Постанова

від 17.05.2021 по справі 599/2259/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 травня 2021 року

м. Київ

справа № 599/2259/19

провадження № 61-12498св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Залозецька селищна рада Зборівського району Тернопільської області, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2020 року у складі судді Чорної В. Г. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 липня 2020 рокуу складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Костів О. З., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до об`єднаної територіальної громади в особі Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області про визнання права власності на середню земельну частку (пай) з резерву пайових земель Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області.

Позовна заява мотивована тим, що в період з 04 квітня 1988 року до 06 червня 1992 року вона працювала у КСГП ім. Чапаєва с. Піщане Зборівського району Тернопільської області та була членом вказаного сільськогосподарського підприємства, що підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_1 . Рішенням зборів уповноважених членів КСГП ім. Чапаєва шляхом реорганізації створено агрофірму Оріон і 08 серпня 1995 року під час розпаювання земель членам агрофірми Оріон Зборівського району Тернопільської області на підставі розпорядження голови Зборівської районної державної адміністрації від 31 грудня 1996 року № 509 її помилково не включено у списки для надання земельної частки (паю), чим порушено її права.

Посилаючись на Указ Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08 серпня 1995 року, Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , ОСОБА_1 просить відновити її порушене право шляхом визнання за нею права власності на середню земельну частку (пай) з резерву пайових земель Залозецької селищної об`єднаної територіальної громади Зборівського району Тернопільської області, в розмірі 2,19 га.

Ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року залучено до участі у справі відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2020 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не була членом колективного сільськогосподарського підприємства станом на час отримання Державного акту на право колективної власності на землю агрофірмою Оріон (грудень 1996 року), а також не була зареєстрована та не проживала на території Залозецької селищної ради.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять доказів, а саме рішення загальних зборів або уповноважених членів КСП про прийняття ОСОБА_1 в члени колективного сільськогосподарського підприємства, а перебування її у трудових відносинах з КСГП ім. Чапаєва не є підтвердженням того, що вона була прийнята в члени підприємства. Відсутні докази про включення ОСОБА_1 у список членів агрофірми Оріон , який долучений до Державного акту на право колективної власності на землю від 06 грудня 1996 року.На момент розпаювання спірних земель агрофірмою Оріон у 1996 році, ОСОБА_1 була зареєстрована у селі Орихівчик Бродівського району Львівської області з 09 серпня 1986 року, а з 15 серпня 2001 року - смт. Підкамінь Бродівського району Львівської області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували усі фактичні обставини справи, не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалам справи доказам, не врахували її клопотання про неможливість підтвердження її членства у КСГП ім. Чапаєва, а також не врахували, що вона за станом здоров`я не могла продовжувати трудову діяльність у КСГП ім. Чапаєва (Агрофірмі Оріон ), і на час видачі Державного акта на право колективної власності на землю (грудень 1996 року) перебувала на обліку як пенсіонер та помилково не була включена у списки осіб, що мають право на земельну частку (пай).

Крім того, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у листі Верховного Суду України від 01 вересня 2003 року Практика розгляду судами земельних спорів , відповідно до якого фактичне припинення працездатною особою роботи в недержавному сільськогосподарському підприємстві, звільнення з посади, перехід на іншу роботу, якщо загальними зборами (зборами уповноважених) чи іншим компетентним органом у передбаченому статутом підприємства порядку не приймалося рішення про її виключення з числа членів підприємства, не може бути підставою для відмови в позовах таких осіб про право на пай.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У жовтні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що позивач не належить до переліку осіб, які мають право на земельну частку (пай) КСГП ім. Чапаєва (Агрофірмі Оріон ) .

Короткий зміст відповіді на відзив на касаційну скаргу та узагальнення її доводів

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив відповідача, в якому вказала, що нею долучено до матеріалів справи докази на підтвердження її захворювання під час роботи у КСГП ім. Чапаєва і припинення трудової діяльності саме за станом здоров`я.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 599/2259/19 зі Зборівського районного суду Тернопільської області.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в період з 04 квітня 1988 року до 06 червня 1992 року ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера КСГП ім. Чапаєва с. Піщане Зборівського району Тернопільської області (трудова книжка НОМЕР_1 ).

З 01 січня 1995 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність першої групи безтерміново.

08 серпня 1995 року рішенням зборів уповноважених членів КСГП ім. Чапаєва шляхом реорганізації створено агрофірму Оріон .

Рішенням сесії Ратищівської сільської ради від 23 листопада 1995 року агрофірмі Оріон видано Державний акт на право колективної власності на землю від 06 грудня 1996 року, серії ТР № 43, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності за № 21 (а.с. 205-210).

Відповідно до розпорядження голови Зборівської районної державної адміністрації від 31 грудня 1996 року № 509 паювання земель проводилось в період 1996 року по 2001 рік. Членам колективного сільськогосподарського підприємства - агрофірма Оріон видано сертифікати на право на земельну частку (пай), а відповідно до рішення сесії Ратищівської сільської ради від 21 серпня 2001 року № 49 членам цього господарського підприємства було передано у приватну власність земельні ділянки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відповідно видано державні акти на право приватної власності на землю.

Розмір середньої земельної частки (паю) у агрофірмі Оріон (колишнє КГСП ім. Чапаєва) становить 2,19 га, відповідно до наданої інформації Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (лист Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 21 жовтня 2019 року ПІ-77/0-92/0/63-19).

Згідно довідки Залозецької селищної ради Зборівського району від 26 листопада 2019 року № 680 земель резервного фонду на території села Піщане Зборівського району Тернопільської області немає.

Відповідно до довідки відділу у Зборівському районі Головного управління Держгеокадстру у Тернопільській області, станом на 01 грудня 2019 року на території Залозецької селищної ради відсутні землі державної власності сільськогосподарського призначення - сільськогосподарські угіддя. Вказані землі передані в комунальну власність селищної ради.

Із довідки Залозецької селищної ради від 28 січня 2020 року № 80 вбачається, що всі землі сільськогосподарського призначення пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства агрофірми Оріон на території Ратищівської сільської ради були розпайовані серед її членів згідно списку, затвердженого директором агрофірми Оріон .

Також судами установлено, що на момент розпаювання спірних земель агрофірмою Оріон у 1996 році ОСОБА_1 була зареєстрована у селі Орихівчик Бродівського району Львівської області з 09 серпня 1986 року, а з 15 серпня 2001 року - смт. Підкамінь Бродівського району Львівської області.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до статті 5 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу членів. Об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва (стаття 7 вказаного Закону).

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Трудова книжка свідчить не про членство в КСП, СК чи САТ, а про наявність трудових відносин з ними.

Сам факт членства у колгоспі та тривалий термін роботи в інших організаціях до створення КСП й отримання державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки у новоствореному КСП. Колишні члени колгоспу, які не подали заяви про вступ до створеного на їх базі нових колективних підприємств, не мають права на земельну частку, оскільки на момент розпаювання землі членами КСП не були. Необхідною умовою для отримання земельної частки (паю) є членство в колективному підприємстві. Якщо особа в добровільному порядку залишає колектив, ніякої участі в його роботі не бере, то відпадають підстави вважати його членом колективу, з якого він фактично вибув.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вказане вище у сукупності колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що матеріали справи не містять доказів прийняття ОСОБА_1 в члени колективного сільськогосподарського підприємства - агрофірми Оріон , а перебування її у трудових відносинах з КСП ім. Чапаєва не є підтвердженням того, що вона була прийнята в члени підприємства.

Факт перебування у трудових відносинах не підтверджує факту добровільного вступу у члени колективного сільськогосподарського підприємства - агрофірма Оріон .

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2021 року у справі № 675/1396/18 (провадження № 61-6808св19).

ОСОБА_1 не була включена у список членів КСП, який долучений до Державного акту на право колективної власності на землю, оскільки звільнилася з КСП ім. Чапаєва у 1992 році, а Державний акт на право колективної власності на землю видано агрофірмі Оріон у грудні 1996 року.

Також судами правильно встановлено, що на момент розпаювання спірних земель агрофірмою Оріон у 1996 році, ОСОБА_1 була зареєстрована у селі Орихівчик Бродівського району Львівської області з 09 серпня 1986 року, а з 15 серпня 2001 року - смт. Підкамінь Бродівського району Львівської області.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у листі Верховного Суду України від 01 вересня 2003 року Практика розгляду судами земельних спорів є безпідставними, оскільки лист Верховного Суду України не є постановою Верховного Суду з викладенням відповідної правової позиції, а носить узагальнюючий та інформаційний характер.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко