Рішення

від 25.05.2021 по справі 509/3183/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3183/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.,

при секретарі Задеряка Г.М.

позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Лук`яна С.Г.

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Маркарова І.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, -

ВСТАНОВИВ :

7 липня 2020 року, ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського райсуду Одеської області з названим позовом, в якому просила суд, розірвати шлюб з відповідачем, зареєстрований 12.07.2018 р. Малиновським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (актовий запис № 1338), в якому у сторін народилася малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якої, на свою користь, позивачка просила суд, стягнути аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 13500 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, аліменти на своє утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 6500 грн. з дати звернення до суду і до досягнення дитиною трирічного віку, а також залишити собі на виховання малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мотивуючи це фактичним припиненням шлюбних відносин з відповідачем, які існують лише формально, та погіршились між подружжям після народження дитини, внаслідок чого, з кінця січня 2020 р. сторони не проживають разом і не ведуть спільного господарства, так як сімейне життя між подружжям не склалось і їхні відносини зіпсувались через різні характери та погляди на сімейне життя, моральні цінності, наслідком чого стали непорозуміння по всім життєвим питанням, виховання дитини, а також втрати почуття любові один до одного, сторони проживають окремо один від одного, вона проживає разом з малолітньою донькою окремо від відповідача за адресою : АДРЕСА_1 , і їхня донька повністю знаходиться на її забезпеченні, в утриманні якої не допомагає відповідач, маючи таку можливість, працюючи моряком та отримуючи гідну заробітну плату, будучи здоровою працездатною людиною, не маючи при цьому на утриманні інших утриманців, а тому вважає, що їхній шлюб носить формальний характер, подальше збереження шлюбу неможливо, а розірвання шлюбу буде відповідати її інтересам та інтересам дитини, на утримання якої та на своє утримання вона просила стягнути з відповідача аліменти у вищевказаних розмірах.

Ухвалою суду від 19.04.2021 р. була задоволена заява представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Лук`яна С.Г. в порядку п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, про відмову від позовних вимог в частині залишення малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на виховання матері ОСОБА_1 та провадження по справі в цій частині закрито в порядку п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (а.с. 135-136).

В судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позов в частині розірвання шлюбу та частково визнав позов в частині стягнення аліментів на дитину у розмірі 2000 грн. та в частині стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку на суму 1000 грн., вважаючи розмір аліментів, визначених позивачкою необґрунтованим та завищеним, мотивуючи це тим, що відповідач постійно, з 13.01.2021 р. працює в ТОВ Авіс-Пром на посаді майстра з посадовим щомісячним окладом 6100 грн. з посиланням на довідки ТОВ Авіс-Пором № 01/3-21 від 01.03.2021 р. та № 21/05-21 від 20.05.2021 р., у зв`язку з чим, він немає фінансової можливості сплачувати розмір аліментів, заявлений позивачкою у твердій грошовій сумі у розмірі 13500 грн. щомісячно на утримання дитини та 6500 грн. на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, та у випадку призначення аліментів у розмірі, що просить позивачка, позбавить його можливості існування, про що зазначив особисто відповідач у своїх письмових поясненнях, надісланих до суду 10.03.2021 р. (а.с. 105-120).

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи та додатково надані письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 4 статті 29 ЦК України передбачено - місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 24 СК України передбачено - шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу - не допускається.

Одночасно, статтею 56 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку допомогою фізичного або психічного насильства - є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Статтею 24 СК України передбачено - шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу - не допускається.

Статтею 56 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу, якою передбачено - позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Статтею 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 112 ч. 2 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу та обставини життя подружжя і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У відповідності до ст. 79 СК України - аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Таким чином, однією з необхідних умов отримання дружиною (чоловіком) аліментів - є реальна спроможність другого з подружжя надавати таку матеріальну допомогу.

Стаття 80 СК України передбачає - аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Згідно із ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища - за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний, моральний розвиток, забезпечити здобування дитиною певною загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, батьки зобов`язані поважати дитину.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд - не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Одночасно, стаття 183 СК України зазначає - частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно із приписами ст. 184 СК України - суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно із ст. 155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У відповідності з ч. 2 та 3 ст. 157 СК України, той з батьків хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 52 Конституції України - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

У свою чергу, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини - не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про матеріальне благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов`язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.

Традиційно велика увага приділяється ЄСПЛ справам, пов`язаним з визначенням місця проживання та матеріального благополуччя дитини, а також з реалізацією права на спілкування з нею не тільки батьків, але й інших родичів: дідусів, бабусь. Принцип 6 Декларації прав дитини, проголошеної Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р. передбачає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує матеріального утримання, любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 ЄКПЛ зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це може прийматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України № 63566/00, п. 23 ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Суд встановив і це підтверджується матеріалами справи, що офіційно між сторонами був зареєстрований шлюб 12.07.2018 р. Малиновським районним у м. Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області (актовий запис № 1338), що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 12.07.2018 р., в якому у подружжя народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 15.11.2018 р., і яка на сьогодні проживає разом з матір`ю (позивачкою) за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 13,15).

З матеріалів справи і пояснень представників сторін вбачається фактичне припинення шлюбних відносин з відповідачем, які існують лише формально, та погіршенням відносин між подружжям після народження дитини, внаслідок чого, з кінця січня 2020 р. сторони не проживають разом і не ведуть спільного господарства, так як сімейне життя між подружжям не склалось і їхні відносини зіпсувались через різні характери та погляди на сімейне життя, моральні цінності, наслідком чого стали непорозуміння по всім життєвим питанням, виховання дитини, враховуючи той факт, що сім`я сторін по справі фактично розпалась, її збереження неможливо, а також беручи до уваги визнання позову в цій частині відповідачем, а також втрати почуття любові один до одного, про що вказувала позивачка в судовому засіданні, і проти чого не заперечував представник відповідача, а також позов в цій частині був визнаний відповідачем у своїх письмових поясненнях, надісланих до суду від 10.03.2021 р., а тому суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в цій частині.

Крім цього, позивачка в судовому засіданні пояснила, що вона разом з малолітньою донькою проживає окремо від відповідача за адресою : АДРЕСА_1 , і їхня донька повністю знаходиться на її забезпеченні, в утриманні якої взагалі не бере участі відповідач, матеріально не утримуючи доньку та її, при цьому, маючи таку можливість, працюючи моряком та отримуючи гідну заробітну плату, що підтверджується виписками з ПАТ МТБ Банк з особистого рахунку відповідача та маючи у власності два об`єкти нерухомого майна : земельну ділянку, площею 0,09 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5121084200:02:002:0610, що розташована за адресою : АДРЕСА_2 , яку він придбав за договором купівлі-продажу від 11.01.2019 р. (реєстр. № 25) та квартиру, загальною площею 40,6 кв.м, житловою 17,7 кв.м за адресою : АДРЕСА_3 . Також, позивачка вказувала, що відповідач, будучи здоровою працездатною людиною, не маючи при цьому на утриманні інших утриманців, має можливість сплачувати аліменти на її користь у заявленому у позові розмірі, а саме, аліменти на її користь на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 13500 грн. та аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 6500 грн.

Частково заперечуючи проти позову в частині стягнення аліментів на дитину у розмірі 2000 грн. та в частині стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трирічного віку на суму 1000 грн., вважаючи розмір аліментів необґрунтованим та завищеним, представник відповідача мотивував це тим, що відповідач постійно, з 13.01.2021 р. працює в ТОВ Авіс-Пром на посаді майстра з посадовим щомісячним окладом 6100 грн. з посиланням на довідки ТОВ Авіс-Пром № 01/3-21 від 01.03.2021 р. та № 21/05-21 від 20.05.2021 р. про працевлаштування відповідача та на довідку ТОВ Авіс-Пром № 20/05-21 від 20.05.2021 р. про його дохід за період з 13.01.2021 р. по 30.04.2021 р., який склав 18091,31 грн., у зв`язку з чим, він немає фінансової можливості сплачувати розмір аліментів, заявлений позивачкою у твердій грошовій сумі у розмірі 13500 грн. щомісячно на утримання дитини та 6500 грн. на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, що позбавить його можливості існування (а.с. 119,152,153).

Суд встановив і це підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_2 , ще під час спільного проживання з позивачкою та своєю дитиною та до подачі позову до суду, маючи на той час діючий, терміном до 20.01.2021 р. паспорт моряка серії НОМЕР_3 неодноразово перетинав Державний кордон України з метою дістатися до свого судна в період з 14.01.2019 р. по 25.08.2020 р. в напрямках Одеса-Стамбул-Одеса , Київ-Амстердам-Київ , Київ-Лондон , Київ-Стокгольм , Стамбул-Київ , Одеса-Берлін , Київ-Франкфурт , Амстердам-Київ , що доводить його працевлаштування моряком за контрактами на іноземних суднах, і відповідно доходи (заробіток), який він отримував в цей період у сумі 37376,66 дол. США з залишком коштів на рахунку після знаття готівки у сумі 12920,56 дол. США, що підтверджується виписками з банківського рахунку відповідача (рух коштів), відкритого у ПАТ МТБ Банк за період з 01.09.2018 р. по 16.09.2019 р., а також за період находження коштів на рахунок відповідача з 01.01.2020 р. по 15.06.2020 р., в який сторони вже не проживали разом, в сумі 13127 дол. США, проти чого не заперечував представник відповідача, стверджуючи, що починаючи з 20.01.2021 р. (кінцева дата закінчення строку дії паспорту моряка) і до сьогодні, відповідач вже не працює моряком, а з 13.01.2021 р. працює майстром в ТОВ Авсі-Пром з посадовим окладом 6100 грн. на місяць, тобто вже не отримує вищевказаних заробітків у вказаному вище розмірі, як моряк (а.с. 18-51).

Довідкою ТОВ Солстад Офшор Крюїнг Сервісез Україна № 06/01 від 10.02.2021 р., підтверджується, що за посередництвом вказаного товариства, в період з 01.01.2019 р. до 21.10.2020 р. між ОСОБА_2 у якості моряка - другого механіка та компанією Solstad Offshore Crewing Servises Pte.Ltd. були укладені трудові договори моряка (другого механіка) : 04.01.2019 р., 18.03.2019 р., 24.05.2019 р., 12.08.2019 р., 11.10.2019 р., 11.12.2019 р., 29.01.2020 р., 10.06.2020 р., 11.08.2020 р., 21.10.2020 р. - з щомісячними базовими ставками заробітної плати у розмірі щомісячного окладу 1761 дол. США, на загальну суму виплат з кожного рейсу у сумі 8100 дол. США. Таким чином, з кожного, з вказаних рейсів, який продовжувався 5 тижнів, ОСОБА_2 нараховувалася заробітна плата у сумі 8100 дол. США. Тобто, за період з 04.01.2019 р. по 21.10.2020 р. відповідач ОСОБА_2 заробив - 81000 дол. США (а.с. 86-107).

Однак, судом було встановлено, що після закінчення терміну дії паспорту моряка, тобто після 20.01.2021 р., відповідач ОСОБА_2 , продовжував неодноразово перетинати Державний кордон України за період з 02.10.2020 р. по 07.03.2021 р. в схожих напрямках Стамбул-Одеса-Стамбул , Київ-Лондон-Київ , Одеса-Стамбул-Одеса , що підтверджується довідкою ЦОСІ ДПС України № 4953/21 від 19.04.2021 р., і терміни його знаходження за кордоном - співпадають з термінами його знаходження у закордонних рейсах моряка в період з 04.01.2019 р. по 21.10.2020 р., тобто кожний рейс складав 5 тижнів, а тому є неспроможними заперечення представника відповідача про нібито перебування ОСОБА_2 у вказаних закордонних відрядженнях у якості майстра, куди його нібито направляло ТОВ Авіс-Пром , не змігши довести суду, що входить до посадових обов`язків майстра , якого підприємство начебто направляло за кордон та специфіку роботи відповідача на посаді майстра , якому необхідно було перетинати Державний кордон України з невідомою ціллю (а.с. 4,6-7,147).

Як встановив суд, у відповідача наявний відкритий банківській рахунок у доларах США у ПАТ МТБ Банк , на якому прослідковуються грошові кошти у виді виплаченої та нарахованої йому заробітної плати за період з 01.02.2021 р. по 05.05.2021 р. - розміром від 4802 до 6774 дол. США, а всього 22287,99 дол. США та витрат відповідача, шляхом зняття готівки в ПАТ МТБ Банк за період з 29.12.2020 р. по 07.05.2021 р. в грошових сумах, розмірами від 500 дол. США до 2000 дол. США, а всього 17495,16 дол. США, залишок заробітної плати на рахунку 13431,33 дол. США, що підтверджується випискою з рахунку приватного клієнта ПАТ МТБ Банк ОСОБА_2 від 07.05.2021 р. (номер основного рахунку : НОМЕР_4 ) (а.с. 156-157).

На думку суду, вказані обставини, а саме перетин відповідачем Державного кордону України в аналогічних напрямках, як до, так і після закінчення строку дії паспорту моряка, а також банківські дані ПАТ МТБ Банк (виписки з валютного рахунку відповідача за період з 04.01.2021 р. по 07.05.2021 р. на суму 22287 дол. США, нарахованих відповідачу як перерахування заробітної плати з залишком коштів в сумі 13431,33 дол. США) - повністю спростовують довідки ТОВ Авіс-Пром № 01/3-21 від 01.03.2021 р. та № 21/05-21 від 20.05.2021 р. про працевлаштування відповідача на посаді майстра з посадовим щомісячним окладом 6100 грн. та довідку ТОВ Авіс-Пром № 20/05-21 від 20.05.2021 р. про його дохід за період з 13.01.2021 р. по 30.04.2021 р., який склав 18091,31 грн., які суд вважає хибними та неналежними доказами по справі згідно ст.ст. 76-83 ЦПК України, які ставляться під сумнів судом в частині заниженого заробітку відповідача, направленими на штучне уявлення судом мізерної заробітної плати відповідача і відповідно суттєвого зменшення розміру аліментів, які просить стягнути позивачка з відповідача на утримання дитини та на своє утримання (а.с. 147).

Довідка ТОВ Солстад Офшор Крюїнг Сервісез Україна № 20/1 від 17.05.2021 р. про те, що з 01.12.2020 р. по теперішній час ОСОБА_2 за послугами з посередництва у працевлаштуванні за кордоном до вказаного товариства не звертався, а також довідка ЦОСІ ДПС України № 4953/21 від 19.04.2021 р. про неодноразові перетини відповідачем ОСОБА_2 . Державного кордону України за період з 02.10.2020 р. по 07.03.2021 р. в схожих напрямках Стамбул-Одеса-Стамбул , Київ-Лондон-Київ , Одеса-Стамбул-Одеса , лише підтверджує той факт, що відповідач ОСОБА_2 продовжує працювати моряком, регулярно відправляючись в закордонні рейси на іноземні судна, працевлаштувавшись через іншу крюїнгову компанію, приховуючи свої дійсні доходи від позивачки (а.с. 161).

В матеріалах справи відсутня копія діючого паспорту моряка відповідача, яку не змогла надати позивачка та її представник з огляду на суттєво напружені та неприязні стосунки з відповідачем, який уникає будь-яких зустрічей з позивачкою, як і уникає будь-якої участі у вихованні та утримання своєї малолітньої доньки та своєї дружини, що стало підставою для звернення до суду з названим позовом.

Крім цього, суд з`ясував, що у власності відповідача перебувають об`єкти нерухомого майна у виді земельної ділянки, площею 0,09 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5121084200:02:002:0610, що розташована за адресою : АДРЕСА_2 , яку він придбав за договором купівлі-продажу від 11.01.2019 р. (реєстр. № 25) та квартири, загальною площею 40,6 кв.м, житловою 17,7 кв.м за адресою : АДРЕСА_3 (свідоцтво про право власності від 25.09.2015 р. серія та номер : НОМЕР_5 ), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 242770770 від 02.02.2021 р., витрати на які несе відповідач, що на думку суду свідчить про достатній матеріальний рівень відповідача для сплати аліментів у заявленому у позові розмірі, який не сплачує жодних грошових коштів на утримання своєї єдиної малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її матері до досягнення донькою трирічного віку (а.с. 83-84).

Таким чином, суд вважає доведеним розмір матеріального доходу (прибутку) відповідача, який в повній мірі дозволяє суду дійти висновку про заможність відповідача, який завдяки своїм доходам здатний та спроможний сплачувати аліменти у заявлених позивачкою розмірах, однак злісно ухиляючись від утримання своєї малолітньої доньки та її матері, вказуючи у своїх письмових поясненнях мізерні суми аліментів, які він бажає сплачувати на дитину та дружину.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів - розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК (2947-14). При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину - не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Таким чином, беручи до уваги вимоги практику ЄСПЛ та ЄКПЛ, вимог Законів, зокрема ст.ст. 182-184 СК України щодо суттєвих і документально підтверджених обставин, які обов`язково враховуються судом при визначенні розміру аліментів, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів (відповідача), відсутність у нього у інших дітей, непрацездатних родичів та інших утриманців, наявність у нього на банківських рахунках грошових коштів та його щомісячний дохід (заробітної плати) відповідача, за період з 01.02.2021 р. по 05.05.2021 р. - розміром від 4802 до 6774 дол. США, а всього 22287,99 дол. США та витрат відповідача, шляхом зняття готівки в ПАТ МТБ Банк за період з 29.12.2020 р. по 07.05.2021 р. в грошових сумах, розмірами від 500 дол. США до 2000 дол. США, а всього 17495,16 дол. США, залишок заробітної плати на рахунку 13431,33 дол. США, що підтверджується випискою з рахунку приватного клієнта ПАТ МТБ Банк ОСОБА_2 від 07.05.2021 р. (номер основного рахунку : НОМЕР_4 ), кількістю нерухомого майна, яке перебуває у власності відповідача, зокрема, земельної ділянки, площею 0,09 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5121084200:02:002:0610, що розташована за адресою : АДРЕСА_2 , яку він придбав за договором купівлі-продажу від 11.01.2019 р. (реєстр. № 25), квартири, загальною площею 40,6 кв.м, житловою 17,7 кв.м за адресою : АДРЕСА_3 (свідоцтво про право власності від 25.09.2015 р. серія та номер : НОМЕР_5 ), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 242770770 від 02.02.2021 р., а також вимоги Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік , яким встановлений прожитковий мінімум для дітей віком від до 6 років з 1 січня 2021 року становить 1921 грн., з 1 липня - 2013 грн., з 1 грудня - 2100 грн., суд, оцінивши та проаналізувавши вищевказані обставини в їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, в частині стягнення аліментів та щорічної індексації аліментів на дитину, призначених у твердій грошовій сумі відповідно до Закону (ст. 184 ч. 2 СК України) із визначенням розміру аліментів в сумі 13500 грн. на користь позивачки на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до Закону, починаючи з 07.07.2020 р. і до повноліття дитини, а також задоволення позову повністю в частині стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 6500 грн. щомісячно, з дня подачі позову до суду 07.07.2020 р. і до досягнення донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трирічного віку, беручи до уваги, що вказані суми аліментів як на дитину, так і на дружину є співрозмірними з доходами відповідача, а самі розміри аліментів, такими, що здатний сплачувати відповідач на утримання своєї малолітньої доньки та дружини, до досягнення дитиною трирічного віку, суми яких, суд вважає обґрунтованими позивачкою на утримання дитини з огляду на достатній заробіток відповідача, який умисно намагається приховати свої дійсні валютні доходи (а.с. 55-56,80--84,156-157).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 19,24,56,80,84,104,111,105,109,110,112,141,142,150-153,155,157-159,160,161,121,180-184,191 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів , Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), ст.ст. 51,52 Конституції України, Законом України Про охорону дитинства , Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік , ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини та дружини - задовольнити ;

2.Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12.07.2018 р. Малиновським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (актовий запис № 1338) - розірвати ;

3.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_6 ) - на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_7 ) на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 13500 грн., щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до Закону, починаючи з 07.07.2020 р. і до досягнення дитиною повноліття ;

4.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_6 ) - на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_7 ) аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 6500 грн. щомісячно, починаючи з 07.07.2020 р. і до досягнення малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трирічного віку ;

5.Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць ;

6.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_6 ) в дохід держави судовий збір за розгляд позовних вимог про стягнення аліментів на дитину в розмірі 908 грн. ;

7.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_6 ) в дохід держави судовий збір за розгляд позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини в розмірі 908 грн. ;

8.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_6 ) - на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_7 ) судові витрати по сплаті судового збору за розгляд позовних вимог про розірвання шлюбу у розмірі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2021 р.

Суддя Гандзій Д.М.