Рішення

від 24.05.2021 по справі 908/317/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/48/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2021 справа № 908/317/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/317/21

за позовом закритого акціонерного товариства «Рибницький цементний комбінат» (5500, Республіка Молдова, ПМР, м. Рибниця, вул. Запорожця, 1)

до відповідачів:

1. товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-МК» (69067, Україна, м. Запоріжжя, вулиця Лахтинська, буд. 1, кв. 17)

2. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 17800,48 доларів США, що еквівалентно 499095,98 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-МК» та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 17800,48 доларів США, що еквівалентно 499095,98 грн. по курсу НБУ на 22.12.2020, які складаються з: 11056,00 доларів США основного боргу за непоставлений товар за контрактом № 07/10-24/2016 від 24.03.2016, 5571,48 доларів США неустойки та 1173,00 доларів США штрафу. До позовної заяви додано заяву про поновлення строків позовної давності за зобов`язаннями про стягнення замовленого товару, пені та штрафів.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за контрактом № 07/10-24/2016 від 24.03.2016 щодо поставки попередньо оплаченого товару призвело до недопоставки товару на загальну суму 11056,00 дол. США. За доводами позивача, внаслідок недопоставки відповідачем товару підприємство зазнає збитків фінансового характеру, зокрема, штрафні санкцій з боку виконавчих органів державної влади країни покупця за порушення законодавства про валютне регулювання і валютний контроль в країні покупця, а так само відчутної шкоди своїй репутації як надійного і сумлінного економічного агента. Посилаючись на приписи статей 526, 530, 549, 629, 655, 662, 663, 692, 693, 713 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, позивач просив позов задовольнити.

До позовної заяви позивачем надано заяву про поновлення позовної давності за вимогами про стягнення вартості замовленого товару та штрафних санкцій. Позивач зазначив, що з моменту отримання листа відповідача-1 від 16.03.2017 і до підписання сторонами додаткової угоди № 6 від 18.03.2019 позовна давність переривалась у зв`язку з вчиненням ТОВ ІС-МК дій, які свідчили про визнання ним свого боргу та інших зобов`язань.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2021 справу № 908/317/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.03.2021, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №908/317/21; присвоєно справі номер провадження 18/48/21; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання; встановлено відповідачам строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 06.04.2021. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Позивач та відповідач-2 повідомлені про розгляд справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштової кореспонденції повноважному представнику позивача 02.04.2021 та повноважному представнику відповідача-2 23.03.2021.

Направлена на адресу відповідача-1 ухвала суду від 15.03.2021 повернулась до суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» .

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача-1 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-МК» є: 69067, Україна, місто Запоріжжя, вулиця Лахтинська, буд. 1, кв. 17, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою про підстав повернення за закінченням терміну зберігання , ухвала суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком дій /бездіяльності відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею (в тому числі внесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що забезпечує вручення офіційної кореспонденції та обізнаність з її змістом).

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача-1 про відкриття провадження у справі № 908/317/21 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач-1 міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень» ://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзиви на адресу суду від відповідача-1 та відповідача-2 у встановлений в ухвалі суду від 15.03.2021 у справі № 908/317/21 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідачів у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 15.03.2021. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 14.04.2021 та закінчити 14.05.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» , яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 24.05.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Закритим акціонерним товариством «Рибницький цементний комбінат» (покупцем, позивачем у справі) та (подавцем, відповідачем-1 у справі) 24.03.2016 укладений контракт №07/10-214-2016 (далі - Контракт).

Відповідно до умов п. 1.1 Контракту продавець прийняв на себе зобов`язання передати, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити продукцію, в подальшому іменовану товар , у відповідності з Додатками, які є невід`ємною частиною цього контракту.

Пунктом 1.2 Контакту визначено, що найменування, кількість, одиниці виміру, ціна за одиницю товару, загальна вартість товару зазначені у Додатках які є невід`ємною частиною даного Контракту.

За визначенням п. 4.1 Контракту, загальна вартість даного контракту орієнтовно складає 50000,00 дол. США.

Умови оплати вартості товару зазначаються в Додатках, які є невід`ємною частиною цього контракту (п.5.1 Контракту).

Відповідно до пункту 9.1 Контракту за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством України.

Згідно з п. 9.3 Контракту у разі порушення продавцем передбаченого п. 3.1 даного контракту строку поставки товару за виною продавця, подавець сплачує покупцю неустойку з розрахунку 0,1% від вартості не поставленого або недопоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Пунктом 9.5 Контракту визначено, що при роботі за даним контрактом сторонам слід дотримуватися вимог національних законодавств про репатріацію валютних грошових коштів. Сторона, винна в порушенні термінів репатріації валютних грошових коштів, зобов`язана компенсувати іншій стороні штрафні санкції, виставлені компетентними державними органами ПМР і України відповідно.

Умовами п. 7.4 Контракту визначено, що всі спори та розбіжності, які можуть виникнути в ході виконання даного Контракту будуть вирішуватися сторонами шляхом переговорів.

Якщо сторони не дійдуть згоди, розгляд спору передається Міжнародному Комерційному арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України в м. Київ, який приймає кінцеве рішення відносно спірного питання (п. 7.5 Контракту).

Пунктом 11.7 Контракту передбачено, що контракт набирає чинності з дати його підписання, реєстрації в митних органах країни покупця та діє по 31 грудня 2016 року. Термін дії може бути продовжено за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до даного контракту.

Згідно із п. 11.11 Контракту при достроковому розірвані або закінченні терміну дії цього контракту сторона, що має за взаєморозрахунками залишок заборгованості зобов`язується протягом 5-ти банківських днів перерахувати зазначену суму на розрахунковий рахунок іншої сторони.

Додатковими угодами № 2 від 29.09.2017, № 4 від 07.12.2017, № 5а від 20.12.2018 термін дії договору сторонами продовжувався до 31.12.2019.

В рамках Контракту сторонами узгоджені та підписані Специфікації: № 1 від 24.03.2016, № 2 від 28.07.2016 (з урахуванням змін та доповнень згідно додаткової угоди № 1 від 17.10.2016), № 3 від 29.09.2017.

Специфікацією № 1 від 24.03.2016 визначено загальну суму поставки - 17757,00 дол. США; умови оплати - передплата в розмірі 50% протягом 2-х банківських днів з моменту набрання сили контракту та специфікації; оплата 50% вартості з моменту отримання отримувачем письмового повідомлення про готовність товару до відвантаження протягом 5-ти банківських днів; строк поставки - 40 днів з моменту вступу контракту та специфікації в силу.

Специфікацією № 2 від 28.03.2016 (з урахуванням змін та доповнень згідно додаткової угоди № 1 від 17.10.2016) визначено загальну суму поставки - 11200,00 дол. США; умови оплати - передплата в розмірі 70% протягом 2-х банківських днів з моменту набрання сили специфікації; оплата 30% вартості з моменту отримання отримувачем письмового повідомлення про готовність товару до відвантаження протягом 5-ти банківських днів; строк поставки - 4 робочих тижня з моменту вступу специфікації в силу.

Специфікацією № 3 від 29.09.2017 визначено загальну суму поставки - 15000,00 дол. США; умови оплати - 100% наступна оплата протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару на склад покупця; строк поставки - 60 (шістдесят) календарних днів з моменту вступу в силу специфікації.

На виконання умов Контракту позивачем здійснено попередню оплату за загальну суму 29257,00 дол. США:

- за специфікацією № 1 від 24.03.2016 в розмірі 100% вартості товару на сумі 17757,00 грн. згідно платіжних доручень № 37 від 21.04.2016 та № 82 від 23.06.2016;

- за специфікацією № 2 від 28.07.2016 та додатковою угодою до неї № 1 від 17.10.2016 розмірі 100% вартості товару на суму 11500,00 дол. США згідно платіжних доручень № 107 від 02.08.2016 та №124 від 20.09.2016.

Додатковою угодою № 1 від 17.10.2016 вартість позиції № 3 змінено у бік зменшення, у зв`язку з чим підсумкова сума за специфікацією №2 від 28.07.2017 склала 11200,00 дол. США.

Відповідачем-1 на виконання умов Контакту та Специфікацій здійснено часткове відвантаження товару за позиціями № 4-9 специфікації № 1 від 24.03.2016 та № б/н специфікації № 2 від 28.07.2016 на загальну суму 917,00 дол. США, що підтверджується інвойсом № 5 від 05.12.2016.

Враховуючи неможливість повного виконання відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань в рамках специфікації № 1 від 24.03.2016 та специфікації № 2 від 28.07.2016 сторонами погоджено і підписано Додаткову угоду № 3 від 29.09.2017, згідно якої вказані специфікації визнані такими, що втратили чинність, не анулюючи зобов`язань ТОВ ІС-МК в частині відповідальності за їх неналежне виконання, передбачене розділом 9 контракту.

До додаткової угоди № 3 від 29.09.2017 сторонами підписана Специфікація №1 згідно викладеної номенклатури на загальну суму 15000,00 дол. США. Поставка товару за вказаною специфікацією з урахуванням додаткової угоди № 1 до даної специфікації мала бути здійснена на умовах DAP- м. Рибниця (Інкотермс - 2010) протягом 60 календарних днів з моменту її укладення.

Також до додаткової угоди № 3 від 29.09.2017 сторонами 02.04.2018 підписано Специфікацію №2 на поставку товару згідно викладеної номенклатури на загальну суму 2536,00 дол. США протягом 35-ти календарних днів з моменту набрання чинності цією специфікацією, на умовах FСА - м. Запоріжжя, Україна (Інкотермс - 2010).

Специфікацією № 3 від 07.06.2018 до додаткової угоди №3 від 29.09.2017 ТОВ ІС-МК взяло на себе зобов`язання з постачання товару згідно з номенклатурою на загальну суму 10804,00 дол. США, на умовах DAP - р. Рибниця (Інкотермс - 2010), протягом 60 календарних днів з моменту її підписання.

Загальна вартість товару за специфікаціями до додаткової угоди № 3 від 29.09.2017 становить 28340,00 дол. США.

На виконання зобов`язань за специфікаціями до додаткової угоди № 3 від 29.09.2017 відповідачем здійснено відвантаження товару по позиції на загальну суму 2284,00 дол. США, а також виконана в повному обсязі поставка специфікації №1 від 29.09.2017 на суму 15000,00 дол. США, що підтверджується інвойсом № 1 від 22.02.2018 та інвойсом № 2 від 11.07.2019.

Враховуючи невиконання ТОВ ІС-МК взятих на себе зобов`язань в рамках укладеного між ЗАТ РЦК і ТОВ ІС-МК контракту та Специфікацій до нього сторонами 18.03.2019 підписано Додаткову угоду № 6, відповідно до умов якої позиції №№ 2 і 3 специфікації № 2 до додаткової угоди № 3 від 29.09.2017 виключені із зобов`язанням повернення відповідачем передплачених за них сум у розмірі 2196,00 дол. США протягом 25-ти календарних днів з моменту його підписання. Додатковою угодою встановлено, що припинення зобов`язання з постачання зазначених позицій специфікації не анулює зобов`язань продавця в частині постачання позиції № 1 та договірної відповідальності за прострочення виконання поставки позиції №№2 та 3.

Крім того пунктом 5 Додаткової угоди № 6 від 18.03.2019 фізична особа ОСОБА_1 , в якості поручителя, зобов`язався нести солідарну відповідальність перед покупцем за повне та належне виконання зобов`язань продавця по Контракту № 07/10-24/2016 від 24.03.2016, які виникли з моменту укладення даного контракту, в тому числі, але не виключно, за поставку товару, повернення грошових коштів, сплату штрафних санкцій, відшкодування збитків, а також витрат за зверненням по стягненню судовому та позасудовому порядку тощо, у випадку невиконання продавцем своїх зобов`язань по цьому контракту.

Вартість недопоставленого відповідачем-1 товару за Контрактом становить 11056,00 дол. США.

У зв`язку з неналежним виконання відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань позивачем на його адресу неодноразово направлялись вимоги з проханням провести відвантаження оплаченої партії товару або повернути грошові кошти (від 21.11.2016, 16.02.2017, 21.02.2020).

У свою чергу, відповідач-1 направив на адресу позивача листи-підтвердження (від 06.12.2016, 16.12.2016, 16.03.2017) про визнання пред`явлених позивачем претензій, із зазначенням про готовність компенсувати всі понесені нами збитки, а також відшкодування витрат, пов`язаних з репатріацією сплачених позивачем валютних коштів.

Як зазначив позивач, до теперішнього часу зобов`язання щодо поставки передплаченого товару або повернення коштів відповідачем не виконані.

Неналежне виконання відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань за Контрактом та неповернення коштів з урахуванням штрафних санкцій після отримання претензій стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Відносно звернення позивача до господарського суду та викладеного в п. 7.5 Контракту арбітражного зауваження щодо передання спору на розгляд Міжнародного Комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України в м. Київ суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб`єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин розташований на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Положення статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначає випадки, коли суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом.

Згідно з частиною 5 статтею 4 ГПК України допускається угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу). До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

За приписами статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, крім: спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на цінні папери, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті; спорів, передбачених пунктами 2, 3, 7 - 13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті; інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

Статтею 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Згідно з статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.

Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").

Аналогічні положення закріплені і у пункті 7 частини 1 статті 226 ГПК України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Наведене вище дає підстави для висновку, що при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК України, господарському суду слід встановити наявність сукупності наступних умов: існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушене у державному суді, відноситься до компетенції арбітражу; від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; встановлення судом дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

Арбітражне застереження викладене у п. 7.5 Контракту. Разом з тим, арбітражна угода не може розглядатись як імунітет від регулювання державою відносин, що пов`язані з укладанням та виконанням договорів, або як спосіб уникнення від вирішення спорів, що виникають між сторонами

Суд зауважує, що арбітражна угода про передачу спору на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації особою права на захист своїх прав. У зв`язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до арбітражного суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 910/17031/17.

Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.15.2021 у справі № 911/1110/20, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи та статей 3, 15 Цивільного кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, Верховний Суд визнав, що пріоритет у розгляді спору належить саме господарському суду як органу судової влади, а не арбітражному суду.

Отже, якщо позивач звернувся саме до господарського суду, а не до МКАС при Торгово-промисловій палаті України в м. Київ, то це виключає наявність взаємної згоди обох сторін на розгляд справи МКАС навіть за наявності попередньої домовленості про це, яка відображена в Контракті. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/21409/16 та від 16.02.2018 у справі № 910/13318/16.

Іноземні суб`єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов`язки, що і суб`єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Відповідно до ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Зважаючи на відсутність заперечень відповідачів щодо розгляду справи господарським судом та звернення позивача до господарського суду за місцем знаходження/реєстрації відповідачів, суд визнав можливість розгляду даної справи господарським судом Запорізької області.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строки поставок сторонами неодноразово змінювались шляхом підписання додаткових угод та відповідних Специфікаціях, останній строк - протягом 60 календарних дів з моменту підписання Специфікації № 3 від 07.06.2018 до додаткової угоди від 29.09.2017.

Обставини справи свідчать, що обумовлений Контактом, додатковими угодами та Специфікаціями товар, вартість якого сплачена позивачем, відповідачем-1 не поставлений.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена правова норма передбачає можливість пред`явлення до продавця альтернативних вимог - або передати обумовлений договором купівлі-продажу товар, за який вже здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

З часу здійснення позивачем авансових платежів та направлення претензій відповідач-1 свої зобов`язання за Контактом в повному обсязі не здійснив, після пред`явлення позову останній не висловлював наміру вчинити дії по виконанню своїх зобов`язань, а тому суд визнає позовні вимоги про стягнення сплаченої позивачем суми передплати в розмірі 11056,00 дол. США обґрунтованими.

Крім вимоги щодо повернення суми передплати позивачем заявлено до стягнення 5571,48 дол. США неустойки та 11730,00 дол. США штрафу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд України зазначив у постановах від 22.11.2010 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.2010 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Розрахунок неустойки позивачем здійснено відповідно до п. 9.3 Контракту, виходячи з розміру вартості недопоставленого товару:

- за специфікацією № 2 від 02.04.2018 до додаткової угоди № 3 від 29.09.2017: 1) по поз. № 2, 3 специфікації: з 18.05.2018 по 18.03.2019, 304 дні х (0,1% х 2196,00) = 665,76 дол. США; по поз. № 1 специфікації: з 18.05.2018 по 18.02.2020, 641 день х (0,1% х 340,00) = 217,94 дол. США; разом 883,70 дол. США;

- за специфікацією № 3 від 07.06.2018 до додаткової угоди №3 від 29.09.2017: 1) по поз. № 2 специфікації: з 07.08.2018 по 24.07.2019, 351 день х (0.1% х 2284,00) = 800,28 дол. США; 2) по поз. № 1 специфікації: з 07.08.2018 по 18.02.2020, 560 день х (0.1% х 8520,00) = 4771,20 дол. США; разом 5571,48 дол. США.

Розрахунок виконано позивачем правильно. Разом за специфікаціям № 2 та № 3 до додаткової угоди № 3 від 29.09.2017 до стягнення підлягає 6455,18 грн. неустойки. Разом з тим, до стягнення позивачем заявлено суму 5571,48 грн. неустойки. Оскільки суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, судом вимога про стягнення неустойки задовольняється у визначеній позивачем сумі - 5571,48 грн.

Відповідно до п. 9.6 Контракту, яким передбачено компенсування винною особою іншій стороні штрафні санкції, нараховані компетентними державними органами ПМР і України, позивачем нараховані 1173,00 дол. США штрафу за порушення строків репатріації валютних грошових коштів:

- по платежу на суму 8050,00 дол. США від 02.08.2016 (платіжне доручення №107) термін репатріації закінчився 27.02.2017. Станом на 18.02.2020 сума штрафу за порушення валютного законодавства ПМР становить 966,00 дол. США;

- по платежу на суму 3450,00 дол. США від 20.09.2016 (платіжне доручення № 124) термін репатріації закінчився 17.04.2017. Станом на 18.02.2020 сума штрафу за порушення валютного законодавства ПМР становить 207,00 дол. США.

Розрахунок позивача судом перевірено та визнано правильним.

Вимога про стягнення штрафу за порушення строків репатріації валютних грошових коштів задовольняється у заявленому позивачем розмірі 1173,00 дол. США.

Також судом встановлено, що п. 5 додаткової угоди № 6 від 18.03.2019 сторони передбачили, що фізична особа ОСОБА_1 , в якості поручителя, зобов`язується нести солідарну відповідальність перед покупцем за повне та належне виконання зобов`язань продавця по Контракту № 07/10-24/2016 від 24.03.2016, які виникли з моменту укладення даного контракту, в тому числі, але не виключно, за поставку товару, повернення грошових коштів, сплату штрафних санкцій, відшкодування збитків, а також витрат за зверненням по стягненню судовому та позасудовому порядку тощо, у випадку невиконання продавцем своїх зобов`язань по цьому контракту.

Відповідно до ст. 196 ГК України, у разі якщо в господарському зобов`язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов`язаних суб`єктів, кожний з управнених суб`єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов`язаних суб`єктів повинен виконати зобов`язання відповідно до частки цього суб`єкта, визначеної зобов`язанням. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов`язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу, якщо інше не передбачено законом.

Додаткова угода підписана сторонами Контакту та особисто поручителем ОСОБА_1 (відповідачем-2), тому зазначено угоду визнано судом договором поруки.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов`язання, яке може виникнути в майбутньому.

З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 ЦК України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до статті 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відтак, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителями, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Позовні вимоги в даній справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за Контрактом. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача є можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд впливає, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних відносин.

Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Господарський процесуальний кодекс України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонам якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 частини першої статті 20 ГПК України).

З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

Основне зобов`язання в даній справі за Контрактом виникло між двома юридичними особами, наявність фізичної особи поручителя в даному випадку не є вирішальною для визначення суб`єктної юрисдикції справи у спорі.

Даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів.

Щодо підстав припинення поруки необхідно зазначити, що відповідно до статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Жодної з підстав для припинення дії договору поруки, визначених ст. 559 ЦК України судом не встановлено.

