Постанова

від 20.05.2021 по справі 750/910/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 750/910/18

провадження № 51-5487км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 грудня 2019 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року, атакож касаційну скаргу прокурора на згадану ухвалу суду апеляційної інстанції в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015270000000054, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Донецька, зареєстрованого у цьому АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 грудня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено до покарання:

- за ч. 3 ст. 212 КК у виді штрафу в розмірі двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 000 грн із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням функцій представника влади чи місцевого самоврядування, а також обіймати постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконувати такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого;

- за ч. 1 ст. 366 КК у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у вигляді штрафу в розмірі 340 000 грн із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням функцій представника влади чи місцевого самоврядування, а також обіймати постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконувати такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ГУ ДФС у Чернігівській області 4329418грн у рахунок відшкодування завданих збитків.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_7 винуватим в умисному ухиленні від сплати податків, що входять у систему оподаткування, введених в установленому законом порядку, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету України коштів в особливо великих розмірах, а також у внесенні в офіційні документи неправдивих відомостей, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив Суд, ОСОБА_7 , обіймаючи з 17 лютого 2015 року по 8 квітня 2016 року посаду директора Tовариства з обмеженою відповідальністю «ЛП Паливно-енергетична компанія» (далі TOB «ЛП ПЕК», код ЄДРПОУ 39351131, зареєстрованого Чернігівським міським управлінням юстиції за юридичною адресою: просп. Перемоги, 129, м. Чернігів (№ 10641020000011469 від 14 серпня 2014 року), будучи службовою особою та достовірно знаючи, що відповідно до норм податкового законодавства України зобов`язаний забезпечити достовірність даних, вказаних у документах фінансово-господарської діяльності, і відповідно, достовірно й вчасно визначати суми податків, а також у повному обсязі та у встановлений законом термін сплачувати їх до бюджету, застосував схему ухилення від сплати податків шляхом відображення в податковому обліку безтоварних операцій із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності.

На виконання злочинного наміру у 2015 році (більш точного часу слідством не встановлено) ОСОБА_7 у не встановленому слідством місці отримав від не встановлених слідством осіб, первинні бухгалтерські документи, а саме: договори, податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, в яких зафіксовані дані про придбання службовими особами TOB «ЛП ПЕК» насіння соняшнику у службових осіб ПСП «Огульчанське» (код ЄДРПОУ 30486854) та ФГ «Крокос» (код ЄДРПОУ 34174040), а також олії соняшникової та транспортних послуг у TOB «Ла-Пас» (код ЄДРПОУ 39715504), які мають ознаки фіктивності.

Надалі ОСОБА_7 з метою ухилення від сплати податків передав бухгалтеру підприємства ОСОБА_8 первинні бухгалтерські документи, які начебто стосуються взаємовідносин з ПСП «Огульчанське», ФГ «Крокос» і TOB «Ла-Пас», для використання в бухгалтерському та податковому обліках, яка, не будучи обізнаною про справжні результати фінансово-господарської діяльності підприємства, відобразила в податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень (18 травня 2015 року), травень (21 червня 2015 року) та червень 2015 року (17 липня 2015 року) дані податкових накладних, які містять недостовірні відомості щодо придбання насіння соняшнику у ПСП «Огульчанське» і ФГ «Крокос», олії соняшникової та транспортних послуг у ТОВ «Ла-Пас», і віднесла до складу податкового кредиту підприємства суму ПДВ у розмірі 6619173, 17 грн, а саме:за квітень 2015 року ПДВ у сумі 1 011 379 грн (ПСП«Огульчанське»); за травень 2015 року ПДВ у сумі 5 323 313 грн (ПСП «Огульчанське» і ТОВ «Ла-Пас»); за червень 2015 року ПДВ у сумі 284481, 17 грн (ФГ «Крокос»).

При цьому ОСОБА_7 було достовірно відомо, що за нормами чинного законодавства віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємством можливе лише у разі фактичного отримання товарів та послуг від ПСП «Огульчанське», ФГ «Крокос» та TOB «Ла-Пас».

Далі ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що у складеній у період за квітень червень 2015 року податковій звітності, а саме в податкових деклараціях TOB «ПЕК» за квітень (18 травня 2015 року), травень (21 червня 2015 року) та червень (17 липня 2015 року), наявні неправдиві відомості щодо сум податкового кредиту та проведення господарських операцій з ПСП «Огульчанське», ФГ «Крокос» і TOB «Ла-Пас», перебуваючи у не встановленому слідством місці, підписав указані податкові декларації, які як офіційні документи були подані за кожний звітний період до ДПІ в м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області.

Таким чином, ОСОБА_7 всупереч вимогам п. 44.1 ст. 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті відображення в податковому обліку ТОВ «ЛП ПЕК» безтоварних операцій з придбання товарів та послуг у ПСП «Огульчанське», ФГ «Крокос» та TOB «Ла-Пас», а також безпідставного завищення податкового кредиту в сумі 6 619 173,17 грн занизив податкові зобов`язання з ПДВ TOB «ЛП ПЕК», тобто умисно ухилився від сплати цього податку за період квітень червень 2015 року в сумі 4 329 418 грн, яка більш ніж у 5000 разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 11вересня 2020 року вирок місцевого суду змінив, виключив з обвинувачення кваліфікацію дій за ч. 1 ст. 366 КК, дії ОСОБА_7 кваліфікував за ч. 3 ст. 212 КК та призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 000 грн із позбавленням права обіймати посади, по`вязані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконувати такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна засудженого, за виключенням житла. У решті вирок суду залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У зміненій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свої вимоги захисник зазначає, що суди обох інстанцій порушили положення закону щодо безпосередності дослідження доказів (ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), побудувавши свої висновки на показаннях свідків ОСОБА_9 (голови сільської ради с.Огульці), ОСОБА_10 (колишнього директора ПСП «Огульчанське»), ОСОБА_11 (головного бухгалтера ТОВ «Огульчанське»), ОСОБА_12 (директора ТОВ «ЛА-ПАС»), ОСОБА_13 (директора ФГ «Крокос»), яких у судах не було допитано, але саме на їх показаннях базуються акти податкових перевірок від 19 серпня 2017 року № 458/14/39351131 та 9 серпня 2016 року № 5/22/39351131, а також висновок судово-економічної експертизи від 20 грудня 2017 року № 4533/17-24/5598/17-24. На думку сторони захисту, суд не надав належної оцінки відповідно до вимог статей 94, 95, 97 КПК показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . При цьому захист вважає, що висновки судів про винуватіть ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 212 КК ґрунтуються на припущенні, оскільки судами не встановлено, що саме засуджений вносив в отримані від підприємств-продавців документи первинного бухгалтерського обліку відповідні записи та підписував їх. За твердженням скаржника, матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував факт обізнаності ОСОБА_7 про фіктивність його контрагентів, що виключає, на думку захисту, наявність в останнього умислу на ухилення від сплати податків і, як наслідок, складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК. Також захисник посилається на те, що рішення судів обох інстанцій містять суперечливі висновки в частині встановлення об`єктивної сторони інкримінованого злочину, зокрема, у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним. Так суди вказали, що ОСОБА_7 насіння соняшникк, олію соняшникову та транспортні послуги придбав у невстановлених осіб, натомість надалі дійшов протилежного висновку про безтоварність господарських операцій із ПСП «Огульчанське», ФГ «Крокос» та ТОВ «Ла-Пас». Крім того, скаржник звертає увагу на те, що суди нижчих інстанцій допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації дій засудженого за ч. 3 ст. 212 КК, оскільки дії ОСОБА_7 охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 222 КК.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Суть доводів сторони обвинувачення зводиться до того, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 2, 23, 370 КПК безпосередньо під час апеляційного розгляду, не дослідивши доказів, що могли підтвердити (або спростувати) вчинення з метою ухилення від сплати податків службового підроблення податкових накладних засудженим, надав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Тому, на переконання прокурора, висновок суду про зайву пред`явлену норму, передбачену ст. 366 КК, є передчасним та суперечить Постанові Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів». Крім того, вказує на те, що апеляційний суд у ході перегляду вироку, змінюючи вирок, не виклав установлених цим судом фактичних обставин провадження та нового формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, без урахування кваліфікацій дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК, чим порушив ст. 370, частини1, 3 ст. 419 КПК. Зазначає, що згаданий суд, допустив істотні суперечності в ухвалі, оскільки вийшов за межі апеляційної скарги захисника, який порушував перед судом питання про скасування судового рішення та закриття кримінального провадження, і за наслідками розгляду прийняв рішення про зміну вироку.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подану останнім касаційну скаргу, заперечивши проти задоволення касаційних вимог прокурора.

Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити, а також зазначав про часткове задоволення скарги сторони захисту.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Захисник у своїй касаційній скарзі, як вбачається з її змісту, крім іншого, посилаєтьсяна неповноту судового розгляду, не погоджуються з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою доказів і, відповідно, встановленими судами фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як з огляду на викладені вище положення закону їх перевірку до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Статтею 370 КПКрегламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченихКПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 КПК.Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.

Згідно з нормою ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції зобов`язаний навести встановлені ним обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними. При зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Виходячи з передбаченихст. 2 КПКзавдань кримінального провадження, апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, а за необхідності і шляхом дослідження доказів.

У силу приписів статей ч. 2 ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом; суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 зазначеного Кодексу. Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Однак апеляційний суд під час перегляду обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 не врахував наведених вимог закону.

Як убачається з матеріалів справи, впродовж здійснення провадження ОСОБА_7 заперечував свою причетність до інкримінованих йому злочинів. Суд першої інстанції, проаналізувавши всі зібрані й перевірені у ході слідства докази, зурахуванням показань обвинуваченого, свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , а також письмових доказів, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та правильність кваліфікації дій останнього за ч. 3 ст. 212 КК як умисне ухилення від сплати податків, що входять у систему оподаткування, введених в установленому законом порядку, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету України коштів в особливо великих розмірах і за ч. 1 ст. 366 КК як внесення в офіційні документи неправдивих відомостей.

Не погодившись із таким рішенням, сторони обвинувачення та захисту оскаржили його в апеляційному порядку. У своїй скарзі, захисник ОСОБА_19 , заперечуючи законність засудження ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст.366КК просила скасувати оскаржуваний вирок та закрити кримінальне провадження у справі через відсутність в діях її підзахисного складу інкримінованих злочинів. Натомість прокурор в поданій апеляційній скарзі посилаючись на те, що суд першої інстанції безпідставно не призначив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, просила скасувати оспорюване рішення в частині покарання й ухвалити новий вирок, яким обрати засудженому покарання в межах санкцій ч. 3 ст.212, ч. 1 ст.366 КК із призначенням обов`язкового додаткового покарання за вказаними нормами статей.

За наслідками апеляційного розгляду суд залишив без задоволення апеляційні вимоги захисника, а скаргу прокурора задовольнив частково. Також апеляційний суд визнав за необхідне змінити оскаржуваний вирок, виключивши з обвинувачення кваліфікацію дій за ч. 1 ст. 366 КК, а дії ОСОБА_7 кваліфікував за ч. 3 ст. 212 КК та призначив покарання у виді штрафу в розмірі двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 000 грн із позбавленням права обіймати посади, по`вязані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконувати такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна засудженого, за виключенням житла. У решті вирок суду залишив без змін

Мотивуючи прийняте рішення, суд апеляційний суд у своїй ухвалі виходив з того, що податкові декларації з ПДВ ТОВ «ЛП ПЕК» за квітень червень 2015 року про внесення неправдивих відомостей заповнювала головний бухгалтер ТОВ «ЛППЕК» ОСОБА_8 на підставі, як вона вважала, справжніх первинних документів і підписувала їх разом із ОСОБА_7 . Крім того, на думку суду, що акти перевірок ТОВ «ЛП ПЕК» від 9 серпня 2016року та від 19 серпня 2017, а також висновки судово-економічної експертизи від 20 грудня 2017 року свідчать про те, що подання декларацій з ПДВ ТОВ «ЛП ПЕК» за квітень червень 2015 року на підставі безтоварних договорів про поставку, про надання транспортних послуг, специфікацій, видаткових накладних, було способом ухилення від сплати ПДВ і такі дії повністю охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК, й окремої кваліфікації за ч. 1 ст. 366 КК не потребують.

Однак, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про виключення із обвинувачення кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК, дав свою (іншу) оцінку показанням свідка ОСОБА_8 , при цьому не вжив заходів для її виклику в судове засідання та не допитав під час апеляційного розгляду.

Разом з тим у ході апеляційного перегляду суд безпосередньо не дослідивши інших письмових доказів, покладених судом в основу обвинувального вироку, зокрема актів перевірок ТОВ «ЛП ПЕК» від 9 серпня 2016 року та від 19серпня2017 року, а також висновків судово-економічної експертизи від 20 грудня 2017 року, належним чином не обґрунтував правових підстав кваліфікації дій засудженого лише за ч. 3 ст. 212 КК.

З огляду на викладене, Суд вважає, що апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження дав іншу, ніж суд першої інстанції оцінку доказам, яких безпосередньо не дослідив під час перевірки оскарженого рішення, чим недотримався вимог ст. 23 КПК.

Отже, доводи, наведені у касаційних скаргах прокурора та захисника у цій частині, є обґрунтованими.

Крім цього, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, змінюючи вирок у частині кваліфікації дій засудженого, усупереч вимогамст. 419 КПК не виклав встановлених ним фактичних обставин провадження та сформулював в ухвалі нового обвинувачення, визнаного доведеним, яке би відповідало диспозиції ч. 3 ст. 212 КК із дотриманням приписів п. 2 ч. 3 ст. 374 КПКз обов`язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів.

Водночас, цей суд в ухвалі не зазначив, які статті закону порушив місцевий суд та в чому саме полягають, не міститься у рішення й посилання на норму процесуального права, на підставі якої змінено оскаржуваний вирок.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що апеляційний розгляд у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 було здійснено формально, а закріплених уст. 2 вказаного Кодексузавдань кримінального провадження не виконано, а тому постановлена цим судом ухвала не відповідає вимогам статей370,419 КПК. У зв`язку з цим оспорюване рішення підлягає скасуванню на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При здійсненні такого розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, зазначені в апеляційній скарзі сторони захисту, а також перевірити інші доводи в касаційних скаргах прокурора і захисника, дати на все вичерпну відповідь, безпосередньо дослідити докази, у сукупності проаналізувати їх й ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, яке бивідповідалоположенням ст.370 КПК.

Отже, зважаючи на вимоги і доводи, наведені в касаційних скаргах захисника та прокурора, їх слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню непідлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3