Рішення

від 17.05.2021 по справі 922/72/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/72/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в загальному позовному провадженні справу

за позовомСелянського (фермерського) господарства "Стимул" (62103, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, вул. Покровська, 110/2, ідентифікаційний код 21227587) доза участю третіх осіб, що не заявляють вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний НОМЕР_1 ) , 2. Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) , 3. Фізичної особи ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) , 4.Фізичної особи ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) , 5. Фізичної особи ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) , 6. Фізичної особи ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) , 7. Фізичної особи ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2-й під`їзд, 8,9 поверх, ідентифікаційний код 39792822) про визнання права постійного користання земельними ділянками

за участю представників:

позивача - Браташ О.О. згідно ордеру АХ №1032802 від 09.12.2020

відповідача - Моргун М.Ю. за довіреністю №32-20-0,14,2-4/62-21 від 04.01.2021

третіх осіб - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Стимул" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в якому просить суд визнати за Селянським (фермерським) господарством "Стимул" право на постійне користування земельними ділянками :

- площею 22,8 га, виданої на підставі акту на постійне користування землею серії ІІІ-ХР №003349 від 3 вересня 2001 року (кадастровий номер 6320883500:01:000:0459),

- площею 27,19 га виданої на підставі акту на постійне користування землею серії ІІІ-ХР №003255 від 8 листопада 2001 року (кадастрові номери 6320810100:01:004:0446, 6320810100:01:004:0445, 6320810100:01:004:0447),

які розташовані за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчені державними актами на право постійного користування землею серій III-ХР №003255 від 8 листопада 2001 року та ІІІ-ХР №003349 від 3 вересня 2001 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2021, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.01.2020 було залишено позовну заяву Селянського (фермерського) господарства "Стимул" без руху.

02.02.2021та 04.02.2021 позивачем подано до суду заяви на усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.02.2021 було прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/72/21, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження по справі.

Також, вказаною ухвалою було залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний НОМЕР_1 ),

- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ),

- ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ),

- ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ),

- ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ),

- ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ),

- ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ).

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (вх. №4401 від 23.02.2021) в якому він заперечує проти позову.

Також, відповідачем подано до суду клопотання (вх. №4719 від 26.02.2021) про закриття провадження у справі на тій підставі, що в провадженні господарського суду Харківської області вже розглядалася справа №922/266/19 між тими ж сторонами та про той самий предмет позову.

Позивачем, супровідним листом вх. №6866 від 25.03.2021, надані до суду заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі та відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.03.2021 було продовжено строки підготовчого провадження у справі до 08.05.2021.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.03.2021 було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача вх. № 4719 від 26.02.2021 про закриття провадження у справі, закрито підготовче провадження у справі № 922/72/21 та призначено справу до розгляду по суті на 21.04.2021.

У зв`язку з захворюванням судді Прохорова С.А. у період з 19.04.2021 по 04.05.2021, судове засідання, призначене на 21.04.2021 не відбулося, у зв`язку з чим, засідання було призначено після виходу судді на роботу (05.05.2021) на 12.05.2021 з урахуванням розумного строку, який надав можливість учасникам справи скористатись всіма можливими способами процесуального захисту, а також бути належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні підтримував позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечував.

Треті особи в судове засідання не з`явилися.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті за наявними в ній матеріалами і документами.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 17.05.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 51 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ "СТИМУЛ") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ "СТИМУЛ") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ "СТИМУЛ") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Ч. 3 ст. 3 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ "СТИМУЛ") встановлює, що повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно до п. 41 постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18:

" 41. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства."

З аналізу матеріалів справи вбачається, що на момент видачі громадянину ОСОБА_1 державних актів на право постійного користування землею серій ІІІ-ХР №003255 від 8 листопада 2001 року та ІІІ-ХР №003349 від 3 вересня 2001 року земельні ділянки площею 27,19 га та 22,8 га земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

П. 43 постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 встановлює:

" 43. Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ "Берізка", було передбачено одержання земельної ділянки, як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ."

З матеріалів справи вбачається, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області від 12.02.2020 земельній ділянці, загальної площею 22,8 га, виданої на підставі акту на постійне користування землею серії ІІІ-ХР №003349 від 3 вересня 2001 року, яка належить СФГ було присвоєно кадастровий номер № 6320883500:01:000:0459, про що були внесені відповідні відомості до ДЗК та Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 12.02.2020. Рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 17.04.2020 земельній ділянці, загальної площею 22,8 га, виданої на підставі державного акту на право постійного користування землею серій ІІІ-ХР №003255 від 8 листопада 2001 року, яка належить СФГ було присвоєно кадастрові номери № № 6320810100:01:004:0446, 6320810100:01:004:0445, 6320810100:01:004:0447, про що були внесені відповідні відомості до ДЗК та Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 17.04.2020.

Надані громадянину ОСОБА_1 у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки за кадастровими номерами № № 6320810100:01:004:0446, 6320810100:01:004:0445, 6320810100:01:004:0447, 6320883500:01:000:0459 використовуються за цільовим призначенням - ведення фермерського господарства, а не для задоволення особистих потреб громадянина.

Вказане підтверджується подачею позивачем податковими деклараціями, статистичними звітами.

Відповідно до правової позиції ВП ВС, викладеної у п. 21 постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, п. 51 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18:

" 21. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина."

Оскільки ОСОБА_1 отримав у постійне користування спірну земельні ділянки площею 27,19 га та 22,8 га, як голова фермерського господарства, використання зазначеної земельної ділянки здійснювалося тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, то після державної реєстрації ФГ "" - 15 липня 2001 року , постійним користувачем зазначеної ділянки стало ФГ "Стимул".

П. 22 постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц встановлює:

" 22. Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство".

Згідно до п. 61 постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18:

" 61. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки."

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим та доведеним, що ФГ "Стимул" з 15 липня 2001 року (дати державної реєстрації) стало постійним користувачем земельних ділянок площею 27,19 га та 22,8 га лі (кадастрові номери земельних ділянок: 6320810100:01:004:0446, 6320810100:01:004:0445, 6320810100:01:004:0447, 6320883500:01:000:0459) загальною площею 49,99 га, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та набуло, як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо її використання.

15.11.2001 року районною державною адміністрацією було здійснено державну реєстрацію створеного Фермерського господарства "Стимул" (ідентифікаційний код юридичної особи 21227587). Єдиним засновником даного Фермерського господарства до 07.11.2020 року був ОСОБА_1 .

Згідно пункту 1.1 Статуту Фермерського господарства "Стимул" створене на наданій засновнику рішенням Богодухівської міської ради Харківської області № 336 від 30.08.2001 земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державними актами на право постійного державних актів на право постійного користування землею серій ІІІ-ХР №003255 від 8 листопада 2001 року та ІІІ-ХР №003349 від 3 вересня 2001 року, зареєстрованих у Книзі записів державних актів на право постійного користування і діє у відповідності до ЗК, ЦК та ГК, Закону України Про фермерське господарство та інших законодавчих актів.

Крім зазначеного, у районної державної адміністрації відсутня інформація щодо створення, набуття членства в інших фермерських (селянських) господарствах чи перебування на посаді голови інших фермерських (селянських) господарств у період до 15.11.2021 ОСОБА_1 .

Суд оцінює критично та відхиляє доводи відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що чинне на момент вирішення спору законодавство повністю виключає можливість перебування, а відповідно і набуття фермерським господарством права постійного користування земельною ділянкою.

Суд звертає увагу, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Ст. 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

5) нераціонального використання земельної ділянки;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) використання землі не за цільовим призначенням;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними. Земельна ділянка може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи, як фермерське господарство.

Тобто, у земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, у зв`язку з наданням її громадянину - засновнику ФГ, та невідповідності щодо користувача, відсутня. А тому, оскільки - засновник ФГ "Стимул" - ОСОБА_1 , на час розгляду даного спору, є членом ФГ, відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельних ділянок, які були надані засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за ФГ "Стимул" до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Наразі діяльність ФГ "Стимул" не припинена, про що свідчать відомості з ЄДРЮОФОПГО.

Право постійного користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист (п. 92 постанови ВП ВС від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18).

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Посилання відповідача на те, що у позивача немає порушення права для звернення до суду, суд вважає хибними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) від 30 жовтня 1997 року № 5-зп/1997 у статті 48 Закону України "Про інформацію" визначальними є норми, сформульовані у частині першій цієї статті, які передбачають оскарження встановлених Законом України "Про інформацію" протиправних діянь, вчинених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об`єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами, або до органів вищого рівня, або до суду, тобто за вибором того, хто подає скаргу. Частина друга статті 48 Закону України "Про інформацію" лише встановлює порядок оскарження протиправних дій посадових осіб у разі звернення до органів вищого рівня, а частина третя цієї статті акцентує на тому, що й оскарження, подане до органів вищого рівня, не є перепоною для подальшого звернення громадянина чи юридичної особи до суду. Частину третю у контексті всієї статті 48 Закону України "Про інформацію" не можна розуміти як вимогу обов`язкового оскарження протиправних дій посадових осіб спочатку до органів вищого рівня, а потім - до суду. Безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного.

Згідно з пункт 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_8 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року № 6-зп/1997 частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Отже, виходячи з положень ст.55 Конституції України, правила ч.1 ст.16 Закону "Про звернення громадян" щодо подачі скарги на дії чи рішення суб`єкта оскарження вищому у порядку підлеглості органу або посадовій особі не позбавляють громадянина права звернутися безпосередньо до суду.

Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії За демократію через право (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою Мірило правовладдя ( Rule of law checklist , розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11-12 березня 2016 року), поняття право (law) охоплює не лише конституції, міжнародне право, статутне право та підзаконні акти, а й також - де доречно - суддєстворене право (judge-made law), як-то норми загального права, всі з яких є зобов`язальної природи. (рішення ЄСПЛ у справах Achour v. France , заява № 67335/01, п. 42; Kononov v. Latvia [ВП], заява № 36376/04, п 185).

Крім того, Венеційська Комісія виходить з того, що перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади. Тому надзвичайно важливим є те, щоб ще до ухвалення приписів актів права було здійснено їх оцінювання на предмет можливості їх практичного виконання, а також щоб мала місце перевірка вже після їх ухвалення на предмет того, чи їх може бути застосовано або ж чи їх застосовано в дієвий спосіб. Це означає, що коли йдеться про правовладдя, то має здійснюватись оцінювання законодавства ex ante та ex post. Ідея правовладдя передбачає систему чітких та передбачуваних приписів права, відповідно до яких кожному належить право на ставлення до нього з боку всіх суб`єктів ухвалення рішень на основі гідності, рівності й розумності та відповідно до приписів права.

Згідно ж до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, посилання відповідача на неможливість звернення позивача безпосередньо до суду з відповідним позовом є безпідставним.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

За таких умов, позов ФГ "Стимул", про визнання права ФГ "Стимул" на постійне користування земельні ділянки за кадастровими номерами № № 6320810100:01:004:0446, 6320810100:01:004:0445, 6320810100:01:004:0447, 6320883500:01:000:0459, загальною площею 49,99 га, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області, які були надані на ім`я ОСОБА_1 ОСОБА_9 , відповідно до державних актів на право постійного користування землею серій ІІІ-ХР №003255 від 8 листопада 2001 року та ІІІ-ХР №003349 від 3 вересня 2001 року земельні ділянки площею 27,19 га та 22,8 га відповідно, до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, визнається судом законним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Інших судових витрат позивачем заявлено не було.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Стимул" право на постійне користування земельними ділянками :

- площею 22,8 га, виданої на підставі акту на постійне користування землею серії ІІІ-ХР №003349 від 3 вересня 2001 року (кадастровий номер 6320883500:01:000:0459),

- площею 27,19 га виданої на підставі акту на постійне користування землею серії ІІІ-ХР №003255 від 8 листопада 2001 року (кадастрові номери 6320810100:01:004:0446, 6320810100:01:004:0445, 6320810100:01:004:0447),

які розташовані за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчені державними актами на право постійного користування землею серій III-ХР №003255 від 8 листопада 2001 року та ІІІ-ХР №003349 від 3 вересня 2001 року.

Судові витрати покласти на відповідача.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2-й під`їзд, 8,9 поверх, ідентифікаційний код 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарства "Стимул" (62103, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, вул. Покровська, 110/2, ідентифікаційний код 21227587) 4 540,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ

Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Стимул" (62103, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, вул. Покровська, 110/2, ідентифікаційний код 21227587).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2-й під`їзд, 8,9 поверх, ідентифікаційний код 39792822)

Треті особи, , що не заявляють вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний НОМЕР_1 ) ,

2. Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) ,

3. Фізичної особи ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) ,

4.Фізичної особи ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) ,

5. Фізичної особи ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) ,

6. Фізичної особи ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) ,

7. Фізичної особи ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 )

Повне рішення складено "27" травня 2021 р.

Суддя С.А. Прохоров