Разом з цим, судом встановлено, що зобов`язання за Контрактом відповідачем-1 не виконані, у зв`язку з чим станом на день винесення рішення останній має заборгованість перед позивачем в сумі 11056,00 дол. США вартості недопоставленого товару та обов`язок сплатити 5571,48 дол. США неустойки та 1173,00 дол. США штрафу за порушення строків репатріації валютних грошових коштів. Таким чином, зобов`язання за Контрактом не припинилися, а порука має на меті забезпечення виконання зобов`язань за Контрактом, то не припинилася і дія поруки.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідач-1 та відповідач-2 визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростували, доказів, які могли б свідчити про належне виконання забезпечених порукою зобов`язань за Контактом щодо повернення вартості недопоставленого товару та сплати штрафних санкцій на надали.

На підставі викладеного, суд визнав позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, грошові зобов`язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Враховуючи вищенаведене суд визнав, що до солідарного стягнення з відповідачів підлягає загальна сума 17800,48 дол. США, що еквівалентно 499095,98 грн.

Відносно зави позивача про поновлення позовної давності за вимогами про стягнення вартості замовленого товару та штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони (постанова ВСУ від 22.03.2017 у справі № 6-3063цс16).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ)

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як стверджує позивач і підтверджується матеріалами справи, зважаючи на наявність листа відповідача-1 від 16.03.2017 та підписання сторонами додаткової угоди № 6 від 18.03.2019, позовна давність є перерваною у зв`язку з вчиненням ТОВ ІС-МК дій, які свідчили про визнання ним свого боргу та інших зобов`язань. Отже, позовна давність для звернення з позивача з даним позовом не є пропущеною.

Крім того, відповідної заяви про застосування судом позовної давності від відповідачів не надходило.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати присуджуються до стягнення з відповідачів 1, 2 на користь позивача порівну.

При цьому суд враховує, що згідно п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів , то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-МК» (69067, Україна, м.Запоріжжя, вулиця Лахтинська, буд. 1, кв. 17; ідентифікаційний код 38285105) солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий 13.12.2005 Томаківським РВУМВС України в Дніпропетровській області) на користь закритого акціонерного товариства «Рибницький цементний комбінат» (5500, Республіка Молдова, ПМР, м. Рибниця, вул. Запорожця, 1, фіскальний код НОМЕР_3 ) 11056,00 дол. США (одинадцять тисяч п`ятдесят шість дол. 00 центів США), 5571,48 дол. США (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят один дол. 48 центів США) неустойки, 1173,00 дол. США (одну тисячу сто сімдесят три дол. 00 центів США) штрафу; що разом еквівалентно 499095,98 грн. (дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`яносто п`ять грн. 98 коп.). Видати наказ.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий 13.12.2005 Томаківським РВУМВС України в Дніпропетровській області) солідарно з товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-МК» (69067, Україна, м.Запоріжжя, вулиця Лахтинська, буд. 1, кв. 17; ідентифікаційний код 38285105) на користь закритого акціонерного товариства «Рибницький цементний комбінат» (5500, Республіка Молдова, ПМР, м. Рибниця, вул.Запорожця, 1, фіскальний код НОМЕР_3 ) 11056,00 дол. США (одинадцять тисяч п`ятдесят шість дол. 00 центів США), 5571,48 дол. США (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят один дол. 48 центів США) неустойки, 1173,00 дол. США (одну тисячу сто сімдесят три дол. 00 центів США) штрафу; що разом еквівалентно 499095,98 грн. (дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`яносто п`ять грн. 98 коп.). Видати наказ.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-МК» (69067, Україна, м.Запоріжжя, вулиця Лахтинська, буд. 1, кв. 17; ідентифікаційний код 38285105) на користь закритого акціонерного товариства «Рибницький цементний комбінат» (5500, Республіка Молдова, ПМР, м. Рибниця, вул. Запорожця, 1, фіскальний код 0400005713) 3274,93 грн. (три тисячі двісті сімдесят чотири грн. 93 коп.) судового збору. Видати наказ.

5. Стягнути з Вовка Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий 13.12.2005 Томаківським РВУМВС України в Дніпропетровській області) на користь закритого акціонерного товариства «Рибницький цементний комбінат» (5500, Республіка Молдова, ПМР, м. Рибниця, вул. Запорожця, 1, фіскальний код 0400005713) 3274,93 грн. (три тисячі двісті сімдесят чотири грн. 93 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 28.05.2021.

Суддя В.В. Левкут