Постанова

від 19.05.2021 по справі 240/19318/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19318/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

19 травня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соіл Мінералс Компані" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Соіл Мінералс Компані" (далі - ТОВ "Соіл Мінералс Компані") звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби геології та надр України, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) від 16.03.2020 №96 "Щодо прийнятого рішення про відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами" про відмову у наданні ТОВ "Соіл Мінералс Компані" спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, з подальшим видобуванням нафти газу (промислова розробка родовищ) газу природного, конденсату Південно-Макарцівської площі, розташованої в межах Полтавського району Полтавської області, строком дії 20 років;

- зобов`язати Держгеонадра видати ТОВ "Соіл Мінералс Компані" на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, з подальшим видобуванням нафти газу (промислова розробка родовищ) газу природного, конденсату Південно-Макарцівської площі, розташованої в межах Полтавського району Полтавської області, строком дії 20 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону він подав 28.12.2018 року до Держгеонадра відповідну заяву та додані до неї документи, яку листом від 05.03.2019 року відповідач повернув посилаючись на невідповідність заяви вимогам Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30.05.2011 (далі - Порядок №615).

Не погодившись з таким діями відповідача, позивач звернувся до суду і рішенням Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/1524/19, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов було задоволено та визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення у формі наказу та зобов`язано Держгеонадра розглянути заяву позивача з урахуванням принципу "мовчазної згоди" в частині погодження Полтавської обласної ради надання надр в користування.

На виконання судових рішень 22.08.2019 року позивач знову звернувся до Держгеонадра з заявою на отримання спецдозволу та листом від 23.04.2020 відповідач повідомив, що заяву розглянуто і позитивного рішення не прийнято, а наказом Держгеонадра №96 від 16.03.2020 прийняте рішення відмовити позивачу в наданні дозволу.

Не погодившись із такими діями відповідача, а також вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні спеціального дозволу на користування надрами, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить зобов`язати відповідача надати спеціальний дозвіл.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи 28.12.2018 року ТОВ "Соіл Мінералс Компані", відповідно до пп. 1 п. 8 Порядку №615, звернулось до Держгеонадра із заявою вих. №88/15 та пакетом документів щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, з подальшим видобуванням нафти газу (промислова розробка родовищ) газу природного, конденсату Південно-Макарцівської площі без проведення аукціону.

05.03.2019 відповідач листом вих. №4287/03/12-19 повернув ТОВ "Соіл Мінералс Компані" подану заяву разом з доданими до неї документами, посилаючись на невідповідність заяви вимогам Порядку №615.

Не погодившись з діями суб`єкта владних повноважень щодо розгляду заяви про отримання спеціального дозволу на користування надрами, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/1524/19, залишеним без змін судом апеляційної інстанції 12.08.2019, позов було задоволено та визнано протиправною бездіяльність Держгеонадра щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ТОВ "Соіл Мінералс Компані" від 22.12.2018 вих.№88/15 у формі наказу; визнано протиправними дії Держгеонадра щодо повернення листом від 05.03.2019 вих.№4287/03/12-19 заяви ТОВ "Соіл Мінералс Компані" щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами з додатками; зобов`язано Держгеонадра розглянути заяву ТОВ "Соіл Мінералс Компані" від 22.12.2018 вих.№88/15 з урахуванням принципу "мовчазної згоди", визначеного Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", в частині щодо погодження Полтавської обласної ради надання надр у користування.

22.08.2019 року позивач знову звертається з заявою до Держгеонадра вих. №22/08/19 від 22.08.2019 та пакетом документів щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, з подальшим видобуванням нафти газу (промислова розробка родовищ) газу природного, конденсату Південно-Макарцівської площі без проведення аукціону.

Листом №6332/01/11-20 від 23.04.2020 Держгеонадра повідомили позивача про те, що його заява від 22.08.2019 розглянута на засіданні Робочої групи з питань надрокористування (протокол від 11.02.2020 №1-РГ-2020) та позитивного рішення не прийнято, наказом Держгеонадра від 16.03.2020 №96 прийняте рішення про відмову у наданні ТОВ «Соіл Мінералс Компані» спеціального дозволу на користування надрами та повертає заяву з доданими документами.

26.02.2020 року позивач знову подав заяву з пакетом документів щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, з подальшим видобуванням нафти газу (промислова розробка родовищ) газу природного, конденсату Південно-Макарцівської площі без проведення аукціону та листом відповідача №4057/01/11-20 від 10.03.2020 повідомлено, що пакет документів не відповідає вимогам Порядку №615, так як позивачем не надано для отримання дозволу без проведення аукціону на підставі спеціального дозволу на користування надрами за власні кошти здійснене геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено в установленому порядку та подано документи на отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин відповідного родовища не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів. Вказано, що заявником згідно з п.3.4 протоколу ДКЗ по запасах корисних копалин від 20.12.2018 № 4627 апробовано поточні та початкові станом на 01.01.2018 перспективні ресурси газу природного та конденсату Південно-Макарцівської площі, тому відповідач повертає документи у зв`язку з відсутністю підстав розгляду відповідно до п.8 Порядку №615.

31.03.2020 року позивач знову звернувся із аналогічною заявою та пакетом документів щодо отримання спеціального дозволу і листом від 23.04.2020 Держгеонадра повідомила, що пакет документів не відповідає вимогам Порядку №615, так як позивачем не надано для отримання дозволу без проведення аукціону на підставі спеціального дозволу на користування надрами за власні кошти здійснене геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено в установленому порядку та подано документи на отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин відповідного родовища не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів, а тому відповідач повертає документи у зв`язку з відсутністю підстав розгляду відповідно до п. 8 Порядку №615.

Не погодившись з діями суб`єкта владних повноважень щодо розгляду заяви про отримання спеціального дозволу на користування надрами, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керуючись тим, що оскаржуваний наказ та подальші листи, якими поверталися заяви позивача свідчать про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства дійшов висновку про те, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості надання дозволу на користування надрами врегульовані Кодексом України про надра та Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1174 (далі Положення № 1174), Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Водночас, положення згаданих вище нормативних актів слід застосовувати в редакціях, що діяли на момент подання позивачем заяви на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

Згідно з положеннями статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути: підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно з Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1174, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Нормами пп. 9 п. 4 цього Положення регламентовано, що Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами).

Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України врегульовано Порядком №615 (у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви про отримання відповідного дозволу).

Положеннями пункту 2 Порядку №615 визначено, що дозволи надаються Держгеонадрами переможцям аукціонів з їх продажу та без проведення аукціонів у випадках, передбачених пунктом 8 цього Порядку, Держгеонадрами, крім корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, дозволи на видобування яких надаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим згідно із цим Порядком.

Відповідно до норм підпункту 1 пункту 8 Порядку №615 визначено, що без проведення аукціону дозвіл надається у разі видобування корисних копалин, якщо заявник на підставі спеціального дозволу на користування надрами за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено в установленому порядку, та подав документи на отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин відповідного родовища не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів; видобування корисних копалин (крім нафти і газу), якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин в установленому порядку; геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробка родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), якщо заявник за власні кошти виключно в результаті геологічного вивчення ділянки надр на підставі відповідного спеціального дозволу на користування надрами здійснив апробацію за умови затвердження в установленому порядку підрахунку запасів корисних копалин після отримання спеціального дозволу.

Так, на підставі вказаного припису товариством подано до Держгеонадра заяву на отримання спеціального дозволу на користування надрами, адже заявник за власні кошти здійснив апробацію за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин в установленому порядку, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до абзацу 19 пункту 8 Порядку №615 для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1, у паперовій та електронній формі. Разом із заявою подаються дві копії заяви та доданих до неї документів. У заяві зазначаються назва ділянки надр, її місцезнаходження відповідно до адміністративно-територіального устрою України (область, район, населений пункт, прив`язка на місцевості), географічні координати ділянки надр, вид корисних копалин, вид користування надрами, строк дії дозволу, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), інформація для здійснення зв`язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку.

Відповідно до абзацу 25 пункту 8 Порядку №615 рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається органом з питань надання дозволу відповідно до даних, зазначених у заяві про отримання дозволу, та документів, зазначених у додатку 1, протягом 30 календарних днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку, та пропозицій Мінприроди, передбачених пунктом 25 цього Порядку. Інформація про предмет зазначеного рішення розміщується на офіційному веб-сайті органу з питань надання дозволу протягом п`яти робочих днів з дня його прийняття.

У відповідності до положень пункту 19 Порядку №615 підставами для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу є: подання заявником документів не в повному обсязі; виявлення у поданих документах недостовірних даних; невідповідність документів, поданих заявником, вимогам пункту 8 цього Порядку; наявність інформації від правоохоронних органів та суб`єктів фінансового моніторингу, що заявник здійснює фінансування тероризму в Україні; відмова органів, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 9 цього Порядку, у погодженні надання надр у користування; наявність зауважень Мінприроди щодо надання дозволу відповідно до природоохоронного законодавства, передбачених пунктом 25 цього Порядку.

З матеріалів справи встановлено, що позивач 28.12.2018 року звернувся до Держгеонадра з необхідними документами про надання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, і після неправомірного повернення відповідачем цієї заяви і наведеного вище рішення суду у справі №440/1524/19, яким було задоволено позов ТОВ "Соіл Мінералс Компані" до Держгеонадра, 22.08.2019 позивач знову звертається з заявою до Держгеонадра та пакетом документів щодо отримання спеціального дозволу.

Водночас, за наслідком розгляду заяви від 22.08.2019 року на засіданні Робочої групи з питань надрокористування (протокол від 11.02.2020 №1-РГ-2020) наказом Держгеонадра від 16.03.2020 №96 прийняте рішення про відмову у наданні ТОВ «Соіл Мінералс Компані» спеціального дозволу на користування надрами та повернуто заяву з доданими документами.

Дослідивши вищезазначені документи колегія суддів не встановила підставу відмови позивачу.

В той же час, як на підставу повернення заяви позивача на отримання спецдозволу в подальшому листами від 10.03.2020 та 23.04.2020 відповідач посилається на нову редакцію п.8 Порядку №615, однак, колегія суддів зауважує, що дана нова редакція не діяла на момент подання первинної заяви.

У відповідності до оскаржуваного наказу від 16.03.2020 №96 «Щодо прийнятого рішення про відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами» про відмову у наданні ТОВ «Соіл Мінералс Компані» спеціального дозволу на користування надрами не видно, що стало підставою для відмови у наданні позивачеві спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

Однак, апеляційний суд вважає посилання відповідача на урахування рекомендацій Робочої групи з питань надрокористування (протокол від 11.02.2020 №1-РГ-2020) безпідставними, з огляду на те, що у протоколі засідання цієї Робочої групи, який надав відповідач теж не пояснено причину відмови.

З огляду на зазначене колегія суддів зауважує, що оскаржуване рішення повинно містити чітку підставу для відмови у наданні дозволу, крім того, рішення відповідача про відмову є актом індивідуальної дії. Правовий акт індивідуальної дії виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства. Попри це, рішення комісії не відповідають критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 зазначив, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

З огляду на зазначене слідує, що рішення Державної служби геології та надр України прийняте без врахування всіх обставин у справі та не у спосіб, визначений законом, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про його скасування.

Відповідно до частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з положеннями частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Колегія суддів зауважує, що викладення підпункту 1 пункту 8 Порядку 615 в новій редакції після внесених 19 лютого 2020 року змін і спонукало орган з питань надання дозволу відмовити товариству у наданні відповідного дозволу, адже у новій редакції підпункт 1 пункту 8 Порядку №615 не містив такої передумови для надання дозволу без проведення аукціону, як видобування корисних копалин (крім нафти і газу), якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин в установленому порядку.

Статтею 58 Конституції України регламентовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 орган конституційної юрисдикції роз`яснив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Таким чином, неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Попри це з матеріалів справи встановлено, що при поверненні позивачеві заяв про надання спеціального дозволу на користування надрами органом з питань надання дозволу безпідставно застосовано норми Порядку №615 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №124, адже відповідач мав би прийняти відповідне рішення за результатами поданої позивачем заяви ще до внесення відповідних змін.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв протиправно, так як застосування Порядку №615 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №124 є неприпустимим.

Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині вимоги зобов`язального характеру колегія суддів зазначає таке

Згідно з нормами пункту 8 Порядку №615 рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається органом з питань надання дозволу відповідно до даних, зазначених у заяві про отримання дозволу, та документів, зазначених у додатку 1, протягом 30 календарних днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку, та пропозицій Мінприроди, передбачених пунктом 25 цього Порядку.

Відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

Порядком №615 чітко передбачено як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу на користування надрами, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №818/960/17, від 27 лютого 2020 року у справі №460/3064/18, від 31 липня 2019 року у справі №826/23816/15 та ряду інших.

В свою чергу, оскаржуваний наказ та подальші листи, якими поверталися заяви позивача свідчать про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" регламентовано, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.