Постанова

від 08.04.2021 по справі 426/6633/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 426/6633/20

Провадження № 22-ц/810/128/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.

суддів - Луганської В.М., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сінько А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 17 грудня 2020 року ухваленого судом у складі судді Бабічева Л. П.

у справі про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Селянське (фермерське) господарство "Любава"

третя особа - Державний реєстратор Сватівської міської ради Ляшова Наталія Михайлівна

встановив:

У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке прийнято ОСОБА_2 , державним реєстратором Сватівської міської ради Луганської області про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4424081500:03:005:0032, площею 6,1146 га, розташованої за адресою: Луганська обл., Сватівський р-н, с/рада Ковалівська, за орендарем СФГ Любава ; скасувати відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 36082907 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4424081500:03:005:0032, площею 6,1146 га, розташованої за адресою: Луганська обл., Сватівський р-н, с/рада Ковалівська, за орендарем СФГ Любава .

Позов мотивований тим, що вказана земельна ділянка належала батьку позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач є спадкоємцем після померлого ОСОБА_3 та набув право власності на зазначену земельну ділянку у порядку спадкування, після чого дізнався, що за життя його батько, 28 вересня 2004 року підписав з відповідачем договір оренди цієї земельної ділянки, проте державна реєстрація права оренди була здійснена відповідачем без законних на те підстав лише 20 березня 2020 року, що позивач вважає є неправомірним. Також вказує, що під час укладення вказаного договору від 28 вересня 2004 сторони не узгодили необхідні істотні умови, тому цей договір позивач вважає є неукладеним, і державний реєстратор повинен був відмовити у його державній реєстрації, зокрема, вказує, що строк дії договору оренди в договорі становить 49 років, не співпадає зі строком оренди, який зазначений у Державному реєстрі - 50 років. Також, на дату державної реєстрації права оренди державний реєстратор не врахував, що власником земельної ділянки є вже інша особа,зокрема позивач, як спадкоємець померлого ОСОБА_3 , отже не та особа, яка є стороною договору оренди, що також свідчить про неправомірність дій державного реєстратора.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 17 грудня 2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема вказує, що суд першої інстанції помилково ототожнює державну реєстрацію договору оренди і державну реєстрацію речового права оренди; 29 вересня 2004 року був зареєстрований саме договір оренди, а не право оренди, яке було неправомірно зареєстроване саме 20 березня 2020 року;позовна заява містить обґрунтування, а саме, що договір оренди від 28 вересня 2004 року складений з чисельними порушеннями діючого на дату його складення законодавства, що призводить або може призвести до суттєвого порушенню прав та інтересів орендодавця; також вказує, що діючим законодавством не передбачено визнання договору неукладеним, а неукладений договір неможливо визнати недійсним, тому просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача Гашинський М.А. вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду законним, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явився, у поданій до апеляційного суду заяві просить розглянути справу без його участі.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача за доводами апеляційної скарги - адвоката Гашинського М.А., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам відповідає.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом позову є матеріально - правова вимога позивача до відповідача щодо якої він просить ухвалити рішення, а підставою - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

За вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 вказує, що державна реєстрація договору оренди від 28 вересня 2004 року здійснена відповідачем лише 20 березня 2020 року, хоча у договорі оренди землі відсутні істотні умови, передбачені ст.15 Закону України Про оренду землі , тому державний реєстратор повинен був відмовити в державній реєстрації договору оренди. Також, на дату державної реєстрації права оренди державний реєстратор не врахував, що власником земельної ділянки є вже інша особа,а саме позивач, як спадкоємець померлого ОСОБА_3 , отже не та особа, яка є стороною договору оренди, що також свідчить про неправомірність дій державного реєстратора.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що позивачем не доведено підстав позову, та не зазначено в чому саме полягає порушення чи невизнання його прав як орендодавця чи спадкоємця власника земельної ділянки відповідачем СФГ Любава , а також державним реєстратором Сватівської міської ради Ляшовою Н.М., і вказуючи на невідповідність закону умов договору від 28 вересня 2004 року та відсутність істотних умов, позивачем не заявлено вимог про визнання цього договору оренди земельної ділянки недійсним, тощо, тому дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, і судом не встановлено порушення, невизнання або оспорювання прав позивача відповідачем.

Такі висновки суду колегія суддів вважає є вірними, виходячи з такого.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджуються такі факти та обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 .

Згідно держаного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЛГ №062321 від 10 лютого 2004 року батьку позивача - ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка, що розташована на території Ковалівської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 4424081500:03:005:0032.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, і після його смерті позивачем ОСОБА_1 набуто в порядку спадкування за заповітом право власності на вказану вище земельну ділянку, і зареєстроване за позивачем ОСОБА_1 27 вересня 2017 року, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 210775460 від 29 травня 2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 98584586 від 27 вересня 2017 .

За життя ОСОБА_3 уклав з СФГ Любава договір оренди землі від 28 вересня 2004 року, предметом договору є вище вказана земельна ділянка, яку було надано ОСОБА_3 в оренду відповідачу - СФГ Любава .

З дослідженного судом першої інстанції оригіналу договору оренди землі від 28 вересня 2004 року встановлено, що він укладений на 50 років.

Даний договір оренди землі був зареєстрований згідно діючого на той час законодавства у відповідному відділі державного земельного кадастру /ДЗК/, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 вересня 2004 року за № 040441700086.

Відповідно до листа відділу у Сватівському району Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 16 березня 2020 року, в Державному реєстрі земель станом на 01 січня 2013 року зареєстровано право оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 4424081500:03:005:0032, власником якої є ОСОБА_3 , державний акт ЛГ №062321, орендарем є СФГ Любава , строк дії договору оренди 50 років, дата реєстрації договору оренди 29 вересня 2004 року, реєстраційний номер договору оренди - 040441700086 .

Отже, суд встановив, що речове право, а саме право оренди на вищевказану земельну ділянку, було зареєстровано в Державному реєстрі земель 29 вересня 2004 року за номером 040441700086, тобто відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такого права.

Згідно ч.3 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Оскільки реєстрація права оренди була проведена відповідно до діючого на той час законодавства, то речове право визнається дійсним.

20 березня 2020 року уповноважена особа СФГ Любава звернулася до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права оренди земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується копією заяви про державну реєстрацію прав та обтяжень № 39056934 від 20 березня 2020 року.

Державний реєстратор Сватівської міської ради Ляшова Н.М. внесла відповідні дані про речове право, яке виникло на підставі договору оренди землі від 28 вересня 2004 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 210775460 від 29 травня 2020 року. У даному реєстрі державним реєстратором у відповідній графі відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 р року зазначено: держаний реєстр земель, реєстраційний номер іншого речового права - 040441700086, 29 вересня 2004 року, та вказано орендодавцем - позивача ОСОБА_1 .

За частиною 3 статті 29 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

У даному випадку у відповідності до наведеної норми, державний реєстратор Ляшова Н.М. 20 березня 2020 року здійснила реєстрацію речового права на вище зазначену земельну ділянку, набуту та оформлену в установленому порядку до 1 січня 2013 року, шляхом перенесення даних із Державного реєстру земель до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що узгоджується з вимогами діючого законодавства.

Реєстрація речового права була здійснена 29 вересня 2004 року, а не 20 березня 2020, як вказує позивач в обґрунтування заявлених вимог.

Діючим законодавством не передбачено обов`язку державного реєстратора здійснювати перевірку дотримання вимог законодавства при укладенні договору оренди землі при перенесенні даних з Державного реєстру земель до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з зазначених вище підстав, оскільки позивачем не доведено суду обставин на які він посилається в якості підстав його звернення до суду з даним позовом, при цьому не зазначив в чому саме полягає порушення чи невизнання його прав як орендодавця чи спадкоємця земельної ділянки відповідачами.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Доказів які б спростували висновки суду ОСОБА_1 не надано.

Доводи скаржника за своєю суттю є обґрунтуванням позовних вимог, зводяться до власного тлумачення норм законодавства та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким суд надав належну правову оцінку.

Отже, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 388, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 17 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Дата складення повної постанови - 12 квітня 2021 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.М. Луганська

М.В. Назарова