Ухвала

від 28.04.2021 по справі 553/806/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/806/20 Номер провадження 11-кп/814/278/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 05 жовтня 2020 року по кримінальному провадженню за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Полтави, громадянина України, із середньою освітою, зі слів зареєстрованого як ФОП, одруженого, який має малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 , ч.3 ст.135 КК України

за участю прокурора ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_8 ,

у с т а н о в и л а:

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Полтава від 05.10.2020 ОСОБА_6 визнано винуватим за статтями 286 ч.3 , 135 ч.3 КК України та призначено покарання: за ст.286 ч.3 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки ; за статтею 135 ч. 3 КК України у виді 5 років позбавлення волі. У відповідності зі статтею 70 ч.1 КК України шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишено попередній у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в загальному розмірі 6017 (шість тисяч сімнадцять) гривень 90 коп.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтава від 09.10.2020 виправлено описку допущену у вироку Ленінського районного суду м. Полтава суду від 05.10.2020 щодо ОСОБА_6 в частині помилкового зазначення частини 3 статті 286 КК замість правильного ч.2 ст.286 КК.

За вироком суду, 08 січня 2020 року приблизно о 16:55 год. у темну пору доби ОСОБА_6 перед виїздом не перевірив і не забезпечив технічно справний стан транспортного засобу автомобіля марки BMW, номерний знак НОМЕР_1 . Згідно з висновком експертизи технічного стану транспортного засобу № 29 від 22.01.2020 року з виявленою невідповідністю вимогам Правил дорожнього руху України, зокрема п. 31.4.5. а) який передбачає, що в легкових автомобілях залишкова глибина малюнку протектора шин повинна бути не менше 1.6 мм, дана несправність настала внаслідок тривалої експлуатації вищевказаної шини заднього правого колеса, від`їхав від будинку № 75 по вул. Панянка та рухався на вказаному автомобілі по вулиці Панянка, яка освітлена міським електроосвітленням, у напрямку вулиці Шолома Алейхема у м. Полтаві. Пересуваючись на вищевказаному автомобілі зі швидкістю 80.02 - 81.23 км/год., яка є перевищенням дозволеної швидкості у населених пунктах, порушуючи вимоги п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України у районі будинку № 65-А, по вулиці Панянки у м. Полтава, ОСОБА_6 в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку він об`єктивно спроможній був виявити у вигляді пішохода ОСОБА_10 , який перетинав дорогу з права наліво по напрямку руху автомобіля у недозволеному для переходу місці, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на нього. У результаті порушення водієм ОСОБА_6 п.п. 12.3., 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_10 згідно висновку судово-медичної експертизи № 49 від 04.02.2020 року отримав тілесні ушкодження, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, а в даному випадку, як такі, що призвели до смерті потерпілого і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із безпосередньою причиною смерті. Причиною смерті ОСОБА_10 стала відкрита черепно-мозкова травма із переломом склепіння та основи черепа та крововиливами під оболонки речовини головного мозку. Причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що перебувають у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди, згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 59 від 30.01.2020 року та висновку судової автотехнічної експертизи № 181 від 19.03.2020 року стало порушення п. 12.3. Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_6 , згідно з яким: п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. В умовах даної події водій ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_10 шляхом виконання вимог п.12.3. Правил дорожнього руху України при вибраній швидкості руху рівній 80.02 - 81.23 км/год. Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 246 від 15.04.2020 року причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що перебувають у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди стало порушення п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_6 , згідно з якими: п.12.4 У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.; п.12.9 б) Водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. В умовах даної події водій ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_10 , шляхом виконання вимог п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України.

Крім того, 08 січня 2020 року приблизно о 16:55 год. водій автомобіля марки BMW, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_6 після здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_10 в районі будинку № 65-А по вул. Панянка у м. Полтава, будучи причетним до скоєння даної дорожньо-транспортної події, в порушення вимог п. 2.10 Правил дорожнього руху України, достовірно знаючи, що пішохід ОСОБА_10 внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження, розуміючи, що поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та усвідомлюючи те, що залишає без допомоги особу, яка внаслідок отриманих травм позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи реальну можливість надати потерпілому допомогу, не виконав свого обов`язку, покладеного на нього законом і загальновизнаними нормами моралі, не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу та, з метою уникнення відповідальності за скоєне, на автомобілі причетному до ДТП з місця пригоди поїхав, чим завідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_10 , який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану. При цьому водій ОСОБА_6 сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та був зобов`язаний і мав змогу надати потерпілому допомогу, що у результаті спричинило смерть потерпілого ОСОБА_10 .

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи , яка її подали

В апеляційних скаргах адвокати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_6 , які є тотожними , просять вирок суду змінити. Призначити за ст.286 ч.2 КК України 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки та звільнити від відбування призначеного покарання на підставі статті 75 КК України з випробуванням , встановивши іспитовий строк 3 роки .

В обґрунтування доводів апеляцій зазначають , що вирок суду є надто суворим та таким , що не відповідає принципам достатності покарання та виправлення винного і в тому числі через незастосування положень статті 69 КК України. Судом не враховані всі дані щодо особи обвинуваченого. Вважають , що суд неправильно врахував як обтяжуючу покарання обставину тяжкі наслідки вчиненого злочину , оскільки це є кваліфікуючою ознакою статті за якою обвинувачувався ОСОБА_6 .

Інші учасники вирок суду не оскаржували.

У кримінальному провадженні надійшли заперечення потерпілого ОСОБА_11 .

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та в його інтересах адвокат ОСОБА_8 апеляційні скарги підтримали та просили задовольнити з наведених в них підстав. При цьому обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував щодо розгляду провадження за відсутності одного із його захисників. Погодився із цим і захисник ОСОБА_8 .

Прокурор в судовому засіданні заперечувала з приводу задоволення апеляцій, вважає вирок суду законним і обґрунтованим.

Потерпілий та його представник в судове засідання не з`явились. В поданих заявах просили розглядати апеляційні скарги без їх участі та залишити їх без задоволення , а вирок суду без змін.

Мотиви суду

Заслухавши суддю доповідача , пояснення сторін на підтримання та спростування доводів апеляційних скарг , вивчивши матеріали кримінального провадження , перевіривши доводи апеляційних скарг , колегія суддів приходить до таких висновків.

Згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним , обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення , ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження , передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин , які підтверджені доказами , дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення , в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.

Висновки суду першої інстанції щодо доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у скоєнні злочину за який він засуджений за обставин викладених у вироку , є обґрунтованими , відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Фактичні обставини по справі судом першої інстанції не досліджувались відповідно до положень статті 349 КПК України , не оспорюються в апеляційних скаргах , не перевіряються зазначені обставини і колегією суддів згідно положень ч.1 ст.404 КПК України.

Доводи апеляційних скарг обвинуваченого та адвокатів в його інтересах щодо суворості призначеного покарання , колегія суддів вважає непереконливими.

Відповідно до вимог статей 50,65 КК особі , яка вчинила злочин , має бути призначене покарання , необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості , співмірності та індивідуалізації , покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій , їх небезпечності та даним про особу винного.

Покарання є заходом примусу , що застосовується від імені держави за вироком суду до особи , визнаної винною у вчиненні злочині , і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання , необхідне і достатнє для виправлення засуджених , а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими , так і іншими особами . Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України , відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер , а також з принципу правової держави , з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі , встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність , але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як вбачається із змісту вироку , призначаючи обвинуваченому покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів , дані про особу обвинуваченого , обставину , що пом`якшує його покарання якою суд визнав добровільне відшкодування матеріальної шкоди , відсутність обставин , що обтяжують покарання , результати досудової доповіді.

При цьому суд підійшов критично до результатів досудової доповіді і навів мотиви з яких він не пристає на позицію органу пробації.

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від покарання суд врахував, окрім наведених вище обставин, позицію потерпілого та його представника, які наполягали на призначенні суворого покарання, а також те, що хоча одне із вчинених обвинуваченим ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, а саме передбачене ч. 2 ст. 286 КК України є необережним, однак відповідно до ст. 12 КК України воно належить до тяжких кримінальних правопорушень, і внаслідок таких протиправних дій настала смерть потерпілої особи, тяжкість наслідків у виді смерті людини є непоправимими і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди в матеріальному еквіваленті, позитивні характеристики обвинуваченого носять формальний характер та жодним чином не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і кримінальних правопорушень, які він вчинив.

У зв`язку з цим суд вважав, що призначення обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 286 та ч. 3 ст. 135 КК України із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання не буде достатнім і необхідним для досягнення мети покарання, та не буде відповідати ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 3 ст. 135 КК України, і особі засудженого через його м`якість.

Із вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Призначене обвинуваченому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати його вочевидь несправедливим через суворість , про , що йдеться в апеляціях обвинуваченого та адвокатів , колегія суддів не знаходить.

Колегія суддів не погоджується із доводами апеляцій , що судом всупереч закону не застосовано положення статті 69 КК України.

За приписами ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Отже , по-перше , застосування положень ч.1 ст.69 КК України є правом , а не обов`язком суду , який розглядає провадження.

По-друге , аналізуючи обставини на які посилаються автори апеляцій , колегія суддів звертає увагу , що обвинуваченим вчинено два тяжких злочини, один із яких є умисним , що в свою чергу істотно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Стан здоров`я обвинуваченого , на переконання колегії суддів , не є таким , що істотно знижував би ступінь суспільної небезпеки вчинених ним злочинів.

Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги , що судом при призначенні покарання неправильно враховано обтяжуючу покарання обставину.

В цьому контексті колегія суддів звертає увагу , що судом обставин , які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання , встановлено не було і про це прямо зазначено у вироку суду.

Та обставина , що суд при призначенні покарання врахував тяжкі наслідки вчиненого злочину не свідчить про визнання цієї обставини такою , що обтяжує покарання.

При цьому , колегія суддів звертає увагу , що врахування конкретних обставин вчиненого злочину , його наслідків , є обов`язком суду при вирішенні питання про обрання конкретного виду та розміру покарання , або звільнення від його відбування.

Колегія суддів також вважає , що всі обставини і доводи на які посилається сторона захисту в апеляційному суді , наявність малолітньої дитини , спроби відшкодувати шкоди , не применшують ступеню тяжкості вчинених обвинуваченим злочинів і не спростовують висновків суду першої інстанції щодо призначення обвинуваченому покарання виключно у виді реального позбавлення волі.

Вирок суду відповідає приписам статті 374 КПК України , є законним , обґрунтованим і вмотивованим.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції допущено не було.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку , що апеляційну скаргу обвинуваченого та його адвокатів слід залишити без задоволення , а вирок суду - без змін.

У зв`язку із набранням вироком суду законної сили обвинуваченого слід взяти під варту в залі суду.

Початок строку покарання обвинуваченому слід обраховувати з 28 квітня 2021 року , з моменту взяття під варту за вироком суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 404,405,407,419 КПК України , колегія суддів апеляційного суду,-

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 залишити без задоволення ? а вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 05 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_6 без змін;

У зв`язку із набранням вироком законної сили взяти ОСОБА_6 під варту в залі суду;

Строк покарання ОСОБА_6 рахувати з 28 квітня 2021 року;

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 3 місяців з моменту проголошення , а засудженим - у той же строк з моменту отримання копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3