Постанова

від 18.05.2021 по справі 420/5377/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5377/19 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

секретар - П`ятіна В.В.,

за участю: представника позивача - Ходирєва Ю.В.,

представника відповідача - Наумової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі № 420/5377/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС ТРЕЙД" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2019 року ТОВ "ПБС ТРЕЙД" звернулось з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0044161414 від 17 вересня 2019 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «ПБС ТРЕЙД» грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1 975 104,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 987 552,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що позивач не погоджується з висновкам и акта перевірки 20.08.2019 № 461/15-32-14-14/40119815 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ПБС ТРЕЙД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.01.2017 по 31.03.2019» і вважає, що всі документи оформлені належним чином та є цілком правомірним підтвердженням відомостей, що містяться в податкових накладних та деклараціях з ПДВ позивача при здійсненні господарської діяльності та було виконано всі вимоги чинного законодавства по взаємовідносинам із контрагентами.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що податкове повідомлення - рішення прийняте на законних підставах, оскільки у відповідності до податкової інформації у контрагентів ТОВ«ПБС ТРЕЙД» - ДП «Одеса Медіа» , ТОВ «Неонрекламсервіс» , ТОВ «Укрмедіа-Юг» , ВПП «Друкарський Дім» ТОВ незначна кількість трудових ресурсів, а також відсутні матеріально-технічної бази для виробництва. До того ж, позивачем не підтверджено постачання товарів від зазначених контрагентів, що виразилось у безпідставному формуванні податкового кредиту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18 листопада 2019 року позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 0044161414 від 17 вересня 2019 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «ПБС ТРЕЙД» код ЄДРПОУ 40119815 грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1 975 104 (один мільйон дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сто чотири ),00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 987 552 (дев`ятсот вісімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят два),00 грн.

Стягнув з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБС ТРЕЙД» судовий збір у розмірі 19 210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять),00 грн

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не взято до уваги, що діяльність позивача свідчить про нереальність здійснення документально оформлених господарських операцій з контрагентами, а саме у контрагентів позивача незначна кількість трудових ресурсів, відсутність матеріально-технічної бази для виробництва;

- суд першої інстанції не врахував, що первинні документи складено (оформлено) всупереч нормам частини першої статті 9 Закона України"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 966-XIV ;

- висновки суду першої інстанції суперечать практиці Верховного Суду у справах № 826/6986/14 від 06.02.218, № 815/24/17 від 10.04.2018, № 2а-3789/11/1070 від 19.03.2019;

- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що ТОВ "ПБС ТРЕЙД" зареєстровано як юридична особа 13.11.2015 за № 15561020000056515. Взято на облік в контролюючих органах 13.11.2015 за № 155315172919.

Позивач займається наступними видами діяльності: код за КВЕД 17.29 - виробництво інших виробів з паперу та картону; код за КВЕД 46.49 - оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; код за КВЕД 18.12 - друкування іншої продукції; код за КВЕД 17.21 - виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари; код за КВЕД 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; код за КВЕД 73.11 - рекламні агентства.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ПБС ТРЕЙД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.01.2017 по 31.03.2019 було складено акт № 461/15-32-14-14/40119815 від 20.08.2019 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ПБС ТРЕЙД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.01.2017 по 31.03.2019» в якому зафіксував наступні порушення:

1. п.44.1 ст. 44, п.198.1, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, ст.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , п. 2.1,п.2.4 п.2.7 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/70, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що належить сплаті до на 1975104 грн.;

2. п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України в результаті чого встановлено несвоєчасна реєстрація податкових накладних з затримкою до 15 календарних днів на суму ПДВ 3102,84 грн.

17.09.2019 відповідач на підставі акту перевірки прийняв податкове повідомлення-рішення № 0044161414, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1 975 104,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 987552,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями - рішеннями від 17.09.2019 позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту не відвідають дійсним обставинам, висновки податківців зроблені на підставі припущень, а не перевірених даних та належних доказів, а у ТОВ «ПБС Трейд» всі господарські операції здійснені у відповідності до вимог закону, є реальними та спричинили майнові наслідки, отже підстав для донарахування зобов`язань з податку на додану вартість немає, акт є неправомірним, а тому винесене на його підставі податкове повідомлення - рішення належить до скасування.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Податкового кодексу України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) , для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з підпунктами 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків .

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до частини 6 статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та в порядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно абзацу дев`ятого, частини другої статті 9 неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» одним із принципів бухгалтерського обліку є принцип превалювання сутності над формою, відповідно до якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Таким чином, недоліки первинної бухгалтерської документації не можуть бути належним та допустимим доказом порушення підприємством податкового законодавства, оскільки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про відсутність реального вчинення господарських операцій.

Формальні недоліки в первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15.05.2018 у справі № 870/9721/12, від 27.02.2018 у справі №813/1766/17.

Висновки податкового органу, які зроблені за результатами проведеної перевірки на підставі наданих платником документів, аналізу податкової звітності покупців, ґрунтуються на досліджені господарських операцій позивача із контрагентами - ДП «Одеса Медіа» , ТОВ «Неонрекламсервіс» , ТОВ «Укрмедіа-Юг» , ВПП «Друкарський Дім» ТОВ.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідач в акті перевірки зазначив, що згідно з податковою інформацією у контрагентів позивача відсутні підтвердження факту поставки ідентифікованого товару, відсутність власного задекларованого виробництва, незначна кількість трудових ресурсів, відсутність матеріально- технічної бази для виробництва, як наслідок зазначеного, укладені між позивачем та ДП «Одеса Медіа» , ТОВ «Неонрекламсервіс» , ТОВ «Укрмедіа-Юг» , ВПП «Друкарський Дім» ТОВ договори не опосередковуються реальним виконанням операцій, яка становить їх предмет. Фактично такими постачальниками здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з поставки товарів та послуг на користь позивача і складено (оформлено) первинні документи всупереч норм ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п.2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.

На підтвердження реальності господарських операцій з ДП «Одеса Медіа» позивачем надано, а судом досліджені копії договору поставки № 1712 від 05.12.2016, та первинними документами, а саме: рахунки фактури, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, платіжні доручення (т.1 а.с.105-167) та податкові накладні з квитанціями про їх реєстрацію (а.с.92-123, т.2).

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Неонрекламсервіс» , позивачем надано, а судом досліджені копії договору поставки № 1010 від 09.10.2017, та первинні документи, а саме: акти здачі прийняття робіт, рахунки фактури, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні , платіжні доручення (а.с.183-218, т.1) та податкові накладні з квитанціями про їх реєстрацію (а.с.124-138, т.2).

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Укрмедіа-Юг» ,, позивачем надано, а судом досліджені копії договору поставки № 7 від 05.10.2018, та первинні документи, а саме: рахунки фактури, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, платіжні доручення (а.с.168-182, т.1) та податкові накладні з квитанціями про їх реєстрацію (а.с.86-91, т.2).

На підтвердження реальності господарських операцій з ВПП «Друкарський Дім» ТОВ, позивачем надано, а судом досліджені копії договору поставки № 8 від 09.10.2018, та первинні документи, а саме: рахунки фактури, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні платіжні доручення (а.с.219-281, т.1) та податкові накладні з квитанціями про їх реєстрацію (а.с.30-85, т.2).

До того ж, в матеріалах справи наявні податкові декларації з податку на додану вартість з квитанціями про реєстрацію (а.с.139-280, т.2, а.с.1-142, т.3).

Нереальність господарських операцій податковим органом обґрунтовується незначною кількістю трудових ресурсів у контрагентів позивача та відсутністю матеріально-технічної бази для виробництва.

Натомість, позиція контролюючого органу в акті перевірки обґрунтована лише податковою інформацією, яка отримана з АІС «Податковий блок» та Архіву електронної звітності «Єдиний реєстр податкових накладних» .

Оцінюючи докази у цій справі, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що є недостатніми для висновку акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому на вказану інформацію.

Варто зазначити, що такі доводи відповідача, які фактично ґрунтуються на висновках перевірки контрагента, є суб`єктивними припущеннями, які не підтверджені жодним прямим доказом, на противагу чому позивач цілком підтвердив наявними у нього документами реальність господарської операції з придбання товарів у спірних контрагентів.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, вищезазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які б в силу частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, були настільки суттєвими, що спричинили би втрату ними юридичної сили і доказовості.

Додатково апеляційний суд зазначає, що договори, укладені між позивачем та контрагентами, є чинними, ніким не скасовані, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Підсумовуючи наведене вище колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, а окремі недоліки таких документів не змінюють їх суті та змісту.

Відповідачем не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме ТОВ "ПБС ТРЕЙД", як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності своїх контрагентів, якщо така мала місце.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також, варто зауважити, що обставини, зазначені відносно контрагентів ТОВ "ПБС ТРЕЙД", не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

При цьому колегія суддів зазначає, що при вирішенні податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Так, апеляційний суд зазначає, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів не виконано.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів. ТОВ "ПБС ТРЕЙД" не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у справі № 826/23325/15 (К/800/18344/16) від 06.09.2016.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене, враховуючи помилковість та недоведеність висновків акта перевірки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для збільшення ТОВ "ПБС ТРЕЙД", суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість відсутні, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується із висновком, що податкове повідомлення-рішення від 17.09.2019 № 0044161414 є протиправним та належить до скасування.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань , які б спростували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Окремо суд зазначає, що посилання апелянта на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, а також від їх господарських та виробничих можливостей не варто брати до уваги. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами податкового органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі №11967/12/2670 (К/9901/40965/18) від 06.05.2020.

Також апелянт цитує висновки Верховного Суду про те, які обставини можуть свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій та які докази мають це підтверджувати (постанови Верховного Суду у справах № 826/6986/14 від 06.02.218, № 815/24/17 від 10.04.2018, № 2а-3789/11/1070 від 19.03.2019).

Апеляційний суд вважає безпідставним посилання відповідача на висновки, викладені в зазначених постановах Верховного Суду, оскільки висновки суду першої інстанції у цій справі і у наведених апелянтом судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчать про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Подібність правовідносин між цією справою та наведеними в касаційній скарзі апелянт не доводить.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Наведені апелянтом постанови Верховного Суду стосується оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції зазначених постанов зводяться до незгоди із наданою судом правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами.

Відхиляє апеляційний суд і посилання апелянта на те, що на балансі підприємств контрагентів були відсутні складські приміщення та не забезпечені достатньою кількістю трудових ресурсів, оскільки наявність або відсутність у підприємства основних засобів та робітників жодним чином не може свідчити про неможливість останнім виконувати господарські операції, адже, підприємство транспортні засоби та обладнання може орендувати, аналогічним чином і залучати працівників за цивільно-правовим договором або заключати договори з іншими підприємствами.

Аналогічна позиція міститься і у постанові Верховного суду від 19 червня 2018 року по справі № 826/7704/16 де судом було зазначено, що відсутність у спірного контрагента матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Як було зазначено вище, господарські операції між позивачем та контрагентами підтверджуються укладеним між сторонами договорами, на виконання яких позивачем було отримано товар та послуги. Підтвердженням цього факту були надані під час проведення перевірки податкові та видаткові накладні, складені акти наданих послуг, , товарно-транспортні накладні.

Також, згідно позиції Верховного суду, що викладена у постанові від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС ТРЕЙД" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі № 420/5377/19 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 19 травня 2021 року.

Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.