Постанова

від 20.05.2021 по справі 757/41439/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ

Справа № 757/41439/18-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/3593/2021

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності на рішення Печерського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Новака Р.В. 11 листопада 2020 року у м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності , третя особа: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника,

В С Т А Н О В И В

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 жовтня 2015 року по 06 травня 2018 року в розмірі 314617,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в період з 03 лютого 2015 року по 15 жовтня 2015 року працювала головним бухгалтером ДП Інтелзахист . 15 жовтня 2015 року її було звільнено з посади за угодою сторін, при звільнені їй було видана лише трудова книжка, без проведення розрахунку по заробітній платі. Фактичний розрахунок з виплати заробітної плати у розмірі 5100,63 грн з позивачем було проведено лише 05 серпня 2018 року (тобто через 640 робочих днів) ДП Український інститут інтелектуальної власності , який згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є правонаступником ДП Інтелзахист . Виплата заборгованості із заробітної плати позивачу проводилась через касу ДП Український інститут інтелектуальної власності , однак без врахування приписів ст. 117 КЗпП України. Позивач вважає що її трудові права були порушені, тому має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 жовтня 2015 року по 06 травня 2018 року в розмірі 314617,60 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності , третя особа: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника - задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки виплати заробітної плати у сумі 314617,60 грн.

Стягнуто з Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 3146,18 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Стосовно строків звернення позивача до суду з вказаним позовом, то суд першої інстанції не вбачав вини позивача у пропущенні такого строку, оскільки у позивача були відсутні об`єктивні причини вважати, що доставка позовних матеріалів до суду поштовою кур`єрською службою буде здійснена поза межами строків визначених ст. 233 ЦПК України. Також суд взяв до уваги, ту обставину, що поштова кур`єрська служба перед замовленням послуги не попередила позивача про те, що остання не є оператором поштового зв`язку в розумінні Закону України Про поштовий зв`язок , як наслідок цього, у позивача відсутня можливість посилатися на приписи ч. 6 ст. 124 ЦПК України. А тому суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду.

Не погодилось із вищезазначеним судовим рішенням ДП Український інститут інтелектуальної власності , представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що судом першої інстанції було порушено процесуальне право відповідача, оскільки подане ними клопотання 03 листопада 2020 року про відкладення судового засідання призначеного на 11 листопада 2020 року не було вирішено судом та цього ж дня ухвалено рішення у справі. Також вказує на те, що суд неповно з'ясував обставини справи що стосуються поважності причин пропуску позивачем строку на подання позовної заяви, оскільки фактично така позовна заява була подана через неповноважного оператора з надання послуг поштового зв`язку, оскільки кур`єрська служба ТОВ Поні Експрес не зареєстрована відповідно до чинного законодавства та не наділена таким правовим статусом та правами. Однак, суд проігнорував вимоги закону та практику Верховного Суду відносно вказаного питання. Також вказує на те, що у Укрпатенту відсутня вина у тому, що 15 жовтня 2015 року директором ДП Інтелзахист не були виплачені ОСОБА_1 належні їй суми при звільнені. Між Укрпатенту та ОСОБА_1 ніколи не виникали трудові відносини, а виплата заборгованості по заробітній платі, яка виникла не через винні дії Укрпатенту, є нічим іншим, як виконанням Укрпатентом зобов`язань ДП Інтелзахист , внаслідок правонаступництва, яке відбулося 6 квітня 2018 року. При цьому, вина, на відміну від прав та обов`язків не переходить до правонаступника, оскільки вина є суб`єктивним поняттям і відноситься тільки до особи яка вчинила певні дії чи бездіяльність і не може успадковуватись іншою особою при правонаступництві. Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивач була головним бухгалтером, а тому знала про заборгованість по своїй заробітній платі, однак жодного разу після її звільнення не зверталась з вимогою про погашення заборгованості по заробітній платі.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вказує на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано поновив позивачу строк на звернення до суду з позовом, оскільки ними було подано обґрунтоване клопотання про поновлення із зазначенням поважних підстав такого пропуску.

У відповіді за відзив представник відповідача - Белякова Є.О. вказує на те, що позовна заява була подана позивачем з пропуском строків передбачених ст. 233 КЗпП України. Вказує, що не з їх вини виникла заборгованість при звільнені позивача, оскільки вони не виплачували позивачу заробітну плату та між ними ніколи не виникали трудові відносини.

В судовому засіданні представник відповідача - Белякова Є.О. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

В судовому засіданні 22 березня 2021 року представник позивача ОСОБА_3 заперечував щодо доводів апеляційної скарги, представник третьої особи Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України - Мелешко В.І. підтримав доводи апеляційної скарги. Проте після оголошення перерви в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому в порядку ч.2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходив з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.

Позивач ОСОБА_5 в період з 03 лютого 2015 року по 15 жовтня 2015 року працювала на посаді головного бухгалтера Державного підприємства Інтелзахист (Код ЄДРПОУ 32113819). 15 жовтня 2015 року її було звільнено з посади за угодою сторін, при звільнені їй була видана трудова книжка, без проведення розрахунку по заробітній платі. Фактичний розрахунок з виплати заробітної плати у розмірі 5100,63 грн з позивачем було проведено 05 травня 2018 року (тобто через 640 робочих днів) Державним підприємством Український інститут інтелектуальної власності (Код ЄДРПОУ 31032378) який згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є правонаступником Державного підприємства Інтелзахист (Код ЄДРПОУ 32113819).

Вказані обставини визнаються сторонами у справі.

У ст. 233 КЗпП україни визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, а саме працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга).

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року справа № 1-5/2012 вказав на те, що аналіз положень ст.ст. 117, 233 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у Постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №825/224/17 виклав правовий висновок, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку (п.37).

Велика Палата Верховного Суду постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

§ розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

§ період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

§ ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

§ інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З наведених обставин вбачається, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ДП Інтелзахист в період з 03 лютого 2015 року по 15 жовтня 2015 року.

Фактичний розрахунок з виплати заробітної плати у розмірі 5100,63 грн з ОСОБА_1 було проведено 05 травня 2018 року ДП Український інститут інтелектуальної власності , який є правонаступником Державного підприємства Інтелзахист .

А отже висновки суду першої інстанції про те, що в день звільнення позивача ДП Інтелзахист не провів з нею такий розрахунок в сумі 5100,63 грн, а фактично ДП Український інститут інтелектуальної власності , який є правонаступником ДП Інтелзахист здійснив таку виплату 05 травня 2018 року відповідають обставинам справи. Тобто судом першої інстанції вірно визначений період затримки розрахунку, який становить з 16 жовтня 2015 року по 05 травня 2018 року.

Виходячи з висновків Конституційного Суду України для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Позов був пред`явлений позивачем 03 серпня 2018 року шляхом відправлення кур`єрською доставкою. При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що мала місце відсутність обізнаності позивача про те, що кур`єрська служба не є оператором поштового зв`язку. А тому вказані обставини не можуть впливати на можливість реалізації нею своїх прав.

Судом встановлено, що відповідач є правонаступником всіх прав і обов`язків ДП Інтелзахист , а тому він також несе відповідальність і у трудових правовідносинах, а тому дані доводи апеляційної скарги відхиляються судом. Разом з цим, обставини здійснення відповідачем добровільного і повного розрахунку з позивачем мають бути враховані при вирішенні питання про обсяг його відповідальності.

Згідно з довідкою по заробітній платі позивача їй було виплачено в останні повні два місяці роботи, в серпні 2015 року 3150,00 грн, у вересні 2015 року 6681,82 грн. При цьому відпрацьованих позивачем днів - 20 робочих дні. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 491,59 грн. ((3150,00 + 6681,82):20 = 491,59) (а.с.т.1 а.с.174).

Кількість робочих днів у період з 16 жовтня 2015 року по 05 травня 2018 року становить 640. Відповідно сума компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка вираховується шляхом множення суми середньоденного заробітку, яка становить 491,59 грн, на кількість робочих днів затримки розрахунку - 640 має становити 314617,60 грн.

Однак, при вирішенні спору слід враховувати правову природу та розмір простроченої заборгованості роботодавця, обставини у зв`язку з якими пов`язана затримка, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та інші обставини.

У даній справі позивач займала посаду головного бухгалтера, була звільнена за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с. 49,50). Вказана вище заборгованість виникла у зв`язку з невиплатою позивачу в день звільнення в повному обсязі заробітної плати. При цьому слід зазначити, що позивач займала посаду головного бухгалтера, а тому була обізнана про розмір її заробітної плати та розмір (сум), що належали їй до виплати від підприємства при звільнені. Однак, протягом трьох років з моменту звільнення, жодних вимог до відповідача з приводу здійснення з нею неповного розрахунку при звільнені не заявляла. Даних про ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивач не зазначила. При цьому відповідачем здійснено повне погашення заборгованості перед позивачем.

Тому, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед ОСОБА_1 є непропорційним наслідкам порушення, він не повинен бути направлений на збагачення позивача, він має виключно компенсаційний характер. А тому є доцільним зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з суми 314617,60 грн до суми 15000,00 грн. Вказана сума є справедливою та співмірною із встановленим розміром заборгованості на день звільнення в розмірі 5100,63 грн. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає до зміни.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що при вирішенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені судом першої інстанції не враховані доводи відповідача, не надано належної оцінки обставинам, які зумовили порушення, а тому рішення суду першої інстанції підлягає до зміни.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 16 жовтня 2015 року по 05 травня 2018 року з суми 314617,60 грн до суми 15000,00 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державного підприємства Український інститут інтелектуальної власності (01601, м. Київ, вул. Глазунова, 1; код ЄДРПОУ 31032378).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М. Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 27 травня 2021 року.