Постанова

від 20.04.2021 по справі 927/862/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2021 р. Справа№ 927/862/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 20.04.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 19.01.2021 (повний текст складено - 29.01.2021)

у справі №927/862/20 (суддя - Шморгун В.В.)

за позовом Чернігівської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) ОСОБА_3 ;

4) ОСОБА_4 ;

5) ОСОБА_5

про зобов`язання передати в комунальну власність гуртожиток

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року Чернігівська міська рада (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" (надалі - відповідач) про зобов`язання відповідача передати на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради гуртожиток за адресою: місто Чернігів, вул. Рокоссовського, буд. 6а.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до норм Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" відповідач був зобов`язаний передати гуртожиток за адресою: місто Чернігів, вул. Рокоссовського, буд. 6а , який належить йому на праві власності, до комунальної власності. Проте відповідач відмовився передавати спірний гуртожиток до комунальної власності, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Позивач зазначає, що Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено процедуру, яка допускає не тільки безоплатну передачу, але й різні варіанти оплатної передачі гуртожитків до комунальної власності. На підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку визначення розміру компенсації гуртожитків, які включені до статутних капіталів товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації)" від 30.10.2013 №859 Чернігівською міською радою у листі №319/1-10/вих/01 від 15.04.2019 було повідомлено відповідача про розрахований розмір компенсації спірного гуртожитку у сумі 3,15 грн та надано відповідний розрахунок. Крім того, запропоновано відповідачу надати згоду на передачу спірного гуртожитку за вказаний розмір компенсації.

Примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій (прав) соціально незахищених громадян України на житло, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури і не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки нею допускається можливість позбавлення власника належного йому майна для забезпечення суспільних потреб.

Передача спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова та припинення права власності відповідача на об`єкт нерухомості не порушує Конституції України, Конвенції та принципу мирного володіння майном, зважаючи на дотримання принципу "пропорційності", а саме справедливого балансу між загальними інтересами держави (суспільства) та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.

В додатках №1, 2 до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки, затвердженої відповідним законом, передбачено розроблення та затвердження планів заходів щодо виконання регіональних і місцевих Програм за результатами попереднього року з урахуванням можливості їх фінансування, а виконавцями заходів, передбачених Програмою, є, зокрема, органами місцевого самоврядування. Тобто органи місцевого самоврядування як самостійні виконавці повинні були забезпечити виконання Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки відповідно до завдань і заходів та розробити і затвердити місцеву Програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади. Рішенням Чернігівської міської ради від 30.12.2013 "Про Програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Чернігова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2014-2015 роки" затверджено відповідну Програму, а до переліку гуртожитків, які підлягають передачі, було включено і спірний гуртожиток. Ця Програма є чинною та відповідачем не оскаржувалась.

Місцевий господарський суд відкрив провадження за вказаною позовною заявою та залучив до участі у справі, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 (надалі - третя особа-1), ОСОБА_2 (надалі - третя особа-2), ОСОБА_3 (надалі - третя особа-3), ОСОБА_4 (надалі - третя особа-4), ОСОБА_5 (надалі - третя особа-5).

Відповідач проти позову заперечував з наступних підстав:

- презумпція правомірності договору купівлі-продажу комунального майна від 27.07.1994, відповідно до якого відповідач придбав спірний гуртожиток, не спростована, а набуте за цим договором право власності припиненню не підлягає;

- згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передача гуртожитків у власність територіальних громад здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом, а не в порядку та строки, передбачені місцевих органів самоврядування. Такої загальнодержавної цільової програми у 2020 році не існує. Законом України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки" примусова безоплатна передача гуртожитків без згоди власника взагалі не передбачалась. Вказаною програмою був визначений конкретний перелік гуртожитків, які підлягали передачі, проте спірний гуртожиток до цього переліку включений не був, а органи місцевого самоврядування повноважень доповнювати його не мали права;

- примусова передача на безкомпенсаційній основі у власність територіальної громади спірного гуртожитку на підставі положень підпункту "б" п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" порушить право відповідача на попереднє і повне відшкодування його вартості, як того вимагають положення ст. 41 Конституції України та висновки Європейського Суду з прав людини, сформульовані у рішенні у справі "Україна-Тюмень" проти України.

Водночас, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.06.2020 у справі №817/3431/14, відповідач зазначив про недостатність норми національного закону для прийняття рішення у спірних правовідносинах, оскільки гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала, і є для держави обов`язковими для застосування незалежно від норм національного законодавства, а такі висновки є обов`язковими для застосування судом у даній справі.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 у справі №927/862/20 позов задоволено повністю.

Зобов`язано відповідача передати на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради гуртожиток за адресою: місто Чернігів, вул. Рокоссовського, 6а.

Присуджено до стягнення з відповідача в дохід міського бюджету м. Чернігова 2 102, 00 грн витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд мотивував своє рішення тим, що національним законодавством визначено процедуру, яка допускає не тільки безоплатну передачу, але й різні варіанти оплатної передачі гуртожитків у комунальну власність відповідної територіальної громади.

Так, суд першої інстанції встановив, що рішенням Чернігівської міської ради від 30.12.2013, згідно з додатком №1 спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади м. Чернігова. При цьому, сторони не досягли згоди щодо передачі спірного гуртожитку до комунальної власності на компенсаційній або частково-компенсаційній основі, оскільки саме ПАТ "Чернігівоблбуд" не погодилося на пропозицію Чернігівської міськради передати у комунальну власність територіальної громади міста Чернігова спірне майно на компенсаціцній основі за його залишковою вартістю, визначеною відповідно до положень ч. 4 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та Порядку визначення розміру компенсації вартості гуртожитків, які включені до статутних капіталів товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), затвердженого постановою КМУ №859 від 30.10.2013, не спростувавши розрахованого міськрадою розміру компенсації вартості спірного майна та не надавши документів із визначенням іншого розміру компенсації.

Господарський суд зазначив, що не лише держава, але й безпосередньо відповідач має забезпечити відповідне право на житло мешканців гуртожитку, що є або були його працівниками, і передача гуртожитку у комунальну власність для таких цілей є реалізацією відповідачем зазначеного обов`язку, а не позбавлення його власності.

Враховуючи наведене, оскільки відповідач не вчиняє дій щодо передачі спірного гуртожитку в комунальну власність територіальної громади міста Чернігова, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач як представницький орган цієї громади правомірно звернувся до суду за захистом порушених прав відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 у справі №927/862/20, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення у цій справі ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та практики Європейського суду з прав людини.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом не враховано, що у даній справі примусова передача гуртожитку здійснена без дотримання визначеної законом процедури, встановленої положеннями міжнародного та національного законодавства.

Внаслідок передачі гуртожитку Чернігівській міській раді, відповідач буде позбавлений права власності на частину первинного капіталу та, відповідно, на частину його активів, що становить "втручання" та "позбавлення власності", у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Окрім того, скаржником у тексті апеляційної скарги викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з обґрунтуванням причин такого пропуску.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 24.02.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку задоволено, поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження.

Відкрито апеляційне провадження у справі №927/862/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.04.2021.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Водночас зазначеною вище ухвалою, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши оскаржуване рішення без змін.

Зокрема, позивач у своєму відзиві з посиланням на правовий висновок, викладений Верховним судом у справах №904/10435/17, №927/224/18 зазначив, що держава може приймати закони, які передбачають примусове відчуження права власності з мотивів суспільної необхідності, однією з яких є відсутність створення державою умов для забезпечення громадянам, які потребують соціального захисту, отримання житла безоплатно або за доступну для них ціну. Відтак примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій (прав) соціально незахищених громадян України на житло, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури і не може визнаватися порушенням Конституції, оскільки нею допускається можливість позбавлення власника належного йому майна для забезпечення суспільних потреб.

Позивач наголошує, що в даному випадку передача гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова обумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, а отже, припинення права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує приписів Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу мирного володіння майном, з огляду на дотримання у даному випадку справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.

Треті особи-1-5, в свою чергу подали письмові пояснення, в яких викладені заперечення на апеляційну скаргу. Зокрема, в поясненнях зазначено про те, що судом першої інстанції встановлені всі обставини справи, належно досліджені всі подані докази та, відповідно правомірно взято до уваги сталу практику Європейського суду з прав людини.

У судове засідання 20.04.2021 з`явилися представник позивача, треті особи-1-5. Відповідач представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 20.04.2021 представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зазначаючи про те, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Треті особи-1-5 у судовому засіданні 20.04.2021 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 20.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 27.07.1994 між Фондом комунального майна і приватизації Чернігівської обласної ради (Продавець) та Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним орендним підприємством "Чернігівоблбуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Чернігівоблбуд", (Покупець) укладено договір купівлі-продажу державного комунального майна (надалі - Договір від 27.07.1994).

Відповідно до п. 1.1 Договору від 27.07.1994 Продавець продав, а Покупець придбав майно Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства "Чернігівоблбуд", що відноситься до комунальної власності Чернігівської обласної Ради народних депутатів та знаходиться в оренді, постійного діючого керуючого органу, який знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Горького, 2, згідно з умовами, визначеними даним договором.

Згідно з п. 3.2 Договору від 27.07.1994 передача об`єкта приватизації Продавцем і прийняття об`єкта приватизації Покупцем посвідчується актом передачі, який підписується сторонами.

Договір від 27.07.1994 було засвідчено старшим державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Пилипенко Н.С. 27.07.1994 та зареєстровано в реєстрі за №1-2570.

На виконання п. 3.2 Договору від 27.07.1994 сторонами складено та підписано акт передачі майна Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства "Чернігівоблбуд".

Згідно з додатком від 05.12.2001 до акту прийому-передачі майна до переліку приватизованих Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним орендним підприємством "Чернігівоблбуд" об`єктів нерухомості включений гуртожиток у місті Чернігові по вул. Рокоссовського, 6А (1988 року введення в експлуатацію; залишковою вартістю на момент оцінки станом на 01.04.1994 - 980 488 крб).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 14.08.2020 нежитлова будівля, гуртожиток за адресою: м. Чернігів, вул. Рокоссовського, 6А, належить на праві приватної власності Закритому акціонерному товариству "Чернігівоблбуд" на підставі дублікату договору купівлі-продажу №1-359 від 22.08.2008, акту приймання-передачі від 10.07.1995, дублікату додатку до акту прийняття-передачі від 17.04.

04.10.2012 відбулись збори мешканців гуртожитку по вул. Рокоссовського, 6А, на яких прийнято рішення звернутись до Чернігівської міської ради та міськвиконкому за зміною статусу будинку з гуртожитку на житловий будинок та прийняття будинку у власність територіальної громади м. Чернігова.

19.11.2012 Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради прийнято рішення "Про передачу житлових приміщень у власність громадян", яким дозволено передачу житлових приміщень у власність громадян, що зареєстровані та проживають у будинках, у тому числі, по вул. Рокоссовського, 6А, згідно з додатком.

20.12.2013 Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради прийнято рішення "Про погодження Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Чернігова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2014-2015 роки", яким погоджено проект вказаної Програми.

30.12.2013 Чернігівською міською радою (36 сесія 6 скликання) прийнято рішення "Про Програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Чернігова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2014-2015 роки", яким затверджено Програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Чернігова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2014-2015 роки.

Пунктами 2.1, 3.4 вказаної вище Програми передачі у власність територіальної громади м. Чернігова та приватизації мешканцями підлягають гуртожитки, які є об`єктами права державної власності, та гуртожитки які перебувають у господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України.

Передача гуртожитків, що є об`єктами приватної власності, у власність територіальної громади м. Чернігова здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства.

Додатком до вказаної Програми є перелік гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади м. Чернігова у 2014-2015 роках, до якого включено і спірний гуртожиток.

06.03.2014 Чернігівською міської радою (39 сесія 6 скликання) прийнято рішення "Про затвердження Положення про порядок передачі у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова об`єктів соціальної інфраструктури", яким затверджено вказане Положення.

28.11.2014 Чернігівською міською радою (45 сесія 6 скликання) прийнято рішення, яким надано згоду на передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова гуртожитків приватної форми власності, у тому числі і спірного гуртожитку по вул. Рокоссовського, 6А, власником якого є ПАТ "Чернігівоблбуд".

Рішенням Чернігівської міської ради від 17.08.2017 №22/VII-13 утворено комісію із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, затверджено склад комісії та затверджено Положення про комісію із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків.

Мешканці гуртожитку по вул. Рокоссовського, 6А, у тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у 2017 році звертались до Чернігівського міського голови, у яких просили допомогти вирішити питання передачі спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова з метою здійснення подальшої приватизації займаного ними помешкання у гуртожитку.

Регіональне відділення Фонду державного майна по Чернігівській області у листі від 20.10.2017 №11-02-03558, наданим у відповідь на запит Управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради №693 від 28.09.2017, №765 від 13.10.2017, надало інформацію про те, що додатком до акту прийому-передачі від 10.07.1995, який був виданий 05.12.2001, Регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області підтвердило перелік об`єктів нерухомості, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу "Чернігівоблбуд". У зазначеному переліку в складі іншого майна вказаний гуртожиток по вул. Рокоссовського, 6А , залишковою вартістю на момент оцінки станом на 01.04.1994 - 980 488, 00 крб.

Листом від 09.01.2018 №1-28/29 Чернігівська міська рада повідомила ПрАТ "Чернігівоблбуд" про те, що зазначені відповідачем умови, а саме: викуп по ринковій вартості гуртожитку та "взаємовигідні умови" відсутні в діючому законодавстві України. Міська рада просила розглянути питання передачі спірного гуртожитку на компенсаційній основі, яка передбачена нормами Законів України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та надати офіційну відповідь.

У відповідь на цей лист відповідач повідомив позивача про те, що він готовий обговорити питання передачі спірного гуртожитку до комунальної власності міста, але за умови відшкодування його реальної вартості в грошовій або іншій формі.

Згідно з протоколом №2 від 26.06.2018 засідання Комісії із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків вирішено відділом квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міськради та юридичним відділом Міськради, підготувати матеріали для звернення до суду щодо передачі, зокрема, гуртожитку по вул. Рокоссовського, 6А, до комунальної власності міста, в тому числі отримати пропозиції від власника цього гуртожитку щодо розміру компенсації, необхідної для здійснення цієї передачі.

Чернігівською міською радою листом №319/1-10/вих/01 від 15.04.2019 повідомлено ПрАТ "Чернігівоблбуд" про розрахований розмір компенсації вартості гуртожитку по вул. Рокоссовського, 6А, у сумі - 3,15 грн та надано відповідний розрахунок.

У вказаному листі зазначено, що розмір компенсації вартості гуртожитків розраховується відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), з урахуванням її зменшення внаслідок нарахованого фізичного зносу і збільшення в результаті фактичних витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитків у їх власності.

Крім того, у цьому листі запропоновано надати згоду на передачу у комунальну власність територіальної громади міста Чернігова зазначеного гуртожитку за вказаний розмір компенсації.

Згоди на передачу у комунальну власність територіальної громади міста Чернігова гуртожитку по вул. Рокоссовського, 6А, за компенсацію у розмірі 3,15 грн ПрАТ "Чернігівоблбуд" надано не було.

Оскільки сторони не змогли досягти згоди щодо вирішення питання про передачу спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі, позивач звернувся до господарського суду з вказаною позовною заявою.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, спір у даній справі виник щодо наявності або відсутності правових підстав для передачі на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Чернігова в особі Чернігівської міської спірного гуртожитку.

Особливості забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, врегульовано Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Відповідно до частин 1 та 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Гуртожитки, включені до статутних капіталів, - це гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом (п. 2 ст. 11 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").

За змістом п. 4 ч. 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням такого підходу: гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у додатку від 05.12.2001 до акту прийому-передачі майна від 10.07.1995 до переліку приватизованих згідно з договором купівлі-продажу від 27.07.1994 Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним орендним підприємством "Чернігівоблбуд" об`єктів нерухомості включений гуртожиток по вул. Рокоссовського, 6 А, із зазначенням року введення в експлуатацію - 1988 рік.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що спірний гуртожиток було побудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками, зокрема відповідачем, за власні або залучені кошти, а тому, зважаючи на норми ч. 4 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що дія цього Закону поширюється на гуртожитки, які увійшли до статутного фонду (капіталу) організацій, створених під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації, у тому числі на спірний гуртожиток, переданий до статутного фонду ЗАТ "Чернігівоблбуд" у процесі приватизації об`єктів нерухомості.

Разом з тим рішення Чернігівської міської ради від 30.12.2013, згідно з додатком №1 до якого спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади міста Чернігова, не оскаржувалося у встановленому законом порядку.

Наведеним повністю спростовується твердження скаржника про те, що Загальнодержавна цільова програма визначала конкретний перелік гуртожитків, які підлягали передачі у комунальну власність, проте спірний гуртожиток до цього переліку включено не було, тоді як органи місцевого самоврядування згідно з цією програмою та розпорядженням Чернігівської облдержадміністрації від 12.11.2012 № 42 не мали повноважень доповнювати зазначений перелік.

Доводи скаржника про відсутність спірного гуртожитку у додатку №1 до розпорядження Чернігівської облдержадміністрації від 12.11.2012 №42, яким затверджено Програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад Чернігівської області, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки відповідач не надав належних доказів на підтвердження цього.

Так, з доданого до відзиву на позовну заяву графіку передачі гуртожитків у власність територіальних громад Чернігівської області на 2012-2015 роки неможливо встановити, додатком до якої програми він є, а самого розпорядження Чернігівської облдержадміністрації від 12.11.2012 №42, на яке посилається відповідач, матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з місцевим господарським судом щодо відхилення доводів відповідача про відсутність у 2020 році Загальнодержавної цільової програми, яка визначала б порядок і строки передачі гуртожитків у комунальну власність, оскільки проведення передачі гуртожитків, визначених у Програмі, затвердженій рішенням Чернігівської міськради від 30.12.2013, у більш тривалий строк не може свідчити про те, що наразі відпали правові підстави для зобов`язання Товариства безоплатно передати спірний гуртожиток у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини 4 цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини 4 цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини 4 цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Таким чином, національним законодавством визначено процедуру, яка допускає не тільки безоплатну передачу, але й різні варіанти оплатної передачі гуртожитків у комунальну власність відповідної територіальної громади.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини 3 статті 14 цього Закону.

Враховуючи наведене вище, оскільки відповідач не вчиняє дій щодо передачі спірного гуртожитку в комунальну власність територіальної громади міста Чернігова, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що звернення позивача як представницького органу цієї громади до суду за захистом порушених прав відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є правомірним.

Крім того, колегією суддів встановлено прийняття Чернігівською міськрадою як рішення від 30.12.2013 про включення спірного гуртожитку до переліку гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади м. Чернігова у 2014- 2015 роках відповідно до Програми, так і рішення від 28.11.2014 "Про надання згоди на передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова гуртожитків" (на підставі п. 51 ч. 1 ст. 26 та ч. 9 ст. ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), яким було надано згоду на передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова належного Товариству на праві власності гуртожитку по вул. Рокоссовського, 6 А.

Дотримання органом місцевого самоврядування передбаченого законом порядку передачі гуртожитків, зокрема у частині прийняття рішень з питань включення гуртожитку до відповідних програм чи на підтвердження відповідного волевиявлення міської ради щодо передачі гуртожитку до комунальної власності із визначенням способу такої передачі (безоплатного, з частковою або повною компенсацією) є необхідною передумовою для примусової передачі гуртожитків у власність територіальних громад у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі №904/10435/17.

Стаття 41 Конституції України передбачає можливість примусового відчуження об`єктів права приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

У той же час стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло та створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, а також надання державою та органами місцевого самоврядування житла громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатно або за доступну для них плату.

З наведеного випливає, що держава може приймати закони, які передбачають примусове відчуження права власності з мотивів суспільної необхідності, однією з яких є відсутність створення державою умов для забезпечення громадянам, які потребують соціального захисту, отримання житла безоплатно або за доступну для них ціну.

Відтак примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій (прав) соціально незахищених громадян України на житло, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури і не може визнаватися порушенням Конституції, оскільки нею допускається можливість позбавлення власника належного йому майна для забезпечення суспільних потреб.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.09.2018 у справі №904/10435/17, від 29.07.2019 у справі №927/224/18.

Прийняття судом рішення щодо передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на які зареєстровано за відповідачем, повинно відбуватися на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, позбавлення особи права власності на майно.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (зокрема рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №927/513/19.

З огляду на наведене, господарський суд правомірно відхилив доводи відповідача про те, що примусова передача на безкомпенсаційній основі у власність територіальної громади гуртожитку включеного до статутного капіталу ПрАТ "Чернігівоблбуд" на підставі положень підпункту "б" пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" порушить його право на попереднє і повне відшкодування його вартості, оскільки передача спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова зумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права мешканців гуртожитку на житло, зокрема шляхом приватизації займаних кімнат, тому припинення права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує Конституції, Конвенції та принципу мирного володіння майном, зважаючи на дотримання принципу "пропорційності", а саме справедливого балансу між загальними інтересами держави (суспільства) та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.

Апеляційний господарський суд, враховуючи наявне у матеріалах справи листування сторін, звертає увагу, що сторони не досягли згоди щодо передачі спірного гуртожитку до комунальної власності на компенсаційній або частково-компенсаційній основі, оскільки саме ПАТ "Чернігівоблбуд" не погодилося на пропозицію Чернігівської міськради передати у комунальну власність територіальної громади міста Чернігова спірне майно на компенсаціцній основі за його залишковою вартістю, визначеною відповідно до положень ч. 4 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та Порядку визначення розміру компенсації вартості гуртожитків, які включені до статутних капіталів товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), затвердженого постановою КМУ №859 від 30.10.2013, не спростувавши при цьому розрахованого міськрадою розміру компенсації вартості спірного майна та не надавши документів із визначенням іншого розміру компенсації, що зумовило подання міськрадою позову у цій справі.

Відтак, доводи відповідача про необхідність відшкодування йому ринкової вартості спірного гуртожитку необґрунтовані, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, цей гуртожиток був придбаний по залишковій вартості і з урахуванням саме цієї вартості позивачем було розраховано розмір компенсації, жодних обґрунтувань і доказів щодо здійснення відповідачем будь-яких поліпшень та понесення витрат на цей гуртожиток, тобто збільшення його вартості, матеріали справи не містять.

Разом з тим слід зазначити, що придбане майно за його залишковою вартістю шляхом викупу, а не на аукціоні, за конкурсом, відповідно до Закону України "Про приватизацію державних підприємств", а передача цього майна до комунальної власності вже за ринковою вартістю не відповідає принципу пропорційності у призмі справедливої та обґрунтованої компенсації.

Крім того, Договір від 27.07.1994 був укладений між Фондом комунального майна та приватизації Чернігівської обласної ради народних депутатів в особі виконуючого обов`язки голови Ковальчука Сергія Казимировича, діючого відповідно до Положення про Фонд (Продавцем) та Товариством покупців орендного підприємства "Чернігівоблбуд" (покупцем), на підставі ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992 та на виконання рішення 21 сесії 21 скликання Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 17.03.1994.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 27.07.1994 Продавець продав, а Покупець придбав майно Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства "Чернігівоблбуд", що відноситься до комунальної власності Чернігівської обласної Ради народних депутатів та знаходиться в оренді, постійного діючий керуючий орган якого знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Горького, 2, згідно з умовами, визначеними даним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державних підприємств", чинного на момент укладення Договору від 27.07.1994, для спільної участі у приватизації громадяни можуть засновувати господарське товариство або товариство покупців шляхом укладання угоди про сумісну діяльність.

Створення товариств покупців членами трудового колективу підприємств (структурних підрозділів), що приватизуються, здійснюється на підставі рішення загальних зборів, в яких брало участь більше 50 відсотків працівників підприємства (структурного підрозділу) або їх уповноважених представників. За умови, що товариство покупців об`єднує більш як 50 відсотків працюючих, воно користується пріоритетним правом у виборі способу приватизації, крім випадків, щодо яких встановлені обмеження законами України.

До складу товариства покупців, створеного працівниками підприємства, можуть включатися також його колишні працівники, які вийшли на пенсію, звільнені у зв`язку з скороченням штатів, за станом здоров`я, та особи, які мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи.

Угода про сумісну діяльність, а також протокол загальних зборів про створення товариства покупців підлягають реєстрації у відповідному органі приватизації.

Товариство покупців має повноваження на: подання заяви на приватизацію; одержання кредитів; участь в аукціоні, конкурсі, викупі підприємства; укладання договору купівлі-продажу; прийняття майна у власність; підготовку установчих документів і вирішення інших організаційних питань щодо створення на основі придбаного майна господарського товариства чи іншого виду підприємства; участь як позивача або відповідача в суді чи арбітражному суді.

У межах своїх повноважень товариство покупців користується правами юридичної особи.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на момент укладення Договору від 27.07.1994), приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу об`єктів, що підлягають приватизації, працівниками цих об`єктів; продажу на аукціоні, за конкурсом.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на момент укладення Договору від 27.07.1994), передбачалось, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності і підлягають приватизації іншими способами згідно з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на момент укладення Договору від 27.07.1994), викуп об`єктів малої приватизації працівниками цих об`єктів провадиться за умови включення до переліків об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, створення ними товариства покупців, яке б об`єднувало не менш як 50 відсотків працюючих;

Отже, спірне майно було приватизовано шляхом викупу товариством покупців, до складу якого входило більше ніж 50% працівників цього підприємства, частина яких і є мешканцями спірного гуртожитку.

Враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що не лише держава, але й безпосередньо відповідач має забезпечити відповідне право на житло мешканців гуртожитку, що є або були його працівниками, і передача гуртожитку у комунальну власність для таких цілей є, як правомірно вважає суд першої інстанції, реалізацією відповідачем зазначеного обов`язку, а не позбавлення його власності.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 у справі №927/862/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 у справі №927/862/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 у справі №927/862/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Приватним акціонерним товариством "Чернігівоблбуд".

4. Поновити дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 у справі №927/862/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 17.05.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк