Ухвала

від 25.05.2021 по справі 922/3370/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/3370/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Малашенкова Т.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явились

відповідача - Лопатнікової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 (головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Коротун О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 (суддя Грєхова О.А.)

у справі №922/3370/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська фін компанія"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.05.2021 №29.3-02/1273 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв`язку з перебуванням суддів Кролевець О.А. та Губенко Н.М. у відпустці проведено повторний автоматизований розподілу судової справи №922/3370/19, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Малашенкова Т.М., Мамалуй О.О.

1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська фін компанія" (далі - ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовними вимогами до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "Приватбанк") про визнання протиправними дії АТ "Приватбанк" із зупинення фінансових операцій на поточному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" в АТ "Приватбанк", та зобов`язання останнього усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належними ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" грошовими коштами, що знаходяться на зазначеному рахунку.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач зупинив фінансові операції за поточним рахунком позивача без належних правових підстав.

1.3.Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що після звернення 25.07.2019 позивача до відповідача щодо актуалізації даних, відповідач вважав необхідним здійснити поглиблену перевірку з приводу засновників, кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи та фінансових операцій позивача, що стало підставою листування між сторонами протягом декількох місяців, після чого банком було сформовано останній запит від 11.10.2019 №20.1.0.0.0/7-191007/2415, яким витребувано у позивача ряд документів та інформацію. Як зазначає відповідач, не отримавши жодної відповіді, банк встановив, що характер, наслідки фінансових операцій клієнта, його діяльність, в сукупності можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, у зв`язку з чим, відповідач прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин із товариством, про що проінформував ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" листом №20.1.0.0.0/7-20191112/5180 від 12.11.2019.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 25.07.2019 ТОВ "Азово-Чорноморська Фін компанія" (далі також клієнт) звернулось до АТ "Приватбанк" (далі також банк) із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг (далі - заява), згідно з якою позивач висловив свою згоду з умовами та правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua (далі - умови та правила), тарифами банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування (далі - договір), та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору, на підставі якої позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 .

2.1.Відповідно до п.3.1.1.1.1 умов та правил клієнти мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, якщо банк не має змоги прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. Юридичні особи-резиденти, відокремлені підрозділи юридичних осіб-резидентів, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва, ініціативні групи з проведення всеукраїнського референдуму мають право відкривати рахунки в банку для забезпечення своєї господарської діяльності. Фізичні особи мають право відкривати рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності. Юридичні особи-резиденти можуть відкривати поточні рахунки в банках через свої відокремлені підрозділи (далі - поточний рахунок відокремленого підрозділу).

2.2.Згідно з п.3.1.1.2.1 умов та правил банк зобов`язаний здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом. Банк зобов`язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України порядку їх копій верифікувати клієнтів - власників рахунків/представників власників рахунків/осіб, які відкривають рахунки на користь третіх осіб у порядку, установленому чинним законодавством України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та нормативно- правовим актом Національного банку з питань фінансового моніторингу. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації та верифікації банком. Банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов`язаний подати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Інформація, необхідна для вивчення клієнта, встановлюється банком на підставі офіційних документів та/ або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою). У разі ненадання клієнтом (представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, договори не укладаються, фінансові операції не здійснюються. Банк зобов`язаний провести поглиблену перевірку клієнта в разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації, на підставі якої здійснювалась ідентифікація, верифікація та/або вивчення клієнта, а також у інших випадках, визначених внутрішніми документами та процедурами банку. Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

2.3.У відповідності до п. 3.1.1.6.2.1 умов та правил банк може відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку і договором банківського обслуговування.

2.4.Згідно з п. 3.1.1.6.2.8 умов та правил банк має право відмовитися: від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

2.5.Відповідач листом від 23.08.2019 №Е.НА.0.0.0.0/17-58 звернувся до позивача із проханням надати письмові пояснення щодо невнесення компанії ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" до Державного реєстру фінансових установ та відсутності відповідної ліцензії, здійснення діяльності за рахунком №2600, а не №2650.

2.6.Листом від 30.08.2019 вих. №8 позивач у відповідь на запит відповідача зазначив, що в черговий раз надає інформацію щодо засновників та кінцевих бенефіціарних власників. Зазначив, що станом на 30.08.2019 Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку не надала ОСОБА_1 погодження на набуття істотної участі у професійному учаснику фондового рину, у зв`язку з чим, станом на 28.08.2019 Статут товариства у новій редакції, затверджений 27.09.2018 загальними зборами учасників товариства, протокол №4 від 27.09.2018, не зареєстрований, в зв`язку з чим, в ЄДР містяться відомості, внесені на підставі Статут товариства в новій редакції від 13.07.2018. Позивач зазначив, що після вирішення питання щодо погодження набуття ОСОБА_1 істотної участі в товаристві, Статут товариства у новій редакції обов`язково буде зареєстрований. Позивач також зазначив, що з викладеної у листі інформації, а також їх структури власності, що додається, очевидно, що кінцевим бенефіціарним власником товариства є ОСОБА_1 , відомості про якого внесено до ЄДР. Також позивач зазначив, що товариство мало на меті набути статус фінансової установи та отримати ліцензії на здійснення певних видів діяльності, тому до статуту, на виконання вимог частини першої п. 1 розділу VI Положення про Державний реєстр фінансових установ, було включено перелік видів фінансових послуг, які товариство планувало надавати як виключний вид діяльності. Позивач зазначив, що на цей час товариство не включено до Державного реєстру фінансових установ, ліцензій на здійснення діяльності з надання фінансових послуг не отримало, у зв`язку з чим фінансових послуг не надає і тому користується рахунком 2600, а не 2650.

2.7.Листом №Е.НА.0.0.0.0/17-63 від 09.09.2019 відповідач звернувся до позивача з проханням надати інформацію/пояснення та документи, що стосуються діяльності товариства у т.ч. операцій, проведених по рахунку за період 2018-2019 роки без наявності відповідних дозвільних документів та ліцензій.

2.8.Листом вих. №9 від 13.09.2019, позивач у відповідь на лист відповідача зазначив, що з листа не зрозуміло які саме документи, що стосуються діяльності товариства, запитуються на даний час та з яких підстав, та зазначив, що на час проведення товариством платежів з боку підрозділу фінансового моніторингу АТ "Приватбанк" не було жодних зауважень щодо правомірності та законності фінансово-господарських операцій.

2.9. 25.09.2019 позивач звернувся до відповідача із листом №10, у якому зазначив, що 17.09.2019 із системи "Клієнт-банк Приватбанк" ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" стало відомо про те, що відкритий товариством АТ "Приватбанк" рахунок заарештовано, в зв`язку з чим, просив надати інформацію та документи на її підтвердження щодо правових підстав зупинення банком фінансових операцій за рахунком.

2.10. 17.10.2019 відповідач звернувся до позивача із листом №20.1.0.0.0/7-191007/2415 від 11.10.2019, у якому просив надати протягом 10 робочих днів від дня надіслання цього повідомлення: опис бізнесу, з визначенням змісту та мети діяльності, позиції на ринку, наявність/відсутність штату найманих працівників, основних джерел та обсягів надходження коштів та наступної реалізації придбаних/вироблених товарів/послуг, перелік основних промислових (або торгових, складських) приміщень/потужностей, логістичне супроводження бізнесу, перелік основних контрагентів та іншу інформацію, яка визначає характер діяльності; документи фінансової звітності юридичної особи, зокрема: балансу та звіту про фінансові результати (форма 2) станом на останню звітну дату (затверджену печаткою та підписом керівник) з відміткою контролюючого органу України про їх отримання (для податкових резидентів України); розшифровка дебіторсько-кредиторської заборгованості по балансу в розрізі контрагентів та терміну утворення заборгованості; обґрунтування економічної суті здійснених безготівкових операцій по рахунках підпорядкованого підприємства та документи, що є підставою їх проведення з основними контрагентами, в тому числі пояснення проведення платежів без ПДВ (за наявності); копія кас.книги за останні 6 місяців; обґрунтування економічної суті проведення операцій з готівкою та документи, що підтверджують цільове використання отриманих готівкових коштів (договори купівлі-продажу, акти прийому-передачі, видаткові відомості та інше) за останні 6 місяців; виписки з поточних, вкладних (депозитних) рахунків підприємства, відкритих в інших банках за останні 6 місяців (Укргазбанк, Укрсоцбанк, Таскомбанк); договори №238-18/237-18/БВ від 30.01.2018, №2282-17/2281-17/БВ від 26.12.2017, №1109-18/1108-18/БВ від 23.04.2018, №1103-17/ДД від 29.08.2017; акти про виконання зобов`язань, документальне підтвердження оплати послуг депозитарної установи, пов`язаних з переказом/списання ЦП.

2.11. 22.11.2019 відповідач надіслав позивачу повідомлення №20.1.0.0.0/7-20191112/5180 від 12.11.2019 про розірвання договорів і закриття рахунків, у якому зазначив, що банк повідомляє позивача про прийняте банком рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені Договори та закриті поточні рахунку на підставі статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини першої статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.

2.12.Вважаючи, що твердження банку відносно наявності у позивача неприйнятно високого ризику ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені жодними доказами, а також вказуючи, що з огляду на положення частини другої статті 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та пункту 91 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України №417 від 26.06.2015, блокування рахунку можливе лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених наведеними Законом та Положенням, ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" звернулось до господарського суду з цим позовом.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 05.10.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021, у справі №922/3370/19, позов задовольнив частково; визнав протиправними дії АТ "Приватбанк" із зупинення фінансових операцій на поточному рахунку, відкритому ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" в АТ "Приватбанк"; стягнув з АТ "Приватбанк" на користь ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. В іншій частині позову відмовив.

3.2.Судові рішення в частині задоволених позовних вимог умотивовані тим, що відповідачем порушено приписи Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", оскільки ненадання відповіді клієнтом банку не є підставою для блокування його рахунку понад встановлені Законом строки. Крім того, суди зазначили, що відповідач не надав належних обґрунтувань правомірності блокування рахунку, відкритого на ім`я позивача, та не надав доказів звернення із заявою до спеціально уповноваженого органу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання АТ "Приватбанк" усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належними ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" грошовими коштами, що знаходяться на поточному рахунку, відкритому ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" в АТ "Приватбанк", суди дійшли висновку, що позивачем обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, який зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судами обставин.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування, доводи інших учасників справи

4.1.АТ "Приватбанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №922/3370/19 в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

4.2.АТ "Приватбанк" у якості підстави касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, пославшись на те, що суди попередніх інстанції не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.05.2018 у справі №910/11931/17, від 14.06.2018 у справі №910/14158/17, від 30.08.2018 у справі №910/22248/17, від 16.10.2018 у справі №910/21320/17, від 27.03.2019 у справі №922/2224/18, від 25.04.2019 у справі №910/1555/18 щодо застосування норм матеріального права, а саме: статей 651, 1075 Цивільного кодексу України, статей 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню), доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

4.3.Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

5.2. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.3.Отже, відповідно до положень наведених норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4.Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

5.5.Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

5.6.Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.

5.7.Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

5.8.Щодо доводів скаржника про неврахування попередніми судовими інстанціями правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.05.2018 у справі №910/11931/17, від 14.06.2018 у справі №910/14158/17, від 30.08.2018 у справі №910/22248/17, від 16.10.2018 у справі №910/21320/17, від 27.03.2019 у справі №922/2224/18, від 25.04.2019 у справі №910/1555/18 щодо застосування норм матеріального права, а саме: статей 651, 1075 Цивільного кодексу України, статей 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню), доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", колегія суддів зазначає таке.

5.9.Матеріали справи свідчать, що предметом спору у справі №922/3370/19 є, зокрема, вимоги щодо визнання протиправними дії АТ "Приватбанк" із зупинення фінансових операцій на поточному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому ТОВ "Азово-Чорноморська фін компанія" в АТ "Приватбанк". При цьому позовні вимоги, в частині, що переглядається Верховним Судом, нормативно обґрунтовані посиланням на статтю 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", посилаючись на яку позивач зазначав, що максимальні строки, встановлені вказаною нормою для зупинення фінансових операцій, закінчились, а отже відсутні підстави для блокування коштів на рахунку позивача, а також вказував на відсутність інших підстав для зупинення фінансових операцій.

5.10.Поряд з цим, у справах:

-№910/11931/17 предметом спору є вимоги товариства до банку про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови банку від договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта та спонукання банку до виконання зобов`язань за договором банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 22.05.208 зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними; під час розгляду справи №910/11471/17 судами було досліджено витяги з Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, в якій містяться власні критерії ПАТ "УкрСиббанк" ризику легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, та Положення про комітет затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк". Оскільки спірні відносини у справі №910/11471/17 та у справі №910/11931/17 виникли між тими ж сторонами та з тих же підстав, однак мова йде про розірвання різних договорів банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess", то судам слід дослідити та надати оцінку витягу з Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу та Положення про комітет затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк";

-№910/14158/17 предметом спору є вимога товариства до банку про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта. Позивач доводив, що одностороння відмова банку від зобов`язання за договором №02500977001 від 24.03.2014 є незаконною з тих підстав, що відповідач у листі не наводить жодного критерію, що визначений частиною четвертою статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Відповідач всупереч вказаного закону не здійснив жодних заходів та не повідомляв позивача про необхідність уточнити інформацію або здійснити додаткову перевірку. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 14.06.2018 дійшов висновку, що банк вправі відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Головною підставою відмови в позові стало порушення встановленого законом порядку припинення правовідносин відповідачем, проте, повного та всебічного дослідження та оцінки не отримали доводи позивача та заперечення відповідача, що обґрунтованості відмови відповідача від договору;

-№922/2224/18 предметом спору є вимоги товариства до банку та іншого товариства про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору банківського рахунку та стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що одностороння відмова банку від зобов`язання за договором банківського рахунку є неправомірною, оскільки банком не надано доказів, на підставі яких позивачу було встановлено неприйнятно високий ризик за результатами оцінки чи переоцінки; банк не здійснив жодних заходів щодо витребування у позивача додаткової інформації та не повідомляв позивача про необхідність здійснення додаткової перевірки. Судами відмовлено у задоволенні позову. Залишаючи без змін судові рішення, Верховний суд у постанові від 27.93.2019 дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій перевірені обставини, за якими ПАТ "Перший український міжнародний банк" встановив неприйнятно високий рівень ризику позивачеві (судами встановлені такі обставини: банком здійснено перевірку, якою встановлено, що загальний оборот позивача по одному з двох рахунків склав суму, з якої перекидання з одного рахунку клієнта на інший становлять 56%, а господарська діяльність представлена одним контрагентом і становить 43%; всі надходження від даного контрагента оформлені з однаковим призначенням платежу; загальний оборот по другому з двох рахунків склав суму, з якої господарська діяльність в обсязі 98% також представлена одним контрагентом і всі кошти надходять з одного банку; більшість надходжень пов`язана із поверненням коштів від одного і того самого товариства за непоставлений товар; банк на адресу Державної служби фінансового моніторингу України направлено повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем, у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику за результатами аналізу клієнтських операцій), що стало підставою для відмови банком від підтримання відносин і відмови банку від обслуговування банківського рахунку за договором та обґрунтованість таких рішень банку;

-№910/1555/18 предметом спору є позов товариства до банку про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору-анкети відкриття та обслуговування банківського рахунку, укладеного між позивачем та відповідачем, скасування через протиправність рішення відповідача щодо віднесення позивача до категорії з високим ризиком. Позовні вимоги обґрунтовані незаконною і необґрунтованою, на думку позивача, односторонньою відмовою відповідача від договору. Суди в позові відмовили виходячи з того, що банк припинив договірні відносини з позивачем шляхом одностороннього розірвання договору, здійснюючи свої функції суб`єкта первинного фінансового моніторингу, покладені на нього в силу закону, та зазначив, що вимога позивача про скасування через протиправність рішення відповідача щодо віднесення позивача до категорії з високим ризиком не є ефективним способом відновлення порушеного права позивача і не є правильно обраним способом захисту прав. Верховний Суд, залишаючи судові рішення без змін, у постанові від 25.04.2019 дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки матеріалів справи та представлених сторонами суду доказів дійшли висновку, що позивач не довів суду та не надав належних доказів протиправності рішення відповідача щодо віднесення позивача до категорії з високим ризиком. З приводу аргументів скаржника про незаконність прийнятого банком рішення щодо встановлення позивачу неприйнятно високого ризику без посилання на відповідні критерії такого ризику, за оцінкою Верховного Суду місцевий та апеляційний суди вірно вказали, що в чинному законодавстві відсутній вичерпний перелік критеріїв ризику, а відповідно до розділу 1 пункту 3 наказу Міністерства фінансів України №584 від 08.07.2017 суб`єкти первинного фінансового моніторингу розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта;

-№910/21320/17 предметом спору є позов товариства про зобов`язання банку виконувати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок банку, а також стягнення пені за прострочення зобов`язання з виконання платіжного доручення. Позов обґрунтовано посиланнями на неправомірність одностороннього розірвання банком договору банківського обслуговування, укладеного з товариством, та відмови від зарахування коштів на розрахунковий рахунок, що був відкритий на його виконання, за платіжними дорученнями товариства. Судові рішення, якими позов задоволено частково, та зобов`язано банк виконувати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, мотивовані тим, що встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є підставою для односторонньої відмови від договору банківського обслуговування та закриття банківського рахунку клієнта. Банком не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованості встановлення Товариству такого ризику. Платіжне доручення підлягає виконанню банком, виходячи зі змісту договірних відносин сторін. Водночас інше платіжне доручення фактично сформоване не було та до банку не надходило, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на Банк відповідальності у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов`язання. У постанові від 16.10.2018 Верховний Суд дійшов висновку, що як правильно наголошено судами попередніх інстанцій, факт порушення відносно публічної особи, з якою засновники товариства є пов`язаними особами, кримінального провадження сам собою не є безумовною підставою для встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин з товариством, оскільки в матеріалах справи відсутні навіть відомості щодо наявності обвинувального вироку суду стосовно цієї особи, тоді як згідно з статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. У суді першої інстанції, так і під час її перегляду в апеляційному порядку, банком жодними належними та допустимими доказами не доведено обґрунтованості підстав вважать незаконними джерела походження коштів товариства, інших його активів або прав на такі активи. Банком також не доведено й наявності у банківських операціях Товариства ознак відмивання доходів;

-№910/22248/17 предметом спору є позов товариства до банку про зобов`язання банку укласти з товариством договір банківського обслуговування, на підставі якого відкрити поточний рахунок та здійснювати операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог законодавства. Позов мотивовано відмовою банку у відкритті відповідного рахунку без зазначення причини відмови. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено. Дане рішення мотивовано недоведеністю позивачем суду та неподанням ним (позивачем) належних доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних законом інтересів позивача і норм чинного законодавства. Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; банк зобов`язано укласти з Товариством договір банківського обслуговування, на підставі якого відкрити поточний рахунок та здійснювати операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог законодавства. Постанову мотивовано доведенням позивачем належними та допустимими доказами порушення банком прав потенційного клієнта, у зв`язку з чим у останнього виникло право на судовий захист. Верховний Суд у постанові від 30.08.2018, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що відповідно до статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику; норми Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" не обмежують право банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом в разі наявності визначених цими законами обставин.

5.11.У всіх зазначених справах суди при вирішенні спору встановлювали наявність/відсутність підстав для вчинення банком правочину щодо односторонньої відмови від договору банківського рахунку або відмови від укладення договору з клієнтом відповідно до статей 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню), доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі обставин у кожній конкретній справі. Водночас, встановлення зазначених обставин, з огляду на зміст позовних вимог, їх фактичне та нормативне обґрунтування у справі №922/3370/19, не входило до предмету доказування у цьому спорі, адже позивач не оспорював правомірність односторонньої відмови банку від договору банківського обслуговування, а зазначав про протиправність зупинення фінансових операцій до моменту вчинення банком указаного одностороннього правочину, що спростовує доводи скаржника про подібність правовідносин у вказаних справах.

5.12.Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

5.13.Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі.

5.14.При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

5.15.Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

5.16.У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

5.17.До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

5.18.Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

5.19.Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

5.20.Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

5.21.При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

5.22.Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п. 24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).

5.23.У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

5.24.Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1.Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).

6.2.Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №922/3370/19 за касаційною скаргою АТ "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020.

7. Судові витрати

7.1. У зв`язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в цій справі з урахуванням вимог статей 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №922/3370/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя С.В. Бакуліна

Судді Т.М. Малашенкова

О.О. Мамалуй