про судовий збір.

Закриваючи провадження у справі в частині вимог до ПКзОВ Ей Ем Ті Енд Сі Груп ЛТД на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, апеляційний суд виходив із того, що зазначене підприємство ліквідовано з 01 березня 2016 року. задовольняючи позов в частині вимог до ТОВ Полімагніт , апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 . Як генерального директора ТОВ Полімагніт було звільнено з посади керівника, рішенням прийнятим 31 серпня 2015 року зборами учасників, у зв`язку із припиненням повноважень відповідно до пункту 5 статі 41 КЗпП України, а відтак позовна вимога про стягнення вихідної допомоги є законною та обґрунтованою.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Полімагніт на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду № 711/5711/16 від 07 лютого 2018 року і застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначає, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Позивач вже звертався до суду із вимогами про стягнення на його користь вихідної допомоги, однак апеляційний суд не надав цьому уваги та не закрив провадження у справі.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2020 року на адресу Верховного Суду від ТОВ Полімагніт надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Зазначає, що постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 756/12626/18 з Оболонського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 був прийнятий на посаду генерального директора ТОВ Полімагніт , починаючи з 30 листопада 2006 року, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ Полімагніт від 31 серпня 2015 року зборами учасників прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора з 31 серпня 2015 року та призначено на цю посаду ОСОБА_2 .

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У пункті 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права такерувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Звільнення ОСОБА_1 , який є учасником ТОВ Полімагніт з посади генерального директора товариства на підставі протоколу рішення загальних зборів цього товариства, за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства прийняти рішення про припинення виконання повноважень генерального директора міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового законодавства.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на вказане, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Зміст положень частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з положеннями частини третьої статті 99 ЦК України.

Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення до цієї статті пунктом 5, внесено Законом України від 13 травня 2014 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів , який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб , а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого субєкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

З огляду на те, що вказана справа судами першої та апеляційної інстанцій розглянута з порушенням правил юрисдикції, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Полімагніт задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Полімагніт , приватної компанії з обмеженою відповідальністю Ей Ем Ті Енд Сі Груп ЛТД про визнання трудового договору фактично розірваним та стягнення вихідної допомоги закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, він може звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун