Рішення

від 21.05.2021 по справі 938/434/20

ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №938/434/20

Провадження № 2/938/13/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області у складі

головуючого судді Чекан Н.М.,

секретаря судового засідання Івасюк Г.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Атаманюка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Верховинський завод мінеральних вод Буркут про визнання факту перебування в трудових відносинах між позивачем та відповідачем в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати в сумі 25107 гривень та стягнення компенсації середнього заробітку звільненим працівникам в сумі 86893 гривень , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03.09.2020 року звернулася до Верховинського районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ТзОВ "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут" про визнання перебування в трудових відносинах з відповідачем в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року, стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 25107 гривень та стягнення компенсації середнього заробітку звільненим працівникам в сумі 90093 гривень.

Ухвалою суду від 08.09.2020 року вказану позовну заяву залишено без руху для усунення виявлених судом недоліків.

У подальшому позивач усунула недоліки, зазначені в ухвалі суду 08.09.2020 року? та 14.09.2020 року подала уточнюючу позовну заяву до ТзОВ "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут" про визнання перебування в трудових відносинах з відповідачем в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року, стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 25107 гривень, стягнення компенсації середнього заробітку звільненим працівникам в сумі 86893 гривень, а також вартість сплаченого судового збору в сумі 1708,93 грн.

Ухвалою суду від 15.09.2020 року дана позовна заява прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.11.2020 року у цій справі продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 03.12.2020 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Позивач уточнила, що підтримує позовні вимоги, зазначені нею у позовній заяві від 14.09.2020 року, тобто про визнання перебування в трудових відносин з відповідачем в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року, стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 25107 гривень, стягнення компенсації середнього заробітку звільненим працівникам в сумі 86893 гривень, а також вартість сплаченого судового збору в сумі 1708,93 грн.

12.11.2020 року до Верховинського районного суду Івано-Франківської області від адвоката Атаманюка В.М., який представляє інтереси ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут (далі - Товариство) надійшов відзив на позову заяву, в якому зазначає, що в період з 15.04.2016 року по 20.05.2018 року посаду директора Товариства займала ОСОБА_2 , яка неналежно виконувала обов`язки директора. На загальних зборах, що мали місце 27.03.2018 року та 03.04.2018 року був присутній представник за довіреністю - ОСОБА_3 (бухгалтер), який одночасно є чоловіком колишнього директора ОСОБА_2 . Його неодноразово було забов`язано представити належні первинні документи по Товариству за 2017-2018 роки, а також належний звіт про результати діяльності, проте, до цього часу жодних документів не було представлено. Протоколом загальних зборів учасників Товариства від 14.05.2018 року було призначено нового директора - ОСОБА_4 з 21.05.2018 року. До попереднього директора ОСОБА_2 неодноразово надсилалися численні вимоги про передачу службової документації по Товариству, печатки та інших необхідних атрибутів для забезпечення належної діяльності Товариства. Однак, всі листи було проігноровані. ОСОБА_2 лише одного разу написала лист (без дати, вх. №7/05 від 30.05.2018 року), в якому вона зазначила про свою незгоду із її звільненням з посади директора Товариства. Через вищезазначені обставини ні співзасновники, ні новий директор Товариства ОСОБА_4 не були проінформовані про стан справ у Товаристві, зокрема про наявність найманих працівників, зокрема позивачки - ОСОБА_1 . Попередній директор не погоджувала із співзасновниками штатний розпис Товариства і необхідність прийняття на роботу менеджера. Фактично Товариство не здійснювало жодної активної діяльності, за якої була б необхідність у залученні найманих працівників. Тому, складається підозра, що ОСОБА_1 фактично не працювала у Товаристві, а числилася на роботі формально. Зокрема позивачка додає до позовної заяви наказ №5 від 30.06.2017 року про призначення її на посаду менеджера Товариства з 03.07.2017 року (а.с.16), який не підписаний директором ОСОБА_2 , а також нема відмітки представника Товариства про відповідність копії оригіналу. Разом з тим, є запис самої позивачки про відповідність цього наказу оригіналу. Також додано копію трудової книжки (а.с.10), де під порядковим номером 19 значиться запис про прийняття позивачки на посаду менеджера. Надалі в записах №20 значиться інформація про звільнення з посади. В графі рік є виправлення дати. Також, всупереч абз. 3 п.2.4 Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників , Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, запис про звільнення не скріплено печаткою та підписом керівника Товариства. В цій же трудовій книжці під порядковим номером 21 значиться запис про прийняття на роботу по договору ЦПХ. В Графі рік є виправлення дати. Підставою прийняття на роботу значиться наказ №9 від 26.09.2017 року, під порядковим номером 22 є запис про звільнення у зв`язку із закінченням договору ЦПХ згідно ст.905 ЦК України. Підставою винесення цього запису зазначено наказ №3 від 18.05.2018 року однак, позивачкою не додано жодного документу, на підставі якого були винесені вищезазначені записи. Хоча нею і значиться, що їй було відомо про наявність договору ЦПХ, однак вона ж і не надала жодних підтверджень звернення до колишнього керівництва Товариства ОСОБА_2 із відповідними заявами про надання копії відповідних документів. Також, позивачка не підтвердила факт звернення до колишнього керівника Товариства із вимогою про погашення заборгованості по заробітній платі. Позивачка стверджує, що працювала на посаді менеджера Товариства з 03.07.2017 року і фактично до 18.05.2018 року. Проте, оскільки товариство фактично не здійснювало ніякої діяльності, то незрозумілим є яку саме роботу вона виконувала. Вона не зазначає, які обов`язки вона мала виконувати, чим саме займалася під час роботи в Товаристі. Позивачка стверджує, що отримувала заробітну плату до жовтня 2017 року, але жодних підтверджень цьому немає. Теперішньому керівнику Товариства достовірно невідомо, яким чином позивачці виплачувалася заробітна плата і чи виплачувалася взагалі, оскільки первинних документів про прийняття на роботу і про виплату їй заробітної плати чи інших платежів, немає (а.с.51-52).

Також 12.11.2020 року до Верховинського районного суду Івано-Франківської області від адвоката Атаманюка В.М., який представляє інтереси ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут надійшла заява про застосування позовної давності, в якій зазначається, що у своїй позовній заяві позивачка просить суд встановити факт перебування у трудових відносин між нею і Товариством в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року, стягнути заробітну плату і стягнути компенсацію середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати. Позовна вимога щодо перебування у трудових відносинах відноситься до трудового спору. Сума заробітної плати, про яку зазначає позивачка, по суті не є заробітною платою в розумінні законодавства про працю, а за умови підтвердження необхідними доказами виконання позивачкою робіт може бути оцінена судом як плата по договору ЦПХ. Компенсація за затримку виплати заробітної плати відноситься до трудового спору, однак є особливим видом грошової відповідальності. Відповідно до КЗпП для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Позивачка у своїй позовній заяві стверджує, що про порушення її прав їй стало відомо після отримання трудової книжки 18.05.2018 року. Позовну заяву позивачка подала до суду 14.09.2020 року, про що зазначено у самій позовній заяві. З 18.05.2018 року до 14.09.2020 року минуло більше трьох місяців, а отже позивачкою пропущено строк звернення до суду за захистом своїй трудових прав, які остання вважає порушеними (а.с.100).

19.12.2020 року до Верховинського районного суду Івано-Франківської області від позивача - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається, що вся інформація щодо внутрішнього конфлікту між теперішнім і колишнім керівництвом ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут не є предметом розгляду цього позову, оскільки нею подано позов до ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут як до відповідача - юридичної особи, а не до конкретного діючого чи колишнього керівника цього товариства. У своєму відзиві відповідач постійно ставить під сумнів сам факт її перебування у трудових відносинах із Товариством, вважаючи, що нею подано недостатньо доказів, які б підтверджували її трудову діяльність в цьому Товаристві, а запис в трудовій книжці вважає недостатнім доказом щодо встановлення будь-яких трудових відносин взагалі. З такою позицією відповідача не згідна тому, що разом із позовною заявою нею надано копії індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осбі Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування із яких видно, що починаючи з липня 2017 року працедавцем ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут їй нараховувалась заробітна плата в розмірі 3200 гривень, із якої працедавцем сплачувались внески загальнообов`язкового соціального страхування. У відзиві відповідач ставить під сумнів запис №20 в трудовій книжці про її звільнення з посади менеджера згідно п.1 ст.36 КЗпП України на підставі наказу від 25.09.2017 року посилаючись на абз.3 п.2.4 Наказу Мінпраці України №58 від 29.07.1993 року Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі - Інструкція), запис про звільнення не скріплено печаткою та підписом керівника Товариства. В цьому питання вона цілком згідна з відповідачем, що видання такого наказу і його запис в трудову є протиправним і підтвердження намагання роботодавця незаконним шляхом перевести її трудові відносини з працедавцем в русло цивільно-правових відносин, оскільки жодної заяви на звільнення вона не писала, адже відповідно до цієї Інструкції при переведенні працівника на іншу посаду запис в трудовій підписом не скріплюється печаткою та підписом керівника, а скріплюється печаткою і підписом лише при звільненні і видачі трудової книжки на руки звільненому працівнику, що і було зроблено працедавцем 18.05.2018 року. Також відповідач стверджує, що у Товаристві відсутні по тій чи іншій причині документи, що стосуються її роботи в Товаристві, документи про нарахування та виплату заробітної плати, накази про прийом і звільнення працівників, штатний розпис, посадові інструкції. Обов`язок зберігання таких документів є обов`язок працедавця, тобто юридичної особи - ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут , а посилання на їх відсутність з будь-яких причин є внутрішньою проблемою роботодавця і не може використовуватись як доказ заперечення її трудових відносин з Товаристом (а.с.108-110).

Також 19.12.2020 року до Верховинського районного суду Івано-Франківської області від позивача - ОСОБА_1 надійшло заперечення на заяву відповідача про застосування позовної давності, в якій вказується, що у заяві про застосування позовної давності відповідач (представник відповідача) стверджує, що сума заробітної плати, про яку зазначає позивачка, по суті не є заробітною платою в розумінні законодавства про працю, а за умови підтвердження необхідними доказами виконаних робіт може бути оцінена судом як плата по договору ЦПХ . З цим вона категорично не згідна, оскільки на роботу в Товаристві згідно наказу №5 від 30.06.2017 року була прийнята на посаду менеджера і почала отримувати заробітну плату. За весь період роботи в Товаристві з 30.06.2017 року по 18.05.2018 року жодної заяви на звільнення не підписувала, також з будь-якими наказами про звільнення чи про переведення її на роботу за будь-якими договорами цивільно-правового характеру не ознайомлювалась. Жодного договору цивільно-правового характеру на виконання певної роботи з Товариством не укладала і не підписувала. При звільненні з 18.05.2018 року лише дізналася, що їй своєчасно не виплатили належної їй заробітної плати за період роботи в Товаристві. Для того, щоб отримати розрахунок невиплаченої їй заробітної плати вона звернулась до керівництва Товариства з вимогою надати їй довідку про нараховану заробітну плату, як це передбачено ст.116 КЗпП України. Проте їй було відмовлено. Потім вона зверталась в органи Держпраці, але там розгляд її звернень затягувався та отримувала лише формальні відписки, які жодним чином не сприяли у вирішенні її трудових прав. Після звернення в районне відділення Пенсійного фонду вона 31.08.2020 року отримала індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, де побачила порушення її трудових прав із сторони Товариства (а.с.112).

06.05.2021 року в судовому засіданні було допитано, як свідка ОСОБА_3 (а.с.208), який зазначив, що він працював бухгалтером ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут , а його дружина - директором цього товариства; ОСОБА_1 на підставі наказу від 03.07.2017 року була прийнята на роботу в ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут на посаду менеджера із заробітною платою 3200 грн. У подальшому у вересні 2017 року він повідомив ОСОБА_1 , що вона продовжуватиме працювати в товаристві, але не на підставі трудового договору, а на підставі цивільно-правового договору. Їй було відомо, що з кінця вересня 2017 року вона звільнена з посади менеджера та її прийнято на роботу за цивільно-правовим договором. Свідок не пам`ятає, чи писала ОСОБА_1 заяву про звільнення її з роботи за трудовим договором та про укладення з нею цивільно-правового договору, однак точно пам`ятає, що позивач не підписувала цивільно-правового договору, на підставі якого вона продовжувала виконувати роботу в товаристві, але з оплатою в розмірі 1600 грн. Трудову книжку ОСОБА_1 видано у травні 2018 року.

06.05.2021 року в порядку ст. 234 ЦПК України в судовому засіданні було допитано, як свідка, ОСОБА_1 (а.с.209), яка зазначила, що вона була прийнята на роботу в ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут менеджером з 03.07.2017 року із заробітною платою 3200 грн. щомісячно. Фактично виконувала обов`язки секретаря. У подальшому у вересні 2017 року її усно повідомив ОСОБА_3 про те, що її можуть перевести працювати по договору, але по якому саме договору не сказав. Вона не писала заяви про звільнення її з посади менеджера, а також не підписувала будь-якого договору з товариством. ОСОБА_3 сказав, що платитиме їй на руки 2,5 тис. грн., які з 25.09.2017 року не отримувала. У подальшому в кінці травня 2018 року ОСОБА_3 повідомив її, щоб вона не виходила на роботу, бо вона звільнена. Трудову книжку отримала на руки у вересні 2018 року. Також вказала, що їй виплачено товариством заробітну плату за період 03.07.2017 року по 25.09.2017 року.

У судовому засіданні стороною відповідача було запропоновано позивачу мирне врегулювання цього спору шляхом отримання нею від товариства спочатку 10, а потім 15 тис. грн. з покладенням на кожну зі сторін понесених ними витрат, однак позивач відмовилася від цих пропозицій.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК ).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12 , 13 , 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12 , 81 ЦПК України , кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що позивач 03.07.2017 року прийнята за трудовим договором на посаду менеджера ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут .

Вказане підтверджується такими доказами:

-трудовою книжкою позивача, запис №19 (а.с.10, 175-177), відповідно до якої ОСОБА_1 на підставі наказу №5 від 30.06.2017 року прийнята на посаду менеджера ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут з 03.07.2017 року;

-індивідуальними відомостями про ОСОБА_1 , як застраховану особу, виданих управлінням обслуговування громади №2 Головного управління Пенсійного Фонду України (а.с.14-15), згідно з якими впродовж періоду з липня 2017 року по вересень 2017 року страхувальник - ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут (код 36760837) сплачено за застраховану особу (працівника) ОСОБА_1 страхових внесків із щомісячної заробітної плати в сумі 3200 грн.;

-показаннями свідка ОСОБА_3 (а.с.208), з яких вбачаєься, що він працював бухгалтером ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут , а його дружина - директором цього товариства; ОСОБА_1 на підставі наказу від 03.07.2017 року була прийнята на роботу в ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут на посаду менеджера із заробітною платою 3200 грн.

Також судом встановлено, що у трудовій книжці позивача наявні такі записи (а.с.10, 175-177):

-запис №20 про те, що її на підставі наказу №8 від 25.09.2017 року звільнено з посади менеджера згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України з 25.09.2017 року

-запис №21 про те, що її 26.09.2017 року на підставі наказу №9 від 26.09.2017 року прийнято по договору цивільно-правового характеру в ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут згідно з ст. 905 ЦК У країни

-запис №22 про те, що її 18.05.2018 року на підставі наказу №3 від 18.05.2018 року звільнено в зв`язку із закінченням договору цивільно-правового характеру згідно ст. 905 ЦК України.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що фактично вона не писала будь-якої заяви про звільнення її з товариства з посади менеджера за згодою сторін на підставі ст. 36 п.1 КЗпП, а також не підписувала будь-якого цивільно-правового договору з товариством.

У свою чергу відповідачем, як на підставу своїх заперечень, не надано суду заяву позивача про звільнення її з товариства з посади менеджера за згодою сторін на підставі ст. 36 п.1 КЗпП та підписаний нею цивільно-правовий договір, укладеного між ними, які у разі їх наявності внаслідок підписання позивачем повинні би зберігатися у товаристві.

Таким чином, суд вважає, що позовна вимога позивача про визнання факту її перебування в трудових відносинах з відповідачем в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року підлягає до задоволення, однак, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності по всіх позовних вимогах ОСОБА_1 (а.с.100).

Як позивач, так і відповідач погоджуються, що між ними наявний трудовий спір.

У ч. 1 ст. 233 КЗпП України закріплено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права.

Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , є джерелом права, наголошує на тому, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа Стаббнігс та інші проти Сполученого Королівства рішення від 22.10.1996 року, Девеер проти Бельгії рішення від 27.02.1980 року).

Судом встановлено, що позивачу, як вона зазначила в засіданні, стало відомо про порушення її трудових прав у вересні 2018 року, коли отримала на руки свою трудову книжку із записами №,№19-22, і саме з того часу впродовж 3-х місяців повинна була звернутися до суду з приводу вирішення її трудового спору, але фактично звернулася до суду 03.09.2020 року.

Поважних причин пропуску цього строку позивачем не зазначено і судом не встановлено.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про визнання факту її перебування в трудових відносинах з відповідачем в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

З приводу інших двох позовних вимог слід зазначити, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 25107 грн. саме за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року, а також компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненим працівникам в сумі 86893 грн. у зв`язку з невиплатою їй заробітної плати за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року як працівнику, звільненому з роботи у травні 2018 року.

Таким чином, дві інші позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання факту перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року.

Зокрема, ч. 1 ст. 188 ЦПК України закріплено, що похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Оскільки, суд відмовляє у задоволення основної позовної вимоги, то слід відмовити у задоволенні й позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати в сумі 25107 грн. за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року, а також про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненим працівникам в сумі 86893 грн., які є похідними позовними вимогами, без застосування спливу строку позовної давності.

У ст. 265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суду зазначаються розподіл судових витрат.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України ,

Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, понесені позивачем судові витрати в частині сплати судового збору необхідно віднести на її рахунок.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат , пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ході судового розгляду даної справи до суду від адвоката Атаманюка В.М. поступило клопотання (а.с. 214,226) про приєднання до матеріалів цієї справи доказів щодо витрат на правничу допомогу, а саме:

- акта виконаних робіт від 11.05.2021року (а.с. 215,228) за договором від 28.10.2020 року, укладеного між адвокатом Атаманюком В.М. та ТзОВ "Верховинський завод мінеральних вод "Буркут" (а.с. 43) у справі №938/434/20, згідно з яким ним виконано такі роботи та послуги: консультаційні послуги - 6 годин; ознайомлення з матеріалами справи та їх опрацювання, вивчення судової практики по аналогічних справах, формування правової позиції - 14 годин; написання відзиву на позовну заяву та ряду клопотань - 4 години; участь у судових засіданнях із врахуванням часу на проїзд - 16 годин, а всього 40 год., вартість 1 год. роботи адвоката становить 600 грн, всього вартість послуг про надання правової допомоги становить 24000 гривень;

- квитанцію серії ААІ №453714 від 11.05.2021 року (а.с. 216,227), згідно якої вартість правової допомоги наданої ТОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут адвокатом Атаманюком В.М. на підставі договору від 28.10.2020 року становить 24000 гривень.

Ухвалою суду від 12.05.2021 року (а.с. 218) вказані докази вручено позивачу та роз`яснено їй вимоги ст. 137 ЦПК України.

Позивач подала клопотання про визнання неналежними та недопустимими докази, надані представником відповідача щодо понесених цією стороною судових витрат на правничу допомогу з таких підстав:

- їх орієнтовний перелік не було зазначено у відзиві, що не відповідає дійсності, оскільки у відзиві (а.с.51-52) адвокатом Атаманюком В.М. було вказано, що орієнтовні витрати на правову допомогу становлять 25 тис. грн.;

-представником відповідача - адвокатом Атаманюком В.М. не надано суду договір про надання правової допомоги, що не відповідає дійсності, оскільки такий договір наявний у матеріалах справи (а.с. 43)

-стороною відповідача не подано детального опису фактично виконаної адвокатом роботи, а саме кількість наданих консультацій та час їх проведення, кількість написання відзивів, заперечень, клопотань, запитів , кількості і часу судових засідань, у яких адвокат приймав участь тощо

Таким чином, оскільки позивач спростовує розмір витрат відповідача на правничу допомогу, то суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу з таких підстав.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі Гімайдуліна і інші проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі East/WestAllianceLimited проти України , від 26 лютого 2015 року в справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що між ТзОВ Верховинський завод мінеральних вод Буркут та адвокатом Атаманюком В.М. укладено договір на ведення справ в державних органах, органах місцевого самоврядуваннях, слідчих та судових органах від 28.10.2020 року року, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим договором визначається за домовленістю сторін (а.с.43).

З матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача додала до матеріалів справи квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату 24 тис. грн. за такі роботи та послуги: консультаційні послуги - 6 годин; ознайомлення з матеріалами справи та їх опрацювання, вивчення судової практики по аналогічних справах, формування правової позиції - 14 годин; написання відзиву на позовну заяву та ряду клопотань - 4 години; участь у судових засіданнях із врахуванням часу на проїзд - 16 годин, а всього 40 год., вартість 1 год. роботи адвоката становить 600 грн.

Суд вважає, що вказаний розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із: часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Сторона відповідача зазначила, що сторони домовилися, що вартість 1 год. адвоката становить 600 грн., яким для написання відзиву та ряду клопотань витрачено 4 год., у зв`язку з чим його послуги становлять 2400 грн (600 грн*4 год = 2400 грн). Судом встановлено, що адвокат підготував відзив на позовну заяву на 2 арк. та 4 клопотання (заяви) по суті справи (без врахування клопотань про відкладення розгляду справ) на 5 арк., а тому суд погоджується із визначеним розміром судових витрат, пов`язаних із підготовкою процесуальних документів.

Сторона відповідача зазначила, що адвокатом витрачено 16 год на участь в судових засіданнях із врахуванням часу на проїзд. Однак, судом встановлено, що адвокат по даній справі приймав участь у 4-х судових засіданнях тривалістю 3 год 10 хв., що становить (600 грн. *3 год = 1800 грн + 60 грн. за 10 хв. = 1860 грн), тому суд вважає вартість його витрат становить 1860 грн. Суд не враховує час проїзду адвоката для його участі в судових засіданнях, оскільки він не пов`язаний безпосередньо з наданням правової допомоги, і витрати, пов`язані з проїздом адвоката, повинна нести виключно сторона, яка його наймає.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Сторона відповідача зазначила, що адвокатом витрачено 6 год. на консультаційні послуги та 14 год. на ознайомлення з матеріалами справи, їх опрацювання, вивчення судової практики по аналогічних справах (всього 20 год. по 600 грн, що становить 12 тис.грн.), що на думку суду суперечить критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Зокрема, адвокат Атаманюк В.М. надає свої послуги відповідачу з 28.10.2020 року, з того часу у даній справі відбулося 8 судових засідань, він приймав участь у 4-х судових засіданнях, позовна заява складається з 4-х арк., додані до неї додатки - 12 арк., у зв`язку з чим суд вважає, що розумний розмір витрат, пов`язаних з наданням консультацій, ознайомленням з матеріалами справи, їх опрацюванням, вивченням судової практики по аналогічних справах становить 3600 грн (1 год консультацій та 5 год. для ознайомлення з матеріалами справи, їх опрацювання, вивчення судової практики по аналогічних справах).

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача кошти в сумі 7860 грн., як витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката.

З врахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 12 , 81 , 137, 141 , 263 , 265 ЦПК України,-

У ХВ АЛ ИВ :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Верховинський завод мінеральних вод Буркут про визнання перебування позивача в трудових відносин з відповідачем в період з 26.09.2017 року по 18.05.2018 року, стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 25107 гривень, стягнення компенсації середнього заробітку звільненим працівникам в сумі 86893 гривень - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Верховинський завод мінеральних вод Буркут витрати на правничу допомогу в сумі 7860 ( сім тисяч вісімсот шістесят ) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд.

Найменування або ім`я сторін, їх місце знаходження або місце проживання:

ОСОБА_1 - село Ільці, присілок Флесівка, Верховинський район, Івано-Франківська область, - реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1

Товариство з обмеженою відповідальністю Верховинський завод мінеральних вод Буркут - селище Верховина, вул. І.Франка,8, Верховинський район, Івано-Франківська область,ЄДРПОУ - 36760837.

Суддя Чекан Н.М.