Постанова

від 26.05.2021 по справі 614/217/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 614/217/20 Головуючий суддя І інстанції Гуляєва Г. М.

Провадження № 22-ц/818/266/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Котелевець А.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , на рішення Борівського районного суду Харківської області від 14 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Гуляєвої Г.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів),

В С Т А Н О В И В :

09 вересня 2020 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, в якому вказали, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ЯА №453490 ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 8,9169 га, кадастровий №6321082000:07:002:0069, що розташована на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл.

В листопаді 2011 року між ОСОБА_4 та відповідачем була досягнута усна домовленість про те, що після скасування передбаченої п. 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення вищезазначена земельна ділянка буде продана позивачу.

На підтвердження зазначеної домовленості відповідач отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 40000 грн 00 коп., про що склав відповідну розписку від 30 листопада 2011 року та надав довіреність посвідчену приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської обл. Бондаренком О.І. та зареєстровану в реєстрі за № 2690.

Проте, до цього часу заборона передбачена п. 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України не скасована, окрім того відповідач скасував довіреність від 30 листопада 2011 року, зареєстровану в реєстрі за № 2690.

Окрім того, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ЯА № 453805 відповідачу належить земельна ділянка площею 9,3971, кадастровий №6321082000:08:001:0001, що розташована на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл.

В листопаді 2012 року між ОСОБА_3 та відповідачем була досягнута усна домовленість про те, що після скасування, передбаченої п. 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення, вищезазначена земельна ділянка буде продана позивачу.

На підтвердження зазначеної домовленості відповідач отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 50000 грн 00 коп., про що склав відповідну розписку від 02 листопада 2012 року та надав довіреність посвідчену приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської обл. Бондаренком О.І. та зареєстровану в реєстрі за № 3206.

Проте, до цього часу заборона, передбачена п. 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України не скасована, крім того відповідач скасував довіреність від 09 листопада 2012 року, зареєстровану в реєстрі за № 3206.

Беручи до уваги той факт, що розписки фактично не містили дати повернення грошових коштів, позивачами на адресу відповідача 28 лютого 2020 року були направлені 2 вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Вказують, що таким чином обов`язок повернути грошові кошти виник у позивача після пред`явлення вказаних вимог.

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 14 травня 2020 року задоволено позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: Харківська область, Борівський район, с. Підлиман, РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 50000 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 грн 80 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає: Харківська область, Борівський район, с. Підлиман, РНОКПП НОМЕР_3 ) грошові кошти в розмірі 40000 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 грн 80 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в провадженні суду вже перебувала тотожна справа № 614/1344/19, провадження у якій було закрито за заявою позивачів.

Зазначив, що він отримав кошти від позивачів у меншому розмірі - 45000 грн в рахунок сплати орендної плати за земельні ділянки, що підтверджено відсутністю сплати періодичних орендних платежів за період з 2014 по 2019 роки.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, представників учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, та вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення не відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії розписки від 02.11.2012 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 50000 грн в якості оплати повної ціни, належної йому земельної ділянки площею 9,3971 га; зобов`язується повернути отримані гроші повністю та негайно, у випадку скасування складеного заповіту та довіреності на ім?я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.9), згідно копії довіреності від 09 листопада 2012 року, ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_4 та ОСОБА_3 володіти та користуватися (передати в оренду чи обробляти самостійно) належну йому земельну ділянку загальною площею 9,3971 га, розташовану на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл. (а.с.10), ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку загальною площею 9,3971, розташовану на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл. заповідає ОСОБА_3 , що підтверджується копією заповіту від 09 листопада 2012 року (а. с. 11), згідно з копією Державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 9,3971 га, яка розташована на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл.; 12 жовтня 2012 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить ОСОБА_2 (а. с. 12), ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 гроші в сумі 40000 грн в рахунок оплати повної суми належної йому земельної ділянки, що підтверджується копією розписки від 30.11.2011 (а. с. 13), ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_4 та ОСОБА_3 володіти та користуватися (обробляти самостійно та передати в оренду) належну йому земельну ділянку загальною площею 8,9169 га, яка розташована на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл., що підтверджується копією довіреності від 30 листопада 2011 року (а. с. 14), відповідно до копії заповіту від 30 листопада 2011 року, ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку загальною площею 8,9169 га, розташовану на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл. заповідає ОСОБА_4 (а. с. 15), ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 8,9169 га, яка розташована на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл.; що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку (а. с. 16), згідно копії вимоги від 28 лютого 2020 року, ОСОБА_4 надсилає вимогу ОСОБА_2 повернути належні йому грошові кошти в сумі 40000 грн. 00 коп. (а. с. 17), згідно копії вимоги від 28 лютого 2020 року, ОСОБА_3 надсилає вимогу ОСОБА_2 повернути належні їй грошові кошти в сумі 50000 грн 00 коп. (а. с. 19), відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Борівського районного нотаріального округу Харківської обл. Бондаренка О.І., заповіт, складений ОСОБА_2 на ім?я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 30 листопада 2011 року за реєстровим № 2689 був скасований заявою від 08.11.2019 за реєстровим №1385; довіреність, видана ОСОБА_2 на ім?я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 30 листопада 2011 року за реєстровим № 2690 була скасована заявою від 08.11.2019 за реєстровим № 1382; заповіт, складений ОСОБА_2 на ім?я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 09 листопада 2012 року за реєстровим № 3205 був скасований заявою від 08.11.2019 за реєстровим № 1384; довіреність, видана ОСОБА_2 на ім?я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 09 листопада 2012 року за реєстровим № 3206 була скасована заявою від 08.11.2019 за реєстровим № 1383 (а. с. 70).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в суді було встановлено факт скасування відповідачем довіреностей та заповітів на ім`я позивачів, що свідчить про небажання відповідача продати дві належні йому земельні ділянки, про що була попередня домовленість, в межах якої він отримав від позивачів згідно письмових розписок відповідні грошові суми (40000 грн та 50000 грн), в яких зазначено про його зобов`язання повернути грошові кошти в разі скасування вищевказаних довіреностей та заповітів.

Таким чином за відсутності між сторонами будь-яких договірних правовідносин, з урахуванням відмови відповідача повертати безпідставно набуті грошові кошти, оскільки відповідач не оспорював справжність власноручно написаних ним розписок, за відсутності скасування заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення - на думу суду це свідчить про можливість стягнення з відповідача вказаних грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Що стосується клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, заявлене у відзиві на позовну заяву, суд зазначив наступне.

Відповідно до вимог п. 4 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Згідно ч. 2 ст.256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Суд першої інстанції вказав, що у справі, провадження якої було закрито (№ 614/1344/19) та на яку посилався представник відповідача, позовні вимоги позивачів на відміну від підстав позову, який наразі був розглянутий судом, ґрунтувалися на укладених між відповідачем та позивачами договорах оренди земельних ділянок, при цьому виникли договірні правовідносини з приводу попередньої оплати орендної плати за договором оренди земельних ділянок, що підтверджується відсутністю оплати орендної плати відповідачу протягом 2014-2019 років.

Вказані відносини регулюються ст. 570 ЦК України, відповідно до якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Суд першої інстанції відхилив заяву представника відповідача про закриття провадження у справі з посиланням на тотожність позовів, вважаючи, що вона не знайшла свого підтвердження. Суд вказав, що у даній справі спірними є правовідносини, внаслідок яких грошові кошти не містять ознак авансу, а мають ознаки майна (грошових коштів), набутих без достатньої правової підстави, що відповідає вимогам ч.1 ст.1212 ЦК України, згідно якої, особа, яка набула майно або зберігає його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду.

Як вбачається з наданих позивачами копій письмових розписок від 02.11.2012 та від 30.11.2011 ОСОБА_2 отримав відповідно від ОСОБА_3 - 50000 грн та від ОСОБА_6 - 40000 грн, - в рахунок оплати повної ціни належної йому земельної ділянки, кадастровий номер 6321082000:08:001:0001 - ОСОБА_3 , кадастровий 6321082000:07:002:0069 - ОСОБА_6 . У розписках також вказано про обов`язок повернення отриманих за цією розпискою гроші повністю (і негайно - у розписці від 02.11.2012) у разі скасування (чи відмови - у розписці від 30.11.2011) складених заповіту і довіреності на ім`я ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (на ім`я ОСОБА_6 - у розписці від 30.11.2011) (а. с. 9, 13).

У п. 21 постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 ипровадження № 12-182гс18) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступлення від висновків Верховного Суду України щодо застосування приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України стосовно можливості стягнення суми орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (п.п. 28-32 згаданої постанови ВП ВС).

Предметом позову в справі, яку переглянула ВП ВС у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 було стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, що свідчить про можливість стягнення грошових коштів за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою на підставі кондикційного позову.

У даній справі, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, предметом позову є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 50000 грн, на користь ОСОБА_6 - 40000 грн. В якості фактичних підстав позову позивачі вказали на усні домовленості, укладені відповідачем з кожним з позивачів у листопаді 2011 року про те, що після скасування передбаченої п. 15 розділу Х Перехідних положень Земельного Кодексу України заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення кожному з позивачів буде продана відповідна земельна ділянка ( ОСОБА_6 - 8,9169 га, кадастровий номер 6321082000:07:002:0069, ОСОБА_3 - 9,3971 га, кадастровий номер 6321082000:08:001:001).

На підтвердження зазначеної домовленості з кожним з позивачів відповідач отримав грошові кошти: від ОСОБА_6 - 40000 грн, про що склав відповідну розписку від 30 листопада 2011 року та надав довіреність посвідчену приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О.І. та зареєстровану в реєстрі за № 2690; від ОСОБА_3 - 50000 грн, про що склав відповідну розписку від 02 листопада 2011 року та надав довіреність посвідчену приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О.І. та зареєстровану в реєстрі за № 3206.

За нескасованої передбаченої п. 15 розділу Х Перехідних положень Земельного Кодексу України заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення відповідач скасував обидві довіреності. Беручі до уваги, що у розписках не було вказано про строк (термін) виконання зобов`язання повернути грошові кошти, а відповідач відмовився виконати досудову вимогу позивачів повернути грошові кошти, з 06 березня 2020 року у відповідача відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України виник обов`язок повернути грошові кошти.

Посилаючись на норми ст.ст. 530, 1212 ЦК України позивачі просили задовольнити їх позов (а.с. 3-4).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом апеляційної інстанції була витребувана цивільна справа № 614/1344/19 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Борівського районного суду Харківської області провадження у справі № 614/1344/19 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - закрито.

Вказаною ухвалою районного суду було встановлено, що 19.12.2019 позивачі звернулися до Борівського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Борівського районного суду Харківської області від 02.01.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17.01.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у позові у повному обсязі.

27.02.2020 представник позивача надав заяву про закриття провадження. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Згідно ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Вивчивши матеріали справи, враховуючи, що заява представника позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про закриття провадження не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, суд провадження по справі закрив.

Згадана ухвала суду про закриття провадження після отримання її копії учасниками справи ніким не оскаржена та є чинною.

При цьому, як вбачається з тексту позовної заяви зі справи № 614/1344/19 фактичні та правові підстави та вимоги позову ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до ОСОБА_2 є ідентичними з тими, які містяться у позові, який був розглянутий судом у даній справі № 614/217/20, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції.

Додаткове зазначення у позові, який був розглянутий судом у справі № 614/217/20, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, про досудову вимогу повернути грошові кошти не впливає на висновок про тотожність цих позовів, оскільки за змістом ст. 1212 ЦК України таке звернення не є обов`язковим і тому не має правового значення для звернення до суду з кондикційним позовом.

Суд першої інстанції всупереч положень ст. 89, 263 ЦПК України вищевказані обставини належним чином не перевірив доводи заяви представника про закриття провадження у справі, внаслідок чого не з`ясував, що заявлений в цій справі позов стосується спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тобто є тотожним позову в іншій справі № 614/1344/19, провадження за яким було судом закрито.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрала законної сили ухвала суду про закриття провадження у справі, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Таким чином слід визнати, що доводи скарги знайшли своє підтвердження, оскільки суд при наявності передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі за тотожнім позовом - розглянув його по суті, то відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України оскаржене рішення суду підлягає скасуванню повністю, із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 259, п. 4 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 377, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_7 , - задовольнити.

Рішення Борівського районного суду Харківської області від 14 травня 2020 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) - закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 28 травня 2021 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії А.В. Котелевець.

О.М. Хорошевський.