Постанова

від 12.05.2021 по справі 640/24244/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24244/20 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року (повний текст складено 30 грудня 2020 року) та додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року (повний текст складено 05 лютого 2021 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю С8 НЕТВОРК до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.05.2020 №00004960502.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року позов задоволено.

Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року стягнуто на користь ТОВ С8 НЕТВОРК понесені ним судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 20545,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Не погоджуючись із вказаними рішенням та додатковим рішенням, відповідач подав апеляційні скарги, в яких просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційних скарг обґрунтовані тим, що по контрагенту позивача ТОВ Стандарт Вінер заведено картку суб`єкта фіктивного підприємництва, щодо цього товариства проводиться досудове розслідування за ст.205 КК України, наявні покази засновника щодо не здійснення нею фінансово-господарської діяльності ТОВ Стандарт Вінер , за інформацією з ЄРПН не встановлено придбання вказаним підприємством послуг, які в подальшому були придбані позивачем, при цьому відсутні рух активів та можливість здійснення господарських операцій, які позивачем відображені в бухгалтерському та податковому обліку, зазначений в укладеному договорі №П-01/08/2018 від 01.08.2018 розрахунковий рахунок ТОВ Стандарт Вінер було відкрито в банку лише 21.09.2018. Також скаржник зазначає, що позивачем не було подано детальний опис робіт (наданих послуг), а судом не досліджено обґрунтованість, розумність та співмірність витрат на правничу допомогу.

Позивачем подано відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначено, що господарські операції між позивачем та ТОВ Стандарт Вінер є реальними, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, порушення щодо контрагента позивача кримінальної справи не є доказом фіктивності господарських операцій, а всі розрахунки між сторонами правочину були проведені після відкриття банківського рахунку ТОВ Стандарт Вінер . Також позивач зазначив, що витрати на правничу допомогу підтверджуються поданими до суду доказами та такі витрати підлягали розподілу.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в період з 12.03.2020 по 17.03.2020 ГУ ДПС у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатом якої складено акт від 24 березня 2020 року № 226/26-15-02-05/37079893 (а.с.30-38), в якому зафіксовано порушення ТОВ С8 НЕТВОРК п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, 201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено суму зобов`язання з податку на додану вартість за вересень 2018 року на суму 88667,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 14 травня 2020 року винесено податкове повідомлення-рішення №00004960502, яким позивачу збільшено суму зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 108334,00 грн, в тому числі 86667,00 грн за основним платежем та 21667,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.42).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу щодо відсутності настання реальних наслідків за правочином укладеним між позивачем та ТОВ Стандарт Вінер .

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 9.1.3 п.9.1 ст.9 ПК України податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

В силу п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

В силу вимог п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

З акту перевірки позивача вбачається, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на документальному не підтвердженні господарських операцій між позивачем та ТОВ Стандарт Вінер .

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ Стандарт Вінер 01.08.2018 року укладено договір № П-01/08/2018 про надання послуг, відповідно до умов якого ТОВ Стандарт Вінер зобов`язувалось надати позивачу послуги з проведення рекламних компаній позивача та/або клієнтів позивач, розміщення рекламних матерів в мережі Інтернет і збору статистичних даних за час показу реклами в мережі Інтернет. Відповідно до пункту 1.2 договору рекламні матеріали та заявки (медіа-план), що відповідають технічним вимогам у Додатку до договору, є невід`ємною частиною цього договору. Пунктом 2 договору встановлено, що для замовлення проведення рекламної кампанії замовник передає/направляє ТОВ Стандарт Вінер заявку на розміщення рекламних матеріалів, в якій обов`язково повинні бути наведені бажані строки рекламної кампанії, а також надає виконавцю рекламний матеріал, який повинен відповідати технічним вимогам, загальноприйнятим моральним нормам та вимогам законодавства України. Вказані матеріали надаються замовником в день підписання договору, або не пізніше двох робочих днів до дати початку рекламної кампанії та є його невід`ємною частиною. В разі невідповідності рекламних матерів будь яким вимогам договору, такі повертаються замовнику для усунення такої невідповідності. Відповідно до пункту 3 договору ТОВ Стандарт Вінер зобов`язувалось: розміщувати рекламні матеріали замовника та/або клієнтів замовника належним чином у обсягах і в строк/об`ємі, що узгоджені сторонами; протягом 10 календарних днів з дати закінчення рекламної кампанії та/або розміщення відповідних рекламних матеріалів, надати звіт про проведену рекламну кампанію, оригінали рахунку-фактури, акту наданих послуг по такій рекламній кампанії; адати компенсацію у випадку нерозміщення чи неналежного розміщення рекламних матеріалів. Пунктом 4 договору встановлено, що вартість такого договору визначається як сумарна вартість фактично наданих послуг по розміщенню рекламних матеріалів, що підтверджується актами наданих послуг за весь період дії договору (а.с.47-50).

На виконання умов вказаного договору між позивачем та ТОВ Стандарт Вінер укладено додатки до такого договору, а саме: додаток № 1, яким погоджено заяву (медіа-план) на розміщення рекламних матеріалів у період серпень - вересень 2018 року; додаток № 2, яким затверджено зразок звіту про надання послуг та технічні вимоги до рекламних матеріалів; додаток № 3, яким погоджено макет рекламного матеріалу для проведення рекламної кампанії, умови розміщення рекламного матеріалу, строк розміщення, формат та ін. (а.с.51-54).

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем до матеріалів справи додано: копію звіту із статистичними даними по рекламній кампанії; копію акта надання послуг від 25 вересня 2018 року на суму 520000,00грн. в тому числі ПДВ на суму 86666,67 грн; копію платіжного доручення №358 від 27 вересня 2018 року та виписки з банківського рахунку, про перерахування коштів ТОВ Стандарт Вінер ; копію податкової накладеної від 25 вересня 2018 року № 48 на суму 520 000,00грн. в тому числі ПДВ на суму 86666,67 грн (а.с.55-85).

При цьому, відповідна інформація щодо обсягу наданих рекламних послуг із розміщення реклами в мережі інтернет, їх змісту та формату в повному обсязі відображена в звіті із статистичними даними по рекламній кампанії (а.с.55-79).

З метою підтвердження наявності ділової мети отримання наведених вище послуг, позивачем подано до суду копію договору про надання послуг №8П180613-5 від 13.06.2018, укладеного з Міністерством інформаційної політики України з додатками щодо надання позивачем послуг з розміщення, розповсюдження та демонстрування інформації в мережі інтернет на загальну суму 3954180,80 грн, в тому числі ПДВ - 659030,13 грн, з метою виконання умов якого і було укладено договір з ТОВ Стандарт Вінер (а.с.85-102), а також докази виконання умов вказаного договору (а.с.102-104).

Згідно зі ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій з ТОВ Стандарт Вінер первинними документами, у відповідності до вимог п.44.1 ст.44 ПК України, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаного правочину, дійсно відбулися та є економічно виправданими.

Посилання контролюючого органу на можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача в жодному разі не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій за укладеним з ним договором.

Твердження контролюючого органу про наявність незначної кількості персоналу у контрагента позивача не може свідчити про неможливість здійснення ним господарських операцій з розміщення в мережі інтернет рекламної інформації, враховуючи, що створення та розміщення рекламної продукції не завжди потребує окремого штату спеціалістів і відповідні послуги могли бути придбані у юридичних та фізичних осіб, які не є платниками ПДВ, а тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача про не підтвердження придбання відповідних послуг за результатами аналізу ЄРПН.

За інформацією з ЄДРПОУ, до зареєстрованих видів діяльності ТОВ Стандарт Вінер за КВЕД належить: 73.11 Рекламні агентства , 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації , що відповідає наданим позивачу послугам за договором від 01.08.2018 №П-01/08/2018.

Факт здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ Стандарт Вінер підтверджується наявними матеріалами справи.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Щодо твердження контролюючого органу про наявність досудового розслідування стосовно посадових осіб ТОВ Стандарт Вінер та протоколу допиту ОСОБА_1 (а.с.191-195), колегія суддів зазначає, що на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальним провадженням щодо ТОВ Стандарт Вінер .

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є КПК України.

У ч.1 ст.23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст.95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Крім того, надані відповідачем до матеріалів справи ксерокопії протоколів допиту жодним чином не засвідчені.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Матеріали досудового розслідування за відповідними кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності вказаних товариств.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права наведені у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №2а-7075/12/2670, від 26 червня 2018 року у справі №808/2360/17, від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Будь якої інформації щодо наявності такого, що набрав законної сили вироку суду, в якому встановлено обставину щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ Стандарт Вінер відповідачем надано не було, а судом не встановлено.

Крім того, допитана в рамках кримінального провадження №32018100070000010 особа ОСОБА_1 не є засновником ТОВ Стандарт Вінер , оскільки з ЄДРПОУ вбачається та відповідач самостійно підтверджує, що засновником вказаного підприємства є ОСОБА_2 , а тому пояснення ОСОБА_1 щодо непричетності до наведеного товариства не можуть бути свідченням фіктивності його діяльності.

Суд звертає увагу, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Зазначена позиція була неодноразово висвітлена Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема у постанові від 18.03.2020 у справі №826/18952/14.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності не відбувалося отримання (постачання) платником податків товарів (роботи, послуг) по господарським операціям з його контрагентами.

Тому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на наявність картки фіктивного підприємства щодо ТОВ Стандарт Вінер , враховуючи, що з наведених в апеляційній скарзі пояснень, вбачається, що стан ТОВ Стандарт Вінер як платника податків - 0 , платник за основним місцем обліку, а свідоцтво платника ПДВ на момент спірних правовідносин було чинним та анульоване 19.03.2020.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об`єктивної можливості здійснення господарської діяльності, адже комерційна діяльність не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо, або виконувати посередницькі функції при здійсненні операцій з купівлі продажу товарів (робіт/послуг).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Втім відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його безпосереднього постачальника ТОВ Стандарт Вінер , зокрема, вироку по кримінальній справі щодо вказаного контрагенту позивача, в якому досліджувались відповідні господарські операції позивача, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 23.07.2020, який має бути врахований судом при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо фіктивність відповідних господарських операцій, належним чином підтверджених.

Здійснення господарської діяльності контрагентом, не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Жодних доказів на підтвердження того, що позивач або його контрагент не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, матеріали справи не містять, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, зворотного не доведено.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності реального вчинення господарських операцій між позивачем та наведеним вище контрагентом, а твердження податкового органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій спростовано наявними матеріалами справи.

В той же час, порушення контрагентом правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником податків вимог закону щодо формування даних податкової звітності, тому платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09.10.2018 у справі №815/3459/17 та від 10.11.2020 у справі №822/6302/15.

Стосовно тверджень апелянта про підробку договору від 01.08.2018 №П-01/08/2018 з підстав зазначення в ньому розрахункового рахунку ТОВ Стандарт Вінер , який було відкрито лише 21.09.2018, колегія суддів зазначає, що згідно з п.17 р.1 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493, днем відкриття поточного/кореспондентського рахунку клієнта вважається дата, що зазначена банком на заяві про відкриття цього рахунку в розділі "Відмітки банку" або в договорі про встановлення кореспондентських відносин.

Отже, момент присвоєння рахунку номеру та визначена банком дата відкриття рахунку клієнта відповідно до вказаної Інструкції може відрізнятись.

При цьому, розрахунки за надані послуги згідно з договором від 01.08.2018 №П-01/08/2018 проведені 27.09.2018, тобто після відкриття ТОВ Стандарт Вінер розрахункового рахунку.

Колегія суддів враховує пояснення позивача щодо перепідписання договору з ТОВ Стандарт Вінер №П-01/08/2018 без зміни дати його укладання із зазначенням в ньому розрахункового рахунку вказаного підприємства після його відкриття.

І хоча таке перепідписання викликає певні сумніви, однак інші первинні документи в повному обсязі підтверджують надання ТОВ Стандарт Вінер позивачу послуг з розміщення реклами у мережі інтернет на виконання умов такого договору.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, беручи до уваги наведені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що господарські операції між позивачем та ТОВ Стандарт Вінер фактично відбулись, мали наслідком зміни в майновому стані сторін правочину, спричинили підстави для відображення таких операцій в бухгалтерському та податковому обліку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 14.05.2020 №00004960502.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу у розмірі 20545,00 грн та було надано відповідні докази, а саме: копія договору про надання правової допомоги №20/08-20 від 20.08.2020, укладеного з АО Агард , за яким останнє зобов`язується надати позивачу юридичні та адвокатські послуги щодо захисту інтересів та надання правової допомоги, при цьому вартість надання правової допомоги визначається окремо в додаткових угодах; відповідно до додаткової угоди №1 від 20.08.2020 АО Агард надає позивачу юридичне та адвокатське супроводження судового спору в суді першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000460502 від 04.05.2020 і визначено, що вартість наданих юридичних та адвокатських послуг становить 20545,00 грн; згідно з актом надання послуг №01 від 25.09.2020 АО Агард надало позивачу юридичні та адвокатські послуги у кількості 1 на суму 20545,00 грн; проведення оплати за надану правничу допомогу підтверджується рахунками-фактурами №01/20.08-20 від 20.08.2020 та №02/20/08-20 від 01.09.2020, платіжними дорученнями №11035 від 21.08.2020 на суму 13655,00 грн та №11044 від 15.09.2020 на суму 6890,00 грн, а також банківськими виписками по рахунку (а.с.154-165).

Разом з тим, незважаючи на те, що позовна заява містила відповідне клопотання щодо розподілу витрат на правничу допомогу в розмірі 20545,00 грн та до неї було додано наведені вище докази таких витрат, жодних заяви про зменшення їх розміру відповідачем надано не було, а відзив на адміністративний позов не містить жодних заперечень щодо розподілу таких витрат.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта про не отримання ним заяви про ухвалення додаткового судового рішення, оскільки докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції були подані саме до позовної заяви, копію якої було отримано відповідачем 19.10.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення (а.с.171).

Відтак, відповідач був обізнаний з наданими позивачем доказами на підтвердження понесення ним витрат на правничу допомогу однак не скористався своїм правом надання заперечень, а тому неотримання відповідачем заяви про ухвалення додаткового рішення не призвело до позбавлення суб`єкта владних повноважень можливості скористатись своїм правом на подання заяви про зменшення витрат на правничу допомогу з підстав неспівмірності заявлених до відшкодування витрат.

Умовами договору про надання правової допомоги №20/08-20 від 20.08.2020 та додаткової угоди №1 від 20.08.2020 передбачено фіксовану вартість наданих юридичних та адвокатських послуг при оскарженні податкового повідомлення-рішення від 14.05.2020 №00004960502 - 20545,00 грн, які були в повному обсязі сплачені позивачем на підставі наведених вище рахунків-фактур, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №11035 від 21.08.2020 на суму 13655,00 грн та №11044 від 15.09.2020 на суму 6890,00 грн, а також банківськими виписками по рахунку.

З наведеного вбачається, що договором про надання правової допомоги встановлено умови надання правничої допомоги в рамках даної справи та передбачено фіксовану суму гонорару адвоката за надання такої допомоги, яка складає 20545,00 грн.

Частина 1 ст.1 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.

Отже, положення чинного законодавства визначають можливість встановлення розміру вартості правничої допомоги адвоката у фіксованому розмірі із виключенням погодинної оплати, залежно від часу, витраченого адвокатом на здійснення представництва чи надання іншої правової допомоги, а тому визначення в договорі про надання правової допомоги фіксованого розміру оплати за надані послуги (гонорар адвоката) у сумі 20545,00 грн., звільняє від необхідності визначати в детальному описі витраченого адвокатом часу на кожну окрему дію, вчинену на виконання вказаного договору при надання позивачу правничої допомоги в рамках даної справи. При цьому, подана додаткова угода №1 від 20.08.2020 містить інформацію про послуги, які включаються у супроводження судового спору в даній справі, тобто позивачем було надано належні докази, що описують надані послуги з правової допомоги, а платіжні доручення та банківські виписки підтверджує оплату позивачем послуг АО Агард на суму 20545,00 грн.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10.09.2020 у справі №420/6027/19.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення та додаткове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними і обґрунтованими, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року та додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови виготовлено 12 травня 2021 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма