Постанова

від 26.08.2021 по справі 927/862/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 927/862/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи 1 - не з`явилися,

третьої особи 2 - не з`явилися,

третьої особи 3 - не з`явилися,

третьої особи 4 - не з`явилися,

третьої особи 5 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 (колегія суддів: Зубець Л. П. - головуючий, Алданова С. О., Мартюк А. І.) і рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 (суддя Шморгун В. В.) у справі

за позовом Чернігівської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 ,

про зобов`язання передати в комунальну власність гуртожиток,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2020 року Чернігівська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" (далі - ПрАТ "Чернігівоблбуд") про зобов`язання відповідача передати на безкомпенсаційній основі у комунальну власність територіальної громади міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний гуртожиток).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до норм Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" відповідач був зобов`язаний передати спірний гуртожиток, який належить ПрАТ "Чернігівоблбуд" на праві власності, до комунальної власності. Проте відповідач відмовився передавати спірний гуртожиток до комунальної власності, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 у справі № 927/862/20 позовні вимоги Чернігівської міської ради до ПрАТ "Чернігівоблбуд" задоволено у повному обсязі. Зобов`язано ПрАТ "Чернігівоблбуд" передати на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 .

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що національним законодавством визначено процедуру, яка допускає не тільки безоплатну передачу, але й різні варіанти оплатної передачі гуртожитків у комунальну власність відповідної територіальної громади. Суди зазначили, що не лише держава, але й безпосередньо відповідач має забезпечити відповідне право на житло мешканців гуртожитку, що є або були його працівниками, і передача гуртожитку у комунальну власність для таких цілей є реалізацією відповідачем зазначеного обов`язку, а не позбавлення його власності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 у справі № 927/862/20, до Верховного Суду звернулося ПрАТ "Чернігівоблбуд" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

3.2. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340. Також скаржник зазначає про те, що, якщо колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 стосовно застосування положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 904/10435/17, від 06.09.2018 у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 у справі № 927/224/18, то цю справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Чернігівоблбуд" Чернігівська міська рада просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Чернігівська міська рада, зокрема, зазначає, що примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій (прав) соціально незахищених громадян України на житло, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури і не може визнаватися порушенням Конституції, оскільки нею допускається можливість позбавлення власника належного йому майна для забезпечення суспільних потреб.

3.4. У поданому клопотанні Чернігівська міська рада просить розглянути цю справу без її участі.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Чернігівоблбуд" ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві на касаційну скаргу, зокрема, зазначається, що у цьому випадку передача гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова здійснюється за Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та обумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат. Отже, припинення права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує положень Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу мирного володіння майном, з огляду на дотримання у даному випадку справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.

3.6. У поданих клопотаннях ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 просять розглянути цю справу без їх участі.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1 Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 27.07.1994 між Фондом комунального майна і приватизації Чернігівської обласної ради (продавець) та Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним орендним підприємством "Чернігівоблбуд", правонаступником якого є ПрАТ "Чернігівоблбуд" (покупець), було укладено договір купівлі-продажу державного комунального майна (далі - Договір від 27.07.1994).

4.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору від 27.07.1994 продавець продав, а покупець придбав майно Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства "Чернігівоблбуд", що відноситься до комунальної власності Чернігівської обласної Ради народних депутатів та знаходиться в оренді, постійного діючого керуючого органу, який знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Горького, 2 , згідно з умовами, визначеними цим Договором.

4.3. Згідно з пунктом 3.2 Договору від 27.07.1994 передача об`єкта приватизації продавцем і прийняття об`єкта приватизації покупцем посвідчується актом передачі, який підписується сторонами. Договір від 27.07.1994 було засвідчено старшим державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Пилипенко Н. С. 27.07.1994 та зареєстровано в реєстрі за № 1-2570.

4.4. На виконання пункту 3.2 Договору від 27.07.1994 сторонами складено та підписано акт передачі майна Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства "Чернігівоблбуд". Згідно з додатком від 05.12.2001 до акта прийому-передачі майна до переліку приватизованих Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним орендним підприємством "Чернігівоблбуд" об`єктів нерухомості включений гуртожиток у АДРЕСА_1 (1988 року введення в експлуатацію; залишковою вартістю на момент оцінки станом на 01.04.1994 - 980 488 крб).

4.5. Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 14.08.2020 нежитлова будівля, гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності Закритому акціонерному товариству "Чернігівоблбуд" на підставі дубліката договору купівлі-продажу № 1-359 від 22.08.2008, акта приймання-передачі від 10.07.1995.

4.6. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 04.10.2012 відбулись збори мешканців спірного гуртожитку, на яких прийнято рішення звернутись до Чернігівської міської ради та міськвиконкому за зміною статусу будинку з гуртожитку на житловий будинок та прийняття будинку у власність територіальної громади м. Чернігова.

4.7. 19.11.2012 Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради прийнято рішення "Про передачу житлових приміщень у власність громадян", яким дозволено передачу житлових приміщень у власність громадян, що зареєстровані та проживають у будинках, у тому числі, на АДРЕСА_1 , згідно з додатком. 20.12.2013 Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради прийнято рішення "Про погодження Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Чернігова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2014-2015 роки", яким погоджено проект вказаної Програми.

4.8. 30.12.2013 Чернігівською міською радою (36 сесія 6 скликання) прийнято рішення "Про Програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Чернігова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2014-2015 роки", яким затверджено Програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Чернігова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2014-2015 роки. Передача гуртожитків, що є об`єктами приватної власності, у власність територіальної громади м. Чернігова здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства. Додатком до цієї Програми є перелік гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади м. Чернігова у 2014-2015 роках, до якого включено і спірний гуртожиток.

4.9. 06.03.2014 Чернігівською міської радою (39 сесія 6 скликання) прийнято рішення "Про затвердження Положення про порядок передачі у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова об`єктів соціальної інфраструктури", яким затверджено зазначене Положення. 28.11.2014 Чернігівською міською радою (45 сесія 6 скликання) прийнято рішення, яким надано згоду на передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова гуртожитків приватної форми власності, у тому числі і спірного гуртожитку на АДРЕСА_1 , власником якого є ПАТ "Чернігівоблбуд".

4.10. Рішенням Чернігівської міської ради від 17.08.2017 № 22/VII-13 утворено комісію із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, затверджено склад комісії та затверджено Положення про комісію із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків.

4.11. Судами констатовано, що мешканці гуртожитку на АДРЕСА_1 , у тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у 2017 році звернулись до Чернігівського міського голови, у яких просили допомогти вирішити питання передачі спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Чернігова з метою здійснення подальшої приватизації займаного ними помешкання у гуртожитку.

4.12. Регіональне відділення Фонду державного майна по Чернігівській області у листі від 20.10.2017 №11-02-03558, наданим у відповідь на запит Управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради № 693 від 28.09.2017, № 765 від 13.10.2017, надало інформацію про те, що додатком до акта прийому-передачі від 10.07.1995, який був виданий 05.12.2001, Регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області підтвердило перелік об`єктів нерухомості, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу "Чернігівоблбуд". У зазначеному переліку в складі іншого майна вказаний гуртожиток на АДРЕСА_1 , залишковою вартістю на момент оцінки станом на 01.04.1994 - 980 488, 00 крб.

4.13. Листом від 09.01.2018 №1-28/29 Чернігівська міська рада повідомила ПрАТ "Чернігівоблбуд" про те, що зазначені відповідачем умови, а саме: викуп по ринковій вартості гуртожитку та "взаємовигідні умови" відсутні в діючому законодавстві України. Міська рада просила розглянути питання передачі спірного гуртожитку на компенсаційній основі, яка передбачена нормами Законів України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та надати офіційну відповідь. У відповідь на цей лист відповідач повідомив позивача про те, що він готовий обговорити питання передачі спірного гуртожитку до комунальної власності міста, але за умови відшкодування його реальної вартості в грошовій або іншій формі.

4.14. Згідно з протоколом № 2 від 26.06.2018 засідання Комісії із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків вирішено відділом квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради та юридичним відділом міської ради підготувати матеріали для звернення до суду щодо передачі, зокрема, гуртожитку на АДРЕСА_1, до комунальної власності міста, в тому числі отримати пропозиції від власника цього гуртожитку щодо розміру компенсації, необхідної для здійснення цієї передачі.

4.15. Чернігівською міською радою листом № 319/1-10/вих/01 від 15.04.2019 повідомлено ПрАТ "Чернігівоблбуд" про розрахований розмір компенсації вартості гуртожитку на АДРЕСА_1, у сумі - 3 150 000,00 грн та надано відповідний розрахунок. У вказаному листі зазначено, що розмір компенсації вартості гуртожитків розраховується відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), з урахуванням її зменшення внаслідок нарахованого фізичного зносу і збільшення в результаті фактичних витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитків у їх власності. Крім того, у цьому листі запропоновано надати згоду на передачу у комунальну власність територіальної громади міста Чернігова зазначеного гуртожитку за вказаний розмір компенсації.

4.16. Згоди на передачу у комунальну власність територіальної громади міста Чернігова гуртожитку на АДРЕСА_1 , за компенсацію у розмірі 3 150 000,00 грн ПрАТ "Чернігівоблбуд" надано не було.

4.17. Поряд із цим, розглядаючи справу по суті позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій установили, що у додатку від 05.12.2001 до акта прийому-передачі майна від 10.07.1995 до переліку приватизованих згідно з договором купівлі-продажу від 27.07.1994 Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним орендним підприємством "Чернігівоблбуд" об`єктів нерухомості включений гуртожиток на АДРЕСА_1, із зазначенням року введення в експлуатацію - 1988 рік.

4.18. Водночас судами констатовано, що матеріали цієї справи не містять доказів того, що спірний гуртожиток було побудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками, зокрема, відповідачем, за власні або залучені кошти, а тому, з урахуванням положень частини 4 статті 1, пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", суди дійшли висновку про те, що дія цього Закону поширюється на гуртожитки, які увійшли до статутного фонду (капіталу) організацій, створених під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації, у тому числі на спірний гуртожиток, переданий до статутного фонду ЗАТ "Чернігівоблбуд" у процесі приватизації об`єктів нерухомості. Крім того, суди установили, що рішення Чернігівської міської ради від 30.12.2013, згідно з додатком № 1 до якого спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади міста Чернігова, не оскаржувалося у встановленому законом порядку.

4.19. Оскільки сторони не змогли досягти згоди щодо вирішення питання про передачу спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі, Чернігівська міська рада звернулася до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Чернігівоблбуд" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ПрАТ "Чернігівоблбуд" - залишити без задоволення.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги Чернігівської міської ради до ПрАТ "Чернігівоблбуд" про зобов`язання відповідача передати на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку Чернігівської міської ради, є недосягнення між позивачем та відповідачем згоди щодо вирішення питання про передачу спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі.

5.4. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.5. Верховний Суд зазначає, що особливості забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, регулюються Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків .

5.6. Відповідно до частин 1 та 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ (далі - Закон України № 500-VІ) сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

5.7. Гуртожитки, включені до статутних капіталів, - це гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом (пункт 2 статті 11 Закону України № 500-VІ).

5.8. За змістом пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України № 500-VІ забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням такого підходу: гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

5.9. Частиною 2 статті 4 Закону України № 500-VІ передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

5.10. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 5 Закону України № 500-VІ передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад, здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

5.11. Відповідно до частин 1, 3 статті 14 Закону України № 500-VІ гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини 4 цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини 4 цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини 4 цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

5.12. Таким чином, національним законодавством визначено процедуру, яка допускає не тільки безоплатну передачу, але й різні варіанти оплатної передачі гуртожитків у комунальну власність відповідної територіальної громади.

5.13. Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 18 Закону України № 500-VІ органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини 3 статті 14 цього Закону.

5.14. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.15. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.16. Ураховуючи наявне у справі листування сторін, суди першої та апеляційної інстанцій достовірно встановили той факт, що сторони не досягли згоди щодо передачі спірного гуртожитку до комунальної власності на компенсаційній або частково-компенсаційній основі, оскільки ПрАТ "Чернігівоблбуд" не погодилося на пропозицію Чернігівської міськради передати у комунальну власність територіальної громади міста Чернігова спірне майно за компенсацію у розмірі 3 150 000,00 грн, визначену відповідно до положень частини 4 статті 14 Закону України № 500-VІ та Порядку визначення розміру компенсації вартості гуртожитків, які включені до статутних капіталів товариств, утворених у процесі приватизації, (корпоратизації), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 859, не спростувавши при цьому розрахованого міською радою розміру компенсації вартості спірного майна та не надавши документів із визначенням іншого розміру компенсації чи заперечень щодо визначеного позивачем розміру компенсації вартості гуртожитку, що зумовило подання міською радою позову у цій справі.

5.17. Оскільки відповідач не вчиняє дій щодо передачі спірного гуртожитку в комунальну власність територіальної громади м. Чернігова, суди визнали правомірним звернення позивача як представницького органу цієї громади до суду за захистом порушених прав відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

5.18. ПрАТ "Чернігівоблбуд" не погоджується із такими висновками судів, а тому звернулося із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення в цій справі. Водночас ПрАТ "Чернігівоблбуд", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.19. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.20. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340.

5.21. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.22. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.23. Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 також зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

5.24. Згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.25. Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення, висновки щодо застосування норм права в якому, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установив, що висновки щодо застосування норм права у справі, на які посилається ПрАТ "Чернігівоблбуд", та у цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

5.26. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 , на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота", Благодійної організації "Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег", у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог прокурор просив: визнати право власності держави в особі Фонду держмайна на нерухоме майно загальною площею 2732,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, а саме: спальний корпус № 1 (літера "Р") загальною площею 682,50 кв. м, спальний корпус № 2 (літера "Н") загальною площею 213,80 кв. м, спальний корпус № 3 (літера "И") загальною площею 248,80 кв. м, спальний корпус (літера "К") загальною площею 385,00 кв. м, лікувальний корпус (літера "З") загальною площею 225,10 кв. м, клуб-їдальню (літера "О") загальною площею 741,20 кв. м, лабораторію (літера "Л") загальною площею 105,80 кв. м, бібліотеку (літера "М") загальною площею 130,00 кв. м, а також споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою; витребувати у власність держави в особі Фонду держмайна з незаконного володіння ВГБФ "Батьківська турбота" на вказане спірне нерухоме майно; визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2002-24 купівлі-продажу будівель другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня" на вул. Гамарника, 40 у м. Києві загальною площею 2732,2 кв. м та вартістю 1 915 200 грн, укладений 30.08.2002 між Укрпрофоздоровницею, ВГБФ Батьківська турбота та Благодійною організацією.

Позовні вимоги у справі № 48/340 були обґрунтовані тим, що майно санаторію імені Першого травня в м. Києві (Пуща-Водиця), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, у зв`язку із чим прокурор указував на недійсність договору № 8000109/2002-24, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила спірне майно на користь ВГБФ "Батьківська турбота", та наявність підстав для повернення такого майна у державну власність.

Поряд із цим, при розгляді справи № 48/340 суди установили, що 30.08.2002 між Укрпрофоздоровницею (продавець), ВГБФ "Батьківська турбота" (покупець) та Благодійною організацією (покупець) укладено договір купівлі-продажу будівель (споруд, приміщень) шляхом викупу № 8000109/2002-24, відповідно до умов якого продавець продав, а покупці купили спірне нерухоме майно, загальною площею 2732,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, на земельній ділянці площею 3,8741 га, що підтверджується актом передачі основних фондів другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня" від 04.09.2002.

5.27. Отже, відмінність предметів позовів, установлених фактичних обставин, відмінність підстав позову та змісту позовних вимог у цій справі та справі № 48/340, на яку посилається скаржник, свідчить про неподібність правовідносин.

5.28. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.29. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.30. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.31. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

5.32. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень із зазначеної підстави, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

5.33. Верховний Суд установив, що у прохальній частині касаційної скарги скаржник зазначає про те, що, якщо колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 стосовно застосування положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то цю справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5.34. Крім того, скаржник зазначає, що залишаючи апеляційну скаргу ПрАТ "Чернігівоблбуд" без задоволення, апеляційний господарський суд послався на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 904/10435/17, від 06.09.2018 у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 у справі № 927/224/ 18. Проте, на думку скаржника, суд касаційної інстанції має відступити від наведених висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених постановах Верховного Суду з огляду на таке.

5.35. Внаслідок передачі гуртожитку Чернігівській міській раді відповідач буде позбавлений права власності на частину первинного капіталу та відповідно на частину його активів, що становить "втручання" та "позбавлення власності" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини основна умова для того, щоб втручання вважалося сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, полягає у тому, що воно має бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підґрунтя у національному законодавстві. Вона також стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був доступним, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні для зацікавлених осіб. Таким чином, оскільки за практикою Європейського суду з прав людини, нормами статті 41 Конституції України та положеннями статті 321 Цивільного Кодексу України, примусове позбавлення майна може мати місце тільки з попередньою оплатою його ринкової вартості, а рішення про передачу гуртожитку прийняте судом без врахування порядку та строків, передбачених Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом, оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог.

5.36. Перевіряючи доводи скаржника щодо можливості відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 про застосування положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд зазначає таке.

5.37. Верховний Суд установив, що, переглядаючи судові рішення у справі № 927/513/19 за позовом Чернігівської міської ради до ПрАТ "Чернігівоблбуд" про зобов`язання відповідача передати на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради другий під`їзд гуртожитку, скаржником - ПрАТ "Чернігівоблбуд" у касаційній скарзі було заявлено аналогічне клопотання щодо можливості відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340.

5.38. За результатами розгляду такого клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з ймовірністю, на думку скаржника, необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, оскільки як предмет і підстави позовів, так і фактичні обставини і правове регулювання спірних правовідносин у справі № 927/513/19 та у справі № 48/340 є різними, що виключає подібність правовідносин у цих справах, а відтак свідчить про відсутність підстав для відступу від правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340.

5.39. Водночас, справа яка розглядається - № 927/862/20 та справа № 927/513/19 є подібними як за предметом і підставами позовів, так і фактичними обставинами та правовим регулюванням спірних правовідносин. Отже, у справі № 927/513/19 вже викладено позицію про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340.

5.40. У цій справі Верховний Суд також дійшов висновку про відсутність достатніх підстав про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, оскільки як предмет і підстави позовів, так і фактичні обставини і правове регулювання спірних правовідносин у справі № 927/862/20 та у справі № 48/340 є різними, що виключає подібність правовідносин у цих справах, а відтак свідчить про відсутність підстав для відступу від правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340

5.41. Перевіряючи доводи скаржника про необхідність відступу від висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 904/10435/17, від 06.09.2018 у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 у справі № 927/224/ 18, в контексті того, що внаслідок передачі гуртожитку Чернігівській міській раді відповідач буде позбавлений права власності на частину первинного капіталу та відповідно на частину його активів, що становить "втручання" та "позбавлення власності" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд зазначає таке.

5.42. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу по суті позовних вимог установили відсутність доказів того, що спірний гуртожиток було побудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками, зокрема, відповідачем, за власні або залучені кошти, а тому, зважаючи на положення частини 4 статті 1 і пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України № 500-VІ, суди дійшли правильного висновку про те, що дія цього Закону поширюється на гуртожитки, які увійшли до статутного фонду (капіталу) організацій, створених під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації, у тому числі на спірний гуртожиток, переданий до статутного фонду ЗАТ "Чернігівоблбуд" у процесі приватизації об`єктів нерухомості у складі цілісного майнового комплексу "Чернігівоблбуд".

5.43. Крім того, Верховний Суд при розгляді цієї справи враховує, що законність рішення Чернігівської міськради від 30.12.2013, згідно з додатком № 1 до якого спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, підлягаючих передачі у власність територіальної громади м. Чернігова, не оскаржувалася у встановленому законом порядку.

5.44. Також Верховний Суд враховує встановлені обставини про прийняття Чернігівською міськрадою рішення від 30.12.2013 про включення спірного гуртожитку до переліку гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади м. Чернігова у 2014- 2015 роках відповідно до Програми, так і рішення від 28.11.2014, яким надано згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова гуртожитків (на підставі пункту 51 частини 1 статті 26 та частини 9 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), яким було надано згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова належного відповідачу на праві власності гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, оскільки дотримання органом місцевого самоврядування передбаченого законом порядку передачі гуртожитків, зокрема, в частині прийняття рішень з питань включення гуртожитку до відповідних програм чи на підтвердження відповідного волевиявлення міської ради щодо передачі гуртожитку до комунальної власності із визначенням способу такої передачі (безоплатного, з частковою або повною компенсацією) є необхідною передумовою для примусової передачі гуртожитків у власність територіальних громад у судовому порядку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 927/513/19).

5.45. Стаття 41 Конституції України передбачає можливість примусового відчуження об`єктів права приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

5.46. У той же час стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло та створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, а також надання державою та органами місцевого самоврядування житла громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатно або за доступну для них плату.

5.47. Наведене свідчить, що держава може приймати закони, які передбачають примусове відчуження права власності з мотивів суспільної необхідності, одним із яких є необхідність створення умов для забезпечення громадянам, які потребують соціального захисту, можливості отримання житла безоплатно або за доступну для них ціну. Тому примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій (прав) соціально незахищених громадян України на житло здійснена з дотриманням визначеної законом процедури і не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки нею допускається можливість позбавлення власника належного йому майна для забезпечення суспільних потреб (аналогічну правову позицію правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 927/513/19).

5.48. Прийняття судом рішення щодо передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на які зареєстровано за відповідачем, повинно відбуватися на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, позбавлення особи права власності на майно.

5.49. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

5.50. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

5.51. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи скаржника про те, що: 1) внаслідок передачі гуртожитку Чернігівській міськраді буде позбавлено відповідача права власності на частину первинного капіталу та, відповідно, на частину його активів, що становить "втручання" та "позбавлення власності" у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції; 2) положення підпункту "б" пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України № 500-VІ про те, що гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються на безкомпенсаційній основі у власність територіальних громад відповідно до цього Закону без згоди власника гуртожитку за рішенням суду, суперечать нормам статті 41 Конституції та статті 321 Цивільного кодексу України; 3) у зв`язку з експропріацією майна, адекватна компенсація за втручання у права заявника має відповідати ринковій вартості майна на момент його позбавлення власності, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, передача спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова зумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права мешканців гуртожитку на житло, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, тому припинення права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує Конституції, Конвенції та принципу мирного володіння майном зважаючи на дотримання принципу "пропорційності", а саме справедливого балансу між загальними інтересами держави (суспільства) та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.

5.52. З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що скаржник не довів та не навів обґрунтованих аргументів щодо необхідності відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 904/10435/17, від 06.09.2018 у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 у справі № 927/224/ 18, а Верховний Суд таких підстав не вбачає.

5.53. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.54. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.55. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Чернігівоблбуд" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ПрАТ "Чернігівоблбуд" залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.4. Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.5. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.7. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду, а також необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Чернігівоблбуд" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ПрАТ "Чернігівоблбуд" залишити без задоволення.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2021 у справі № 927/862/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак