Рішення

від 25.05.2021 по справі 902/311/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" травня 2021 р. Cправа № 902/311/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ВАЛТЕК" (просп. Науки, буд. 10, м. Київ, 03039)

до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 57 792,24 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (вх. № 321/21 від 31.03.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ВАЛТЕК" з вимогою до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості в розмірі 57 792,24 грн., в тому числі: 49080,00 грн. - борг за товар; 3435,60 - штраф; 3 828,24 грн. - пеня; 314,65 грн. - сума відсотків за користування грошовими коштами; 1133,75 грн. - інфляційні збитки.

Правовими підставами звернення з позовною заявою позивача стало неналежне виконання Військовою частиною НОМЕР_1 зобов`язань за Договором №21 від 25.06.2020 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою суду від 05.04.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕК" залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Заявою №б/н від 23.04.2021, що надійшла до суду 29.04.2021, позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 30.04.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/311/21 за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 26.05.2021.

21.05.2021 на адресу суду надійшов відзив № 840/948 від 20.01.2021, в якому відповідач зазначає, що Договір №31 про постачання ДК 021:2015:3021000-4 - машин для обробки даних та програмного забезпечення від 25.06.2020 укладено за результатами відкритих публічних торгів. 28.07.2020 Постачальником відповідно до умов п.2 Договору та специфікації було поставлено, а Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято товар на суму 202 572,00 грн.

Як наголошує відповідач, відразу після отримання товару посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 було підготовлено та направлено заявку №118 від 28.07.2020 на адресу Командування Десантно Штурмових Військ ЗСУ (Військова частина НОМЕР_2 ) через фінансово-економічне управління командування про фінансування військової частини НОМЕР_1 за бюджетною програмою КПКВ 20101150, КЕКВ 3110 загальний фонд у сумі 157018,00 грн. та КПКВ 2101150, КЕКВ 3110 спеціальний фонд у сумі 64 938,00 грн., з метою оплати поставленого товару відповідно до Договору №31 від 25.06.2020. Командування Десантно Штурмових Військ ЗСУ вищезазначену заявку задовольнила не в повному обсязі , тому згідно платіжного доручення №3 Військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено часткову оплату за Договором у сумі 153 492,00 грн. у зв`язку з недофінансуванням, про що позивача було повідомлено засобами електронного та телефонного зв`язку.

З огляду на наведене, та зважаючи на зміни в кошторисі Військової частини НОМЕР_1 , відповідач вважає, що повна оплата товару визначена Договором № 31 у 2020 році сталась не з його вини, а тому просить в задоволенні позову відмовити.

24.05.2021 до суду надійшла заява б/н від 21.05.2021 (вх. № 01-34/4657/21) за підписом представника позивача про включення до складу судових витрат сум з оплати професійної правничої допомоги в розмірі 3200,00 грн.

24.05.2021 до суду надійшла заява б/н від 21.05.2021 (вх. № 01-34/4659/21) за підписом представника позивача, в якому представник підтримує заявлені позовні вимоги та просить розглянути справу без участі представника позивача за наявними матеріалами.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про час та місце розгляду справи учасники повідомлені належним чином, ухвалою суду від 30.04.2021.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 26.05.2021 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

25.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ВАЛТЕК» (позивач, за Договором Постачальник) та Військовою частиною НОМЕР_1 (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір №31 Про постачання ДК 021:2015:30210000-4 Машини для обробки даних (апаратна частина). (надалі Договір)

Відповідно п.п.1.1. Договору Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Замовнику Товар, передбачений у рахунках-фактурах, згідно яких було проведено відвантаження товару, видаткових накладних або специфікаціях, які додаються до цього Договору і складають невід`ємну частину, а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно його оплатити.

За змістом п. 3.1. Договору Продукція повинна бути поточного року випуску, а її якість відповідати вимогам діючих державних стандартів, зазначених у специфікації до цього договору, та підтверджуватись відповідними сертифікатами якості.

Платником за цим договором є Замовник. (п. 4.1. Договору)

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим Договором, становить: 202 572 гри., 00 коп. (двісті дві тисячі п`ятсот сімдесят дві гривні, 00 коп.) з ПДВ.

Відповідно до п. 4.5. Договору розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання Замовником та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених актів приймання та розрахунків-фактур (накладна).

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженнями на те особами. (п. 9.1. Договору)

Договір діє з моменту його вступу в силу до « 01» грудня 2020 р. (п. 9.3. Договору)

Специфікацією (Додаток №1) до Договору сторони погодили найменування, кількість та ціну продукції, що підлягала поставці.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №31 Про постачання ДК 021:2015:30210000-4 Машини для обробки даних (апаратна частина) від 25.06.2020 не у повному обсязі здійснив оплату за товар, поставлений позивачем, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 49 080,00 грн.

Оцінюючи подані учасниками докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зважає на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №31 Про постачання ДК 021:2015:30210000-4 Машини для обробки даних (апаратна частина) від 25.06.2020, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що в межах Договору №31 Про постачання ДК 021:2015:30210000-4 Машини для обробки даних (апаратна частина) від 25.06.2020 позивачем, за видатковою накладною № 98 від 28.07.2020 було поставлено відповідачу наступний Товар: Ноутбук виробник НР, модель 255 67 в кількості 17 штук, загальною вартістю 166 872,00 грн; Програмне забезпечення Операційна система Microsoft Windows 10 Professional (Ukr) Microsoft Office Professional 2019 OLP C GOV UA в кількості 2 штуки, загальною вартістю 26 112,00 грн.; Комплект програмного забезпечення ESET EndpointSecuriti 7.2 у кількості 17 штук загальною вартістю 9 588,00 грн.

Вказана видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена відбитками печаток позивача і відповідача.

Факт прийняття товару відповідачем засвідчено Актом прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 28.07.2020.

Відсутність претензій відповідача щодо неналежної поставки товару, недопоставки, неякісного товару чи іншого невиконання умов спірного Договору є доказом належного виконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором.

28.07.2020 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 110 на суму 202 572,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 4.5. Договору розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання Замовником та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених актів приймання та розрахунків-фактур (накладна).

За доводами позивача, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, відповідачем, відповідно до платіжного доручення № 3 від 01.10.2020 проведено часткові розрахунки по поставлений товар в розмірі суму 153492,00 грн., і заборгованість останнього складає 49 080,00 грн., які заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу наведених правових норм після отримання товару від Постачальника, у відповідача виник обов`язок з оплати його вартості, отже, строк сплати за отриманий товар є таким, що вже настав. Водночас, на день ухвалення рішення матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем отриманого від позивача товару в повному обсязі.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 49 080,00 грн. доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір відповідачем не спростовані, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 49 080,00 грн. підлягає до задоволення.

Доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на 2020 рік для фінансування оплати товару за Договором не можуть бути підставою для звільнення від виконання господарського зобов`язання. При цьому суд зважає на позицію Європейського суду з прав людини, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (рішення від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України»). Відповідно ж до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем, заявлено до стягнення 3436,60 грн штрафу, 3 828,24 грн пені, 314,65 грн відсотків за користування грошовими коштами та 1133,75 грн інфляційних збитків.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Враховуючи вищенаведені положеннями законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Тлумачення умов укладеного сторонами Договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом вищевказаних положень законодавства розмір пені та штрафу за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені та штрафу, або містить умову про те, що вони нараховуються відповідно до чинного законодавства, сума пені та штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Жодним з пунктів Договору не встановлено обов`язок відповідача, як Покупця, сплачувати неустойку в разі порушення ним грошового зобов`язання за Договором.

Доказів на підтвердження внесення змін до Договору матеріали справи також не містять.

Суд вважає неправомірним нарахування позивачем пені в розмірі 0,1 % та штрафу в розмірі 7 % за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки вказана норма застосовується за порушення виконання негрошових зобов`язань.

З огляду на викладене, оскільки умовами Договору не визначено розміру пені та штрафу за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належних до стягнення пені та штрафу, а лише встановлено порядок їх визначення у договорі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна неустойка за відсутності конкретно визначеного її розміру в Договорі та законі, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3535,60 грн штрафу та 3828,24 грн пені не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 314,65 грн 3% річних та 1133,75 інфляційних збитків за період з 08.01.2021 по 26.03.2021 суд виходить з наступного.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

При цьому суд зважає, що дана норма підлягає застосовуванню за порушення грошового зобов`язання незалежно від того, чи передбачили її сторони у договорі.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних збитків дійшов висновку, що означені позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, та підлягають до задоволення в заявлених межах, у відповідності до положень ст. 14 ГПК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з підстав наведених вище.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На виконання ст. 124 ГПК України до позовної заяви позивачем долучено попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

В заяві б/н від 21.05.2021 (вх. №01-34/4567/21), що надійшла до суду 24.05.2021, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 200,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Звертаючись до суду із заявою про включення до складу судових витрат сум з оплати професійної правничої допомоги позивачем надано Акт виконання робіт та юридичних послуг № 1 від 20.05.2021 до Договору про надання правових послуг від 16.03.2020 та Доручення №1/12-20 від 01.12.2020, за змістом якого вартість послуг адвоката Дудара В.В. склала 3 200,00 грн.

20.05.2021 адвокатом Дударем В.В. виставлено позивачу для оплати рахунок-фактуру № 1/05-21 на суму 3 200,00 грн.

При цьому суд зважає, що повноваження адвоката Дудара В.В. підтверджені свідоцтвом про право заняття адвокатською діяльністю №5060 виданого 27.06.2012 та ордером серія КС №002616 від 01.03.2021.

Поряд з цим суд наголошує, що до матеріалів справи позивачем не додано ані Договору про надання правових послуг від 16.03.2020, з якого можливо було б встановити розмір гонорару адвоката, ані Доручення №1/12-20 від 01.12.2020, ані доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Доказів сплати позивачем послуг адвоката у встановлений ч.8 ст. 129 ГПК України строк матеріали справи не містять. При цьому заяви представника позивача про намір подати такі докази після ухвалення рішення також до суду не надійшло.

З огляду викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення таких витрат на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ВАЛТЕК" (просп. Науки, буд. 10, м. Київ, 03039; код ЄДРПОУ 20009888) 49 080 грн. 00 коп. боргу; 314 грн. 65 коп. 3% річних; 1 133 грн. 75 коп. інфляційних збитків та 1 984 грн. 69 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В позові в частині стягнення 3535,60 грн. штрафу та 3828,24 грн. пені відмовити.

Витрати позивача на оплату професійної правничої (правової) допомоги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ВАЛТЕК».

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відому суду електронну адресу позивача - valtek@valtek.com.ua.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 31 травня 2021 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (просп. Науки, буд. 10, м. Київ, 03039)

3 - відповідачу (с. Рахни, Гайсинський район, Вінницька область, 23700)