Постанова

від 19.05.2021 по справі 560/3899/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3899/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

19 травня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2007-2011 роки;

стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2007-2011 роки у сумі 275382,68 грн.

Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2007-2011 роки; та зобов`язано нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2007-2011 роки, розраховану відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з пропущенням строків їх виплати" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що рішенням суду по справі №822/1187/17, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії відповідачів щодо нарахування доплати за право на пенсію у складі грошового забезпечення у 2006 та 2007 роках в розмірі, нижчому ніж передбачено ч.3 ст.43 Закону України №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ). Суд також зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу належну частину грошового забезпечення за 2007-2011 роки, належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку та внести у зв`язку з цим зміни до грошового атестату позивача. Відповідач вказане рішення виконав не в повному обсязі, посилаючись на необхідність здійснення утримання з нарахованої суми 18% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та 1,5% - військового збору.

Згідно з вищевикладеним, постановою суду у справі №560/3737/18, визнано протиправними дії Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України щодо ненарахування при виплаті визначеної судом у справі №822/1187/17 частини грошового забезпечення за 2007-2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку гарантованого доходу у вигляді компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних, а також утримання з цього грошового забезпечення за минулий час військового збору; стягнуто на користь позивача в рахунок компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб при виплаті належної частини грошового забезпечення за 2007-2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, а також повернення утриманого з цього грошового забезпечення військового збору.

Як вказує позивач, фактично з ним проведено повний розрахунок належних при звільненні зі служби сум лише в травні 2019 року, при цьому, протягом його служби в 2007-2011 роках, виплата грошового забезпечення відбувалась в заниженому розмірі, але за цей період зросли ціни на споживчі товари і тарифи на послуги, що й привело до втрати позивачем частини грошових доходів. Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для компенсації відповідачем втрати частини доходів позивача у зв`язку з порушенням строку їх виплати.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Так, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №822/1187/17, яка залишена без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, визнано протиправними дії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, Центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області щодо нарахування доплати за право на пенсію у складі грошового забезпечення у 2006-2007 роках в розмірі, нижчому ніж передбачено ч.3 ст.43 Закону №2262-ХІІ, та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу належну частину грошового забезпечення за 2007-2011 роки, належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку та, у зв`язку з цим, внести зміни до грошового атестату позивача №1 від 28 лютого 2011 року.

Відповідач, згідно наявних в матеріалах справи доказів, 24 липня 2018 року на картковий рахунок позивача перерахував грошові кошти сумі 156713,51 грн., що становило лише частину належного щомісячного доходу разових компенсацій та виплат, який підлягали нарахуванню і виплаті за час та при звільненні зі служби.

Листом №241/02/454 від 04 жовтня 2018 року, отриманого на запит позивача, відповідач повідомив що, нараховані за рішенням суду частина грошового забезпечення, частина вихідної допомоги та компенсація за невикористану відпустку за період з вересня 2007 року по січень 2011 року становлять разом суму у розмірі 194675,17 грн. Зменшення належних до виплат сум відбулося внаслідок утримання відповідачем 18% податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) у сумі 35041,53 грн., та 1,5% - військового збору у сумі 2920,13 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.01.2019, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №560/3737/18, визнано протиправними дії відповідача щодо ненарахування при виплаті присудженої судом у справі №822/1187/17 частини грошового забезпечення за 2007-2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку гарантованого доходу у вигляді компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням ПДФО, а також утримання з цього грошового забезпечення за минулий час військового збору; стягнуто в рахунок компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних при виплаті належної частини грошового забезпечення за 2007-2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, а також повернення утриманого з цього грошового забезпечення військового збору на загальну суму 34882,43 грн.

Відповідач, у повному обсязі рішення по справі №560/3737/18 виконав 17 травня 2019 року (дата зарахування залишку суми коштів на картковий рахунок позивача), що підтверджується роздруківкою квитанції про рух коштів.

Суд зазначає, підсумовуючи вищевказане, що рішеннями суду у справах №822/1187/17 та №560/3737/18, які набрали законної сили, встановлено факт виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі, протягом служби в 2007-2011 роках. Водночас, при виплаті належних позивачу сум,відповідачем не враховано зростання цін на споживчі товари та тарифів послуги, що призвело до втрати позивачем частини грошових доходів, а тому наявні підстави для їх компенсації у зв`язку з порушенням строку такої виплати, враховуючи наступне.

Правовідносини, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено що, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Отже, право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням юридичного факту (події) - невиплати грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Так, згідно зі ст.2 Закону №2050- ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі треба розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

В свою чергу, сума компенсації, відповідно до ст.ст.3, 4 Закону №2050-ІІІ обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Статтями 2, 3 цього Закону встановлено строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію один і більше календарних місяців, дається визначення поняття доходи для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Компенсацію, згідно зі ст.6 Закону №2050-ІІІ, виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку, що передбачено статтею 7 Закону №2050-ІІІ.

Пункти 1, 2 Порядку №159 кореспондуються з положеннями Закону №2050-ІІІ і конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Формулювання, використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

В розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ суми нараховані в результаті протиправної виплати належних коштів у меншому розмірі, ніж було встановлено, вказана сума є доходом.

Так, у справі №822/1187/17 судом встановлено, що з 31 січня 2011 року позивач був звільнений зі служби з посади начальника Хмельницького училища підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Суд рішенням у згаданій справі зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу належну частину грошового забезпечення за 2007-2011 роки, належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, які не були нараховані та виплачені при звільненні в січні 2011 року.

Відповідач, як зазначалось вище, повністю розрахувався із позивачем лише 17 травня 2019 року після вирішення судом у справі №560/3737/18 спору про розмір належної до виплати суми.

Одночасно, за змістом додатку №28 "Додаткові види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів Державної кримінально-виконавчої служби" до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", не передбачено включення грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

До того ж, згідно ч.2 ст.2 Закону №2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Відтак, суб`єктивне право на компенсацію втрати часини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати виникло у позивача виключно щодо донарахованої частини грошового забезпечення, так як донараховані одночасно з цим і виплачені частини компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні не є доходами у розумінні Закону №2050-ІІІ.

Тому, після набрання законної сили рішеннями по справах №822/1187/17 та №560/3737/18 і у зв`язку з несвоєчасним виконанням зазначених рішень відповідачем, позивач набув права на компенсацію.

Суд, враховуючи вищенаведене, вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2007-2011 роки, а тому в цій частині позов необхідно задовольнити.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2007-2011 роки у сумі 275382,68 грн., суд зазначає наступне.

Законом № 2050-ІІІ встановлено обчислення та здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати належить до компетенції підприємств, установ і організацій всіх форм власності та господарювання, які виплачують доходи. Саме відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, як така, що розглянута за правилами спрощеного провадження, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.