Ухвала

від 26.05.2021 по справі 910/9594/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9594/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В.Г. - головуючого, Банаська О.О., Погребняка В.Я.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд",

відповідачі: Держава України в особі: 1. Національного антикорупційного бюро України, 2. Головного управління Національної поліції України у м. Києві, 3. Офісу Генерального прокурора та 4. Прокуратури м. Києва,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд" за вх. № 4287/2021

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021

у складі колегії суддів: Разіної Т.І. (головуючий), Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2021

у складі судді Данилової М.В.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд"

до Держави України в особі: 1. Національного антикорупційного бюро України, 2. Головного управління Національної поліції України у м. Києві, 3. Офісу Генерального прокурора та 4. Прокуратури м. Києва

про відшкодування шкоди у розмірі 155 224 грн,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою б/н від 30.06.2020 до Держави України в особі Національного антикорупційного бюро України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора та Прокуратури міста Києва про відшкодування шкоди у розмірі 155 224 грн.

19.01.2021 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/9594/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

06.04.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 910/9594/20 залишено без змін. Справу № 910/9594/20 повернуто до Господарського суду міста Києва.

30.04.2021 (згідно з відміткою на поштовому конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 910/9594/20.

06.05.2021 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Погребняка В.Я.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини сьомою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у зазначеній справі подано у 2020 році.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди у розмірі 155 224 грн, що значно менше, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 910/9594/20 є малозначною.

Обґрунтовуючи підстави відкриття касаційного провадження скаржником зазначено, що згідно з частиною першою статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Скаржник зазначає, що в матеріалах даної справи містяться 21 ухвала слідчих суддів, якими констатована бездіяльність органу досудового розслідування і прокуратури, більшість з яких були позбавлені будь-якого процесуального ефекту . Постановами Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, від 12.03.2020 у справі № 361/131/16-ц, від 23.09.2020 у справі № 638/14007/17, від 04.11.2020 у справі № 201/7621/17 ухвали слідчих суддів, якими констатована бездіяльність органу досудового слідства і прокуратури, є належними доказами, які встановлюють надмірну тривалість досудового слідства, та можуть стати підставою для відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Разом з тим, як стверджує скаржник, існують інші постанови Верховного Суду, якими аналогічні ухвали слідчих суддів не визнаються належними доказами, які встановлюють надмірну тривалість досудового слідства. Так, Верховний Суд у постановах від 01.04.2020 у справі № 641/7772/17, від 22.12.2020 у справі № 686/24223/17 робить висновок, що в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. За позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 14.03.2018 у справі № 917/1503/17, ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Таким чином, як вважає скаржник, з метою передбачуваності правозастосування судами частини першої статті 76 ГПК щодо ухвал слідчих суддів у справах про відшкодування шкоди за надмірну тривалість досудового слідства на підставі статей 1173, 1174 ЦК України необхідно сформувати єдину правозастосовчу практику, оскільки за цією категорією справ з порушеного питання існують висновки Верховного Суду, які прямо суперечать один одному. На думку позивача, ухвали слідчих суддів мають значення при вирішенні судом питання про допустимість їх як належних доказів у справах за позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173 та 1174 ЦК України, оскільки ці ухвали є судовим рішення, які ухвалюються іменем України (ч. 2 ст. 369 КПК України), відповідно, вони можуть встановлювати протиправну поведінку посадових осіб відповідача, яка порушила права, гарантовані Конвенцією (пп. "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України).

Також підставами касаційного оскарження скаржник вказує п. 3 ч. 2, пп. "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Скаржник стверджує, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що майнова шкода, передбачена статями 1173, 1174 ЦК України, є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, однак не надав відповіді на питання апеляційної скарги: Чи є відмінності між поняттями "збитки" і "компенсація" у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України? При цьому, в апеляційній скарзі було зазначено, що позов поданий відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а висновком ВП Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 зазначено, що у цьому разі майнова шкода є компенсацією, а не збитками.

Також постановою Верховного Суду від 04.11.2020 в справі № 201/7621/17, яка стосується подібних правовідносин (відшкодування майнової шкоди за надмірну тривалість досудового розслідування), невиконання органами слідства та прокуратури позитивного обов`язку держави стало підставою для стягнення з держави на користь позивача грошевої компенсації у розмірі 15 000 грн, розмір якої обґрунтований вимогами розумності та справедливості. З даної постанови Верховного Суду в справі № 201/7621/17 вбачається, що між поняттями "відшкодування збитків" і "компенсація за шкоду" є істотні відмінності. Зокрема, "компенсація" на відміну від "збитків" - це відшкодування грошової суми без необхідності доведення її розміру, достатньо доведення факту порушення майнових прав позивача посадовими особами відповідача, а розмір збитків позивач доводити не зобов`язаний.

Разом з тим, як стверджує скаржник, не існує інших рішень Верховного Суду, якими б компенсація за статтями 1173, 1174 ЦК України підлягала виплаті на підставі доведення самого факту порушення майнових прав органами досудового розслідування і прокуратури, без доведення розміру заподіяних збитків.

Велика Палата Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 зробила висновок, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір

Враховуючи зазначений висновок Верховного Суду та відсутність сталої судової практики з питань визначення поняття "компенсація за майнову шкоду" у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції постає проблема невизначеності щодо принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Вирішення правової проблеми, пов`язаної з відсутністю сталої судової практики за цією категорією справ, стосується не тільки даної справи, а невизначеної кількості справ, які вже існують та можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Таким чином, з метою передбачуваності правозастосування поняття "компенсація за майнову шкоду" у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України у подібних спорах необхідно сформувати єдину правозастосовчу практику, оскільки, з урахуванням кількісного та якісного вимірів цієї правової проблеми, відсутність такої судової практики може оцінюватися як виключна правова проблема.

Для вирішення зазначеної правової проблеми необхідно існування висновків Верховного Суду, якими б, на думку скаржника, надавались відповіді на такі питання:

1. Чи має компенсація за майнову шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції на відміну від збитків, імовірнісний, приблизний характер?

2. Чи може компенсація за майнову шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції бути обґрунтована будь-якими фінансовими втратами, включаючи фінансові зобов`язання, або виключно збитками у розумінні статті 22 ЦК України?

3. Чи враховується тривалість порушення та його обсяг (одноразові або систематичні) на розмір компенсації за майнову шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження?

Разом з цим, колегія суддів вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема, що результат вирішення цього спору судами виходить за межі звичайних наслідків вирішення такого роду спорів. До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, й в цілому до заперечення результату розгляду справи судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд" немає.

При цьому колегія суддів, звертає увагу скаржника, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), на яку посилається скаржник як на підставу для відкриття провадження у справі № 910/9594/20, зроблено висновок, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Зокрема, позивачем зазначено, що в орендованому ним приміщенні знаходилось майно, яке перебувало на його балансі як іноземна інвестиція, в тому числі обладнання вартістю 60 500 доларів США (автомат пакувально-фасувальний вартістю 51 000 доларів США та установка для кондиціювання вартістю 9 500 доларів США). Тобто у даному випадку йдеться про компенсацію вартості викраденої речі, тоді як у даній справі № 910/9594/20 має місце службовий злочин, тому й позов має бути у кримінальній справі за статтею 185 КК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновків судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі про неможливість застосування частини шостої статті 1176 та статті 1177 ЦК України у справах про відшкодування державою шкоди, завданої юридичній особі внаслідок кримінального правопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин. Така позиція суду кореспондується з позицією Верховного Суду України у справі № 916/1423/17. При цьому питання кваліфікації позивачем предмету стягнення як компенсації, суттєво не впливає на результат справи.

Верховний Суд зазначає, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині другій статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд" за вх. № 4287/2021 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 та на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 910/9594/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись частиною 5 статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/9594/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Глорія Трейд" за вх. № 4287/2021 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 та на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2021.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді О. Банасько

В. Погребняк