Ухвала

від 28.05.2021 по справі 761/7241/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

28 травня 2021 року

м. Київ

справа № 761/7241/20

провадження № 61-7372ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Питель Любомир Степанович, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-комерційна фірма ГРАНІТ , Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого округу Київської міської ради (КМДА), ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Майдибура Оксана Василівна, про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування наказу та свідоцтва про право власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування запису права власності, за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним інвестиційний договір від 06 червня 2003 року № 43-2570, укладений між Державною госпрозрахунковою організацією Житло-інвест та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-комерційна фірма ГРАНІТ (далі - ТОВ БКФ ГРАНІТ ), предметом якого є участь івестора у фінансуванні будівництва об`єкта нерухомості шляхом внесення коштів на розрахунковий рахунок організації з метою отримання його після завершення будівництва будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати наказ від 15 травня 2009 року № 733-С/ЮНП Головного управління житлового забезпечення виконавчого округу Київської міської ради (КМДА) про видачу свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення № НОМЕР_1 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати свідоцтво про право власності від 22 травня 2009 року, видано Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого округу Київської міської ради (КМДА) на належне нежитлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

витребувати технічне горище будинку АДРЕСА_1 (нежитлове приміщення НОМЕР_1 - художню майстерню) із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у спільну сумісну власність співвласників багатоквартирного будинку;

скасувати запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Майдибури О. В. про право власності № 29852930 від 15 січня 2019 року на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 449365480000 у Державному реєстрі речових правне нерухоме майно.

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно - нежитлове приміщення НОМЕР_1 - художню майстерню, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та заборони проводити будівельні роботи ТОВ БКФ ГРАНІТ або будь-яким іншим підприємствам, установам чи організаціям, по реконструкції спірного приміщення.

Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що невжиття обраного позивачем заходів забезпечення позову може утруднити виконання майбутнього рішення суду, оскільки подальше проведення будівельних робіт призведе до істотного ускладнення та неможливості виконання рішення суду у справі. Будуть втрачені можливості для ефективного захисту та/або поновлення порушених прав позивача, оскільки проведені зміни можуть бути незворотними з технічної точки зору. Крім того, також вказував на можливість ОСОБА_1 реалізувати спірне майно.

Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 09 квітня 2020 року, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 11 серпня 2020 року та 30 жовтня 2020 року, заяву задовольнив. Наклав арешт на нерухоме майно, а саме - нежитлове приміщення НОМЕР_1 - художню майстерню, яка розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 288,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 449365480000, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . В іншій частині заяви відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 08 грудня 2020 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року змінив, виключив з мотивувальної частини ухвали пункт 7, а саме - посилання суду щодо наявності спору про поділ спільного майна подружжя. В іншій частині ухвалу суду залишив без змін.

04 травня 2021 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Питель Л. С., подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, а вказані в заяві заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими вимогами, оскільки позивач в позовній заяві не ставить питання про визнання права власності на спірне майно, а фактично оспорює правовстановлюючі документи. Позивачем в заяві про забезпечення позову не було наведено жодних доказів, що можуть підтвердити намагання ОСОБА_1 реалізувати або відчужити будь-яким чином власне майно. Крім того, за час накладення арешту на майно заявник зазнав реальних збитків не тільки внаслідок обмеження його права власності на майно, але і від негативного впливу публічного рішення суду на його ділову репутацію.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Судами встановлено, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 449365480000, загальною площею 288,7 кв. м, право приватної власності зареєстровано за ОСОБА_1 .

Позивачем заявлено вимоги про витребування вказаного нерухомого майна, він є співвласником багатоквартирного будинку, відтак право власності кожного співвласника поширюється на весь об`єкт в цілому, а не на певну його частину. У випадку відчуження ОСОБА_1 спірного майна виконання можливого рішення суду про витребування від нього на користь співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 спірного нежитлового приміщення буде унеможливлене.

Отже, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Питель Любомир Степанович, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-комерційна фірма ГРАНІТ , Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого округу Київської міської ради (КМДА), ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Майдибура Оксана Василівна, про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування наказу та свідоцтва про право власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування запису права власності, за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко