Справа № 686/20334/20
Провадження № 2/686/122/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого - судді Бондарчука В.В.
секретаря Петльованої Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи приватного нотаріуса Кот Марини Олександрівни про визнання недійсними договору позики та іпотеки,
встановив:
17 серпня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики та договору іпотеки, посилаючись на те, що 22 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму 496 000 грн, що на момент вчинення правочину становило еквівалент 20 000 доларів США. З метою забезпечення позову 22 листопада 2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір за умовами якого було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок із надвірними будівлями та земельну ділянку в АДРЕСА_1 . В той самий день було укладено ще один договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на суму 20 600 доларів США. Фактично було укладено тільки один договір. Відповідно до ст.ст.229, 233 ЦК України оспорювані правочини були вчинені внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а також під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, у зв`язку із чим їх слід визнати недійсними.
Ухвалою Хмельницького міськрайоного суду від 20 січня 2021 року позов в частині вимог до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 22 листопада 2019 року укладеного між нею та ОСОБА_2 було залишено без розгляду.
Представник позивачів подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач ОСОБА_3 також подав до суду заяву, в якій справу просив розглянути за його відсутності та відмовити в задоволенні позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.
Як встановлено в судовому засіданні 2 листопад 2020 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти в сумі 496 000 грн, що на момент вчинення договору було еквівалентно 20 000 доларів США, яку вона отримала до підписання договору та зобов`язувалася повернути до 22 листопада 2024 року. Сторонами було досягнуто згоди, що у випадку неповернення у визначений строк коштів, у ОСОБА_1 виникне обов`язок сплатити суму боргу відповідно до ч.2 ст.625 УЦК України.
22 листопада 2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, в рахунок забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором позики від 22 листопада 2019 року, а саме в строк до 22 листопада 2024 року повернути іпотекодержателю гроші в сумі 496 000 грн, що на момент укладення договору було еквівалентно 20 000 доларам США. Іпотекодавцями передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,25 га., кадастровий номер 6825082400:01:001:0062, розташований житловий будинок з надвірними будівлями літ А-1 житловою площею 96,7 кв.м., загальною площею 172,5 кв.м., цегляна літня кухня літ Б , цегляний хлів літ В , цегляний гараж літ Г , цегляний підвал літ Б .
Зазначені договори були укладені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах, а саме позивачі перебували у скрутному матеріальному становищі викликаному важкою хворобою чоловіка та його смертю, у зв`язку із чим зазнали значних фінансових втрат. У позивача з`явилися кредитори, які чинили на неї фізичний та моральний тиск, що спонукало звернутися до відповідача з проханням надати у позику гроші.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч.1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
П.19 постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК ( 435-15 ) правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ( 435-15 )), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Судом, при дослідженні наявних у справі доказів, не встановлено обставин, щодо яких було допущено помилку позичальником при укладенні 22 листопада 2019 року договору позики з ОСОБА_3 , що така помилка дійсно мала місце, і що вона має істотне значення.
Згідно ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
П.23 постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК ( 435-15 ), якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Посилаючись на тяжку обставину, яка полягала у хворобі чоловіка позивач зазначила, що у зв`язку із лікуванням нею було понесено значні витрати та у зв`язку із існуванням боргів перед кредиторами, які вимагали їх повернення, що зумовило звернення до відповідача для отримання в позику коштів для їх погашення на думку суду на увагу не заслуговує, з огляду на наступне.
Долучена до позовної заяви копія медичної документації дійсно свідчить про наявність тяжкого захворювання у чоловіка позивачки ОСОБА_5 , що спричинило його смерть, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак сам договір позики між сторонами був укладений 22 листопада 2019 року, після спливу більше шести років після смерті чоловіка, а тому на думку суду відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочину було укладено позивачкою ОСОБА_1 під впливом важких обставин пов`язаних саме із хворобою та смертю чоловіка, оскільки зв`язок між цим судом не встановлено.
Позивачами належними та допустимими доказами не доведено і тієї обставини, що на час укладення оспорюваного договору у них були невиконані боргові зобов`язання перед третіми особами.
Також, суд вважає звернути увагу на той факт, що умови на яких укладено оспорюваний правочин не можна вважати вкрай невигідними для позичальника, оскільки враховуючи суму коштів, яку було отримано позивачкою ОСОБА_1 від позикодавця в сумі 496 000 грн, строк позики, що становить 5 років та порядок повернення позики щомісячними рівними платежами, без відсотків є цілком прийнятними для подібного роду договорів. Сам договір в собі не містять жодних умов які б можна було б вважати вкрай невигідними, позивачами належного обґрунтування цього щодо договору позики укладеного з ОСОБА_3 не наведено, та належними та допустимим доказами не підтверджено.
П.6 Договору позики від 22 листопада 2019 року сторони погодили, а позивачка визнала, що цей договір укладається не на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу важких обставин, не внаслідок обману чи погроз, а також, що вказаний договір не для неї кабальною угодою.
Не доведено в судовому засіданні позивачами і тієї обставини, що за інших умов договір позики від 22 листопада 2019 року укладений би не був.
Оскільки відсутні підстави для визнання договору позики, а позивачі просили визнати недійсним договір іпотеки як похідний від договору позики не наводячи інших підстав щодо договору іпотеки від 22 листопада 2019 року, суд не вбачає підстави для задоволення позову і в цій частині.
Судові витрати по справі покласти на позивачів.
Керуючись ст.ст. 203, 215, 229, 233 ЦК України, ст.ст.76, 258, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики від 22 листопада 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 496 000 грн, а також договору іпотеки від 22 листопада 2019 року укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О., зареєстрованого в реєстрі за №5926.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Хмельницькому апеляційному суду безпосередньо або через Хмельницький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_3 .
Третя особа: приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Кот Марина Олександрівна, місцезнаходження АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення виготовлений 17 травня 2021 року.
Суддя:
Суд | Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області |
Дата ухвалення рішення | 17.05.2021 |
Оприлюднено | 20.05.2021 |
Номер документу | 97026687 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
Бондарчук В. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні