Ухвала

від 18.05.2021 по справі 914/464/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/464/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідачів - Гевяка П. І., Шимчишина І. С.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат ЛВ"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 (судді: Кравчук Н. М. - головуючий, Кордюк Г. Т., Мирутенко О. Л.) і рішення Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 (суддя Ділай У. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат ЛВ"

до державного реєстратора Державного підприємства "Західний експертно-технічний центр Держпраці" Труби Оксани Михайлівни та Закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об`єднання "Львівміськбуд",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Львівська міська рада,

про скасування реєстраційного запису,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дукат ЛВ" (далі - ТОВ "Дукат ЛВ") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до державного реєстратора Державного підприємства "Західний експертно-технічний центр Держпраці" Труби Оксани Михайлівни (далі - державний реєстратор) і Закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об`єднання "Львівміськбуд" (далі - ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд") про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 33021375, дата, час державної реєстрації: 28.08.2019, 15:36:18, про право власності ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд", актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна: прохідна літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 , об`єкт житлової нерухомості: ні, опис згідно з технічним паспортом, за адресою: Львівська обл., вул. Зелена, буд. 238 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1904169146101), складова частина об`єкта нерухомого майна: дорога, площею 1520 м 2 , огорожа № 2, матеріали стін: залізобетонні панелі, довжиною 1071,0 м 2 , внесеного державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48458655 від 30.08.2019 15:06:51, підстава виникнення права власності: висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 2/768, виданий 29.08.2019, видавник: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки").

Позов обґрунтовано незаконністю внесеного державним реєстратором запису щодо державної реєстрації права власності на дорогу та огорожу, які зазначені складовими частинами прохідної літ. Є"' загальною площею 11,4 м 2 , та порушенням у зв`язку з цим прав позивача як власника нерухомого майна та користувача земельних ділянок на правах оренди, розташованих за адресами: вул. Луганська 1-Б, 1-В, 1-Г у м. Львові.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд установив, що спірна дорога є внутрішньогосподарською технологічною дорогою, яка обслуговується в межах цілісного майнового комплексу; за обставинами цієї справи спірні дорога та огорожа не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як окремі об`єкти нерухомого майна (з відкриттям розділу), а внесені державним реєстратором як складові частини об`єкта нерухомого майна - прохідної, позначеної на плані літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 ; позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами факт порушення, невизнання чи оспорення відповідачами його суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, а також не надав доказів про недопуск чи створення перешкод безпосередньо йому (позивачу) або ж транспортним засобам, які обслуговують його господарську діяльність, у користуванні спірною дорогою. У зв`язку з відсутністю порушення суб`єктивного права позивача, що підлягало би судовому захисту у цьому спорі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами щодо відмови місцевого господарського суду у задоволенні позову. Водночас апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що з 16.01.2020, тобто на час звернення до суду із позовом та ухвалення оскаржуваного рішення, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, визначений у позовній заяві спосіб судового захисту у практичному аспекті не зміг би забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного, на його думку, права.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ТОВ "Дукат ЛВ" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 і рішення Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржену постанову суду апеляційної інстанції ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а (щодо способу захисту у розгляді спорів, пов`язаних з питанням державної реєстрації речових прав); вважає оскаржені судові рішення незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а висновки судів помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, скаржник наголошує на порушенні його прав та законних інтересів, які у наведеному випадку підлягають судовому захисту; зазначає, що ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" за відсутності правовстановлюючих документів, за відсутності речових прав на земельну ділянку зареєструвало речове право на проїзд (дорогу), через яку здійснюється проїзд до будівель і споруд позивача, а також земельних ділянок, що перебувають у нього в оренді. Скаржник також посилається на те, що у технічному паспорті на прохідну літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 , складеному ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 21.11.2003, міститься лише інформація про інвентаризацію прохідної без зазначення опису її складових.

У відзиві на касаційну скаргу ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" наголошує на безпідставності доводів скаржника, які не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу судових рішень про відмову у позові, вважає, що правових підстав для скасування оскаржених у справі судових рішень немає.

Від ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" і державного реєстратора надійшли клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції. Проте колегія суддів з огляду на присутність представників ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" і державного реєстратора у судовому засіданні 18.05.2021 такі клопотання залишає без задоволення.

Від державного реєстратора також надійшли пояснення і клопотання, в якому відповідач зазначав про те, що позивач продовжує надсилати процесуальні документи у справі за недійсною службовою адресою відповідача, та просив, зокрема, залишити без руху касаційну скаргу позивача.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (права оренди земельних ділянок) та витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ТОВ "Дукат ЛВ" є власником нерухомого майна (нежитлових будівель) площею 680,9 м 2 , 1560,8 м 2 , 275,5 м 2 та користувачем земельних ділянок на правах оренди площами 0,356 га, 0,1433 га, 0,0499 га, які розташовані за адресами: вул. Луганська, 1-Б, 1-В та 1-Г у м. Львові.

Позивач на обґрунтування позову послався на те, що йому стало відомо, що державний реєстратор зареєстрував право власності за ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" (з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) на прохідну, позначену літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Зелена, буд. 238 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1904169146101), а також на складові частини зазначеного об`єкта нерухомого майна - дорогу площею 1520,0 м 2 ; огорожу № 2 (матеріали стін - залізобетонні панелі), довжиною 1071,0 м 2 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" - 33021375, дата, час державної реєстрації: 28.08.2019, 15:36:18, актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна: прохідна літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 , об`єкт житлової нерухомості: ні, опис згідно з технічним паспортом, за адресою: Львівська обл., вул. Зелена, буд. 238 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1904169146101), складова частина об`єкта нерухомого майна: дорога площею 1520 м 2 , огорожа № 2, матеріали стін: залізобетонні панелі, довжиною 1071,0 м 2 , запис внесений державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48458655 від 30.08.2019 15:06:51, підстава виникнення права власності: висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 2/768, виданий 29.08.2019, видавник: ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".

Вважаючи зазначений запис незаконним та таким, що порушує права позивача, позивач звернувся з позовом до суду у цій справі про його скасування.

Ухвалюючи судові рішення про відмову у позові, попередні судові інстанції виходили із того, що згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодеку України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування щодо необхідності його захисту.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

У статті 2 цього Закону передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавець визначив, що інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1- 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020, тобто на час звернення до суду із позовом у цій справі та розгляду справи судами) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час звернення позивача до суду та ухвалення судами оскаржених судових рішень у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Попередні судові інстанції установили, що у реєстраційній справі № 4555055, яку було витребувано в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради за ухвалою суду від 17.03.2020, наявна копія акта від 03.01.1992 про передачу орендованих основних засобів у власність ОПБО "Львівміськбуд" за залишковою вартістю станом на 01.01.1992 за рахунок плати викупу майна, заствердженого начальником ОПБО "Львівміськбуд" і керуючим справами міськвиконкому. За змістом цього акта відповідачу було передано об`єкти, в тому числі прохідну (інвентарний № 17), дороги (інвентарні № 70, № 75) та огорожі (інвентарні № 71, № 76).

06.05.2004 ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" здійснило реєстрацію права власності на нерухоме майно - прохідну, позначену на плані літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 і прохідну, позначену на плані літ. І'" загальною площею 28,9 м 2 за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 238.

27.08.2009 між ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" та Приватним підприємством "Торговий дім" Галпідшипник" (далі - ПП "ТД "Галпідшипник") укладено договір купівлі-продажу прохідної, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2760.

27.10.2009 між сторонами цього договору складено акт прийому-передачі придбаного майна.

28.01.2010 ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" здійснило реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПП "ТД "Галпідшипник" на прохідну - приватна спільна часткова власність із часткою 67/100.

29.08.2019 ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" видало висновок № юр2/768, в якому зазначено, що за технічними показниками прохідна літ. Є'" та прохідна літ. І'" є окремими будівлями, мають окремі виходи і можуть бути виділені в натурі: 1) прохідна літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 , дорога протяжністю 1520,00 м 2 , огорожа № 2 (залізобетонні панелі) довжиною 1071,0 м 2 ; 2) прохідна літ. І'" загальною площею 28,9 м 2 .

Станом на 28.08.2019 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить відомості про один об`єкт нерухомого майна, що складається із прохідної, позначеної на плані літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 та прохідної, позначеної на плані літ. І'" загальною площею 28,9 м 2 за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 238, з двома співвласниками: ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" - 33/100 та ПП "ТД "Галпідшипник" 67/100 на праві спільної часткової власності.

