Постанова

від 31.05.2021 по справі 619/5284/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 травня 2021 року

м.Харків

справа № 619/5284/20

провадження № 22-ц/818/3473/21

провадження № 22-ц/818/3474/21

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року та на додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2021 року, постановлені під головуванням судді Болибока Є.А., в залі суду в місті Дергачі Дергачівського району Харківської області, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 120 361,46 грн.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 112 300 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 123,50 грн.

Додатковим рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 880,28 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 25 лютого 2021 у частині стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 112 300 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову на підставі ст. 267 ЦК України, а у частині відмови у задоволенні позову - рішення суду залишити без змін. Крім того, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить змінити додаткове рішення суду від 16 березня 2021 року і стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 972,80 грн.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; апелянт зазначає, що договір оренди між сторонами укладено не було; при цьому договір не набрав чинності саме з вини позивача, який не виконав свій обов`язок щодо державної реєстрації договору. Крім того суд неправильно визначив момент порушення прав позивача та помилився при обчисленні строків позовної давності у спірних правовідносинах. Про безпідставність передачі грошових коштів ОСОБА_1 було відомо ще з 06 липня 2007 року.Крім того, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 972,80 грн.; вказані витрати є доведеними та обгрунтованими. Також апелянт зазначила, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач очікує понести судові витрати еквівалентно 500 доларів США за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу; докази розміру таких витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 без задоволення, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року та додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2021 року - залишити без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року та додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2021 оскаржується відповідачем лише в частині задоволених позовних вимог. В частині відмови у стягненні грошових коштів у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, а також в частині стягнення витрат на правничу допомогу рішення суду позивачем не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що без достатньої правової підстави в рахунок орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 06 липня 2007 року, який не набрав чинності, відповідач набув грошові кошти в розмірі 4 000 доларів США. Тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 972,80 грн. Посилання відповідача на застосування строків давності не прийнято судом, оскільки про порушення свого права позивачу стало відомо лише 22 квітня 2020 року, після отримання витягу з Державного земельного кадастру де зазначено, що земельна ділянка знаходиться в оренді Селянського (фермерського) господарства Відродження .

При цьому, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції вважав, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 880,28 грн., виходячи зі складності справи, принципу співрозмірності задоволеним позовним вимогам, розумності та справедливості.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 06 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки у простій письмовій формі.

За умовами вказаного договору відповідач передав у строкове платне володіння і користування ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 7,54 га, розташовану на території Проходівської сільської ради, КСП Проходянське . Строк дії Договору становить 49 років з дня набуття ним чинності (а.с.4-7).

Проте вказаний договір не зареєстрований у порядку, визначеному законом. Тобто не набрав чинності.

06 липня 2007 року сторонами також був підписаний Акт приймання-передачі грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв грошові кошти в розмірі 4 000 доларів США, що на момент передачі складало 20 000 грн., в рахунок орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 06 липня 2007 року (а.с.8-9).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 6311470252019 від 31 жовтня 2019 року, земельна ділянка, кадастровий номер 6322081500:05:000:1233, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та 17 лютого 2020 року здійснено державну реєстрацію передачі земельної ділянки орендарю Селянському (фермерському) господарству Відродження (а.с.13-14).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що договірні правовідносини між ним та відповідачем не виникли, оскільки державна реєстрація договору оренди від 06 липня 2007 року в Державному реєстрі земель, проведена не була. Відповідач вдруге передав належну йому земельну ділянку в оренду іншій особі, у зв`язку із чим наразі він не має можливості провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за договором від 06 липня 2007 року. Тому, грошові кошти, які були передані ОСОБА_2 в якості майбутньої орендної плати, були набуті останнім безпідставно. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просив суд стягнути безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 112 300 грн, відсотки за користування грошовими коштами за період з 06.07.2007 року по 11.12.2020 року в розмірі 8 061,46 грн.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року в частині відмови у стягненні відсотків за користування грошовими коштами сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.

Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Матеріали справи свідчать про те, що 06 липня 2007 року між сторонами був укладений договір оренди землі у простій письмовій формі. Вказаний договір зареєстрований не був.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Сторони не заперечують, що договір оренди земельної ділянки від 22 квітня 2008 року не набрав чинності через відсутність його державної реєстрації.

При цьому факт отримання грошових коштів на виконання умов цього договору відповідачем не спростовано.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що наявні підстави для повернення грошових коштів, які були сплачені на виконання укладеного між сторонами договору.

Вiдповiдно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З матеріалів справи убачається, що між сторонами мали місце договірні правовідносини, грошові кошти були передані на підставі договору, але внаслідок того, що договір не був зареєстрований у відповідності до вимог закону, правова підстава набуття грошових коштів відповідачем відпала.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування ст. 1212 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, отриманих відповідачем без достатньої правової підстави в рахунок орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 06 липня 2007 року у розмірі 112 300 грн., - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності, - спростовуються матеріалами справи, оскільки лише 22 квітня 2020 року, після отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, позивачу стало відомо про порушення його прав, а саме: що земельна ділянка, за оренду якої було передано кошти, з 17 лютого 2020 року знаходиться в оренді Селянського (фермерського) господарства Відродження .

Колегія суддів вважає, що рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року ухвалено у відповідності до вимог закону.

Крім того додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2021 року також ухвалено у відповідності до вимог закону, з огляду на таке.

Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на вказане та на те, що заявлені витрати (13 972,80 грн.) є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, - колегія суддів, вважає, що додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2021 року ухвалено у відповідності до вимог закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року та додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

О.Ю. Тичкова