Постанова

від 13.05.2021 по справі 639/5409/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

справа № 639/5409/18

провадження № 22-ц/818/109/21

13 травня 2021 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В.Ю Хорошевського О.М.,

за участю секретарів - Огар І.В., Кравченко О.О.,

імена (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Кепітал Естейт , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ліквідатор - арбітражний керуючий Бєляєва Олена Володимирівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товарна біржа Ресурс-Інформ ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року в складі судді Труханович В.В.,

в с т а н о в и в:

В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кепітал Естейт (далі - ТОВ Кепітал Естейт ), ОСОБА_2 , ліквідатора - арбітражного керуючого Бєляєвої Олени Володимирівни, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товарна біржа Ресурс-Інформ (далі - ТБ Ресурс-Інформ ), про визнання недійсними відкритих торгів у формі аукціону.

Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що він з ОСОБА_3 з 20 лютого 1982 року перебував у зареєстрованому шлюбі. За час подружнього життя сторони набули майно, зокрема нежитловий будинок літ. С-2 АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на дружину. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 березня 2013 року шлюб було розірвано та поділено майно, зокрема за ним визнано право власності на Ѕ частину цього будинка. Вказане майно було включено до ліквідаційної маси на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 29 вересня 2014 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2014 року. Однак постановою Вищого господарського суду України від 25 лютого 2015 року постанови Господарського суду Харківської області від 29 твересня 2014 року та Харківського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2014 року скасовані, провадження по справі про банкрутство Приватного товариства Євтушенко та Ко (далі - ПТ Євтушенко Ко ) припинено. В серпні 2014 року позивачу стало відомо, що цей будинок відчужений на відкритих торгах у формі аукціону, за результатами яких переможцем визнано ОСОБА_2 , який відчужив нежитловий будинок літ. С-2 АДРЕСА_1 ТОВ Кепітал Естейт .

Зазначає, що частка у спірному будинку, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, не була виділена в натурі, а тому не могла бути реалізована з відкритих торгах у формі аукціону; процедура про банкрутство була порушена незаконно, у зв`язку з чим спірна будівля була включена до ліквідаційної процедури також незаконно; він не був стороною правочину, за яким право власності на спірне майно перейшло до ТОВ Кепітал Естейт не з його волі.

Враховуючи викадене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсними відкриті торги у формі аукціону від 24 вересня 2014 року з продажу на ТБ Ресурс-Інформ нежитлового будинку літ. С-2 № 167 по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитловий будинок літ. С-2 АДРЕСА_1 , серія та номер: 47987778, видане 01 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. за реєстровим № 1213; витребувати з незаконного володіння ТОВ Кепітал Естейт вказану нежитлову будівлю.

16 січня 2019 року ТОВ Кепітал Естейт подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив, з урахуванням доповнень, мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були засновниками ПТ Євтушенко Ко і позивач самостійно здійснював дії щодо порушення справи про банкрутство та подальшої реалізації спірного майна. Зазначало, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 березня 2013 року за позивачем визнано право користування, а не право власності, Ѕ частиною спірного будинка. Крім того, вважало, що позов пред`явлено з пропуском строку позовної давності, оскільки відчуження нежитлового будинку літ. С-2 № 167 по АДРЕСА_1 відбулось 29 квітня 2014 року, а позов предьявлено лише 27 вересня 2018 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нежитлова будівля літ. С-2 № 167 по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 . Однак рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 березня 2013 року за позивачем визнано право користування Ѕ частиною цього майна, право власності на яке ОСОБА_1 не оформив і не зареєстрував в установленому законом порядку.

19 лютого 2019 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставтинам справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що право спільної часткової власності позивача на спірне майно не було зареєстровано, оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до державного реєстратора право власності на нежитлову будівлю літ. С-2 № 167 по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ТОВ Кепітал Естейт . Отже, висновок суду про те, що право позивача не порушено, є помилковим. Крім того, зазначає, що рішення ухвалено за наявності доказів неналежного виконання ліквідатором - арбітражним керуючим ОСОБА_6 своїх обов`язків та незаконного включення до ліквідаційної маси вказаного майна, яке було в подальшому незаконого реалізовано, а кошти від його продажу кредитори не отримали.

26 березня 2020 року Шевченко Святослав Володимирович - представник ТОВ Кепітал Естейт подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ліквідатор - арбітражний керуючий ОСОБА_6 , ТБ Ресурс-Інформ рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При цвиборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 20 лютого 1982 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого був придбаний нежитловий будинок літ. С-2 АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на дружину (а. с. 21, 43 т. 1).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 березня 2013 року шлюб було розірвано та поділено майно, зокрема за ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частину цього будинка (а. с. 2-13 т. 2).

Вказане майно було включено до ліквідаційної маси на підставі постанови Господарського суду Харківської обалсті від 29 вересня 2014 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2014 року (а. с. 9-17 т. 1).

Постановою Вищого господарського суду України від 25 лютого 2015 року постанови Господарського суду Харківської області від 29 твересня 2014 року та Харківського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2014 року скасовані, провадження по справі про банкрутство ПТ Євтушенко Ко припинено (а. с. 18 т. 1).

У подальшому на відкритих торгах у формі аукціону здійснено продаж вказаної нежитлової будівлі.

За результатами аукціону переможцем визнано ОСОБА_2 , який відчужив нежитловий будинок літ. С-2 АДРЕСА_1 ТОВ Кепітал Естейт .

Рішенням державного рєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_7 . Департаменту юстиції Харківської міської ради від 08 серпня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. С-2 АДРЕСА_1 (а. с. 23 т. 1).

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон) у редакції, чинній на дату проведення виконавчих дій, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 15 ІЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушеня, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповановажених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту цього Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, є оформленням купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, акуціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу; або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статті 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі - Тимчасове положення).

При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів роргів (розділ 6).

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18).

Під час розгляду позову про визнання публічних тргів недійсними і витребування майна в особи, яка придбала його на торгах, суд має дати оцінку тому, чи є порушенням, на які посилається позивач, суттєвими та чи вплинули вони на результати торгів. У зв`язку із цим позов про визнання публічних торгів недісними, пред`явлений особою, права і законні інтереси якої не були порушені внаслідок відступлення від встановленого законом порядку проведення торгів, задоволенню не підлягає.

Ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним у судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.

Тобто, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результати торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Сам по собі факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі, а майно і в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання. Відчуження належної позивачеві частки в житловому будинку на публічних торгах без його згоди порушує його право як співвласника цього майна на вільне користування та розпорядження ним.

Зазначене узгоджується з висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і статті 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, реалізаціяна на прилюдних торгах нерухомого майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності, порушує права та законні інтереси позивача як власника спірної нежитлової будівлі на володіння, кристування та розпорядження належним йому майном.

При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Тобто договір відчуження спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого подружжя, є недійсним в цілому.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18).

Враховуючи те, що реалізація на відкритих торгах у формі аукціону від 24 вересня 2014 року з продажу на ТБ Ресурс-Інформ нежитлового будинку літ. С-2 № 167 по АДРЕСА_1 , що належало подружжю на праві спільної сумісної власності, порушує права та законні інтереси позивача як власника спірної нерухомості на володіння, користування та розпорядження належним йому майном, згоди позивача на відчуження житлового будинку не було, прилюдні торги з реалізації нерухомого майна та свідоцтво про право власності на нежитловий будинок літ. С-2 АДРЕСА_1 , серія та номер: 47987778, видане 01 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. за реєстровим № 1213, слід визнати недійсними в цілому.

Водночас ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися із позовом до продавця з підстав, визначених статтею 661 ЦК України.

Доводи ТОВ Кепітал Естейт про пред`явлення позову з пропуском строку позовної давності є безпідставними.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільноо права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

За правилами частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про порушення свого права позивач дізнався в серпні 2016 року, про що свідчить рішення державного рєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_7 . Департаменту юстиції Харківської мської ради від 08 серпня 2016 року про відмову ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. С-2 АДРЕСА_1 . Позов пред`явлено 27 вересня 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя стаття 388 ЦК України).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Спірне нежитлове приміщення вибуло з власності ОСОБА_1 на підставі відкритих торгів у формі аукціону, які підлягають визнанню недійсними, тобто поза волею його власника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження 14-376цс18).

Оскільки спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння власника - ОСОБА_1 не з його волі, останній має право витребувати його від добросовісних набувачів відповідно до вимог статті 388 ЦК України.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Відкриті торги у формі аукціону від 24 вересня 2014 року з продажу на Товарній біржі Ресурс-Інформ нежитлового будинку літ. С-2 № 167 по АДРЕСА_1 визнати недійсними.

Свідоцтво про право власності на нежитловий будинок літ. С-2 АДРЕСА_1 , серія та номер: 47987778, видане 01 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. за реєстровим № 1213, визнати недійсним.

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Кепітал Естейт нежуитлову будівлю літ. С-2 № 167 по АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 18 травня 2021 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.В.Бурлака

О.М.Хорошевський