Постанова

від 11.05.2021 по справі 640/9824/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9824/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Земляної Г.В.

Мєзєнцева Є.І.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та громадської організації "Правова держава" до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство освіти і науки України, особа, що приєдналася до апеляційних скарг - Національна академія наук України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року №437, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач 1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, Кабмін), в якому просила суд визнати протиправною та нечинною постанову відповідача від 22 травня 2019 року № 437.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року відкрито провадження за даним позовом в адміністративній справі № 640/9824/19, а також зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про знаходження у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва даної адміністративної справи.

Громадська організація Правова держава (надалі - ГО Правова держава , позивач 2) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабміну, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство освіти та науки України (надалі - Міносвіти) про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 437 Питання українського правопису .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року відкрито провадження за даним позовом в адміністративній справі № 640/9824/19.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року об`єднано для спільного розгляду справи №640/9824/19 та №640/17064/19, присвоєно об`єднаним справам загальний №640/9824/19.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач діяв поза межами своїх повноважень, виключно в інтересах політичної доцільності, без врахування реального стану розвитку української мови, що застосовується її носіями, а також з порушенням порядку погодження, опрацювання і прийняття оскаржуваної постанови.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 та громадської організації Правова держава задоволено повністю.

Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 437 від 22 травня 2019 року Питання українського правопису .

Зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №437 від 22 травня 2019 року Питання українського правопису у відповідному виданні, після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду вмотивовано тим, що Кабмін у своїй діяльності щодо видання постанов і розпоряджень, у тому числі у разі внесення таких йому на розгляд міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями, повинен виходити із повноважень, закріплених за ним Конституцією та законами України.

Однак, аналіз норм Закону України Про Кабінет Міністрів України , зокрема, статей 2 та 20, свідчить про те, що вони не містять положень, які наділяють відповідача повноваженнями схвалювати та/або затверджувати або у будь-який інший спосіб впливати на Український правопис.

Тому відповідач при прийнятті Постанови № 437, діяв поза межами своєї компетенції (повноважень), що є порушенням вимог ч. 2 статті 19 Конституції України та п. 1 ч. 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкті.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Кабінет Міністрів України та Міністерство освіти і науки України подали апеляційні скарги, в яких апелянти просять скасувати його та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Міністерство освіти і науки України в апеляційній скарзі зазначило, що у ГО Правова держава відсутнє порушене спірною постановою право.

Так, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що право на звернення до суду з оскарженням дій держави має лише особа, чиї права безпосередньо порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Більше того, в позовній заяві необхідно обґрунтувати порушення прав позивача або застосування до нього нормативно-правового акту, чи належність до правовідносин, у яких застосовується оскаржений акт. Таким чином, КАС України прямо не дозволяє подавати позови в інтересах публічного порядку.

Тобто, передбачене процесуальним законом право для звернення громадської організації в інтересах третіх осіб до суду має бути обов`язково закріплене в законі.

Разом з тим, в Законі України Про громадські об`єднання не передбачено право громадських об`єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, у тому числі і засновників та членів таких об`єднань. Суд першої інстанції хибно дійшов висновку про наявність підстав у ГО Правова держава для звернення до суду.

Щодо ОСОБА_1 , то цим позивачем не зазначено, яким чином спірна постанова порушує її права та інтереси на момент звернення до суду з позовом. Натомість, з свого суб`єктивного ставлення до українського правопису, ОСОБА_1 зазначила, що спірна постанова буде впливати на визначення того, чи володіє особа української мовою та відповідно чи склала вона ЗНО.

Водночас, зовнішнє незалежне оцінювання не зазнає змін упродовж п`яти років, а в освітній сфері зміни будуть запровадженні поступово.

Зазначено, що на підтвердження повноважень Уряду щодо прийняття спірної Постанови (до запровадження змін у законодавстві, що регулює мовні питання) свідчить історія та безпосередньо попередній правопис, який проіснував з 1992 року та також був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 1992 року № 309.

Щодо тверджень позивачів про порушення вимог Конституції та законів України під час прийняття спірної постанови, то третьою особою зазначено, що Указом Президента України від 31 травня 2018 року № 156/2018 до повноважень КМУ віднесено забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, створення єдиного культурного простору України та збереження цілісності культури.

Саме з метою забезпечення конституційних положень про державний статус української мови та забезпечення уніфікації вживання правописних норм 22 травня 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 437 Питання українського правопису .

Отже, саме Кабінет Міністрів України був наділений відповідними повноваженнями і не вийшов за межі своєї компетенції.

Щодо діяльності комісії з питань українського правопису, то вона є науковим консультативно-дорадчим органом, що створений з метою вдосконалення норм української правописної системи та підготовки до видання Українського правопису в новій редакції.

Кабінет Міністрів України в апеляційній скарзі зазначив, що він наділений повноваженнями у сфері забезпечення проведення державної політики у сфері розвитку та функціонування державної мови у всіх сферах, а також повноваженнями щодо спрямування та координації роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у вказаній сфері, а тому, приймаючи оскаржувану Постанову, Кабінет Міністрів України був наділений повноваження щодо схвалення нової редакції українського правопису.

Натомість, позивачем 1 при зверненні з даним позовом до суду не наведено та не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин допущеного Кабінетом Міністрів України прийнятою Постановою №437 дійсного порушення її прав, свобод або інтересів.

Вказана Постанова Уряду жодним чином не порушує право позивача 1 на освіту. Просте небажання позивача 1 дотримуватись правил українського правопису, чи не можливість його вивчити чи засвоїти не може свідчити про наявність обов`язку Суду у вказаній ситуації відновити правове становище позивача 1 та визнати протиправною Постанову № 437.

Щодо позивача 2, то з його позовної заяви вбачається, що ГО звертається до суду з метою захисту конституційних прав громадян, які, на його думку, будуть порушенні внаслідок впровадження нової редакції українського правопису у всі сфери суспільного життя.

Між тим, з аналізу статті 21 Закону України Про громадські об`єднання вбачається, що громадське об`єднання не наділене повноваження представництва інтересів інших осіб у судах України. Крім того, у Статуті Громадської організації Правова держава також не закріплено жодних повноважень позивача 2 щодо можливості здійснення представництва інтересів своїх членів у судах.

Національна академія наук України подала заяву про приєднання до апеляційних скарг Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, підтримала їх доводи та наполягала на тому, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги відповідача та третьої особи підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Кабінетом Міністрів України 22 травня 2019 року з метою забезпечення конституційних положень про державний статус української мови та уніфікації вживання правописних норм прийнято постанову № 437 Питання українського правопису далі - Постанова № 437), якою вирішено (1) погодитися з пропозицією Міносвіти та Національної академії наук щодо схвалення Українського правопису в новій редакції, розробленій Українською національною комісією з питань правопису, (2) визнати таким, що втратив чинність, пункт 1 постанови Кабміну від 08 червня 1992 року № 309 Питання українського правопису (ЗП України, 1992 р., № 6, ст. 145), (3) Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям сприяти використанню в новій редакції Українського правопису в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя.

Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що порушує їх права, позивачі звернулись до суду з позовними заявами.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.

Згідно ч.1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі Сорінг проти Сполученого Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі Ріс проти Сполученого Королівства суд зазначив, що з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.

У Рішенні № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Судом першої інстанції доцільно було зауважено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Згідно п. 18 ч. 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

За таких умов, відповідач, передбачивши спірною постановою сприяння органів виконавчої влади використанню в новій редакції Українського правопису в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя, фактично встановив загальні правила регулювання, не тільки і не стільки для органів виконавчої влади, скільки для невизначеного кола осіб в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя на довгострокове та неодноразове застосування.

Отже, оскаржувана постанова встановлює загальні правила регулювання для неозначеного кола осіб і розрахована на неодноразове застосування, з огляду на що вона є нормативно-правовим актом.

Частиною 2 статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт, яким є спірна постанова, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскільки позивачі є суб`єктами правовідносин, в яких підлягає застосуванню оскаржуваний акт, зокрема, у сфері діловодства (наприклад, при взаємодії з органами виконавчої влади), видавничій справі (наприклад, при використанні освітніх чи будь-яких інших видань, в яких вже реалізовано застосування у новій редакції Українського правопису), у сфері телебачення і радіомовлення та інших сферах суспільного життя, де впроваджено у новій редакції Український правопис, то вони мають право на звернення до суду з відповідним позовом.

Твердження апелянтів про відсутність публічно-правових відносин між позивачами та відповідачем і, відповідно, відсутність порушеного у них права, є недоречними та критично оцінюються судом з підстав, наведених вище.

Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Статтею 116 Конституції України визначено повноваження Кабінету Міністрів України, пункт 10 цієї статті містить відсильну норму до інших законів, які визначають повноваження КМУ.

Відповідно до ч.2 статті 120 Конституції України організацію, повноваження і порядок діяльності КМУ визначає Закон України Про Кабінет Міністрів України .

Відповідно до ч.1, 2 статті 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

За ч.2 статті 3 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, згідно статті 2 Закону України "Про кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належать: 1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; 2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; 3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм; 5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави; 6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону; 7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно ч.1 статті 4 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 20 цього Закону Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Відповідно до статті 21 Закону України Про Кабінет Міністрів України , Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до розділу 4, глави 2 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (далі - Регламент КМУ № 950) проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів. Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Указом Президента України від 31 травня 2018 року № 156/2018 до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема, передбачення заходів щодо зміцнення державного статусу української мови, вироблення дієвих механізмів її захисту та розвитку; забезпечення додержання посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування вимог закону щодо обов`язковості використання державної мови під час виконання своїх посадових обов`язків, недопущення її дискримінації.

З огляду на те, що відповідач наділений повноваженнями у сфері забезпечення проведення державної політики у сфері розвитку та функціонування державної мови у всіх сферах, а також повноваженнями щодо спрямування та координації роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у вказаній сфері, приймаючи оскаржувану Постанову, Кабінет Міністрів України був наділений повноваження щодо схвалення нової редакції українського правопису.

Однак, судом першої інстанції було здійснено невірне тлумачення норм Закону України Про Кабінет Міністрів України , внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про відсутність повноважень у Кабінету Міністрів України щодо схвалення нової редакції українського правопису, розробленою Українською національною комісією з питань правопису та схваленою Міністерством освіти і науки України та Національною академією наук України.

Відповідно до положень Регламенту КМУ № 950 розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Кабінет Міністрів України для забезпечення здійснення своїх повноважень утворює урядові комітети, а також тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що діють відповідно до положень, які затверджуються Кабінетом Міністрів на підставі Типового положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 599 "Питання консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України".

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 402 Про підготовку і видання українського правопису було встановлено, що організаційне та науково-методичне забезпечення підготовки зазначеного правопису здійснюватимуть Інститут української мови Академії наук та Українська національна комісія з питань правопису при Кабінеті Міністрів України, а також затверджено склад названої комісії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2002 року № 198 Про Українську національну комісію з питань правопису , Урядом покладено на Міністерство освіти і науки та Національну академію наук організаційне і науково-методичне забезпечення діяльності Української національної комісії з питань правопису, а також підготовку до видання Українського правопису в новій редакції.

З метою забезпечення уніфікації вживання нових мовних форм та підготовки до видання Українського правопису в новій редакції Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 416 затверджено склад Української національної комісії з питань правопису (далі - Комісія), до якого увійшли мовознавці з установ Національної академії наук України та закладів вищої освіти, що представляють усі регіони держави. До складу означеної комісії входять, зокрема, і Заступник Міністра освіти і науки України, віцепрезидент Національної академії науки, директор Інституту української мови, директор Інституту мовознавства імені О.О. Потебні Національної академії наук та інші.

Пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року№630 (далі - Положення) визначено, що Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, зокрема, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки.

Згідно п. 8 Положення МОН в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 та 2 Положення про організаційне і науково- методичне забезпечення діяльності Української національної комісії з питань правопису, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук України від 11 серпня 2015 року № 865/463, саме вказане Положення визначає основні засади роботи Української національної комісії з питань правопису (далі - Комісія).

Комісія є науковим консультативно-дорадчим органом, що створена з метою вдосконалення норм української правописної системи та підготовки до видання Українського правопису в новій редакції.

Основними завданнями Комісії, визначеними Розділом II Положення про Комісію, є: дослідження теоретичних питань українського правопису; вивчення відношення усталеної мовної практики до правописного кодексу, виявлення та обґрунтування правописних змін; внесення пропозицій щодо нормування та кодифікації термінології та освоєння запозиченої лексики; внесення пропозицій щодо написання власних назв, їх словозміни та адаптації в мовній практиці; підготовка до видання нової редакції Українського правопису за результатами проведених досліджень.

Пунктом 7 Розділу IV Положення про Комісію визначено, що організаційне забезпечення діяльності Комісії здійснює Міністерство освіти і науки України, консультативне, інформаційне - Національна академія наук України.

Відповідно до пункту 10 Типового положення про консультативний, дорадчий та інший допоміжний орган, утворений Кабінетом Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 599 Питання консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України , пропозиції та рекомендації допоміжного органу можуть бути реалізовані шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України рішення, проект якого вносить орган виконавчої влади відповідно до своїх повноважень.

Зазначеним Положенням визначено, що допоміжний орган утворюється як комісія - для забезпечення узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень Кабінету Міністрів України.

У серпні - вересні 2018 року відбулося громадське обговорення проекту нової редакції Українського правопису, який було розміщено на офіційних сайтах МОН та НАН України.

Під час громадського обговорення надійшло понад 3000 пропозицій від наукових установ, закладів освіти, органів державної влади та місцевого самоврядування, окремих громадян.

Комісія після тривалої роботи своїм рішенням від 22 жовтня 2018 року, протокол № 5, схвалила доопрацьований після громадського обговорення текст проекту Українського правопису в новій редакції.

24 жовтня 2018 року проект українського правопису в новій редакції схвалено спільним рішенням МОН та НАН України.

Отже, з наведеного вбачається, що процедура розроблення, схвалення та прийняття нової редакції українського правопису виглядає таким чином: нова редакція українського правопису розробляється та готується до видання та затверджується Українською національною комісією з питань правопису та схвалюється МОН та Національною академією наук України.

Водночас, Кабінет Міністрів України, як орган, який наділений загальним повноваженнями щодо проведення державної політики у сфері розвитку та функціонування державної мови у всіх сферах, може лише погодити (а не затвердити) схвалений МОН та НАН України варіант українського правопису, розроблений Комісією, що й було ним реалізовано Постановою № 437.

Більше того, з огляду на відсутність в чинному законодавстві чітко визначеної процедури та порядку розроблення, схвалення та прийняття нової редакції українського правопису, приймаючи до уваги необхідність врегулювання та уніфікації вживання нових мовних форм та способів їх графічного передавання, відповідач усунув вказану прогалину у законодавстві шляхом врегулювання вказаних суспільних правовідносин власним актами та актами МОН, прийнятими на виконання актів Уряду, з огляду на що в розглядуваних правовідносинах було досягнуто принципу правової визначеності .

Цьому також сприяло і визнання оскаржуваною Постановою нечинним пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 1992 року № 309 Питання українського правопису .

Окремо слід наголосити на тому, що визнання протиправною постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року №437 Питання українського правопису не відновить дію пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 1992 року № 309 Питання українського правопису та не призведе до повернення до застосування попередньої редакції українського правопису, адже залишаються чинними: рішення про затвердження нової редакції українського правопису Комісією та відповідні рішення про схвалення вказаної редакції правопису МОН України та НАН України, які можуть існувати і за відсутності відповідного погодження редакції українського правопису Урядом.

Судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що Міністерством юстиції України у висновку за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України Питання українського правопису зазначено про відсутність відповідних повноважень Уряду на прийняття вказаного акту, і, як наслідок, існують підстави для визнання Постанови №437 протиправною та нечинною.

Між тим, колегія суддів зазначає, що Міністерством юстиції України було погоджено вказаний проект акту Уряду із зауваженнями, які враховано.

Водночас, у вказаному висновку Міністерства юстиції України зазначено, що оскаржувана Постанова відповідає актам вищої юридичної сили.

Вказане не може свідчити про наявність підстав для визнання акту Уряду протиправним та нечинним, з огляду на зазначене Міністерством юстиції України у своєму висновку.

Доречним, на переконання суду, є зауважити, що на підтвердження повноважень Уряду щодо прийняття спірної Постанови (до запровадження змін у законодавстві, що регулює мовні питання) свідчить також історія.

Так, за даними Вікіпедії, 21 вересня 1920 року Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила декрет про українську мову. Українську мову запроваджено як предмет у школах і введено до вживання в державних закладах та установах. 06 вересня 1928 року нарком освіти М. Скрипник затвердив Український правопис , тобто надав йому статус обов`язкового. Правопис надруковано 1929 року, відтоді всі школи й видавництва УРСР зобов`язані були його дотримуватися. Надалі 03 травня 1933 року Колегія НКО прийняла і затвердила ухвалу комісії НКО для перегляду роботи на мовному фронті Про зміну окремих пунктів офіційного Українського правопису . У 1946 році постановою Ради Міністрів Радянського Союзу затверджено український правопис, наближений до російського. Також 14 листопада 1989 року було затверджено Український правопис 1989 року (п`яту редакцію правопису 1933 р.) .

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності повноважень у Кабінету Міністрів України на прийняття оскаржуваної Постанови.

Беручи до уваги встановлене судом апеляційної інстанції в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачами виконано обов`язок, встановлений ч.2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України щодо доказування правомірності свого рішення та доведено відсутність протиправних дій зі свого боку. В свою чергу, позивачами достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги, суду не надано.

Крім того, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для його скасування.

У зв`язку з цим колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно п. 2 ч.1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом ч.1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року - скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та громадської організації "Правова держава" до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство освіти і науки України, особа, що приєдналася до апеляційних скарг - Національна академія наук України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року №437 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 18 травня 2021 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Г.В. Земляна

Є.І. Мєзєнцев