Постанова

від 08.04.2021 по справі 511/648/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/469/21

Номер справи місцевого суду: 511/648/19

Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Сороколет Ю.С.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

від відповідача ОСОБА_3 - не з`явились,

переглянувши справу №511/648/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частку житлового будинку за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 листопада 2019 року у складі судді Ільяшук А.В., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 8 квітня 2019 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 22 грудня 1990 року, шлюб розірвано судовим рішенням від 5 березня 2010 року. У період шлюбу було набуто житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Оскільки шлюб розірвано, вона позбавлена можливості звернутися до нотаріуса з заявою про виділ її частки з майна, оформленого на ім`я спадкодавця ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_1 після уточнення 8 липня 2019 року вимог остаточно просила:

визнати, що житловий будинок загальною площею 57,60 кв.м, житловою площею 33,70 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю її ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , де частки у спільному майні є рівними;

визнати за нею право власності на Ѕ частку житлового будинку загальною площею 57,60 кв.м, житловою площею 33,70 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 ;

стягнути судові витрати (т.1 а.с.4-5, 95-97).

Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 6 травня 2019 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.27-29).

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, зазначивши, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано 5 березня 2010 року, з цієї дати почав спливати строк позовної давності щодо будь-яких майнових претензій ОСОБА_1 . За життя ОСОБА_4 ОСОБА_1 не зверталась з вимогами про визнання за нею права власності на Ѕ частку будинку, доказів зупинення чи переривання строку позовної давності не надано. З 2011 року вона ОСОБА_3 мешкала з ОСОБА_4 сім`єю у спірному будинку, за життя ОСОБА_4 склав на її користь заповіт на будинок (т.1 а.с.69-71, 127-130).

25 травня 2019 року відповідач ОСОБА_3 подала заяву про застосування строку позовної давності (т.1 а.с.69-71).

8 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про поновлення строку позовної давності, в якій зазначила, що будинок набуто на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 1991 року у період шлюбу. Відповідно до положень статті 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Статтею 28 КпШС визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 обіцяв, що розділить будинок добровільно, однак цього не зробив. До спливу трирічного строку позовної давності до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, позов до ОСОБА_4 не подала, так як незадовго до спливу строку у зв`язку з захворюванням перебувала на лікуванні (т.1 а.с.87-89).

28 серпня 2019 року відповідач ОСОБА_3 подала заяву про застосування строку позовної давності до уточнених позовних вимог. Відповідач просила відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку позовної давності щодо вимог про визнання будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частку будинку та, застосувавши строк позовної давності, відмовити в позові за спливом строку позовної давності (т.1 а.с.127-130).

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 листопада 2019 року позов задоволено; визнано житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1926,80 грн. (т.1 а.с.177-183).

Висновок суду мотивовано тим, що житловий будинок придбаний в період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та до моменту розірвання шлюбу був спільною сумісною власністю подружжя. Відповідачем не доведено, що будинок придбано виключно за особисті кошти ОСОБА_4 , а тому будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , де частки кожного у спільному майні рівні, в силу закону ОСОБА_1 належить Ѕ частка будинку. Права позивача на спірний будинок до часу відкриття спадщини (смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ) порушені не були, а про можливість порушення свого права власності на частку у спірному будинку ОСОБА_1 дізналась тільки після смерті ОСОБА_4 , перебіг строку позовної давності почався саме з цього часу, а не з розірвання шлюбу 16 лютого 2010 року, тому строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущений. Відповідач, вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду, фактично ототожнює його зі строком позовної давності про поділ майна подружжя після його розірвання.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (т.2 а.с.3-7).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в помилковості не прийняття судом доводів щодо пропуску строку позовної давності. З тексту рішення про розірвання шлюбу вбачається, що питання про розподіл спільного майна подружжя не розглядалось. Свідоцтво про розірвання шлюбу ОСОБА_4 видано 23 березня 2010 року. Таким чином, для позивача строк почав обчислюватися з 23 березня 2010 року, а не з моменту смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 . Для вимог про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. З матеріалів справи вбачається, що позивач не зверталась до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя на протязі трьох років після розірвання шлюбу. Крім того, суд не залучив до участі в справі в якості третіх осіб інших спадкоємців померлого ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, так як рішення суду може стосуватися їх прав та обов`язків у майбутньому.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові з огляду на наступне.

Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.

ОСОБА_4 , 1952 року народження, та ОСОБА_1 (до реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ), 1952 року народження, уклали шлюб 22 грудня 1990 року, який зареєстровано Кіровським с/ЗАГС Роздільнянського району Одеської області за актовим записом №11 (т.1 а.с.6).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2010 року в справі №2-2742/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 шлюб, зареєстрований 22 грудня 1990 року Кіровським с/ЗАГС Роздільнянського району Одеської області за актовим записом №11, між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано. Реєстрація актового запису про розірвання шлюбу в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу проведена 23 березня 2010 року, запис №51 (т.1 а.с.8, 23, 24, 62).

Згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідченого 10 червня 1991 року виконавчим комітетом Кіровської сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області, зареєстрованого в книзі записів нотаріальних дій за №63, ОСОБА_4 купив будинок житловою площею 20,00 кв.м, розташований в с. Калантаївка Роздільнянського району Одеської області (т.1 а.с.7, 173).

27 січня 2010 року виконкомом Кіровської сільської ради ОСОБА_4 видано Свідоцтво про право власності, серія НОМЕР_1 , на житловий будинок загальною площею 57,60 кв.м житловою площею 33,70 кв.м, розташований за адресом: АДРЕСА_1 ; на підставі Свідоцтва вказаний житловий будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 4 лютого 2010 року зареєстрований за ОСОБА_4 на праві приватної власності (частка 1/1) (т.1 а.с.98-99).

За змістом Заповіту, складеного ОСОБА_4 , посвідченого 27 грудня 2017 року секретарем виконавчого комітету Кіровської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за №22, ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3 належний йому на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 від 27 січня 2010 року житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.45).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 66 років (т.1 а.с.22).

Спадкову справу №37/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 заведено приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Патраманською Л.М. 26 лютого 2019 року. З заявою про прийняття спадщини звернулись:

26 лютого 2019 року ОСОБА_3 для спадкування за заповітом, посвідченим секретарем виконкому Кіровської сільської ради Роздільнянського району Одеської області 27 грудня 2017 року за реєстровим №22, на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 ;

ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка ОСОБА_9 , 1977 року народження, для спадкування за заповітом, посвідченим секретарем виконкому Кіровської сільської ради Роздільнянського району Одеської області 27 грудня 2017 року за реєстровим №21, на земельну ділянку площею 2.9429 га кадастровий номер 5123983000:01:002:0241, розташовану на території Кіровської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, масив № НОМЕР_2 , ділянка № НОМЕР_3 ;

ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка ОСОБА_10 , 1982 року народження, відмовилась на користь ОСОБА_9 від прийняття спадщини за заповітом, посвідченим секретарем виконкому Кіровської сільської ради Роздільнянського району Одеської області 27 грудня 2017 року за реєстровим №21, на земельну ділянку площею 2.9429 га кадастровий номер 5123983000:01:002:0241, розташовану на території Кіровської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, масив № НОМЕР_2 , ділянка № НОМЕР_3 (т.1 а.с.32-65).

ОСОБА_4 , 1952 року народження, був зареєстрований 4 січня 1991 року в квартирі АДРЕСА_2 , з 3 грудня 2009 року та до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав за адресом: будинок АДРЕСА_1 (т.1 а.с.9, 56).

ОСОБА_1 , 1952 року народження, з 1985 року була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , з 16 червня 2010 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 (т.1 а.с.57).

ОСОБА_3 , 1959 року народження, проживає з вересня 2011 року без реєстрації за адресом: будинок АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10, 19, 56).

ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні у лютому-березні 2013 року, вперше 11 червня 2013 року встановлено третю групу інвалідності безстроково (т.1 а.с.90, 91-94).

В ході апеляційного перегляду справи нових доказів не надано.

На підставі поданих учасниками справи доказів встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 грудня 1990 року, шлюб розірвано судовим рішенням від 16 лютого 2010 року, розірвання шлюбу зареєстровано 23 березня 2010 року.

Житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , набуто ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 1991 року, на час купівлі будинку ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Будинок в результаті добудови збільшився у своїй житловій та загальній площі, як наслідок 27 січня 2010 року виконкомом Кіровської сільської ради ОСОБА_4 замість договору купівлі-продажу від 10 червня 1991 року видано свідоцтво про право власності на житловий будинок загальною площею 57,60 кв.м житловою площею 33,70 кв.м; на підставі вказаного свідоцтва житловий будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрований за ОСОБА_4 на праві приватної власності 4 лютого 2010 року. На час видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житловий будинок збільшеної площі та державної реєстрації цього нерухомого майна ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували в процесі розлучення (шлюб розірвано судовим рішенням від 16 лютого 2010 року, розірвання шлюбу зареєстровано 23 березня 2010 року).

У спірному житловому будинку ОСОБА_4 зареєстрований та проживав з 9 грудня 2009 року (шлюб розірвано судовим рішенням від 16 лютого 2010 року, розірвання шлюбу зареєстровано 23 березня 2010 року) та до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 ніколи не мала реєстрації місця свого проживання у спірному будинку. З вересня 2011 року разом з ОСОБА_4 в будинку проживала ОСОБА_3 (шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не зареєстровано).

27 грудня 2017 року ОСОБА_4 склав заповіт на житловий будинок в с. Калантаївка на користь ОСОБА_3 (жінки, з якою проживав однією сім`єю), склав заповіт на земельну ділянку цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (дочки від першого шлюбу).

Спадщину після смерті ОСОБА_4 у встановленому законом порядку та строки прийняли спадкоємці за заповітом ОСОБА_3 на будинок, ОСОБА_9 на земельну ділянку ( ОСОБА_10 відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_9 ).

ОСОБА_11 не є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4

ОСОБА_1 за життя ОСОБА_4 не зверталася до суду з позовом про поділ житлового будинку, розташованого в с. Калантаївка, як спільного майна подружжя; перше вимоги про право власності на частку у вказаному нерухомому майні (договір купівлі-продажу будинку від 10 червня 1991 року, свідоцтво про право власності на добудований будинок від 27 січня 2010 року, рішення суду про розірвання шлюбу від 16 лютого 2010 року) заявила після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 звернулась до суду 8 квітня 2019 року, пред`явивши позов до ОСОБА_3 як до спадкоємця ОСОБА_4 за заповітом на будинок. При цьому пред`явивши вимоги про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю її ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_4 , визнання за нею ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку житлового будинку як на частку у спільному майні подружжя, позивач не просила визнати частково недійсним (в Ѕ частці) заповіт ОСОБА_4 на житловий будинок на користь ОСОБА_3

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 , що було з часу купівлі у 1991 році добудовано (збільшено у загальній та житловій площі), видано 27 січня 2010 року, державна реєстрація права власності на житловий будинок з іншими технічними характеристиками проведена за ОСОБА_4 4 лютого 2010 року.

Отже, на час смерті ОСОБА_4 правовстановлюючим документом на нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 , було Свідоцтво про право власності, серія НОМЕР_1 , видане 27 січня 2010 року виконкомом Кіровської сільської ради ОСОБА_4 на житловий будинок загальною площею 57,60 кв.м житловою площею 33,70 кв.м, а не договір купівлі-продажу від 10 червня 1991 року (нерухоме майно в результаті добудови/перебудови змінилося).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_4 , склавши заповіт на користь ОСОБА_3 на весь будинок, розпорядився будинком як особистою власністю. В будинку був зареєстрований лише ОСОБА_4 , щодо ОСОБА_1 то вона ні як дружина, ні потому після розлучення не була зареєстрована в спірному будинку, доказів того, що вона проживала в будинку не надано.

Оскільки між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як подружжям чи як колишнім подружжям спору щодо поділу будинку не виникало, зважаючи на те, що у сенсі положень частини 2 статті 60 СК України право спільної сумісної власності подружжя презюмується, а згідно статті 57 СК України право особистої приватної власності дружини чи чоловіка підлягає доведенню дружиною чи чоловіком, чого за життя ОСОБА_4 не мало місця, то слід виходити з того (іншого не встановлено), що нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 , було об`єктом справа спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружити на чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 72 СК України передбачено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки; позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частку нерухомого майна як на частку у спільній сумісній власності колишнього подружжя пред`явлено вже після смерті колишнього чоловіка (за життя ОСОБА_4 це були б вимоги поділ майна подружжя). Шлюб розірвано судовим рішенням 16 лютого 2010 року, розірвання шлюбу зареєстровано 23 березня 2010 року. Доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 після розірвання шлюбу продовжували проживати сім`єю, що підтримували стосунки, що ОСОБА_1 проживала в будинку чи в інший спосіб будинком користувалась тощо суду не надано. ОСОБА_1 і в шлюбі з ОСОБА_4 , і після розлучення мала зареєстроване місце проживання в м. Одесі, перед розлученням ОСОБА_4 змінив місце своєї реєстрації з м. Одеси на с. Калантаївку. З вересня 2011 року з ОСОБА_4 у будинку сім`єю проживала ОСОБА_3 .

Отже, для ОСОБА_1 позовну давність у три роки слід обчислювати фактично від розірвання шлюбу, оскільки не надано суду доказів того, що після розлучення вона якимось чином реалізовувала своє право співвласника, чи мала намір реалізувати право співвласника, а їй в цьому ОСОБА_4 як інший співвласник перешкоджав.

Посилання на те, що незадовго до закінчення трирічного строку після розірвання шлюбу захворіла, тому не звернулась до суду з вимогами про поділ майна, не приймаються як підстава для відмови у застосування позовної давності, так як хвороба тривала не протягом всіх трьох років, крім того, процесуальний закон передбачає не лише особисту участь в суді, а й участь через представника.

В справі відсутні докази наявності непереборних обставин, які б унеможливлювали звернення ОСОБА_1 до суду в межах трьох років після розірвання шлюбу (позов про розірвання шлюбу подано до суду саме ОСОБА_1 ) чи навіть потому, за життя колишнього чоловіка ОСОБА_4 .

На протязі 8 років з часу розлучення ОСОБА_1 не порушували питання поділу майна з ОСОБА_4 та не проявляла жодного інтересу до будинку. Посилання на домовленості з ОСОБА_1 щодо розпорядження будинком не приймаються, оскільки такі письмовими доказами не підтверджені, а сам ОСОБА_1 в силу власної смерті будь-що підтвердити чи спростувати не може.

Позовна давності застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.5 ст.267 ЦК України).

Поважними можуть бути визнання такі причини пропущення позовної давності, які унеможливлюють або ускладнюють звернення особи (уповноваженої особи) за захистом і виникнення яких не залежить від її волі.

Отже, у ОСОБА_1 є суб`єктивне матеріальне право на частку у спільному майні подружжя (колишнього подружжя), однак не встановлено причин пропущення позовної давності, які б незалежно від волі ОСОБА_1 унеможливлювали б або ускладнювали б її (уповноваженої нею особи) звернення після розірвання шлюбу до суду за захистом права на частку у спільному майні.

ОСОБА_1 не пов`язує обчислення позовної давності з іншою датою, подією тощо, а виходить з порушення свого права з дати (події) розірвання шлюбу.

Заява про застосування позовної давності зроблена відповідачем ОСОБА_3 до винесення судом рішення, сплив позовної давності у даному випадку є підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції безпідставно не застосував правила про позовну давність, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову позові за спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 листопада 2019 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частку житлового будинку - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 травня 2021 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

Є.С.Сєвєрова