Ухвала

від 06.05.2021 по справі 202/4416/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/733/21 Справа № 202/4416/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

представника володільця майна

ТОВ Шаролезька вівця адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, матеріали за апеляційною скаргою представника володільцямайна ТОВШаролезька вівцяадвоката ОСОБА_7 та запереченняна апеляційнускаргу прокуроравідділу Дніпропетровськоїобласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2019 року про арешт майна, в межах кримінального провадження № 42019040000000356 від 06.06.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Обставини,встановлені рішеннямсуду першоїінстанції,короткий змістоскарженого рішення.

Вказаною ухвалою частково задоволено клопотання прокурора відділупрокуратури Дніпропетровськоїобласті молодшогорадника юстиції ОСОБА_8 ,про арештмайна врамках кримінальногопровадження №42019040000000356від 06.06.2019року,за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.197-1КК України.

Накладено арешт шляхом позбавлення права будь-яким особам, будь-яким чином відчужувати та розпоряджатися наступним нерухомим майном, а саме: земельними ділянками з кадастровими номерами: 1223284500:02:081:1000 площею 63,4259 га, 1223284500:02:081:1006 площею 58,3033 га, 1223284500:02:081:1001 площею 56,5693 га, 1223284500:02:081:1005 площею 112,5219 га, що розташовані на території Новомосковського району Дніпропетровської області.

Вирішуючи питання про накладення арешту, слідчий суддя врахував обставини вчиненого кримінального правопорушення, представлених доказів за матеріалами клопотання в їх сукупності, а також на те, що прокурором у клопотанні доведено необхідність накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, оскільки в органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу, є предметом кримінального правопорушення, тому слідчий суддя з метою забезпечення кримінального провадження та можливого використання майна як доказу у кримінальному провадженні, а також враховуючи правову підставу для арешту майна та наслідки арешту майна для інших осіб, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про арешт майна.

Короткий зміствимог апеляційноїскарги іузагальнені доводиособи,яка їїподала.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах власника майна ТОВ Шаролезька вівця, просить ухвалу суду скасувати в частині накладення арешту який полягає у забороні будь-яким особам, будь-яким чином відчужувати та розпоряджатися земельними ділянками з кадастровими номерами: 1223284500:02:081:1000 площею 63,4259 га, 1223284500:02:081:1006 площею 58,3033 га, 1223284500:02:081:1001 площею 56,5693 га, та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області молодшого радника юстиції ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №42019040000000356 в частині накладення арешту який полягає у забороні будь-яким особам, будь-яким чином відчужувати та розпоряджатися земельними ділянками 1223284500:02:081:1000 площею 63,4259 га, 1223284500:02:081:1006 площею 58,3033га, 1223284500:02:081:1001 площею 56,5693 га.

В якості доводів поданої апеляційної скарги посилається на те, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, постановленою всупереч вимог кримінального процесуального закону.

На його думку, судом першої інстанції не було належним чином враховано, що між ТОВ «Шаролезька вівця» та Новостепанівською сільською радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області було укладено Договір оренди земельної ділянки від 02 березня 2001 року, посвідчений державним нотаріусом, зареєстрований у Новомосковському райвідділі земельних ресурсів. Строк дії даного договору оренди земельної ділянки складає 10 років, тобто до 21 березня 2011 року. Відповідно до даного договору Орендар має переважне право на поновлення цього договору на новий термін. Після спливу строку оренди та по теперішній час у зв`язку із відсутністю заперечень з боку Орендодавця ТОВ «Шаролезька вівця» продовжує користуватися земельною ділянкою за її цільовим призначенням та належним чином сплачувати до бюджету орендну плату відповідно до поданих розрахунків.

Адвокат зазначає, що орендар ТОВ Шаролезька вівця продовжував користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець не надсилав протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендарю про заперечення у поновленні договору оренди землі та з огляду на положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 01.01.2011, вважаємо, що договір оренди землі було поновлено на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. На думку адвоката, за таких обставин Новомосковською РДА, в особі її уповноваженого керівника було допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у явному зволіканні щодо укладення з орендарем додаткової угоди до договору оренди землі від 02 березня 2001 року, оскільки з вищенаведеного обґрунтування випливає саме такий обов`язок органу виконавчої влади.

Вважає, що орендар на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 01.01.2011, за відсутності у місячний строк після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, мав законні підстави вважати, що договір оренди землі було поновлено на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Окрім того вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, слідчим суддею не було взято до уваги вимоги ч.1 ст.170 КПК України, остільки відповідно до даного кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, санкція передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років та спеціальна конфіскація не передбачена. Зазначає, що на даний час посадовим особам ТОВ «Шаролезька вівця» про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України не повідомлялось, а наявний арешт майна позбавляє підприємство здійснювати нормальну господарську діяльність та вжити передбачених законом заходів до укладення додаткової угоди для поновлення договору оренди земельної ділянки.

На думку апелянта, земельна ділянка, на яку накладено арешт не є предметом кримінального правопорушення, остільки вона не відповідає вимогам ст.98 КПК України.

В запереченні на апеляційну скаргу прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 вважає, що ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2019 року належно обґрунтована та винесена відповідно до чинного законодавства, на його думку, її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката залишити без задоволення.

Вважає, що апеляція подана адвокатом з пропуском строку на апеляційне оскарження, а також неналежною особою, остільки відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником зазначених земельних ділянок є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. На його думку, ТОВ Шаролезька вівця не має ніякого відношення до даних земельних ділянок, а договір оренди на який посилається апелянт закінчив строк своєї дії.

Позиція учасників апеляційного процесу.

Представник володільця майна ТОВ Шаролезька вівця адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та просив апеляційний суд її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін, як законну та обґрунтовану.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши головуючого-суддю, думки учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, та матеріали за клопотанням про накладення арешту на майно, співставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Насамперед колегія суддів зазначає, що копію оскаржуваної ухвали апелянтом отримано в районному суді 23.04.2021 року, та 27.04.2021 року подану апеляційну скаргу, тобто у визначений законом строки. В судовому засіданні апелянт не був присутній.

Розглядаючи вимоги апеляційної скарги по суті, колегія суддів зважає на те, що відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді. Треті особи, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації. Такі відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з заходів забезпечення кримінального провадження, а отже відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя зобов`язаний врахувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Як вбачається із оскаржуваної ухвали, слідчий суддя суду першої інстанції обмежився лише формальними висновками про відповідність майна, щодо якого вирішувалося питання про арешт, критеріям ст. 98 КПК України, і те, що воно є об`єктом протиправних дій, та не дослідив і не надав будь-якої оцінки решті обставин, що відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 173 КПК України підлягають обов`язковому з`ясуванню та врахуванню при вирішенні питання про арешт майна у кримінальному провадженні, зокрема наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КК України, обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідків арешту майна для інших осіб.

У той же час колегія суддів, аналізуючи надані матеріали, які надійшли з районного суду та доданих до апеляційної скарги додатків щодо обставин у даному кримінальному провадженні, та у зв`язку із розслідуванням кримінального провадження в межах якого арештоване майно, приходить до наступного.

Як вбачається з наданих матеріалів, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні № 42019040000000356 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, розпочато за фактом того, що групою невстановлених на даний час осіб, діючи за попередньою змовою, використовуючи завідомо неправдиві документи, самовільно, всупереч установленому законом порядку, зайняли земельні ділянки державної власності, які розташовані на території Дніпропетровської області.

В провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 42019040000000356 від 06.06.2019 року, на даний час розслідування триває, майже два роки, та за цей час жодній особі не повідомлено про підозру, та на переконання колегії суддів, накладений арешт на зазначені земельні ділянки негативно впливають для третіх осіб у користуванні яких знаходились дані земельні ділянки за своїм цільовим призначенням.

Колегія суддів, також враховує доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 відносно того, що між ТОВ «Шаролезька вівця» (код ЄДРПОУ 30764202, Орендар) та Новостепанівською сільською радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04340454, Орендодавець) було укладено Договір оренди земельної ділянки від 02 березня 2001 року, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_9 02 березня 2001 року, зареєстровано в реєстрі за № 2-618, зареєстрований 25 січня 2001 року за № 1423 у Новостепанівській сільській раді Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрований у Новомосковському райвідділі земельних ресурсів, запис у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 21 березня 2001 року № ДП Нв Нс № 000001, зареєстрований у Новомосковській РДА 20 березня 2001 року, реєстраційний номер 4 (далі за текстом Договір оренди земельної ділянки).

Земельна ділянка, яка перебуває в оренді у ТОВ «Шаролезька вівця» на підставі вищезазначеного Договору оренди земельної ділянки, розташована на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, загальною площею 411,7 гектарів, в тому числі: пасовища 360,7 га, сіножаті 51 га, та була надана в оренду з метою сільськогосподарського використання випасуовець.

У подальшому, внаслідок вилучення частини земельних ділянок, станом на початок 2011 року у користуванні вказаного товариства залишилось відповідно до довідки відділу Держкомзему у Новомосковському районі від 24.01.2011 у користуванні нашого товариства перебуває 51 га сіножатей та 303,5169 га пасовищ.

Відповідно до пункту 3.1. Договору оренди земельної ділянки строк оренди землі складає 10 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору, тобто до 21 березня 2011 року.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Згідно з пунктом 3.2., пунктом 6.3.4. Договору оренди земельної ділянки по закінченню терміну договору Орендар має переважне право на поновлення цього договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна письмово повідомити іншу сторону про намір щодо продовження дії цього договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення. Сторона, яка отримала таке повідомлення, повинна не пізніше десяти днів з моменту його отримання, надати зацікавленій стороні письмову згоду або незгоду щодо продовження дії цього договору на новий термін.

Таким чином колегія суддів вважає, що відповідно до вищевикладеного ТОВ Шаролезька вівця має право на пролонгування договору оренди вказаних земельних ділянок у відповідності до чинних вимог Законодавства.

Окрім того, враховуючи той факт, що до теперішнього періоду ТОВ Шаролезька вівця сплачували орендну плату та податки на дані їм раніше вказані земельні ділянки, що підтверджується копією податкової декларації, а також того, що дане підприємство належним чином виконувало обов`язки за Договором оренди земельної ділянки, на підставі п. 3.2. Договору оренди земельної ділянки та керуючись ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а також відсутність будь-яких заперечень Орендодавця про заперечення у поновленні строку зазначеного договору оренди, тому ТОВ «Шаролезька вівця» можна вважати, як інший володілець майна, тобто особа, яка має правомірне очікування набути земельні ділянки в користування шляхом пролонгації або реалізації права на першочергове укладання договору оренду землі, у зв`язку з чим майнові права в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції якої порушено.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали арешт накладений на земельні ділянки за позбавляє законної можливості Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області продовжити термін дії договору оренди, що може призвести до порушення прав підприємства на безперешкодну законну господарську діяльність.

Окрім того, відповідно до пояснень прокурора в апеляційному суді та відповідно до наявних матеріалів, що на даний час посадовим особам ТОВ «Шаролезька вівця» про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України не повідомлялось, а наявний арешт майна позбавляє підприємство здійснювати нормальну господарську діяльність та вжити передбачених законом заходів до укладення додаткової угоди для поновлення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ні слідчим, ні прокурором не було обґрунтовано яким же чином заборона будь-яким особам, будь-яким чином відчужувати та розпоряджатись земельними ділянками, що розташовані на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району, може забезпечити кримінальне провадження по факту самовільного зайняття в минулому земельної ділянки невстановленими особами.

Перехід права власності чи виникнення права користування зазначеними земельними ділянками, в майбутньому жодним чином не впливає на обставини які підлягають доведенню в межах кримінального провадження щодо самовільного зайняття в минулому земельних ділянок. Самі по собі земельні ділянки не зберігають на собі сліди самовільного зайняття їх в минулому. Перехід права власності чи виникнення права користування земельними ділянками не може вплинути на обставин, що встановлюються під час кримінального провадження за статті 197-1 КК України.

Застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна є видом втручання у право на мирне володіння майном, що закріплено у ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання у це право має мати законні підстави та мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Відповідно до п. 42 Рішення ЄС від 19.12.1989 року у справі «Мелахер та інші проти Австрії» зазначається, що право власності включає «три чіткі правила» («three distinct rules»): (1) мирного володіння власністю; (2) позбавлення права власності лише у визначених випадках; (3) держава має право контролювати користування власністю у відповідності до загального «публічного» інтересу, шляхом прийняття відповідних загальносуспільним інтересам законів.

Також, згідно п. 49 Рішення ЄС від 22.11.2007 р. у справі «Україна-Тюмень» проти України», зазначається, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом» (subject to the conditions provided for by law), а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».

У п. 55 надано тлумачення «пропорційності втручання» в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» (fair balance) між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.

Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Рішення Є.С. від 06.11.2008 р. у справі «Ісмаїлов проти Росії», будь-яке втручання органу влади у безперешкодне володіння майном повинно бути «законним»: друге речення § 1 передбачає, що позбавлення майна можливе лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення «законів». Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними

Також не можна погодитись із висновком слідчого судді про відповідність майна, на яке накладено арешт, критеріям ст. 98 КПК України щодо речового доказу, і про те, що вони підлягають арешту як предмет кримінального правопорушення.

Також, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ч. 4 ст. 370 КПК України щодо вмотивованості з огляду на те, що відносно даного висновку слідчим суддею не наведено будь-якого обґрунтування та не зазначено, яким саме критеріям щодо речового доказу відповідають вказані земельні ділянки.

Залишилося поза увагою слідчого судді і те, що за правилами п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково має бути здійснене зокрема у випадку наявності доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Зі змісту вказаної норми випливає, що припущення про те, що певне майно було предметом кримінального правопорушення, не є підставою для накладення на нього арешту, якщо дане майно не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегло на собі його сліди, або не містить інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

У той же час як клопотання прокурора про арешт майна, так і оскаржувана ухвала слідчого судді не містять посилання на вищевказані обставини та обґрунтування їх наявності.

Також слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна, не дотримався вимог ч. 11 ст. 170 КПК України, згідно яким заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, і не звернув уваги на те, що у вказаному клопотанні такі підтверджуючі обставини не зазначені, як відсутнє у ньому і обґрунтування наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України, обов`язковість доведення яких при вирішенні питання про арешт майна встановлена ч. 1 ст. 173 КПК України.

Натомість прокурор у клопотанні формально послався на те, що арешт є єдиним можливим заходом забезпечення кримінального провадження з метою унеможливлення використання, пошкодження, псування, знищення земельних ділянок та припинення продовжуваного кримінального правопорушення.

З огляду на те, що об`єкт арешту є земельні ділянки державної форми власності, переданою в оренду іншій особі, застосований арешт земельної ділянки за своїм змістом і правовими наслідками є істотним за обсягом обмеженням держави в реалізації права державної власності, позбавленим розумного обґрунтування, а отже слідчим суддею суду першої інстанції при вирішенні питання про арешт майна було порушено вимоги ч. 4 ст. 173 КПК України щодо застосування найменш обтяжливого способу арешту майна, який не призведе до інших наслідків, які суттєво позначаться на інтересах третіх осіб.

Колегія суддів у цьому контексті вважає за необхідне додатково зазначити, що застосована слідчим суддею заборона на відчуження, розпоряджання будь-яким особам вказаними земельними ділянками, на які було накладено арешт, фактично тягне і неможливість використання розташованого на них сіножатей та пасовищ, яке не є предметом розслідуваного кримінального правопорушення і правомірність володіння ними не оспорюється.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ТОВ Шаролезька вівця підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає скасуванню як необґрунтована, із постановленням у межах повноважень суду апеляційної інстанції, визначених ч. 3 ст. 407 КПК України, нової ухвали, якою у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника володільцямайна ТОВШаролезька вівцяадвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2019 року (провадження № 1-кс/202/7181/2019) про арешт майна, в межах кримінального провадження № 42019040000000356 від 06.06.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, - скасувати.

Постановити нову,якою відмовитив задоволенні клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області молодшого радника юстиції ОСОБА_8 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42019040000000356 від 06.06.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст ухвали буде оголошено о 08 годині 20 хвилин 07 травня 2021 року в приміщенні Дніпровського апеляційного суду.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4