ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
28 травня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 738/1369/19
Головуючий у першій інстанції - Волошина Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/645/21
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді - Бобрової І.О.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя,
місце постановлення рішення судом першої інстанції - м. Мена Чернігівська область,
дата складання повного тексту рішення суду - 25.01.2021,
У С Т А Н О В И В:
26 липня 2019 року через відділення поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому, після уточнення позовних вимог, остаточно просила (а.с.62-63 т.2):
- визнати об`єкт незавершеного будівництва - будинок за адресою: АДРЕСА_1 - об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- визнати земельну ділянку площею 0,1438 га, кадастровий номер 7423055300:01:001:0086, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- визнати мікроавтобус RENAULT TRAFIC, вантажний, білого кольору, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- визнати мисливську рушницю об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Поділити в натурі спільно нажите майно:
- ОСОБА_2 залишити мисливську рушницю, вартістю 20800 грн;
- ОСОБА_1 передати в цілому будинок за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 68445 грн, та земельну ділянку площею 0,1438 га, кадастровий номер 7423055300:01:001:0086, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю вартості ідеальних часток спільно нажитого майна у розмірі 158292 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Позов мотивовано тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було зареєстровано 26.02.2000 та розірвано на підставі рішення Менського районного суду від 04.06.2019. За час шлюбу сторони придбали автомобіль RENAULT TRAFIC, вантажний, білого кольору, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Зазначений автомобіль 22.05.2019 було перереєстровано на підставі договору комісії №1615 між власником транспортного засобу та суб`єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22.05.2019 № 1615, на нового власника ОСОБА_3 , але на даний час ОСОБА_2 продовжує користуватися мікроавтобусом як власним. Ринкова вартість зазначено транспортного засобу відповідно до висновку експерта за результатами автотоварознавчої експертизи № 210/20/-24 від 07.05.2020 становить 288829,00 грн.
Придбано за 8500 доларів США (що в гривнях на момент покупки становило 68445 грн) в період шлюбу недобудований житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1438 га, кадастровий номер 7423055300:01:001:0086, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Також позивачка зазначила, що, приховуючи від неї майно, яке було придбано за час спільного проживання, відповідач продав належний сторонам трактор Т-40 гр. ОСОБА_6 за 2900 доларів США, з яких 1000 доларів США відповідач отримав одразу, а 1900 доларів США ОСОБА_6 зобов`язана була віддати до 01.12.2019, про що написала розписку.
За час спільного проживання в шлюбі відповідачем було придбано мисливську рушницю вартістю 800 доларів США, що на даний час становить 20800 грн.
Враховуючи викладене та положення СК України, ОСОБА_1 просила провести розподіл спільного майна подружжя у спосіб, що зазначений вище.
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2021 року позовна заява ОСОБА_1 задоволена частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 144414 грн 50 коп. грошової компенсації вартості 1/2 частини легкового автомобіля марки RENAULT TRAFIC , 2015 року випуску, VIN код НОМЕР_2 , діючий реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині гладкоствольної зброї марки Сайга-410 , № НОМЕР_3 , калібру 410.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1444 грн 09 коп. судового збору.
Додатковим рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 02.02.2021 вирішено питання відшкодування витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі на рішення суду від 14.01.2021 ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, викладені в позовній заяві, провести перерозподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_2 судові витрати за апеляційний розгляд справи.
Зокрема, скаржниця зазначає, що відповідно до вимог ч.2 ст.71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. В даному випадку гладкоствольна зброя - мисливська рушниця марки Сайга-410 , № НОМЕР_3 , калібру 410 є неподільною річчю, знаходиться в користуванні відповідача, який в законному порядку її зареєстрував, має відповідний дозвіл на її зберігання. Присудження по1/2 частині рушниці кожній із сторін є порушенням приписів ч.2 ст.71 СК України.
Щодо придбання недобудованого житлового будинку та земельної ділянки, на якій розташоване недобудоване будівництво, скаржниця вказує, що доказами набуття спірного майна подружжям під час шлюбу є копія розписки від 15.11.2011 про отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_2 грошей в сумі 68445 грн та про відсутність будь-яких претензій майнового характеру до ОСОБА_2 . Також суд критичного віднісся до наявної в матеріалах справи документації на газифікацію спірного житлового будинку по АДРЕСА_1 , замовником якої є відповідач ОСОБА_2 та укладеного з ним договору про користування електричною енергією за вказаною адресою. Судом не надано оцінки показам позивачки в якості свідка, а також свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які підтвердили факт придбання будинку під час шлюбу сторін, його добудову, спільне користування та експлуатацію.
Враховуючи той факт, що об`єкти незавершеного будівництва не підлягають до його завершення державній реєстрації, питання про поділ саме цього будинку як сукупності будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки не ставилось. Було порушено питання про виділ цього об`єкту незавершеного будівництва одній із сторін за ціною його придбання, що не оскаржувалось і відповідачем, а тому, ухваливши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, суд істотно порушив права позивача.
Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання спільним майном подружжя та поділу трактора Т-40, то, як зазначає скаржниця, матеріали справи містять і письмові докази і покази свідків, що він був придбаний сторонами під час шлюбу, використовувався ними у спільному господарстві, проте з метою уникнення поділу при розлученні відповідач продав спільне майно (трактор) за 2900 доларів США, передав трактор покупцеві та отримав кошти, які витратив на власні потреби.
Також скаржницею в апеляційній скарзі наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які складаються зі сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, витрат на професійну правничу допомогу адвоката, поштових й транспортних витрат.
Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не скористалися.
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в частині визнання транспортного засобу RENAULT TRAFIC об`єктом спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини легкового автомобіля сторонами не оскаржується, тому відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається.
Судове рішення в частині, що оскаржується, вимогам ст.263 ЦПК України відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, а саме будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 , та виділення їх позивачці, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачкою не надано доказів, що спірний об`єкт незавершеного будівництва був зведений під час шлюбу сторонами на виділеній будь-кому з них під забудову земельній ділянці та на підставі наданих дозвільних документів на будівництво будинку, не надано також і доказів того, що зазначений недобудований будинок було придбано подружжям у власність під час шлюбу. Натомість судом було встановлено, що спірний недобудований житловий будинок та земельна ділянка, на якій він знаходиться, належать на праві власності іншим особам, а фактичне користування цим будинком подружжям не може бути доказом його придбання сторонами під час шлюбу.
Суд першої інстанції також встановив, що спірний трактор марки Т-40, д.н.з. НОМЕР_4 , за відповідачем не був зареєстрований, доказів про належність даного трактора до спільного майна подружжя матеріали справи не містять, розписка про отримання відповідачем коштів за трактор при його відчуженні не свідчить про його придбання під час шлюбу, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Вирішуючи позов в частині поділу придбаної під час шлюбу за спільні кошти подружжя мисливської рушниці Сайга 410 № НОМЕР_3 , районний суд зазначив, що оскільки зброя не може вважатися об`єктом індивідуального користування когось із подружжя, вона не є особистою приватною власністю. Доводи позивачки щодо спільності даної рушниці відповідачем не спростовано, у зв`язку з чим вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Однак, оскільки сторони не дійшли згоди щодо вартості рушниці, довідка щодо орієнтовної її вартості належним та допустимим доказом по справі бути не може, клопотань про проведення товарознавчої експертизи зброї з метою визначення її вартості сторони не заявляли, окрім цього грошова сума з метою виплати компенсації на депозитний рахунок суду відповідачем не вносилась, суд дійшов до висновку про необхідність визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення рушниці в спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Водночас, встановивши, що відповідачем без згоди позивачки було відчужено спірний автомобіль Renault trafic , 2015 року випуску, що перебував у спільній сумісній власності сторін, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації у розмірі ? частини вартості автомобіля, визначеної відповідно до висновку експерта.
Колегія суддів з такими висновками суду в частині, що оскаржується, погоджується, враховуючи наступне.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто вказаною нормою встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 339/116/16-ц, постанові Верховного Суду від 26.03.2021 у справі № 414/277/17.
Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 214/3609/18 зауважив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Відповідно до пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Не належить до спільної сумісної власності речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.02.2000 (т. 1 а.с. 12). Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 04.06.2019 вказаний шлюб розірвано за взаємною згодою сторін у зв`язку з припиненням між ними шлюбних стосунків (т.1 а.с. 13).
Обґрунтовуючи підстави позову в оскаржуваній частині, позивачка посилалась на те, що в період шлюбу сторонами було придбано майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: недобудований житловий будинок та земельну ділянку, мисливську рушницю, а також трактор Т-40, який в подальшому був відчужений відповідачем без її згоди, у зв`язку з чим просила провести розподіл спільного майна подружжя шляхом виділення у власність ОСОБА_2 мисливської рушниці, а ОСОБА_1 недобудованого будинку із земельною ділянкою, стягнути з відповідача на її користь різницю вартості ідеальних часток спільно нажитого майна. З мотивувальної частини первісної позовної заяви вбачається, що при розрахунку розміру компенсації, що підлягає стягненню, позивачкою зазначено, зокрема, вартість трактора, автомобіля Renault trafic та мисливської рушниці Сайга-410 .
Як зазначено вище, розмір стягнутої судом компенсації 1/2 вартості автомобіля Renault trafic позивачкою не оскаржується.
Аналізуючи мотиви апеляційної скарги в частині незгоди з розподілом рушниці, колегія суддів виходить з наступного. Встановлено, що ОСОБА_2 є власником гладкоствольної зброї марки Сайга-410 , № НОМЕР_3 , 410 калібру, що підтверджується листом Менського ВП ГУНП в Чернігівській області від 25.11.2019 № 6965/124/45-19 (т. 1 а.с. 162). Вказану зброю було придбано відповідачем на підставі дозволу на придбання № НОМЕР_5 від 20.08.2007, дійсного до 20.11.2007, на корінці якого 10.09.2007 зроблено відповідну відмітку за підписом торгового працівника та штампом торгівельної організації (т. 1 а.с. 164). Дозвіл на право зберігання та носіння вказаної вогнепальної зброї був виданий ОСОБА_2 . 11.09.2007 Чернігівським РВ УМВС України в Чернігівській області за № 222 (т. 1 а.с. 163).
Верховний Суд у постанові від 18.09.2019 у справі № 640/20563/16-ц зауважив, що зброя не може вважатися об`єктом індивідуального користування когось із подружжя, а тому не є особистою приватною власністю.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що факт придбання відповідачем гладкоствольної рушниці Сайга-410 № НОМЕР_3 під час шлюбу з ОСОБА_1 є доведеним, презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно відповідачем не спростовано, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно встановив, що ця рушниця є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 21.12.2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України спірна зброя є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності (постанова Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 127/7830/17).
Досліджуючи питання застосування положень вказаної статті при розгляді подібних правовідносин (постанова від 24.03.2021 у справі № 501/2211/18) Верховний Суд дійшов до наступного висновку: Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 235/5146/16-ц, від 03.06.2020 у справі № 487/6195/16-ц, від 30.09.2020 у справі № 552/1514/19.
Як встановлено судом, сторони не дійшли згоди щодо вартості спірної рушниці. Разом з тим, клопотань щодо проведення експертних досліджень щодо встановлення її дійсної вартості на час розгляду справи ними не заявлялось. Не містять таких даних і матеріали справи. Надана позивачкою довідка без номера та без дати з магазину Стрілок-Тактик за підписом ФОП ОСОБА_10 , свідчить про орієнтовну вартість аналогічної рушниці Сайга 410 , що в залежності від стану складає 16000 - 22000 грн, і не містить даних щодо оцінки конкретної належної сторонам рушниці уповноваженою на те особою, а тому в силу положень статей 76-81 ЦПК України не може бути належним та допустимим доказом по справі (т.2 а.с.65). Доводи апеляційної скарги в цій частині є безґрунтовними.
Враховуючи наведене в сукупності апеляційний суд приходить до висновку, що районний суд, встановивши фактичні обставини у справі, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши презумпцію рівності часток, а також той факт, що дійсна вартість рушниці не встановлена, дійшов вірного висновку про визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні (по 1/2) без його реального поділу і залишення майна в спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Висновок суду першої інстанції щодо відмови у виділенні рушниці відповідачеві та стягненні компенсації за рушницю на користь позивачки (в тому числі) через не внесення сторонами відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, є помилковим, однак зазначене не впливає на правильність рішення суду в цій частині.
Обґрунтовуючи позов в частині стягнення з відповідача компенсації за відчужений ним без її згоди трактор Т-40, скаржниця стверджувала, що він був придбаний подружжям під час шлюбу та використовувався ними у спільному господарстві, а 01.04.2009 ОСОБА_2 з метою уникнення його поділу при розлученні продав вказаний трактор ОСОБА_6 за 2900 доларів США та витратив отримані кошти на власні потреби. Посилалась на розписку про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_6 1000 доларів США за проданий ним трактор, розстрочку 1900 доларів США до 01.12.2019 та про зобов`язання останньої повернути борг до 01.12.2019 року (т. 1 а.с.24), розписку про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_6 боргу в сумі 1900 доларів США від 10.04.2019 (т. 2 а.с.168).
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, дійшов вірного висновку, що вказані розписки не свідчать про факт придбання вказаного трактора подружжям під час шлюбу. Таких доказів матеріали справи не містять.
Відповідно до інформації, що надана Головним управлінням Держпроспоживслужби в Чернігівській області від 09.10.2019 №01-13-24/4937 (т. 1 а.с.115) трактор марки Т-40 д.н.з. НОМЕР_4 за гр. ОСОБА_2 не зареєстрований.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене вище, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні з огляду на недоведеність обставин, на які посилається позивачка. Перебування спірного трактора деякий час у користуванні подружжя не є підставою для набуття права власності на нього. Доводи скаржниці в цій частині не заслуговують на увагу.
Щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, а саме будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та відмови у виділенні їх позивачці, слід зазначити наступне.
Відповідно до договору купівлі-продажу недобудованого житлового будинку від 19.01.2008, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , зареєстрованого в реєстрі за № 261, продавець передав у власність покупцю недобудований житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Недобудований житловий будинок має 46,1% готовності та на момент укладення договору належить продавцю ОСОБА_11 на праві приватної власності на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності, посвідченого нотаріально 12.08.1994 за № 2-3534, зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 24.12.2007 за № 21563258. Продаж недобудованого житлового будинку з надвірними будівлями був вчинений за 28000 грн (т.1 а.с.25-26).
З технічного паспорту на житловий будинок, виготовленого Чернігівським МБТІ, вбачається, що незавершений будівництвом житловий будинок площею 152 кв. м., що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 15 жовтня 2007 року має 46,1 % готовності (т.1 а.с.45-48).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.01.2008, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , зареєстрованого в реєстрі за № 263, продавець передав у власність покупцю земельну ділянку, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), без зміни її цільового використання, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1438 га, кадастровий номер 7423055300:01:001:0086, та на момент укладення договору належить продавцю ОСОБА_11 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 882868, виданого на підставі рішення Березнянської селищної ради від 13.09.2007, зареєстрованого 06.12.2007 за № 010784400079 (копія якого наявна в матеріалах справи на а.с. 56 т.1). Продаж земельної ділянки вчинено за 1000 грн. Експертна оцінка земельної ділянки складає 17557,98 грн (т.1 а.с.49-50).
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-740152442014 від 16.10.2014, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7423055300:01:001:0086 на момент формування витягу належало ОСОБА_7 на підставі зазначеного вище договору (т.1 а.с.51-52).
Листом від 20.06.2019 Березнянська селищна рада повідомила, що дозвіл на введення в експлуатацію житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 не видавався, інформація щодо його реєстрації за цією адресою відсутня (т. 1 а.с. 20).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна: земельної ділянки, площею 0,1438 га, кадастровий номер 7423055300:01:001:0086, та об`єкту незавершеного будівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , від 10.08.2020, 06.10.2020, 13.01.2021 (т. 2 а.с. 175, 191, т.3 а.с.21), а також від 17.05.2021 власниками зазначених об`єктів нерухомого майна є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/2 частки згідно з договором купівлі-продажу від 24.07.2020. Недобудований житловий будинок має 46,1% готовності.
Обґрунтовуючи право вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя вказаних об`єктів, скаржниця стверджувала, що вони були придбані подружжям 15.11.2011 у їх власника ОСОБА_7 за 68445 грн, про що останнім було складено розписку про отримання коштів від ОСОБА_2 та відсутність будь-яких претензій в подальшому (т.1 а.с.21).
Проте, суд першої інстанції вірно не прийняв дані доводи до уваги.
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Верховний Суд у постанові від 09.11.2020 у справі № 683/3191/17 звернув увагу, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів або рішень органу місцевого самоврядування. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Як зазначено вище, зі слів ОСОБА_1 , недобудований будинок та земельну ділянку подружжя придбало 15 листопада 2011 року.
За змістом статей 3, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (в редакції на вказану дату) державна реєстрація прав, зокрема й права власності на нерухоме майно, є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.
Відповідно до статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Будь-яких даних щодо реєстрації під час шлюбу речових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкт незавершеного будівництва - будинок та земельну ділянку площею 0,1438 га, кадастровий номер 7423055300:01:001:0086, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку сторонами не надано.
Розписка ОСОБА_7 про отримання 68445 грн від ОСОБА_2 за проданий останньому будинок та землю не є правовстановлюючим документом та не змінює правового режиму вказаного майна, яке, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, належало та належить на даний час на праві власності іншим особам.
Скаржниця стверджувала, що суд першої інстанції критично віднісся до показів свідків, наявної в матеріалах справи документації на газифікацію спірного житлового будинку, замовником якої є відповідач (т. 1 а.с. 36-41), укладений з ним договір про користування електричною енергією за цією адресою (т. 1 а.с. 43-44), однак, колегія суддів такі доводи відхиляє за безґрунтовністю та погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені документи лише можуть свідчити про користування даним будинком, яке в свою чергу не породжує права власності користувачів на це майно.
Таким чином районний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи викладене, розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.
Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України
Судді Чернігівського апеляційного суду
І.О.Боброва
Н.В.Висоцька
Н.В.Шитченко
Повний текст постанови суду складений 28.05.2021.
Суд | Чернігівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 28.05.2021 |
Оприлюднено | 28.05.2021 |
Номер документу | 97236904 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Чернігівський апеляційний суд
Боброва І. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні