Постанова

від 14.04.2021 по справі 280/1673/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/1673/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2020 (суддя Садовий І.В.) по справі за позовом за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області треті особи на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Водоканал» Мелітопольської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Мелітопольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення

в с т а н о в и В:

У березні 2020р. до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Водоканал» Мелітопольської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Мелітопольської міської ради , в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №11 від 23.01.2020.

Ухвалою суду від 13.03.2020 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2020 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №280/1673/20 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2020 в адміністративній справі №280/1673/20 скасовано. Справу №280/1673/20 направлено для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.

06.07.2020 адміністративна справа №280/1673/20 повернулась до Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 08.07.2020 позовну заяву було залишено без руху, позивачу надано строк, для усунення недоліків позовної заяви. Позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №280/1673/20 (провадження №ПР/280/20/20) за правилами загального позовного провадження та в процесі підготовчого провадження призначене підготовче судове засідання по справі на 18.08.2020.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2020 адміністративний позов задоволено.

Рішення суду обгрунтовано тим, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області №11 від 23.01.2020 Про звільнення території від самовільного розміщення майна`прийнято до вирішення питання про право ОСОБА_1 на постійне користування земельною ділянкою, що виключає визнання комплексу автостоянки з огорожею, що на ній розміщена, самовільно розміщеним майном.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти нове рішення , яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно ст.ст. 80,83 Земельного Кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Відповідно до норм законодавства, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними .

Будь-яких документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою, позивачем не надано.

Таким чином, вважає, що за відсутністю рішення органу місцевого самоврядування у наданні у власність або користування земельної ділянки юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення тимчасової споруди за відсутністю документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції ради, не можна визнати законним.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №197715176 від 27.01.2020, технічного паспорту Комунального підприємства Мелітопольське Міжміське бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_1 є власником комплексу автостоянки, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , який складається з будівлі літ.А-1, огорожі №1.

Вказаний комплекс розташований на земельній ділянці площею 0,2199 га, кадастровий номер №2310700000.02.006.0157, що підтверджується довідкою №3291 від 22.09.2004.

Рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 23.01.2020 №11 Про звільнення території від самовільно розміщеного майна вирішено звільнити територію м. Мелітополя від самовільно розміщеної малої архітектурної форми (огорожі) на перехресті АДРЕСА_2 (власник - невідомий). Звільнення здійснити шляхом демонтажу та транспортування до місця зберігання та передачі відповідальній особі у термін до 30.01.2020 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Пунктом 18 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що оскарженню підлягає чинні нормативно-правові акти. Суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, якщо нормативно-правовий акт є чинним. Тобто, необхідною передумовою для судового захисту прав та інтересів особи, на яку фактично або ймовірно поширюється дія положень оскаржуваного нормативно-правового акту, є встановлення факту чинності такого нормативно-правового акту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений в постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №826/5493/16.

Закон України Про благоустрій населених пунктів визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Відповідно до ст.10 Закону України Про благоустрій населених пунктів до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Згідно зі ст.12 Закону України Про благоустрій населених пунктів суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Відповідно до ст.34 Закону України Про благоустрій населених пунктів правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У відповідності до ст.34 Закону України Про благоустрій населених пунктів та з метою встановлення єдиних вимог щодо благоустрою території населених пунктів затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 року №310 Типові правила благоустрою території населеного пункту (далі по тексту - Типові правила).

Згідно з п.2 Типових правил прилегла територія - територія, яка межує із об`єктом благоустрою (його частиною) або спорудою (тимчасовою спорудою), розташованою на об`єкті благоустрою по його периметру.

Відповідно до п.3 Типових правил ці Типові правила є підставою для розроблення і затвердження органами місцевого самоврядування правил благоустрою населеного пункту відповідно до статті 34 Закону України Про благоустрій населених пунктів . У разі якщо відповідною сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про затвердження правил благоустрою населеного пункту застосовуються ці Типові правила.

Отже, вказана правова конструкція не має зобов`язального характеру щодо імперативної відповідності Правил благоустрою конкретного міста саме Типовим правилам благоустрою території населеного пункту відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 року №310 та використовується, зокрема, у разі якщо відповідною сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про затвердження правил благоустрою населеного пункту.

Відтак, вказана норма права носить рекомендаційний характер та вказує на можливість (а не обов`язок) органу місцевого самоврядування конструювати Правила благоустрою міста, лише опираючись на такі Типові правила благоустрою території населеного пункт, та, зазначаючи в Правилах благоустрою конкретного міста індивідуально визначені аспекти, які відповідають потребам конкретного міста та спрямовані на покращення умов благоустрою населеного пункту. Розроблення Типових правил викликане потребою виробити єдині базові підходи до благоустрою в населених пунктах по всій території України, а також сформувати методичні рекомендації до розроблення сільськими, селищними, міськими радами Правил благоустрою населених пунктів.

При цьому, прямої заборони органам місцевого самоврядування у включенні до Правил благоустрою міста певних заходів благоустрою міста (зокрема, у вигляді демонтажу тимчасових будівель), згідно наданих повноважень, наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 року №310 не містить, а відтак Правила благоустрою території міста Мелітополя, зокрема п.5.10, не суперечить Закону України Про благоустрій населених пунктів .

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України Про благоустрій населених пунктів самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Отже, Закон України Про благоустрій населених пунктів наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

У розумінні Закону України Про благоустрій населених пунктів дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об`єкту благоустрою території), а орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі №914/1092/18.

Судовим розглядом встановлено, що Долученими до матеріалів справи документами, в тому числі інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, позивачем підтверджено право власності на комплекс автостоянки з 2005 року.

З довідки №3291 про грошову оцінку земельної ділянки вбачається, що належний позивачу на праві власності комплекс автостоянки розташований на земельній ділянці, що перебуває в оренді за договором №1291 від 22.09.2004.

Приймаючи оскаржуване рішення від 23.01.2020, відповідачем вирішено звільнити територію м. Мелітополя від самовільно розміщеної малої архітектурної форми (огорожі) на перехресті АДРЕСА_2 , зазначивши, що власник огорожі невідомий.

Підставою винесення оскаржуваного рішення відповідача стало не усунення порушень вимог чинного законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, на підставі акту опису майна від 27.12.2019 разом з контрольним талоном до припису від 27.12.2019 №1251, акту перевірки звільнення території від майна від 08.01.2020.

Матеріалами справи підтвержено, що позивачу надсилались приписи №1251 від 27.12.2019, №1231 від 21.12.2019 з вимогами надати дозвільні документи на встановлення малої архітектурної форми та в разі відсутності дозволу на їх встановлення - демонтувати.

Листом від 03.01.2020 ОСОБА_1 повідомила відповідача, що є власницею комплексу автостоянки, до якого, в тому числі, входить і огорожа, зареєстрованого в встановленому законодавством порядку. А також про те, що всі правові документи стосовно комплексу автостоянки неодноразово надавались представникам Мелітопольської міської ради.

Докази направлення та отримання позивачем акту опису майна від 27.12.2019, акту перевірки звільнення території від майна від 08.01.2020, як і самого оскарженого рішення від 23.01.2020 в матеріалах справи відсутні.

Крім того, як встановлено судом, з листа ОСОБА_1 від 23.01.2020 та долучених до матеріалів справи доказів суду стало відомо, що в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває справа №320/243/19 (2/320/1335/19) за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольської міської ради Запорізької області, Державного реєстратора виконкому Мелітопольської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та КП «Житломасив» Мелітопольської міської ради про скасування рішень та про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Предметом вказаного спору є вимоги про скасування державної реєстрації права власності земельної ділянки за територіальною громадою м. Мелітополя в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області та права постійного користування за КП "Житломасив" та визнання за ОСОБА_1 права на користування земельною ділянкою площею 2198,74 кв. розташованої на перехресті АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , на території якої розташовано комплекс автостоянки, що належить позивачу на праві власності.

В рамках розгляду вказаної справи, ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.01.2019 задоволено заяву про забезпечення позову та заборонено Мелітопольській міській раді Запорізької області та її посадовим особам вчиняти будь-які дії та приймати рішення щодо розпорядження земельною ділянкою площею 0,2199 га, кадастровий № 2310700000.02.006.0157, розташованої на перехресті АДРЕСА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі, заборонити приймати рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Комунальному підприємству «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області вказаної земельної ділянки, розташованої на перехресті АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням у цивільній справі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області №11 від 23.01.2020 прийнято до вирішення питання про право ОСОБА_1 на постійне користування земельною ділянкою, що виключає визнання комплексу автостоянки з огорожею, що на ній розміщена, самовільно розміщеним майном.

Отже, рішення Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області №11 від 23.01.2020 прийнято передчасно, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду апеляційної інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області -залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2020 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова

суддя Ю. В. Дурасова