Рішення

від 24.02.2021 по справі 374/184/20

РЖИЩІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суддя в суді І інстанції

Козіна С.М.

Єдиний унікальний № 374/184/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року Ржищівський міський суд Київської області в складі:

головуючої - судді Козіної С.М.,

за участі:

секретаря - Маламан Я.О.,

позивача - ОСОБА_1 (не з`явився),

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 (не з`явився),

представника відповідача - Соковікової Ю.М. ,

третіх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (не з`явились), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

23 липня 2020 року позивач подав до Ржищівського міського суду Київської області вказану вище позовну заяву. Позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_10 , яка була дружиною ОСОБА_9 та матір`ю інших дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які у даній справі є третіми особами.

Після смерті ОСОБА_10 відкрилася спадщина, у тому числі, на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 9,32 га, розташовану на території Яблунівської сільської ради Кагарлицького району Київської області. Проте, після смерті матері виявилося, що за життя вона склала заповіт від 07 квітня 2010 року, відповідно до якого заповіла зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_3 .

Разом з тим, перед підписанням вказаного заповіту, ОСОБА_10 уклала договір позики, згідно якого вона позичила у відповідача грошові кошти в сумі 100 000 грн. із строком їх повернення протягом одного місяця з дня отримання позики.

Про існування спірного заповіту позивач дізнався лише після смерті матері у Ржищівській міській державній нотаріальній конторі.

Відповідача ОСОБА_3 ні позивач, ні хтось із його рідних братів та сестер, не знають і ніколи не бачили. Лише їхній батько - ОСОБА_9 бачив його тільки один раз у Ржищівській міській державній нотаріальній конторі у той день, коли мати оформляла у відповідача позику грошей. Але про якісь домовленості мами з ОСОБА_3 щодо складення нею заповіту на власну земельну ділянку на користь відповідача батько теж нічого не знав.

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування, відповідно до ст. 1217 ЦК України здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

За змістом ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно із ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов`язана вчинити на користь другої сторони кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення з приводу того, що як односторонній правочин заповіт підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як роз`яснено в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А му такий правочин може бути визнаний судом недійсним у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч.3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, є дійсна спрямованість волі сторін при оформленні даних правочинів та з`ясування питання про те, чи не укладені ці правочини (угоди) з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16 та Верховним Судом у постанові №707/1541/16-ц від 11.04.2018.

Таким чином, удаваність спірного заповіту доводиться спрямованістю волі як ОСОБА_10 , так і відповідача, на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені заповітом, а саме - для приховання договору купівлі-продажу земельної ділянки, який сторони на час посвідчення заповіту фактично вчинили, шляхом передачі земельної ділянки у власність відповідача та отримання за це ОСОБА_10 коштів у вигляді позики, але не мали права нотаріально посвідчити такий договір, у зв`язку із накладеною чинним законодавством України забороною продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначенням (пункти 14-15 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України).

Верховний Суд у своїй постанові від 14 січня 2019 року №760/22759/15-ц, розглядаючи аналогічну справу, зауважує, що заповіт вчиняється безоплатно на користь певної особи, а не у власність іншої особи з отриманням взаємної винагороди. Відсутність у особи під час укладення заповіту волевиявлення на безоплатну передачу майна є підставою для визнання заповіту як удаваного договору довічного утримання (як і у даному випадку купівлі-продажу) недійсним на підставі ч.1, 3 ст. 203, ст. 235 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, якими в даному випадку є позивач як спадкоємець за законом, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсними (постанова від 11.12.2019 у справі № 414/811/17).

На підставі вище наведеного, позивач вважає, що видане на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво про право власності за заповітом повинно бути визнаним у судовому порядку недійсним.

Позивач просив визнати недійсним заповіт від 07 квітня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 859 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222897000:03:302:0005 площею 9,32 га, розташовану на території Яблунівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належить ОСОБА_10 на підставі державного акта на право приватної власності на землю І-КВ, виданого Яблунівською сільською радою Кагарлицького району Київської області 02 квітня 2001 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 76, складений ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 квітня 2010 року, зареєстроване в реєстрі за № 859, яке видане Ржищівською міською державною нотаріальною конторою за померлою 09 червня 2018 року ОСОБА_10 щодо успадкування ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення товарного та господарського виробництва, розташованої на території Яблунівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала ОСОБА_10 на підставі державного акта на право приватної власності на землю I-КВ, виданого Яблунівською сільською радою Кагарлицького району Київської області 02.04.2001 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 76 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на зазначену вище земельну ділянку.

23 вересня 2020 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача - адвокатом Соковіковою Ю.М., у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . У відзиві вказувала, що з батьками сім`ї ОСОБА_1 свого часу у ОСОБА_3 були приязні стосунки. В той час сім`я ОСОБА_1 терміново на короткий строк потребувала грошей, а родичі такої допомоги не бажали надати. Відповідач з покійною уклали договір позики. Вказаний договір був виконаний ще 10 років тому, розписка про повернення грошей видана відповідачем відповідно до п. 4 договору позики, претензій щодо договору у сторін не було. Крім того, як пояснив відповідач, договір позики ніяк не пов`язаний із заповітом, укладеним покійною ОСОБА_10 на його користь. Тому всі заяви позивача грунтуються на домислах та припущеннях та не мають нічого спільного з реальними обставинами. Земельна ділянка ніколи відповідачу не передавалась.

Крім того, позивач не міг бути обізнаний про умови укладання договору позики, адже він не був присутній ні при перемовинах перед укладанням договору позики, ні при підписанні його у нотаріуса. А, враховуючи заяву позивача, що він не знав про заповіт матері, то йому взагалі нічого не було відомо про той період життя його матері.

Складаючи заповіт, ОСОБА_10 розпорядилась своєю власністю на власний розсуд.

Позивач не спростовує факт укладання заповіту, не заявляє, що вона діяла проти своєї волі, а отже волевиявлення заповідача ОСОБА_10 під час складання заповіту було дійсним, тобто ніхто не примушував її до укладання заповіту. Вона самостійно володіла земельною ділянкою і могла нею розпоряджатися так, як вважала за потрібне. Незгода позивача з вибором померлої не може слугувати доказом того, що заповіт не відповідає закону і є удаваною угодою.

У судове засідання позивач не з`явився. Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив їх задовольнити. Вказував, що у даному випадку заповіт є удаваним правочином.

Відповідач у судове засідання не з`явився, представник відповідача Соковікова Ю.М. просила відмовити у задоволенні позовних вимог та підтримувала доводи, викладені у відзиві на позов.

Третя особа ОСОБА_8 у судовому засіданні показала, що вона є дочкою ОСОБА_10 .. В їхній сім`ї склались такі обставини, що вони змушені були продати землю. Мама знайшла адвоката для того, що витягнути брата з в`язниці, для цього необхідні були гроші. Їй не було відомо до смерті мами про те, що вона склала заповіт, але вона гадає, що мама його склала щоб приховали продаж землі. Відповідача вона ніколи не бачила і не знає його. До мами приїжджала приблизно один раз на два тижні.

Третя особа ОСОБА_9 у судовому засіданні показав, що він є чоловіком покійної ОСОБА_10 . Коли трапилась біда з сином, то він знайшов адвокатів, які приїхали з покупцями на землю. Вони оформили купівлю-продаж, а не позику, йому відповідач передав гроші, він їх перерахував там же в нотаріальній конторі. Про те, що його покійна дружина склала заповіт на відповідача йому нічого не було відомо. Кошти позики на скільки йому відомо покійна дружина відповідачу не повертала. Заповіт він не підписував, він підписував договір купівлі-продажу.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.

Відповідно до заповіту від 07 квітня 2010 року встановлено, що ОСОБА_10 на випадок своєї смерті з належного їй майна земельну ділянку під кадастровим номером 3222289700:03:302:0005, площею 9,32 га, розташовану на території Яблунівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належить їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю І-КВ № 054013 (а.с. 11), виданого Яблунівською сільською радою Кагарлицького району Київської області 02 квітня 2001 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 76, заповіла ОСОБА_3 (а.с. 12).

Відповідно до договору позики від 07 квітня 2010 року встановлено, що ОСОБА_3 позичив ОСОБА_10 100 000 грн з терміном повернення до 07.05.2010 (а.с. 13).

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13.06.2018 року, виданого виконавчим комітетом Яблунівської сільської ради Кагарлицького району Київської області (а.с. 10).

З матеріалів спадкової справи № 134/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 , оглянутої в судовому засіданні, судом встановлено, що заяви про прийняття спадщини подали: ОСОБА_9 (чоловік), ОСОБА_3 (по заповіту), ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_5 (син). Матеріали спадкової справи містять копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 лютого 2020 року, згідно якого ОСОБА_3 прийняв у спадщину за заповітом земельну ділянку під кадастровим номером 3222289700:03:302:0024, площею 9,3221 га, розташовану на території Яблунівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належить їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю І-КВ № 054013 (а.с.с. 57). Згідно довідки відділу у Кагарлицькому районі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області встановлено, що земельній ділянці, площею 9,3221 га, яка розташована на території Яблунівської сільської ради Кагарлицького району Київської області право якої посвідчено державним актом серії І-КВ № 054013 від 02 квітня 2001 року присвоєно новий кадастровий номер 3222289700:03:302:0024 (а.с.с. 49). Заява сина померлої ОСОБА_1 про прийняття спадщини чи про відмову у прийнятті спадщини у матеріалах спадкової справи відсутня.

Статтею 1247 ЦК України передбачено, що загальними вимогами до форми заповіту є: складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ст. 1251-1252 ЦК України.

Порядок складення заповіту регламентований главою 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 1.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З матеріалів справи вбачається, що нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало С.В. при посвідченні оспорюваного заповіту було дотримано вимоги чинного законодавства, зокрема, ст. 207 ЦК України та вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 1.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Абзац 5 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 містить роз`яснення, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Проте, позивач ОСОБА_1 , хоча і є спадкоємцем за законом щодо майна померлої матері, проте не подавав заяву про прийняття спадщини у встановлені законодавством строки, а також не просив встановити йому додатковий строк для прийняття спадщину в зв`язку з його пропущенням з поважних причин, та не вказав, які саме його права та законні інтереси порушені вчиненням оспорюваного правочину (заповіту).

Крім того, пункт 23 вказаної вище постанови передбачає, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що волевиявлення ОСОБА_10 на час підписання заповіту не було вільним і не відповідало її волі.

Крім того, заповіт є одностороннім правочином, який вчиняється безпосередньо самим заповідачем і може бути змінений заповідачем в будь-який момент життя. Заповідач ОСОБА_10 незважаючи на значний проміжок часу, що пройшов з дня укладення заповіту в 2010 році та до дня смерті в 2018 році не виявила бажання щодо його зміни або скасуання.

Підстави для визнання заповіту недійсним, передбачені ст. 1257 ЦК України судом не встановлені.

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення наведених вимог процесуального закону, до позовної заяви не додано та в судовому засіданні під час розгляду справи позивачем не надано будь-яких фактичних, прямих, беззаперечних доказів, які б підтверджували ту обставину, що при підписанні заповіту від 07 квітня 2010 року волевиявлення ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.

Одночасно, слід зауважити, що позивач пропустив встановлений законом строк для прийняття спадщини і не прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268, 1272 ЦК України.

Представники сторін в судовому засіданні підтвердили вказану обставину, а інші учасники процесу її визнали і не оспорили.

Таким чином, під час розгляду справи судом не встановлено, що існують передбачені статтями 203, 215, 235 ЦК України, на які посилається позивач, підстави для визнання недійсним заповіту ОСОБА_10 від 07 квітня 2010 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним і необґрунтованим, а тому в його задоволенні необхідно відмовити.

Що стосується відшкодування ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн (а.с. 50-52, 53, 54, 55), то суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні вимоги відповідача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок ОСОБА_6 , оскільки вона не є позивачем за даним позовом. Враховуючи те, що позивачем у даній справі є ОСОБА_1 , в задоволенні позову відмовлено, тому витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.203, 207, 215, 235, 1247, 1257 ЦК України, ст. 2, 4, 12, 42, 81, 82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 4 500 (чотири тисячі п`ятсот ) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 15.12.2017) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до Київського апеляційного суду через Ржищівський міський суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 березня 2021 року.

Суддя