Постанова

від 19.05.2021 по справі 360/4522/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року справа №360/4522/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. у справі № 360/4522/20 (головуючий І інстанції Н.М. Басова) за позовом адвоката Меламеда Вадима Борисовича, як представника ОСОБА_1 до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання рішення, дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Меламед Вадим Борисович, як представник ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач 1), Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області (далі - відповідач 2), в якому просив суд: визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 16.12.2015 протиправними та дискримінаційними; зобов`язати Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області вчинити певні дії, а саме виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 07.10.2009 по 16.12.2015, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (а.с.1-13).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду представника позивача в інтересах позивача та поновлено строк звернення до суду з даним позовом, виходячи з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 про те, що строки звернення до суду не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком (а.с.37-40).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково, а саме судом: визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009; зобов`язано Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 07.10.2009 по 16.12.2015 включно; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 420 гривень 40 коп. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 , відмовив.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що з метою виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 у справі № 426/7157/16-а адвокатом Меломед В.Б. було надано копію паспорту ОСОБА_1 термін дії якого продовжено до 16.02.2019. Апелянт зазначає, що позивач з моменту перерубування на обліку в управлінні із заявою на виплату недоотриманої пенсії за спірний період не звертався.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

03.12.2015 ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Управіління Пенсійного фонду України у Сватівському районі Луганської області з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (а.с.17-18).

На звернення щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 . Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області надало відповідь від 17.12.2015 №6/М-7, в якій зазначив що ОСОБА_2 не є законним представником в розумінні ст.242 ЦК України, а також вказав, що ОСОБА_1 на обліку в управлінні не перебуває, підстави для поновлення виплати пенсії відсутні (а.с.19).

Постановою Сватівського районного суду Луганської області від 31.07.2017 по справі №426/7157/16-а задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області про зобов`язання провести поновлення пенсії, шляхом її призначення на загальних підставах, а саме суд: зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року в розмірах відповідно до чинного законодавства України, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів (а.с.96-106).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 задоволено частково апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області, скасовано постанову Сватівського районного суду Луганської області від 31 липня 2017 р. у справі № 426/7157/16-а, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області в частині зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області провести поновлення пенсії з 07 жовтня 2009 року по 16 грудня 2015 року включно залишено без розгляду, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 17 грудня 2015 року в розмірах відповідно до чинного законодавства України, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.107-114).

Постановою Верхового Суду від 08.08.2019 залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Алчевську Луганської області, змінено постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, а саме виключено з резолютивної частини слова "з проведенням компенсації втрати частини доходів". В решті постанову залишено без змін (а.с.25-30).

Зазначеними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлені такі обставини.

З 31.05.1991 позивачу Комунарським собезом Луганської області було призначено пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 01.10.1991 (т.1 а.с. 33-34 справи № 426/7157/16-а).

Відповідно до довідки № 200437, позивачу встановлено безстрокову інвалідність другої групи з 01.04.1995 (т.1 а.с. 35 справи № 426/7157/16-а).

Пенсія позивачу виплачувалася до виїзду з України на постійне проживання до Ізраїлю, а саме до 11.05.1999, де позивач була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон позивач мешкала в Україні за адресою: в АДРЕСА_1 . З моменту виїзду за кордон позивач призначеної пенсії не отримує. Враховуючи те, що вона постійно проживає в Державі Ізраїль, де немає територіального органу ПФУ, свою заяву про поновлення пенсії вона мала подати за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії - до Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області.

Представник позивача, який діє на підставі довіреності, 04 грудня 2015 року подав заяву до відповідача з проханням поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 (т.1 а.с. 36-39 справи № 426/7157/16-а).

Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області листом № 6/М-7 від 17.12.2015 відмовило в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , з посиланням на те, що заява подана не особисто, а представником (а.с. 46-47 справи № 426/7157/16-а).

Розпорядженням Сватівського відділу Білокуракинського ОУПФУ від 19.10.2017 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 17.12.2015 (а.с.92).

При цьому, поновлення виплати пенсії відбулося на підставі зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області саме Сватівського відділу Білокуракинського ОУПФУ виконати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 у справі № 426/7157/16-а, оскільки управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області не здійснює функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій за відсутністю технічної можливості та належного штату працівників.

Вказані обставини підтверджуються листом управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області від 21.09.2017 №437/07-23 на ім`я начальника головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та листом головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27.09.2017 №11296/02-04 (а.с.115-116,117).

Згідно довідки Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області №1237-0123-9/690 від 26.01.2021 ОСОБА_1 продовжує перебувати на обліку в даному управлінні як одержувач пенсії. Станом на 01.02.2021 отримує пенсію за віком в розмірі 2400 грн (а.с.128).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.12.2020 управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області переміщено на підконтрольну українській владі територію та інформації про припиненя юридичної особи відсутня (а.с.56-58).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі належні документи.

Суд апеляційної інстанції з зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм особа, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Таким чином, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» , яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 у справі № 426/7157/16-а, яка набрало законної сили, встановлено, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Однак, суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління Пенсійного фонду України було зобов`язано відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846) (далі - Порядок)

Пунктом 1.1 Порядку передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Водночас, згідно з пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 (далі - Порядок № 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Пунктом 4.2 цього Порядку також передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Стаття 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Отже, чинні норми законодавства містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення, перерахунок виплати пенсій не особисто, а через представника.

Суд зазначає, що під особистим зверненням пенсіонера, слід розуміти особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонера до приймальні відповідача.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.

Щодо посилання апелянта на те, адвокатом Меломед В.Б. з метою виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 у справі № 426/7157/16-а до управління було надано копію паспорту ОСОБА_1 термін дії якого продовжено до 16.02.2019, суд не приймає, оскільки спірним питанням є не виплата пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 16.12.2015, на підставі звернення позивача до управління Пенсійного фонду 03.12.2015, а не питання виконання рішення суду у справі № 426/7157/16-а.

При цьому, згідно з пунктом 2.9 цього Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про громадянство України від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-III), якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус № 5492-VI від 20.11.2012 р. документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Отже, відповідачем та матеріали справи свідчать, що позивачем у 2015 році управлінню Пенсійного фонду України разом з іншими документами було надано належним чином завірену копію паспорту.

Суд зазначає, що вказаний документ, підтверджував громадянство України у розумінні Закону України Про громадянство України та Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус .

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, оскільки до заяви про призначення пенсії за віком, представником позивача були надані усі належні документи.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2018 по справі № 754/3047/17.

На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті рішення з мотивів ненадання документу про місце проживання в Україні, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України.

Доводи відповідача про те, що позивач з моменту перерубування на обліку в управління із заявою на виплату недоотриманої пенсії за спірний період не звертався, суд не приймає, оскільки у вказаній справі розглядаються правовідносини які виникли ще при первинному зверненні представника позивача до управління Пенсійного фонду 03.12.2015.

Щодо обраного судом способу захисту, суд зазначає наступне.

На теперішній час ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію в Білокуракинському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області, на яке було покладено обов`язок щодо поновлення виплати пенсії позивачу з 17.12.2015.

Таким чином, оскільки на теперішній час держава Україна не забезпечила повноцінне функціонування та роботу управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області, яке є одним із територіальних органів Пенсійного Фонду України, з метою недопущення порушених конституційних прав позивача на соціальне забезпечення, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання саме Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період 07.10.2009 по 16.12.2015 включно.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. у справі № 360/4522/20 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. у справі № 360/4522/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 19 травня 2021 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді І.В. Геращенко

Г.М. Міронова