Ухвала

від 08.06.2010 по справі 5740-2010

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц – 5740 / 2010                                                Головуючий в 1 інстанції  - Галічий В.М.

Категорія  - 57                                                                       Доповідач   -  Осіян О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ

       ”08” червня 2010 року.                                                         м. Дніпропетровськ

Апеляційний  суд Дніпропетровської області   у складі:

            головуючого    судді -  Осіяна О.М.,

           суддів            -  Дерев’янка О.Г., Каратаєвої Л.О.,

           при секретарі       - Кононенко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі  м. Дніпропетровська

на постанову  Індустріального районного суду  м. Дніпропетровська від 24 лютого 2010 року у справі за позовом  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в  Індустріальному районі  м. Дніпропетровська  про зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі  м. Дніпропетровська звернулося до суду  з апеляційною скаргою в якій просить постанову Індустріального районного суду  м. Дніпропетровська від 24 лютого 2010 року скасувати та ухвалити нову, якою відмовити позивачу в  позовних вимогах у повному обсязі, посилаючись на те, що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального права та неправильно застосовані положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», постанови Кабміну України від 28.05.2008 року № 530.

Зазначеною постановою позов  ОСОБА_1 – задоволено. Суд визнав неправомірною відмову  УПФУ в  Індустріальному районі  м. Дніпропетровська у проведенні перерахунку та виплати на користь ОСОБА_1 державної соціальної допомоги у вигляді надбавки до пенсії.

Також, суд зобов’язав УПФУ в Індустріальному районі  м. Дніпропетровська  нараховувати та виплачувати на користь позивача із 01.07.2007 року  підвищення до пенсії дітям війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» із врахуванням фактично сплаченої суми.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а постанову суду залишити без змін  з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку УПФУ в Індустріальному районі  м. Дніпропетровська, де отримує пенсію за віком. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У позивач має  статус дитини війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

Згідно ст.6 Закону № 2195-1У – дітям війни пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Така редакція цієї статті набула чинності з 01.01.2006 року.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-1У – мінімальний розмір пенсії за віком  встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Отже, відповідно до положень вище зазначених законів пенсія позивача за віком повинна виплачуватись із збільшенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни.

Водночас, щодо такого права позивача на 2007 рік, то  п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-У, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111  Закону № 489-У.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст.111  цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України  (є неконституційним).

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що  визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення  про їх неконституційність.

Отже, в період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року позивач  не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, тобто позивач не мав права на підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а таке право виникло лише із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

Відносно підвищення пенсії дітям війни у 2008 році, то  відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в такій редакції: « Дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  ) до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів»

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, із 22.05.2008 року по 31.12.2008 року  спірні правовідносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01.01.2007 року, тобто відповідач зобов’язаний був нараховувати та виплачувати  державну соціальну підтримку у вигляді підвищення пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, а розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється, згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за конституційними нормами та виходячи з пріоритетів законів над підзаконними актами, - відповідач повинен здійснювати нарахування та виплату підвищення пенсії дітям війни виходячи з розмірів встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У. Оскільки у 2009 році зміст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювався та розмір не коригувався, а тому розмір підвищення пенсії повинен відповідати цьому закону.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1  суд  першої інстанції виходив із ч.2 ст.100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

З урахуванням вище наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача підвищення пенсії,  за період  із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, із 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, та із 01 січня по 31 грудня 2009 року в розмірі, передбаченому  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував  права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, постановив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

При вище викладених обставинах суд першої інстанції, в силу ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Приведені в апеляційній скарзі доводи УПФУ не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки вони  зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновки суду першої інстанції та встановлені обставини.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується  на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення пенсії, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що  розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в  Індустріальному районі  м. Дніпропетровська  – відхилити.

Постанову  Індустріального районного суду  м. Дніпропетровська від 24 лютого 2010 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.

СУДДІ: