Постанова

від 19.05.2021 по справі 567/1472/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

1 9 травня 2021 року

м. Київ

справа № 567/1472/19

провадження № 61-425св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, Острозька районна державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Боймиструка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, Острозька районна державна адміністрація, про встановлення факту проживання дитини з матір`ю, зміну місця проживання дитини та відновлення права на отримання аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 вересня 2001 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, в якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 , яка після розірвання шлюбу проживала разом з нею та перебувала на її повному матеріальномуутриманні.

Зазначила, що рішенням Рівненського міського суду від 23 листопада 2005 року у справі № 2-6016/05 з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання їх дочки ОСОБА_3 .

14 червня 2007 року було відкрито виконавче провадження, проте, боржник аліментів не сплачував.

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 02 лютого 2012 року у справі № 2-4036/11 було припинено її право на отримання аліментів і змінено місце проживання дитини, яку 21 квітня 2011 року відповідач без її згоди забрав в м. Рівне за місцем свого проживання.

Вказувала, що про рішення Рівненського міського суду від 02 лютого 2012 року їй не було відомо, оскільки ОСОБА_2 не повідомив про наявність рішення суду, вважала такі дії відповідача умисними та спрямованими на те, щоб вона не мала можливості вчасно його оскаржити та відновити право на отримання аліментів на утримання дочки, оскільки з червня 2014 року дочка проживає разом із нею.

Зазначала, що рішення Рівненського міського суду від 02 лютого 2012 року відповідач пред`явив до виконання лише в лютому 2019 року, коли через невиконання рішення Рівненського міського суду від 23 листопада 2005 року його було внесено до реєстру боржників, заборонено виїзд за кордон, заборонено керування транспортними засобами та встановлено інші обмеження.

Посилалася на те, що на даний час їхня дочка проживає разом із нею і вона одна несе витрати на її утримання. Крім того, між нею та відповідачем існує спір з приводу місця проживання дитини.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проживання з нею неповнолітньої дочки ОСОБА_3 з червня 2014 року;

- змінити місце проживання дитини, визначене рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2012 року у справі № 2-4036/11, визначивши місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею та відновити з червня 2014 року стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , які стягувались відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2005 року у справі № 2-6016/05.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2020 року у складі судді Назарука В. А. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 червня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 ку та у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2015 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі положень статей 180, частини третьої статті 181, 182 СК України позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів є обґрунтованим.

При цьому районний суд взяв до уваги те, що відповідач не заперечив наявності у нього можливості утримувати дітей.

Щодо заяви про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що до вимог про стягнення аліментів позовна давність не застосовується, а клопотання представника відповідача про застосування позовної давності у даному спорі задоволенню не підлягає, як не підлягає задоволенню і заява про залишення позовної заяви без розгляду з підстав того, що ОСОБА_3 з досягненням повноліття набула право самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав.

Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги в частині встановлення факту проживання та зміни місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 з позивачем не підлягає задоволенню, оскільки на момент зміни місця проживання ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) ОСОБА_3 досягла 10-річного віку, отже, висловила свою думку про те, з ким вона в подальшому хоче жити. При цьому суд врахував, що сторонами у справі не подано жодного доказу існування між ними спору з приводу місця проживання дитини, а з ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 досягла 16-річного віку і набула право самостійно вирішувати питання щодо місця свого проживання.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2020 року в оскаржуваній частині скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про відновлення стягнення аліментів відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, а саме: відновлення стягнутих з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , які стягнуті рішення Рівненського міського суду від 23 листопада 2005 року, не можна визнати належним, а рішення суду в оскаржуваній частині законним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Острозького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що чинний СК України не містить прямої норм з переліком підстав для відновлення права на отримання аліментів, отже, районний суд керувався загальними положеннями СК України про право на отримання аліментів тим з батьків, з яким проживає дитина. Такі висновки суду першої інстанції вважає правильними.

Звертає увагу суду на те, що предметом позову є не визначення розміру аліментів, оскільки їх розмір визначений за результатами розгляду справи № 2-6016/05р, а відновлення права на отримання уже призначених аліментів у зв`язку з тим, що дитина проживає з нею, а не з відповідачем.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини третьої статті 160 СК України, у якій вказано, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцятирічного віку, визначаються нею самою.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 180, 181 СК України в поєднанні із частиною третьою статті 160 СК України, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки воно відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.

Посилається на те, що він не ухилявся від сплати аліментів на утримання дитини на підставі рішення Рівненського міського суду від 23 листопада 2005 року у справі № 2-6016/05, а доводи позивача про те, що дочка ОСОБА_3 з червня 2014 року проживала з нею, спростовується ухвалою Рівненського міського суду від 10 вересня 2019 року у справі № 2-4036/11.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 30 вересня 2001 року до 08 липня 2008 року.

Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану м. Рівне 27 вересня 2002 року.

Рішенням Рівненського міського суду від 23 листопада 2005 року у справі № 2-6016/05 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 01 червня 2005 року і до досягнення дитиною повноліття.

14 червня 2007 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконачого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-6016 від 15 травня 2007 року, виданого на підставі рішенням Рівненського міського суду від 23 листопада 2005 року у справі № 2-6016/05.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2012 року у справі № 2-4036/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну місця проживання малолітньої дитини та припинення права на отримання аліментів позов задоволено та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом зі своїм батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; припинено стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягувались відповідно до рішення Рівненського міського суду від 23 листопада 2005 року у справі № 2-6016/05 р.

ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2012 року у справі № 2-4036/11 подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою Рівненського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2012 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну місця проживання малолітньої дитини та припинення права на отримання аліментів відмовлено.

Відповідно до довідок Рівненського міського відділу державної виконавчої служби (далі - Рівненський міський ВДВС) про неотримання аліментів від 31 січня 2017 року № 31-378, від 02 серпня 2018 року № 67398, від 06 лютого 2019 року № 9319 ОСОБА_1 періодично зверталась до зазначеного відділу з приводу стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , де отримувала відповідні довідки.

З розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 06 лютого 2019 року № 10117, проведеного Рівненським міським ВДВС встановлено, що з червня 2005 року до квітня 2011 року і з червня 2014 року до січня 2019 року ОСОБА_2 аліменти на утримання своєї дочки ОСОБА_3 не сплачував.

23 травня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Рівненського міського ВДВС із заявою про припинення стягнення з нього аліментів на підставі рішення Рівненського міського суду від 02 лютого 2012 року у справі № 2-4036/11.

З довідки Оженинської сільської ради Острозького району від 19 травня 2016 року № 19909, довідок про реєстрацію місця проживання особи від 19 травня 2016 року № 1909 та від 01 серпня 2018 року № 2221 встановлено, що ОСОБА_3 станом на зазначений час проживала разом з матір`ю ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках , зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України ).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт57), від 11вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19січня 2021 року у справі №916/1415/19).

Предметом спору в цій справі є відновлення права позивача на отримання аліментів у зв`язку з наявністю заочного рішення Рівненського міського суду від 02 лютого 2012 року у справі № 2-4036/11, яким позивачеві припинено право на отримання аліментів.

Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення аліментів та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у відновленні стягнення аліментів, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та не підлягає захисту.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про відновлення у стягненні аліментів, не призведе до захисту або відновлення порушеного права позивача (у разі його наявності), оскільки щодо позивачки наявне рішення Рівненського міського суду від 23 листопада 2005 року у справі № 2-6016/05 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дитини.

Крім того, постановою Рівненського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у справі № 2-4036/11 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2012 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну місця проживання малолітньої дитини та припинення права на отримання аліментів відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

З огляду на зазначене, висновки суду апеляційної інстанції відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, оскільки відсутність порушеного права чиневідповідність обраного позивачемспособу його захистуспособам, визначеним законодавством , є підставою дляприйняття судом рішенняпро відмову впозові.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк