Постанова

від 26.05.2021 по справі 364/1159/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 364/1159/19

провадження № 61-18344св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів : Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сільгосптехніка Нова ,

відповідачі : ОСОБА_1 , Фермерське господарство Макове ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільгосптехніка Нова до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Макове про визнання договору оренди землі поновленим та визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договору емфітевзису)

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мохонька Костянтина Миколайовича та доповненнями до неї на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сільгосптехніка Нова (далі - ТОВ Сільгосптехніка Нова , товариство) звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договір оренди землі від 21 листопада 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки площею 4,24 га, кадастровий номер 3221687200:02:005:0039, розташованої на території Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області (далі - Рудосільська сільська рада); визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Макове (далі - ФГ Макове ) щодо зазначеної земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ Сільгосптехніка Нова посилалося на те, що 21 листопада 2012 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі строком на п`ять років. Зазначений договір був зареєстрований державним реєстратором Володарського управління юстиції Київської області 02 листопада 2013 року.

24 квітня 2018 року, тобто за шість місяців до закінчення договору, товариство надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення про бажання скористатися переважним правом на поновлення строку дії договору оренди. Не отримавши відповіді на зазначений лист-повідомлення, воно продовжувало використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, сплачувати орендну плату після закінчення строку дії договору оренди землі, при цьому не отримуючи жодних вимог від власника щодо повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі.

У подальшому товариство дізналося, що 14 травня 2019 року ОСОБА_1 уклала договір оренди землі з ФГ Макове . Таким чином, ОСОБА_1 безпідставно та незаконно позбавила його переважного права на поновлення договору оренди, і це право підлягає захисту в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Володарський районний суд Київської області рішенням від 18 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що реалізація переважного права орендаря на поновлення договору оренди, яка передбачена статтею 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією статтею процедури і строків.

Враховуючи, що ТОВ Сільгосптехніка Нова не надало належних і допустимих доказів повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк до закінчення строку дії договору ані в строки, установлені частиною третьою статті 33 Закону України Про оренду землі , ані в строки, визначені пунктом 8 договору оренди землі від 21 листопада 2012 року, а ОСОБА_1 наступного дня після закінчення строку дії спірного договору оренди землі (03 листопада 2018 року) направила орендареві лист-повідомлення із запереченнями проти поновлення договору від 21 листопада 2012 року , який товариство отримало 07 листопада 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про пролонгацію договору оренди землі.

У зв`язку з відмовою у задоволенні вимоги про визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди землі від 21 листопада 2012 року місцевий суд дійшов висновку про відмову і в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року, як похідної від первісної вимоги.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 24 листопада 2020 року рішення Володарського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов задовольнив частково. Вважав пролонгованим на тих самих умовах та на той самий строк договір оренди землі б/н від 21 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ Сільгосптехніка Нова щодо земельної ділянки площею 4,24 га кадастровим номером 3221687200:02:005:0039. Визнав недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Макове .Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що жодна зі сторін за три місяці до закінчення строку дії договору (02 листопада 2018 року) не заявляла бажання про розірвання цього договору, тому договір оренди землі від 21 листопада 2012 року є пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах.

Також суд виходив з того, що укладення договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ Макове відбулося внаслідок недодержання відповідачами в момент його вчинення вимог законодавства України, оскільки один об`єкт оренди під час дії відповідного договору не може бути об`єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше, адже це унеможливлює реалізацію права користування цим об`єктом. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про визнання зазначеного договору недійсним.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Мохонько К. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу та доповнення до неї, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року та залишити в силі рішення Володарського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 670/183/18, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц та від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що законодавство не передбачає автоматичного продовження або поновлення договору оренди землі, оскільки існує законодавчо визначений порядок поновлення договору оренди землі та зобов`язання учасників такого договору щодо здійснення певних дій задля продовження або припинення дії договору. Апеляційний суд не звернув уваги, що позивач не надав належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди. Водночас ОСОБА_1 наступного дня після закінчення строку дії договору оренди землі (03 листопада 2018 року) направила позивачу лист-повідомлення із запереченнями проти поновлення договору від 21 листопада 2012 року. Крім того, позивач припинив користування земельною ділянкою після закінчення строку оренди та 25 вересня 2019 року уклав з ФГ Макове договір тимчасового обміну земельними ділянками. Також скарга містить доводи про те, що позивач не провів державної реєстрації договору оренди землі, а 02 листопада 2013 року здійснив державну реєстрацію речового права - права оренди за вказаним договором. Таким чином, позивач не виконав передбачений законом і договором обов`язок щодо проведення державної реєстрації договору оренди землі, а тому договір оренди землі, укладений 21 листопада 2012 року між ТОВ Сільгосптехніка Нова та ОСОБА_1 , не може вважатись таким, що набрав чинності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

26 січня 2021 року справа № 364/1159/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,24 га, кадастровий номер 3221687200:02:005:0039, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Рудосільської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 24 грудня 2003 року, виданим Володарською районною державною адміністрацією Київської області на підставі розпорядження Володарської районної державної адміністрації від 09 грудня 2003 року № 456, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 113, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

21 листопада 2012 року між ТОВ Сільгосптехніка Нова і ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, за умовами якої орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування зазначену земельну ділянку.

Пунктом 8 договору оренди землі визначено, що він укладений на п`ять років. Коли жодна із сторін не пізніше як за три місяці до закінчення строку дії цього договору не заявила про бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах та на той самий строк.

Речове право - право оренди земельної ділянки за цим договором зареєстроване 02 листопада 2013 року, що підтверджено копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 листопада 2013 року.

Протягом строку дії зазначеного договору, тобто з 2012 року до 2018 року, позивач сплачував орендну плату, що підтверджено копіями довідок про доходи та не заперечується сторонами.

За 2019 рік (після спливу зазначеного 5-річного строку дії договору оренди землі) позивач сплатив орендну плату в розмірі 6 054,53 грн, що підтверджується довідкою про доходи.

24 квітня 2018 року з метою продовження строку дії договору оренди землі направив ОСОБА_1 лист з відповідним проектом додаткової угоди, на підтвердження направлення цього листа додано копію фіскального чека, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання зазначеного листа ОСОБА_1

03 листопада 2018 року ОСОБА_1 направила позивачу лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди земельної ділянки. Цей лист одержано товариством 07 листопада 2018 року, що підтвердив представник позивача. Листом від 08 листопада 2018 року позивач запропонував ОСОБА_1 переукласти договір оренди земельної ділянки на новий строк.

Обставини щодо листування в листопаді 2018 року визнані учасниками справи.

Крім того, 02 листопада 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), який був припинений за згодою сторін 25 березня 2019 року.

25 березня 2019 року між ОСОБА_1 і ФГ Макове був укладений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису).

25 вересня 2019 року між ТОВ Сільгосптехніка Нова і ФГ Макове був укладений договір тимчасового обміну земельними ділянками, зокрема щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263- 265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Згідно з частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

На час підписання договору оренди частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому, у статті 125 ЗК України було визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, частиною п`ятою статті 126 ЗК України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі - Закон України Про оренду землі в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону України Про оренду землі ).

Згідно зі статтею 18 Закону України Про оренду землі договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У цій справі апеляційний суд встановив, що на підставі договору оренди землі від 21 листопада 2021 року ОСОБА_1 передала спірну земельну ділянку в оренду ТОВ Сільгосптехніка Нова строком на 5 років. Цим договором оренди землі передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 41).

Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

Такі умови договору відповідають статті 18 Закону України Про оренду землі .

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України Про оренду землі були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року позивач не міг зареєструвати договір оренди землі.

Водночас проведення 02 листопада 2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 21 листопада 2012 року не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року.

Отже, оскільки ТОВ Сільгосптехніка Нова не здійснило державної реєстрації договору оренди землі від 21 листопада 2012 року, як це передбачено умовами договору, договір між позивачем та ОСОБА_1 чинності не набрав і, відповідно, вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Статтею 33 Закону України Про оренду землі врегульовано питання поновлення договору оренди землі, однак договір оренди земельної ділянки від 21 листопада 2012 року чинності не набрав, а отже підстави для задоволення позовних вимог про визнання його поновленим на тих самих умовах і на той самий строк немає як по суті, так і за обраним способом захисту, який є неефективним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, вирішуючи питання про належний спосіб захисту при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди землі, дійшла висновку про те, що при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України Про оренду землі , належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову в частині визнання поновленим договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк немає і підстав для задоволення і похідних вимог про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, оскаржувана постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого суду, однак зі зміною цього рішення в частині його мотивування.

З урахуванням того, що при розгляді встановлено підставу, яка зумовлює скасування оскарженого судового рішення, суд касаційної інстанції не аналізує інших підстав відкриття касаційного провадження.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У касаційній скарзі адвокат Мохонько К. М. просив здійснити розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 , що пов`язані з розглядом апеляційної та касаційної скарг.

Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

Згідно з розрахунком представника ОСОБА_1 сума витрат, понесених на правову допомогу під час розгляду справи в апеляційному суді складає 7 000,00 грн. Зазначений розрахунок направлений на адресу товариства.

Сума витрат, понесених на правову допомогу під час розгляду справи в касаційному суді, згідно з розрахунком становить 5 000,00 грн.

У цій справі позивач не скористався правом на заперечення розміру визначених адвокатом Мохонько К. М. витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи в апеляційному та касаційному суді.

У зв`язку із цим з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 12 000,00 грн, а також судовій збір у розмірі 7 684,00 грн, сплачений за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мохонька Костянтина Миколайовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати, рішення Володарського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року залишити в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільгосптехніка Нова на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 12 000,00 (дванадцять тисяч) грн, а також 7 684,00 (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун