Постанова

від 12.05.2021 по справі 520/4213/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3387/21

Номер справи місцевого суду: 520/4213/18

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2021 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Тур-Сервіс , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист прав споживачів, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Васильків О.В. 19 вересня 2020 року у м. Одеса, -

встановила:

У квітні 2018 року до суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Тур-Сервіс , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідно до якої, з урахуванням уточнень, позивачі просили: визнати недійсним договір про туристичне обслуговування від 02 березня 2013 року, що укладений від впливом обману; стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ТОВ "ТУР-СЕРВІС", ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 збитки у розмірі 225 443,46 грн.; також стягнути солідарно з відповідачів на користь позивачів по 25 000,00 грн. кожному на відшкодування моральної шкоди; солідарне стягнення з ОСОБА_5 здійснювати у межах її внеску до статутного фонду, який складає розмір 4900,00 грн.

Позивачі посилались на те, що у зв`язку із невиконанням договору про туристичне обслуговування від 02 жовтня 2013 року, судовими рішеннями на користь позивача ОСОБА_1 було стягнуто солідарно з ТОВ Тур-Сервіс та ОСОБА_4 36 080,00 грн., а також інфляційні втрати, три проценти річних, моральна шкода в розмірі 34 447,37 грн. Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 09 грудня .2015 року відповідач ОСОБА_4 визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч. 2, 190 ч. 3 КК України та їй призначено загальне покарання шість років позбавлення волі. Саме після ухвалення вироку позивачам стали зрозумілі обставини вчинення позивачами договору під впливом обману. При цьому, обман у момент укладення договору мав місце також з боку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , оскільки перерахування грошових коштів за туристичні послуги здійснювались на картковий рахунок у ПАТ КБ ПриватБанк , що належить ОСОБА_3 . Стосовно відповідача ОСОБА_5 позивачі зазначали, що вона є засновником ТОВ Тур-Сервіс із розміром внеску до статутного фонду 4 900 грн., тому має відповідати за позовом в межах вказаної суми.

При цьому позивачі зазначали, що вироком та іншими наведеними в позові обставинами підтверджується, що відповідачі навмисно ввели позивачів в оману щодо обставин за договором, які мають істотне значення, тому такий договір має бути визнаний судом недійсним. Також позивачі зазначають, що стороною за договором зазначений позивач ОСОБА_1 , проте договір був укладений з урахуванням у тому числі інтересів позивача ОСОБА_2 , права якого невиконанням договору були порушені, оскільки його відпочинок не відбувся.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2019 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано укладений під впливом обману Договір №114 про туристичне обслуговування від 02 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТУР-СЕРВІС та ОСОБА_1 , - недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 72 160,00 грн. (сімдесят дві тисячі сто шістдесят гривень 00 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 1540,00 грн. (одна тисяча п`ятсот сорок гривень 00 копійок).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідачі ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю Тур-Сервіс , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають нести солідарну відповідальність у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Договору №114 на туристичне обслуговування від 02 березня 2013 року, укладеного між ТОВ Тур-Сервіс в особі директора Глушкової Світлани Олегівни, Турагент , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , Турист , з іншої сторони, Турагент зобов`язується забезпечити Туристу надання комплексу туристичних послуг (туристичний продукт), а Турист зобов`язується на умовах цього Договору прийняти та оплатити ці послуги. Загальна вартість туристичних послуг за договором - 36 080,00 грн.

З квитанції до прибуткового касового ордера №101 від 02 березня 2013 року вбачається, що ТОВ Тур-Сервіс прийнято від ОСОБА_1 36080,00 грн. Підстава: оплата тура до Туреччини.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2013 року були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ТОВ Тур-Сервіс , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів та, зокрема, стягнуто у солідарному порядку з ТОВ Тур-Сервіс та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 36080,00 грн.

Вказане заочне рішення набрало законної сили та 14 жовтня 2013 року був виданий відповідний виконавчий лист.

Згідно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 січня 2019 року ВП №50987900 Старшим державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомир ГТУЮ у Житомирській області Журавель О.В. встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення і, здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними, в зв`язку з чим виконавчий лист №296/4883/13-ц, виданий 14 жовтня 2013 року Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ТОВ Тур-Сервіс на користь ОСОБА_1 36080 грн. повернуто стягувачу.

Згідно з постановою про поновлення вчинення виконавчих дій від 25 січня 2019 року ВП №40284709 Старшим державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомир ГТУЮ у Житомирській області Поліщуком М.О. встановлено, що у боржника є інше майно, в зв`язку з чим поновлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №296/4883/13-ц, виданий 14 жовтня 2013 року Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 36080 грн.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Тур-сервіс", ОСОБА_4 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задоволені частково, а саме, стягнуто солідарно з ТОВ "Тур-сервіс" та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 27 371,53 грн., три проценти річних у розмірі 2 075,84 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., а також пеню у розмірі 15 953,29 грн. (а.с.11-12).

Згідно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 січня 2019 року ВП №50988069 Старшим державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомир ГТУЮ у Житомирській області Журавель О.В. встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення і, всі заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними, в зв`язку з чим виконавчий лист №520/11830/15-ц, виданий 01 грудня 2015 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ТОВ Тур-Сервіс на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 15 953,29 грн., повернуто стягувачу.

Згідно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 січня 2019 року ВП №50871133, Старшим державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомир ГТУЮ у Житомирській області Журавель О.В. встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення і, всі заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними, у зв`язку із чим виконавчий лист №520/11830/15-ц, виданий 01 грудня 2015 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ТОВ Тур-Сервіс на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 34 447,37 грн., повернуто стягувачу.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 09 грудня 2015 року встановлено, що у невстановлений досудовим слідством та судом день та час у ОСОБА_4 , яка перебувала на посаді директора ТОВ Тур-Сервіс відповідно до статуту вказаного товариства від 19 лютого 2010 року, виник злочинний умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами громадян, яка для прикриття свого злочинного умислу використовувала приміщення ТОВ Тур-Сервіс , під приводом оформлення туристичних путівок та отримання грошових коштів від громадян у вигляді позичок на розвиток туристичного бізнесу та використовуючи зазначені кошти у власних інтересах, вчинила наступні злочинні дії. Зокрема, продовжуючи свої злочинні дії, 28 березня 2013 року, ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні офісу Тур-Сервіс , що по вул. В.Бердичівській, 39 в м. Житомирі, маючи на меті заволодіти майном шляхом зловживання довірою, повторно, під приводом оформлення туристичної поїздки до Туреччини, запропонувала ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 , які звернулись до ОСОБА_4 , для оформлення путівки, на відпочинок за кордоном, а саме в Туреччині в період з 01.07.2013 року по 11.07.2013 року, загальною вартістю 108 240 гривень. У свою чергу ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 , будучи впевненими в правдивості, та щирості слів ОСОБА_4 , та довіряючи останній погодилися на її пропозицію, та в той же день ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 гроші в сумі 108 240 гривень на оплату поїздки до Туреччини, при цьому гроші отримані від ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 на суму по 36080 грн. з кожного не збиралася повертати, і використала на власні потреби, чим заподіяла останнім матеріального збитку на вищевказану суму.

Зазначеним вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 09 грудня 2015 року ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч. 2, 190 ч. 3 КК України, та призначено їй покарання у вигляді шести років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року у вказаній частині вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 09 грудня 2015 року залишено без змін.

Позивачем суду першої інстанції було надано копії квитанцій від 04 березня 2013 року про внесення на рахунок/карту НОМЕР_1 грошових коштів в сумах: 9900,00 грн.; 9900,00 грн.; 344,40 грн.; 9900,00 грн.; 4395,60 грн.

При цьому, платником вказаних грошових сум в квитанціях вказано ОСОБА_3 .

В ході судового розгляду справи, судом першої інстанції витребувано з АТ КБ ПриватБанк виписку по рахунку ОСОБА_3 , якою підтверджено факт надходження на рахунок/карту НОМЕР_1 грошових коштів в сумах: 9900,00 грн.; 9900,00 грн.; 344,40 грн.; 9900,00 грн.; 4395,60 грн.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В ході судового розгляду справи судом було вірно встановлено, що 02 березня 2013 року між ТОВ Тур-Сервіс в особі директора Глушкової Світлани Олегівни, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої сторони, був укладений Договір №114 на туристичне обслуговування.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 09 грудня 2015 року ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч. 2, 190 ч. 3 КК України та призначено їй покарання у вигляді шести років позбавлення волі.

Таким чином, як вірно вказано у рішенні суду, спір між сторонами стосується визнання недійсним правочину внаслідок шахрайських дій ОСОБА_4 щодо позивача ОСОБА_1 , оскільки саме його було введено в оману, що підтверджено вироком суду, який набрав законної сили.

Оскільки встановлення складу злочину в діях ОСОБА_4 є правовою підставою для визнання вказаного договору недійсним у зв`язку із введенням позивачів в оману, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказані обставини є поважними причинами пропуску позивачами строку позовної давності, що є підставою для його поновлення.

Згідно з пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 Про судову практику в справах про визнання угод недійсними (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13, від 04 червня 1993 року № 3 та від 25 травня 1998 року № 15) при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі статті 57 ЦК Української РСР суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Обман може виражатися у різноманітних формах. Відповідно до ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування. Отже, можна виділити дві основні форми обману: активна форма - навмисне повідомлення ствердження неправдивих фактів про правочин чи будь-які інші обставини, що мають істотне значення, тобто дезінформація контрагента; пасивна форма - свідоме замовчування дійсних фактів, які можуть перешкодити укладенню правочину.

Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Як вже вказувалось вище, вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 09 грудня 2015 року встановлено, що ОСОБА_4 ввела ОСОБА_1 в оману, замовчуючи існування обставин щодо того, що вона не мала на меті виконання взятих на себе зобов`язань за договором про туристичне обслуговування та вже взяла грошові кошти у інших осіб і не виконала зобов`язання за аналогічними договорами.

Стосовно позовних вимог позивача ОСОБА_2 судом першої інстанції вірно зазначено, що на підтвердження обставин, викладених в позові, стосовно того, що позивач ОСОБА_2 зазнав моральної шкоди внаслідок того, що його відпочинок не відбувся, суду належних та допустимих доказів в сенсі ст. ст. 77, 78 ЦПК України не надано, також суду не надано і доказів щодо участі ОСОБА_2 в сплаті грошових коштів за договором туристичного обслуговування.

На підставі викладеного, суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем, в зв`язку з чим його позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також, в оскаржуваному судовому рішенні вірно зазначено, що стороною в оспорюваному договорі про туристичне обслуговування вказано ТОВ Тур-Сервіс в особі директора Глушкової С.О., у зв`язку із чим суд вважав належним відповідачем по даній справі саме відповідача ОСОБА_4 . При цьому, доводи сторони позивачів щодо того, що відповідач ОСОБА_3 діяла разом з ОСОБА_4 , належними та допустимими доказами не підтверджені.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, з урахуванням встановлених вироком Корольовського районного суду м. Житомира обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 щодо визнання договору про туристичне обслуговування недійсним підлягала задоволенню, у зв`язку з чим також підлягала задоволенню і вимога щодо стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 збитків у подвійному розмірі. При цьому, суд вважав вірним розмір збитків в сумі 72160,00 грн. (36080 х 2), оскільки саме ця сума визначена в договорі та підтверджена квитанцією, виданою ТОВ Тур-Сервіс .

Доводи сторони позивачів щодо необхідності стягнення збитків з урахуванням реальної шкоди шляхом перерахування по курсу долара США на час укладення договору та на теперішній час, судом відхилено, оскільки в тексті договору про туристичне обслуговування зазначено грошову суму саме в грошовій одиниці - гривні без зазначення еквіваленту в доларах США.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд зазначив наступне.

Положеннями пунктів 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд погодився з доводами позивача стосовно завдання йому моральної шкоди відповідачем ОСОБА_4 , однак, вважав, що розмір моральної шкоди, визначений в позовній заяві, є завищеним, у зв`язку із чим суд дійшов вірного висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягали частковому задоволенню.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що вимоги позивача ОСОБА_1 підлягали частковому задоволенню, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 мають нести солідарну, разом із ОСОБА_4 , відповідальність у справі.

Колегія суддів враховує, що жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того факту, що ОСОБА_5 приймала участь при укладенні оспорюваного договору, апелянтом не надано.

Аналогічно, апелянтом не доведено участь при укладанні оскаржуваного договору ОСОБА_3 , та не надано доказів, що її діями було спричинено матеріальну та моральну шкоду позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що ході судового розгляду справи, судом було витребувано з АТ КБ ПриватБанк виписку по рахунку ОСОБА_3 , якою підтверджено факт надходження на рахунок/карту НОМЕР_1 грошових коштів в сумах: 9900,00 грн.; 9900,00 грн.; 344,40 грн.; 9900,00 грн.; 4395,60 грн., які співпадають з сумами на квитанціях, наданих позивачами до позовної заяви. Однак, колегія суддів вважає, що вказані квитанції не підтверджують факт участі ОСОБА_3 у укладенні оспорюваного договору про туристичне обслуговування, а тому не можуть бути належними доказами на підтвердження позовних вимог.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2019 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2 а - 2 г ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 12 травня 2021 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

А.П. Заїкін

О.В. Князюк