28.08.2019 ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" подало до державного реєстратора дві заяви: 1) щодо перенесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про частку в розмірі 33/100, яка складається з прохідної, позначеної на плані літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 ; 2) щодо реєстрації поділу обєкта на два самостійних об`єкти нерухомого майна - прохідної, позначеної на плані літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 та прохідної, позначеної на плані літ. І'", загальною площею 28,9 м 2 , що належить ПП "ТД "Галпідшипник". ПП "ТД "Галпідшипник" також звертався із такою заявою.

Державний реєстратор при реєстрації поділу об`єкта на два самостійні об`єкти нерухомого майна - прохідної, позначеної на плані літ. Є'", загальною площею 11,4 м 2 за ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд", та прохідної, позначеної на плані літ. І'", загальною площею 28,9 м 2 , що належить ПП "ТД "Галпідшипник", вніс відомості в опис об`єкта нерухомого майна прохідної, позначеної на плані літ. Є'", загальною площею 11,4 м 2 за ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" на підставі відомостей із інвентаризаційної справи (наявної в матеріалах реєстраційної справи).

Суди попередніх інтанцій також з`ясували, що за змістом листа від 03.12.2018 № 29-13-22.28-2703/90-18 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області земельна ділянка площею 12,1102 га на вул. Зеленій, 238 у м. Львові знаходилася у фактичному користуванні ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" відповідно до списку землевласників та землекористувачів Галицького району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998 № 51.

Відповідно до довідки від 28.08.2019 ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" дорога (прохідна з боку вул. Луганської) площею 1520,0 м 2 та огорожа № 2 (залізобетонні панелі, прохідна з боку вул. Луганської) довжиною 1071 м 2 знаходяться на балансі ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" , що підтверджується актом від 03.01.1992 про передачу орендованих основних засобів у власність ОПБО "Львівміськбуд" за залишковою вартістю станом на 01.01.1992 за рахунок плати викупу майна, затвердженого начальником ОПБО "Львівміськбуд" та керуючим справами міськвиконкому.

Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, попередні судові інстанції визнали недоведеним позивачем належними, допустимими та достовірними доказами факт порушення, невизнання чи оспорення відповідачами його суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, а також недопущення чи створення перешкод позивачеві або ж транспортним засобам, які обслуговують його господарську діяльність, у користуванні спірною дорогою. При цьому суди установили, що спірна дорога є внутрішньогосподарською технологічною дорогою, яка обслуговується в межах цілісного майнового комплексу; така дорога та спірна огорожа не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як окремі об`єкти нерухомого майна (з відкриттям розділу), а внесені державним реєстратором до реєстру як складові частини об`єкта нерухомого майна - прохідної, позначеної на плані літ. Є'" загальною площею 11,4 м 2 . Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що з 16.01.2020, тобто на час звернення до суду із позовом та ухвалення судом першої інстанції судового рішення у справі, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, визначений у позовній заяві спосіб судового захисту у практичному аспекті не зміг би забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного, як він вважав, права.

Попередні судові інстанції також відхилили посилання позивача на самовільне захоплення ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" земельної ділянки на вул. Зеленій, 238, у м. Львові, зазначивши, що у справі № 914/1870/17 досліджувалися обставини щодо правового статусу земельної ділянки на вул. Зеленій, 238 у м. Львові та встановлено, що така знаходиться в фактичному користуванні ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" як правонаступника Домобудівного комбінату правомірно, натомість обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Як уже зазначалося, ТОВ "Дукат ЛВ" оскаржило судові рішення у справі до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просило їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Як свідчить зміст касаційної скарги, її подано на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Колегія суддів відхиляє необґрунтоване твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а правового висновку про те, що рішення суб`єкта державного реєстратора про державну реєстрацію прав (яке оспорюється у даній справі) із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній до 16.01.2020), оскільки з 16.01.2020 і на час звернення з позовом у цій справі, що розглядається, і на час ухвалення оскаржуваних у справі судових рішень, матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося; наразі відсутні підстави для застосування судом до спірних правовідносин у цій справі, які не є подібними з відносинами у справі № 802/1340/18-а, норми частини 2 статті 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка вже втратила свою чинність. Неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 зазначеного Закону України) виключає їх подібність.

Отже, скаржник у касаційній скарзі необґрунтовано зазначає, що оскаржувані у справі судові рішення ухвалювалися без урахування висновків Верховного Суду, викладених у вказаній постанові.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Відповідно, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 і рішення Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 у справі № 914/464/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат ЛВ" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 і рішення Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 у справі № 914/464/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак