Постанова

від 12.05.2021 по справі 335/12292/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.05.2021 Справа № 335/12292/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/12292/19 Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В.

Провадження № 22-ц/807/703/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року у справі за позовом Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопки Юрія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко Вікторія Миколаївна, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою та передачу майна,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2019 року заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ОСОБА_1 , державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопки Ю.В., ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М., про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою та передачу майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Запорізькою місцевою прокуратурою №3 проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42019081050000093 від 02.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за заявою Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про незаконне оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час проведення досудового розслідування були встановлені наступні обставини.

Згідно з інформацією районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 21.05.2019 року встановлено, що 12.03.1996 року до відділу приватизації Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів від ОСОБА_3 надійшла заява про оформлення у приватну спільну сумісну власність квартири, яку заявник займає разом із членами сім`ї на умовах найму. До заяви додано довідку про склад сім`ї та займані приміщення, в якій значиться заявник та ОСОБА_4 .

Розпорядженням Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів від 08.04.1996 року №355, заяву наймача задоволено, відділом приватизації оформлено свідоцтво про власність на житло №355 від 08.04.1996 року ( АДРЕСА_1 на двох осіб, які зазначені в заяві ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 . приватизована на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 .

Згідно інформації, наданої Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, від 23.05.2019 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 23.06.2005 року по теперішній час та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 29.09.1982 року по 04.09.2017 року, знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до інформації, наданої Третьою Запорізькою державною нотаріальною контрою, від 21.08.2019 року спадкові справи після померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заводились.

11.10.2017 року Державний реєстратор Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Запорізької області Гопка Ю.В. зареєстрував право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

17.10.2017 року відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М. право власності перейшло до ОСОБА_2 .

Вважав, що ОСОБА_1 надав державному реєстратору Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Запорізької області Гопці Ю.В. недійсне свідоцтво про право власності на житло та зареєстрував за собою право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна незаконно.

Оскільки після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді спірної квартири, у визначений законом строк жодний спадкоємець до нотаріальної контори для прийняття спадщини не звернувся, враховуючи відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Договір купівлі-продажу квартири від 17.10.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , є недійсним, оскільки вказаний договір був укладений особою, яка отримала право власності на квартиру не на законних підставах.

Вважав, що територіальна громада м. Запоріжжя з часу відкриття спадщини набула речові права на нерухоме майно, а спірне майно вибуло з її володіння поза її волею на підставі договору купівлі - продажу.

На підставі зазначеного просив:

1. Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради, Запорізької області Гопки Ю.В. № 37560822 від 13.10.2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30.89 кв.м від 17.10.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М. в реєстрі № 4074;

3. Визнати відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1378079023101. загальною площею 30.89 кв.м, житловою площею 14.65 кв.м та передати її територіальній громаді м. Запоріжжя.

4. Стягнути з державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради, Запорізької області Гопки Ю.В. на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури № 3 кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1281,00 грн.

5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури № 3 кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1280,00 грн.

6. Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури № 3 кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1281,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року позов залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2020 року стягнуто з Запорізької міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 30 312 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на надання належних та допустимих доказів на підтвердження того, що свідоцтва про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_1 не видавалось, набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру без відповідної правової підстави, неправильне застосування судом першої інстанції норм ст.ст. 11, 16, 203, 215 ЦК України, безпідставність висновку суду про необхідність звернення до суду з віндикаційним позовом, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що позивачем не було спростовано презумпцію права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, доводи апеляційної скарги про відсутність необхідності оскарження свідоцтва про право власності є безпідставними, позивачем обрано неефективний спосіб захисту, апеляційна скарга не містить заперечень проти застосування судом першої інстанції норм міжнародного права та практики ЄСПЛ.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ефективним способом захисту у даному випадку є пред`явлення саме віндикаційного позову. При цьому, зазначивши про обрання прокурором неефективного способу захисту, суд дійшов висновку про те, що задоволення позову та витребування спірної квартири у ОСОБА_7 , як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

З таким висновком не погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року, чинного на момент пред`явлення позову до суду, має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити на момент відкриття провадження у справі доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень Чернівецької міської ради, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з інформацією районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 21.05.2019 року встановлено, що 12.03.1996 року до відділу приватизації Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів від ОСОБА_3 надійшла заява про оформлення у приватну спільну сумісну власність квартири, яку заявник займає разом із членами сім`ї на умовах найму. До заяви додано довідку про склад сім`ї та займані приміщення, в якій значиться заявник та ОСОБА_4 (т.1, а.с.48,51).

Розпорядженням Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів від 08.04.1996 року №355 заяву наймача задоволено, відділ приватизації зобов`язано оформити свідоцтво про власність на житло № НОМЕР_2 від 08.04.1996 року АДРЕСА_1 на двох осіб, які зазначені в заяві: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т.1, а.с.49).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_2 від 08.04.1996 року , виданим Орджонікідзевською районною адміністрацією, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належала на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Квартира приватизована згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Загальна площа квартири становить 30,89 кв.м. (т.1, а.с.53).

Судом також встановлено та підтверджується копією актового запису про смерть №4872 від 24.07.2017 року, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1, а.с. 55).

Відповідно до актового запису про смерть №4112 від 17.06.2017 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1, а.с. 58).

Згідно інформації, наданої Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, від 23.05.2019 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 23.06.2005 року по теперішній час та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 29.09.1982 року по 04.09.2017 року, знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

17.10.2017 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М., ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 (т.1, а.с.99).

Матеріалами справи підтверджено, що Запорізькою місцевою прокуратурою №3 проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42019081050000093 від 02.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за заявою Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про незаконне оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В ході досудового розслідування встановлено, що запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , № 22814879 від 13.10.2017 року внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер: 37560822, від 13.10.2017 року, державний реєстратор Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Запорізької області Гопка Ю.В. на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року, виданого Орджонікідзевською районною адміністрацією на підставі Розпорядження Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів від 08.04.1996 року №355 (т.1, а.с.65).

Зі змісту відповіді ТОВ Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації за вих.№506, вбачається, що в матеріалах інвентаризаційної справи на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 , знаходиться свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року, яке видане Орджонікідзевською районною адміністрацією Нечитайло ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , будь-які інші правовстановлюючі документи на вказану квартиру в матеріалах справи відсутні. До відповіді надано додатки: свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року, висновок про реєстрацію кв. АДРЕСА_2 (т.3, а.с.112-114).

Матеріали справи не містять та учасниками справи не надано розпорядження № 335 від 08.04.1996 року, видане Орджонікідзевською районною адміністрацією, яким відділ приватизації зобов`язано оформити свідоцтво про власність на житло - квартиру АДРЕСА_2 на ОСОБА_1 .

Отже, з матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року на житло - квартиру АДРЕСА_2 на підставі розпорядження № 335 від 08.04.1996 року, видавалось Орджонікідзевською районною адміністрацією ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року на ім`я ОСОБА_1 на вказану квартиру Орджонікідзевською районною адміністрацією не видавалось.

Порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно урегульовано Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон), а також Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127 (далі - Порядок).

Відповідно до ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами ст. З Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Так, частиною 3 вказаної статті передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не

передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Статтею 18 Закону передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

Пунктом 40 Порядку визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком.

За приписами ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката та інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до матеріалів реєстраційної справи на вищезазначений об`єкт нерухомого майна державну реєстрацію права власності на квартиру проведено за ОСОБА_1 на підставі наступних документів: заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; паспорту громадянина України; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 08.01.1994 року; технічного паспорту на квартиру (т.3, а.с.115-126).

Згідно з п.п.1,2 ч.3 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Пунктом 3 ч. З ст. 10 Закону визначено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року , обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.

Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Матеріали Реєстраційної справи на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 (а.с.115-126) не містять відповідних запитів державного реєстратора від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформації (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідної для такої реєстрації та відповідей отриманих на запити державного реєстратора.

Отже, державним реєстратором не вжито передбачених ч. 10 Закону заходів та проведено реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва право власності на житло № НОМЕР_2 від 08.01.1994., яке не видавалось відповідачу відповідним державним органом - Орджонікідзевською районною адміністрацією .

Таким чином, у державного реєстратора були відсутні підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру.

З огляду на викладене, рішення державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопки Юрія Володимировича № 37560822 від 13.10.2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню.

За вказаних обставин, помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, у зв`язку тим, що свідоцтво на право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року на ім`я ОСОБА_1 не дійсним не визнавалось.

За матеріалами справи 17.10.2017 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М., ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 (т.1, а.с.99).

Як роз`яснено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними N 9 від 06.11.2009 р. відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Положеннями ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Положеннями ч. 1-3 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ч. 1,5 ст. 215 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема договори та інші правочини.

За положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

За змістом ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

На час укладення договору купівлі - продажу від 17.10.2017 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спірна квартира не належала відповідачу ОСОБА_1 , і як наслідок не могла бути ним відчужена.

З мотивів, викладених вище, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30.89 кв.м від 17.10.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М. в реєстрі № 4074.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ефективним способом захисту у даному випадку є пред`явлення саме віндикаційного позову.

Так, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц.

Разом з тим, на час звернення прокурора до суду з вказаним позовом спірне нерухоме не перебувало у володінні Запорізької міської ради на підставах, визначених законом. Існував лише законний інтерес територіальної громади міста Запоріжжя, заснований на правових нормах статті 1277 ЦК України , що регулюють правовідносини набуття і припинення права власності після смерті особи у якої відсутні спадкоємці. Ці законні очікування полягали у праві територіальної громади в особі Запорізької міської ради набути право власності на відумерлу спадщину. Одночасно з цим у територіального громади існує обов`язок звернутись до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

За вказаних обставин безпідставними є доводи представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сердюка Р.В. про те, що позивачу Запорізькій міській раді право власності на відумерлу спадщину не належало з часу смерті спадкодавця ОСОБА_3 на підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК України , оскільки Запорізька міська рада не є спадкоємцем ОСОБА_3 .

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

За приписами ст. 338 ЦПК України встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Як вже встановлено судом, спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на час смерті ОСОБА_3 належала їй та увійшла до складу спадщини, яка відкрилась після смерті спадкодавця, що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до інформації, наданої Третьою Запорізькою державною нотаріальною контрою від 21.08.2019 року, спадкові справи після померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заводились (т.1, а.с.76-78).

Вказані обставини свідчать про відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , як за заповітом так і за законом.

Отже, враховуючи той факт, що у померлої ОСОБА_3 відсутні спадкоємці, спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає визнанню відумерлою та передачі територіальній громаді в особі Запорізької міської ради.

Відмовляючи в задоволені позову в цій частині, суд першої інстанції не врахував вказаний факт та дійшов помилкового висновку, про не виникнення у територіальної громади м. Запоріжжя права на майно, як відумерлу спадщину.

Суд апеляційної інстанції враховує, що матеріали справи не містять та відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів про те, що спірне нерухоме майно є її єдиним та постійним місцем проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовано відповідачкою, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у АДРЕСА_3 .

З огляду на наведене, а також враховуючи значну потребу в забезпеченні житлом найменш соціально захищених категорій населення територіальної громади міста Запоріжжя, передача спірного майна на користь територіальної громади м. Запоріжжя не є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, тане покладає на неї надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання.

При цьому ОСОБА_2 не позбавлена можливості відновити свої права шляхом пред`явлення майнових вимог до продавця спірної квартири щодо повернення їй сплачених грошових коштів, з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване судове рішення відповідно до п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради в повному обсязі.

При зверненні до суду прокуратурою Запорізької області було сплачено 3 842 грн. судового збору. За подачу апеляційної скарги прокуратурою Запорізької області було сплачено 8 644,5 грн.

Таким чином, судові витрати прокуратури у вказаній справі за сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги склали 12 486,48 грн. що підлягають стягненню з відповідачів у рівних частках по 4162,16 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопки Юрія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко Вікторія Миколаївна, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою та передачу майна, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради, Запорізької області Гопки Ю.В. № 37560822 від 13.10.2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30.89 кв.м від 17.10.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко Вікторією Миколаївною в реєстрі № 4074.

Визнати відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 . та ОСОБА_3 , а саме об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1378079023101. загальною площею 30.89 кв.м, житловою площею 14.65 кв.м та передати її територіальній громаді м. Запоріжжя.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4 162 (чотири тисячі сто шістдесят дві) гривні 16 копійок.

Стягнути з державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопки Юрія Володимировича на користь Запорізької обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4 162 (чотири тисячі сто шістдесят дві) гривні 16 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Запорізької обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4 162 (чотири тисячі сто шістдесят дві) гривні 16 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 травня 2021 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова