Постанова

від 28.04.2021 по справі 200/11312/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2574/21 Справа № 200/11312/19 Суддя у 1-й інстанції - Женеску Е.В. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Деркач Н.М.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІКТОРІЯ РЕНТ до ОСОБА_1 , третя особа - Шевченківський районний відділ Державної міграційної служби України в м. Дніпро про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ТОВ ВІКТОРІЯ РЕНТ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Шевченківський районний відділ Державної міграційної служби України в м. Дніпро про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ ВІКТОРІЯ РЕНТ посилалося на те, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.01.2019 року, позивач є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 15.07.2019 року №11/5-548, за вищевказаною адресою зареєстрована ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний факт підтверджується також відміткою в паспорті відповідача.

У зв`язку з чим, позивач просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном, а саме: визнати відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та виселити її з квартири, яка знаходиться за вказаною адресою (а.с.1-9).

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено. Усунуто перешкоди ТОВ ВІКТОРІЯ РЕНТ у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном, а саме: визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_1 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок (а.с.21-24).

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ ВІКТОРІЯ РЕНТ (а.с.148-166).

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2017 року по справі № 200/12775/17, залишеного постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року без змін, було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а право власності на спірну квартиру було визнане за нею.

Крім того, суд першої інстанції не направляв їй копію ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви, не повідомив належним чином про час та місце розгляду справи, вирішив спір без її участі та не звернув належної уваги на те, що вирішення даного спору за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін є неможливим, оскільки у справі є обставини, які потребують доведення за принципом змагальності сторін, зокрема, що спірна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є предметом спору ще у інших справах.

Позивач та третя особа не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, ввважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.01.2019 року позивач є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 15.07.2019 року №11/5-548, за вищевказаною адресою зареєстрована відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Отже, врахування пропорційності, яка є принципом цивільного судочинства, забезпечує розумний баланс між інтересами сторін.

Зазначений правовий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у справі № 1326/1314/2012, провадження № 14-358звц18 від 06 листопада 2018 року.

Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормою статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таке право визначає право власника, у тому числі, житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

В силу пунктів 1, 8 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна та звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ ВІКТОРІЯ РЕНТ , суд першої інстанції вважав, що відповідачка втратила право на користування квартирою і має бути позбавлена права користуванням нею, оскільки її право власності на квартиру припинилося.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 05 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 ) було укладено шлюб, який зареєстрований Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції (актовий запис № 96).

10 липня 2017 року ними укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. Та зареєстрований в реєстрі за № 2077, відповідно до якого подружжя визначають даним договором майнові права та обов`язки у шлюбі і на випадок його розірвання, зокрема, у разі розірвання шлюбу, незалежно від ініціативи чоловіка або дружини, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , переходить у особисту приватну власність дружини.

Відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2017 року по справі № 200/12775/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, а право власності на спірну квартиру було визнане за ОСОБА_1 , тобто, за відповідачкою у даній справі.

Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2017 року по справі № 200/12775/17 залишено без змін.

Суд першої інстанції, не з`ясувавши фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та передчасно вирішив питання щодо виселення відповідачки зі спірного житла.

Пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Матеріалами справи підтверджується, що на супровідному листі від 10 вересня 2019 року про направлення копії ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви міститься відмітка, що матеріали для відправлення сторонам отримав 10.10.2019 р. директор ОСОБА_5 (а.с.15).

Рекомендоване повідомлення про вручення такого поштового відправлення на адресу : АДРЕСА_1 . (а.с.18) не містить позначку про його отримання ОСОБА_1 особисто або уповноваженою нею на це особою. Крім того, на офіційному сайті Укрпошти відсутня інформація про рух листа до адресата згідно трекінг номеру відповідного поштового відправлення.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд даної справи та не мала можливості у суді першої інстанції подавати докази та заперечення проти позову ТОВ ВІКТОРІЯ РЕНТ .

На підставі наведеного, враховуючи доводи апеляційної скарги, обґрунтовані підставами, передбаченими п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне оскаржуване рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення, виходячи з наступного.

Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у цивільний справі № 200/1546/19 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним правочину, а саме - шлюбного договору, укладеного 10 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зареєстрованого в реєстрі за № 2077, відмовлено.

Таким чином, право власності на квартиру АДРЕСА_2 , дійсно визнане за ОСОБА_1 , тобто, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, тому колегія суддів апеляційної інстанції приймає їх до уваги та вважає такими, що підлягають задоволенню, адже вони підтверджують, що судом першої інстанції допущено порушення вимог матеріального і процесуального права, оскільки відсутні підстави для усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання майном шляхом виселення відповідачки зі спірної квартири.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у вигляді судового збору в сумі розмірі 2 306 грн..

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ВІКТОРІЯ РЕНТ до ОСОБА_1 , третя особа - Шевченківський районний відділ Державної міграційної служби України в м. Дніпро про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІКТОРІЯ РЕНТ на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 306 грн..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Н.М. Деркач

Судді: М.О.Макаров

М.М. Пищида