Постанова

від 13.05.2021 по справі 753/9760/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Лужецька О.Р.

Провадження №22-ц/824/6360/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Шебуєвої В.А.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Сервіс про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, компенсації за затримку виплат при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Еко-Сервіс , в якому просив стягнути на свою користь грошові кошти, невиплачені при звільненні, у розмірі 65 576,82 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 170 548,56 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., посилаючись на те, що у період з 01.02.2006 року по 01.07.2019 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ Еко-Сервіс .

01.07.2019 року позивач був звільнений за власним бажанням згідно наказу від 26.06.2019 року № 62-к та наказу від 03.07.2019 року № 67-к, яким були виправлені помилки у наказі № 62-к.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, позивачу в день звільнення не були виплачені належні йому від відповідача кошти у розмірі 65 576,82 грн., які підлягають стягненню на його користь згідно вимог ст. 43 Конституції України та ст. 116 КЗпП України.

Крім того, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки відповідач не виконав свій обов`язок по проведенню розрахунку з позивачем в день його звільнення, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь на підставі ст. 117 КЗпП середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 170 548,56 грн., який обчислив згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 690,48 грн.

Крім того, ОСОБА_1 у своєму позові на підставі положень ст. 237-1 КЗпП України просив стягнути з ТОВ Еко-Сервіс завдану йому моральну шкоду, яка полягає у тому, що у зв`язку із невиплатою роботодавцем належних йому сум, він опинився у скрутному матеріальному становищі; через брак коштів позивач не мав можливості придбати для своєї родини у достатній кількості продукти харчування, предмети першої потреби. Із-за скрутного матеріального становища ОСОБА_1 не завжди мав можливість у повному обсязі пройти лікування, придбати ліки, які йому життєво необхідні, як інваліду другої групи. Все це призводило до значних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і потребувало від позивача додаткових зусиль для організації його життя та життя його родини. Розмір завданої йому моральної шкоди позивач оцінив у 10 000 грн., які також просив стягнути з відповідача на свою користь.

Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій він просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, невиплачені при звільненні, у розмірі 65 576,82 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 213 358,32 грн. (а.с.99-100).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Еко-Сервіс на користь ОСОБА_1 грошові кошти, невиплачені при звільненні, в розмірі 66 267 грн. 30 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Спінова С.А. подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 213 358 грн. 32 коп. та моральної шкоди в сумі 10 000 грн. 00 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення цих сум.

Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що висновки суду про відсутність вини відповідача у невиплаті йому у день звільнення належних йому сум ґрунтуються на припущеннях, тому, зважаючи на те, що виплата усіх належних працівникові сум у день звільнення є обов`язком відповідача, як роботодавця, а відповідач свою вину у невиплаті позивачу належних йому сум не спростував, рішення суду у цій частині є необґрунтованим. Крім того, помилковим є і висновок суду про те, що позивач не виконав вимоги ст. 116 КЗпП України щодо звернення до відповідача із заявою про виплату належних йому сум заробітної плати при звільненні, оскільки згідно норми ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата усіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Отже, при застосуванні ч. 1 ст. 116 КЗпП України суд повинен з`ясувати чи працював звільнений працівник у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення працював, йому не потрібно окремо звертатись з заявою про розрахунок по заробітній платі, як то визначено в ч. 1 ст. 116 КЗпП.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від директора з правових питань ТОВ Еко-Сервіс Тарана М.В., останній проти задоволення скарги позивача заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Спінов С.А. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.

Представник відповідача Таран М.В. в апеляційному суді проти задоволення скарги позивача заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржено позивачем в частині його незадоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 213 358 грн. 32 коп. та моральної шкоди в сумі 10 000 грн. 00 коп., тому апеляційний суд згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що з 01.02.2006 року по 01.07.2019 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ Еко-Сервіс , що підтверджується копією трудової книжки (а.с.9).

