Постанова

від 20.05.2021 по справі 756/8279/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 756/8279/18-ц

провадження № 61-3886св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Тетяна Володимирівна, Оболонський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М. ,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. та Оболонський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Оболонський РВДВС Головного ТУЮ у м. Києві), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовну заяву мотивовано тим, що 30 червня 2006 року між ним

та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він отримав 252 500,00 грн, що на день укладення складало 50 000,00 доларів США, строком до 30 червня 2007 року. 02 липня 2007 року зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лихолат І. П.

ОСОБА_1 зазначав, що 07 серпня 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він отримав

454 182,00 грн, що на день укладення договору складало 59 000,00 доларів США, строком до 07 вересня 2010 року. 07 серпня 2010 року він повернув відповідачу 9 000,00 доларів США, про що була складена відповідна розписка. 26 грудня 2011 року сторони нотаріально посвідчили у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. заяву про те,

що він передав відповідачу 454 182,00 грн, що на день оформлення заяви складало 59 000,00 доларів США, як повний розрахунок за договором позики від 07 серпня 2008 року.

26 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав

ОСОБА_1 587 213,55 грн, що на день укладення договору складало

73 500,00 доларів США, строком до 26 грудня 2013 року.

ОСОБА_1 зазначав, що 13 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. видала виконавчий напис про стягнення боргу за договором позики, яким пропонувала стягнути з нього

на користь ОСОБА_2 1 918 998,27 грн на підставі договору позики

від 26 грудня 2011 року та 1 700,00 грн витрат, пов`язаних із виконавчим написом нотаріуса, усього 1 920 698,27 грн.

Вважав вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки заборгованість за договором позики не є безспірною. При вчиненні виконавчого напису нотаріусом не було враховано повернуті кошти

за договором позики, що потягло за собою невірний розрахунок суми заборгованості. Вказував, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався у безспірності заборгованості

за договором, що підлягає стягненню за виконавчим написом, чим порушив, як позивач вважав, норми Закону України Про нотаріат та вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати таким,

що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. від 13 грудня 2016 року, номер

за реєстром 754 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2

1 918 998,27 грн на підставі договору позики від 26 грудня 2011 року

та 1 700,00 грн витрат, пов`язаних із виконавчим написом нотаріуса, а усього

1 920 698,27 грн.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, виданого 13 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В.

Заяву мотивовано тим, що він оскаржує виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 13 грудня 2016 року, яким з нього стягнуто на користь ОСОБА_2 1 918 998,27 грн на підставі договору позики від 26 грудня 2011 року та 1 700,00 грн витрат, пов`язаних

із виконавчим написом нотаріуса, а усього 1 920 698,27 грн. Проте, державний виконавець, у провадженні якого на виконанні перебував зазначений виконавчий напис, вживав активних заходів щодо стягнення з нього явно завищеної суми боргу за цим виконавчим написом, який, як позивач вважав, не відповідав вимогам закону, зокрема: пред`явлено до виконання

з пропущенням встановленого строку та без урахування сум, які були ним сплачені, а також з нарахованими поза межами позовної давності штрафними санкціями.

ОСОБА_1 зазначав, що 25 жовтня 2018 року державним виконавцем було проведено опис належної йому квартири АДРЕСА_1 . До цього було винесено постанови про арешт всього майна, у тому числі зазначеної квартири.

Вважав, що існує ризик подальшого незаконного відчуження зазначеної квартири.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 13 грудня 2016 року, номер

за реєстром 754 (виконавче провадження № 55268753, Оболонський РВДВС Головного ТУЮ м. Києва), яким приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. пропонує стягнути з нього на користь ОСОБА_2 1 918 998,27 грн на підставі договору позики грошових коштів від 26 грудня 2011 року та 1 700,00 грн витрат, пов`язаних

із виконавчим написом нотаріуса, а усього 1 920 698,27 грн, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року

у складі судді Тітова М. Ю. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. та Оболонський РВДВС Головного ТУЮ у м. Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю підстав вважати,

що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушеного чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Оболонського районного суду

м. Києва від 26 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Зупинено стягнення (виконавчого провадження № 55268753) на підставі виконавчого напису, вчиненого 13 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 918 998,27 грн

на підставі договору позики грошових коштів від 26 грудня 2011 року

та 1 700,00 грн витрат, пов`язаних із виконавчим написом нотаріуса, а усього 1 920 698,27 грн, зареєстрованого у реєстрі за № 754.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову

не відповідає встановленим обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції вважав, що відчуження майна позивача у порядку виконання виконавчого напису позбавить останнього ефективного захисту

у межах розгляду цієї справи, вирішення якої у разі виконання виконавчого напису та відчуження майна, взагалі втратить будь-який правовий сенс. Посилання відповідача на те, що позивач тривалий час не виконує свої зобов`язання за договором, не позбавляє останнього права звернутися

з вимогами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а відповідно із заявою про зупинення виконання на підставі такого виконавчого документу, до вирішення його вимог у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та справу передати до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що дії позивача та факт подання ним зазначеного позову та інших супутних заяв фактично є, як вважав заявник, зловживанням процесуальними правами, а саме, подання завідомо безпідставного позову з метою невиконання грошових зобов`язань

у відповідності до договору позики від 26 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В.

ОСОБА_2 зазначав, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса фактично призводить до заборони державному виконавцю вчиняти виконавчі дії

у повному обсязі, неупереджено, ефективно та своєчасно вживати будь-яких заходів, передбачених Законом України Про виконавче провадження , направлених на встановлення іншого майна боржника, банківських рахунків, заощаджень, рухомого та нерухомого майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 756/8279/18

із Оболонського районного суду м. Києва.

У квітні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_2 , подана представником ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (тут і далі

у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи

в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так

і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Крім того, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову

(із змінами від 12 червня 2009 року), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з врахуванням доказів, наданих позивачем

на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання

чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Таким чином, постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса, суд апеляційної інстанції, встановивши, що між сторонами у справі виник спір щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, достатньо обґрунтовано вважав, що відчуження майна позивача

в порядку виконання спірного виконавчого напису може позбавити останнього ефективного захисту у межах розгляду цієї справи, вирішення якої у разі виконання виконавчого напису та відчуження майна, фактично втратить правовий сенс.

При цьому, колегія суддів враховує те, що у відповідності до відомостей

з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2020 року було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті постановою Київського апеляційного суду

від 22 січня 2019 року у цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

а заходи забезпечення позову станом на сьогоднішній день скасовані.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович