Ухвала

від 27.05.2021 по справі 921/419/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 921/419/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Білявинці" (далі - ПП "Білявинці", відповідач, скаржник)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2020 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021

у справі № 921/419/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопіль-Нафта" (далі - ТОВ "Тернопіль-Нафта", позивач)

до ПП "Білявинці"

про стягнення заборгованості в сумі 341 928,83 грн,

ВСТАНОВИВ:

ПП "Білявинці" 26.04.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 921/419/20, яка зареєстрована Судом 13.05.2021.

У прохальній частині зазначеної вище касаційної скарги ПП "Білявинці" просить скасувати повністю рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 921/419/20; ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити ТОВ "Тернопіль-Нафта" у задоволенні позову у повному обсязі. Також скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 13.05.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 921/419/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Колос І.Б., Селіваненко В.П.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2020, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 921/419/20, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги ПП "Білявинці" у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 921/419/20 є стягнення заборгованості в сумі 341 928,83 грн з яких: 200 000,00 грн - основна заборгованість, 84 925,65 грн - пеня, 13 995,33 грн - 3% річних, 23 007,85 грн - інфляційні втрати, отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2020 рік - 1 051 000,00 грн ).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, ПП "Білявинці" у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у судовій практиці Верховного Суду відповідач не встановив наявності висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах з урахуванням змін у правовому регулюванні спірних правовідносин, а також те, що дана справа має виняткове значення для скаржника, оскільки стягнута сума штрафних санкцій, компенсаційних виплат та судових витрат є значною для відповідача, при цьому виконання рішення суду може поставити відповідача у скрутне фінансове становище та вплинути на безперервність його діяльності, тобто можливість здійснення ним подальшої діяльності.

Наведені у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржником не наведені аргументи, які б обґрунтовували наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці тощо.

Суд не вважає наведені скаржником аргументи такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного розуміння та тлумаченням стороною норм права через призму обставин справ, а в цілому - до заперечення результату розгляду справи судом.

Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Також слід зауважити, що саме лише застереження про те, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, не може бути визнано судом підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних, фундаментальних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Білявинці" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 921/419/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

У зв`язку з наявністю підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, заявлене в тексті касаційної скарги клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, залишається Судом без розгляду.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що на порушенням вимог пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України скаржником до матеріалів касаційної скарги не додано документу на підтвердження сплати судового збору за подання касаційної скарги, що підтвержується також переліком додатків до касаційної скарги.

Наведене, могло бути підставою для залишення касаційної скарги без руху на підставі статті 292 ГПК України, проте як зазначено вище, наявні підстави для відмови у відкриті касаційного провадження у справі.

Керуючись частиною 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Білявинці" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 921/419/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко