Постанова

від 26.05.2021 по справі 640/12995/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12995/20 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року м. Київ

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.

за участю секретаря Ковтун К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Товариство сприяння обороні України" до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Громадська організація Товариство сприяння обороні України (ТСО України) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, проспект Перемоги, 52/2, під багатофункціональний комплекс із об'єктами громадського призначення (підземний паркінг, офісні та інші комерційні приміщення, апартаменти) з влаштуванням надбудови та прибудови у тому числі за межами фундаментів існуючої будівлі; зобов'язання відповідача надати Громадській організації Товариство сприяння обороні України (ТСО України) містобудівні умови та обмеження для проектування реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, проспект Перемоги, 52/2, під багатофункціональний комплекс із об'єктами громадського призначення (підземний паркінг, офісні та інші комерційні приміщення, апартаменти) з влаштуванням надбудови та прибудови у тому числі за межами фундаментів існуючої будівлі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив суд першої інстанції неповністю та неправильно з'ясував обставини, що мають значення для справи, вкрай вільно та вибірково застосував норми законодавства, прийняв необґрунтоване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що Громадська організація Товариство сприяння обороні України (ТСО України) є власником адміністративної будівлі за адресою: 03057 м. Київ, проспект Перемоги 52/2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №152016105 від 08.01.2019 року.

Земельна ділянка за адресою: м. Київ, проспект Перемоги 52/2, кадастровий номер 8000000000:88:093:0017, на якій розташована вищевказана адміністративна будівля належить позивачу на праві постійного користування, на підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №004138 від 19 серпня 1999 року виданого Київською міською державною адміністрацією.

29.02.2020 позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою на видачу містобудівних умов і обмежень для реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, проспект Перемоги, 52/2, під багатофункціональний комплекс із об'єктами громадського призначення (підземний паркінг, офісні та інші комерційні приміщення, апартаменти) з влаштуванням надбудови та прибудови у тому числі за межами фундаментів існуючої будівлі.

До вказаної заяви було додано: 1) нотаріально посвідчена копія державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-КВ №004138 від 19 серпня 1999 року виданого Київською міською державною адміністрацією; 2) нотаріально посвідчена копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №152016105 від 08.01.2019 року; 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М1:2000; витяг з ДЗК щодо земельної ділянки за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 52/2, кадастровий номер 8000000000:88:093:0017; 5) Довіреність від 06 лютого 2020 року.

Листом №293 від 16.03.2020 Департамент повідомив позивачу, що йому відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта реконструкції по просп. Перемоги, 52/2 у Шевченківському районі м. Києва в порядку п. 3 ч. 4. ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI від 17 лютого 2011 року (в редакції, чинній на час видання спірних Містобудівних умов та обмежень, надалі по тексту - Закон № 3038-VI).

Відповідно до статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частини перша, п`ята зазначеної статті).

Основними ж складовими вихідних даних, у розумінні частини першої статті 29 Закону №3038-VI є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією (пункт 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI).

За змістом частини другої статті 29 Закону №3038-VI фізична або юридична особа, яка подала до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або

користуванні такої особи, повинна одержати вихідні дані для

проектування об`єкта будівництва.

Згідно частини третьої статті 29 Закону №3038-VI Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Отже, вихідні дані для проектування майбутнього об`єкта будівництва повинні міститися у містобудівних умовах та обмеженнях.

Наведеним законодавчим приписам кореспондує частина четверта статті 33 Закону №3038-VI, якою встановлено, що розміщення об`єктів будівництва на території населених пунктів та за їх межами під час комплексної забудови території здійснюється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, районною державною адміністрацією відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов та обмежень або видачі будівельного паспорта відповідно до містобудівної документації у порядку, передбаченому цим Законом.

Органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, визначені статтею 6 Закону №3038-VI, якою встановлено, що Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

В той же час, підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень встановлює частина 4 статті 29 Закону №3038-VI.

Зокрема, за вказаною нормою рішення про відмову у видачі вихідних даних приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Таким чином, єдиною підставою для відмови у видачі Містобудівних умов та обмежень відповідно до вимог ст. 29 Закону №3038-VI, у редакції чинній на час надання таких умов, слугувала невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання (абз.5 ч.4 ст.29 Закону).

В даному випадку листом №293 від 16.03.2020 Департамент повідомив позивачу, що йому відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта реконструкції по просп. Перемоги, 52/2 у Шевченківському районі м. Києва в порядку п. 3 ч. 4. ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що в порушення вимог абз.5 ч.4 ст.29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відповідачем в листі не вказано обґрунтування зазначеної суб'єктом владних повноважень підстави для відмови у видачі МУО, а лише процитовано п 3. ч. 4 ст.29 Закону. Вказаний лист не дає змоги встановити, в чому конкретно полягає невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, з урахуванням того, що факт подання позивачем належного та вичерпного переліку документів відповідачем не заперечується.

У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач зазначив, що рішенням КМР від 20.12.2017 №1005/4012 не передбачено будь-якої ініціативи щодо будівництва нових будівель. Позивачем не реалізовано право, надане п. 7 Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 555, а саме не подано жодних зауважень та/або пропозицій щодо проекту ДПТ, представленого для обговорення та не повідомлено про свої інвестиційні наміри, як результат дані наміри не були враховані.

Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на те, що у 2017 році позивач не міг знати про власні наміри щодо реконструкції будівлі в 2020 році, до того ж дана обставина виходить за межі законодавчо визначених підстав для відмови у видачі особі МУО.

Посилання відповідача на те, що рішенням КМР №1005/4012 не передбачено ініціативи щодо будівництва нових будівель, судом першої інстанції правильно відхилено, оскільки в даному випадку позивач має намір отримати МУО не для нового будівництва, а для реконструкції вже існуючої будівлі, яка введена в експлуатацію та належить позивачу на праві власності.

Положення пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI визначає поняття детальний план території та означає містобудівну документацію, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Порядок розроблення містобудівної документації, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290).

Відповідно до п. 4.1 Порядку № 290 рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є: при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (пп. 4.3 цього ж Порядку).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території; детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Згідно з частиною четвертою статті 19 цього ж Закону детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього. Водночас, детальний план території не визначає перелік індивідуальних об'єктів, які власник має бажання реконструювати.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутність у детальному плані території передбачених намірів щодо реконструкції того чи іншого об'єкту, не є підставою вважати, що така реконструкція не відповідає даному детальному плану території.

Наявні ж у матеріалах справи Довідка (витяг) з містобудівного кадастру - фрагмент і схема планувальних обмежень не містять в собі будь-яких обмежень щодо здійснення реконструкції належної на праві власності будівлі позивача на належній позивачу земельній ділянці.

У апеляційній скарзі апелянт також зазначив, що позивач у своїй заяві та у поданих до неї документах не зазначив граничних параметрів будівництва.

Частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що подання містобудівного розрахунку при поданні заяви на видачу містобудівних умов та обмежень законодавчо не вимагається з 01 січня 2019 року.

Враховуючи викладене у сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо твердження відповідача про те, що позовна вимога про зобов`язання відповідача видати позивачу містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як зазначено у пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Колегія суддів враховує позицію, яка висвітлена в пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003, а саме: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

Колегія суддів зазначає, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання містобудівних умов і обмежень чи надання мотивованої відмови у його їх наданні регламентовано положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Підстави, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі підстави відсутні, орган повинен надати містобудівні умови та обмеження. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати містобудівні умови та обмеження або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.В. Чаку

Судді: І.В.Федотов

А.Ю.Коротких