01.07.2019 року ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням з посади директора ТОВ Еко-Сервіс згідно наказу від 26.06.2019 року № 62-к (а.с.7) та наказу від 03.07.2019 року № 67-к (а.с.8), яким виправлено помилку у наказі № 62-к.

02.07.2019 року ОСОБА_3 приступив до виконання обов`язків генерального директора товариства, що підтверджується наказом № 64-к від 02.07.2019 року (а.с.41).

Судом першої інстанції встановлено, що в день звільнення позивача йому не було виплачено відповідачем належні йому грошові кошти у розмірі 65 576,82 грн., що було визнано представником відповідача під час розгляду справи.

Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів тому, що невиплата йому заробітної плати сталася з вини відповідача, а відмовляючи у стягненні моральної шкоди, зазначив, що ці вимоги є недоведеними.

Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа Ганс-Адам II проти Німеччини , заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги , відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Згідно вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно статті 117 КЗпП України , в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України , при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117 , 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14.

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що позивач ОСОБА_1 у день звільнення - 01 липня 2019 року, працював.

Встановленим є і факт непроведення з позивачем у день звільнення розрахунку, що свідчить про невиконання відповідачем покладеного на нього ст. 47 КЗпП України обов`язку. Дану обставину в апеляційному суді підтвердив представник відповідача, зазначивши, що належні позивачу грошові кошти у розмірі 65 576,82 грн. в день звільнення виплачені не були, а були нараховані позивачу лише 01 серпня 2019 року.

Враховуючи викладені обставини, необґрунтованим є висновок суду про відсутність підстав для застосування положень ст. 117 КЗпП та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач не провів розрахунок з позивачем у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.

При цьому висновок суду про те, що позивач мав звернутись до відповідача із заявою про виплату належних йому сум, є помилковим, оскільки диспозиція ст.116 КЗпП України свідчить про те, що якщо працівник у день звільнення працював, роботодавець зобов`язаний провести розрахунок без надання працівником будь-яких заяв з цього приводу. Така заява повинна бути надана працівником лише у випадку, якщо у день звільнення він не працював. Разом з тим, позивач ОСОБА_1 у день звільнення працював, що підтверджується доказами та визнається сторонами.

Доказів того, що невиплата позивачу належних йому сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП, сталася не з вини відповідача, останнім суду надано не було, незважаючи на те, що саме до обов`язків відповідача входить доведення даної обставини.

Таким чином, враховуючи викладене, доведений належними та допустимими доказами факт непроведення з вини відповідача, як роботодавця, розрахунку з позивачем, як працівником, у зазначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, та виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На вищевикладені обставини суд першої інстанції належної уваги не звернув, ухваливши помилкове рішення у цій частині.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню, колегія суддів бере до уваги розрахунок позивача, складений ним з дотриманням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, виходячи із середньоденного заробітку позивача у розмірі 690,48 грн. Згідно розрахунку розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, дорівнює 213 358 грн. 32 коп.

Зважаючи на встановлення і доведення факту невиплати позивачу належних йому грошових коштів у встановлені законом строки, внаслідок чого позивач зазнав значних моральних страждань, потрапивши у скрутне матеріальне становище та втративши нормальні життєві зв`язки, що потребувало від нього додаткових зусиль для організації його життя та життя його родини, обґрунтованими, на думку колегії суддів, є вимоги позивача про відшкодування завданої йому моральної шкоди, оскільки відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції формально поставився до вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди та, встановивши факт порушення відповідачем законного права позивача на отримання розрахунку у день звільнення, безпідставно відмовив у задоволенні цієї вимоги ОСОБА_1 .

Виходячи з положень ст. 23 ЦК України та враховуючи вимоги розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне та достатнє вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково та стягнути на його користь з відповідача 5 000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, рішення суду в цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 апеляційним судом не переглядається, оскільки не є предметом апеляційного оскарження.

В зв`язку з тим, що у даній справі ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Сервіс на користь ОСОБА_1 213 358 грн. 32 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням обов`язкових платежів та виплат, передбачених законодавством, та 5 000 грн. моральної шкоди.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: