Окрема думка

від 27.04.2021 по справі 591/5242/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Явір-Суми (далі - ТОВ Явір-Суми , товариство) до ОСОБА_1 , треті особи: Управління Державної архітектурної інспекції у Сумській області, державний реєстратор Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області Іщенко-Амбарцумян Людмила В`ячеславівна, ОСОБА_2 , про визнання документів, які були підставою для реєстрації права власності, недійсними, скасування запису державної реєстрації та визнання права власності на майно за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року

У вересні 2018 року ТОВ Явір-Суми звернулося з позовом, в якому посилалось на те, що ОСОБА_1 порушено право власності позивача на майно, що знаходиться у статутному капіталі товариства, а саме електрощитову кабельної електролінії та будівельні матеріали - 26 секцій залізобетонних плит.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що вказане майно перейшло до товариства як правонаступника реорганізованого Державного підприємства Явір у процедурі санації КВК Фірма Селена-1 . Учасниками ТОВ Явір-Суми визначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1

15 травня 2006 року ОСОБА_1 внесла до статутного фонду таке майно: металеві каркаси - 2 шт., які оцінюються учасниками за погодженням у сумі 3000 грн; електричну щитову з кабельною електролінією, яка оцінюється учасниками у сумі 7000 грн; залізобетонну огорожу, яка оцінюється учасниками у сумі 10000 грн.

Починаючи з травня 2006 року електрична щитова з кабельною електролінією та залізобетонна огорожа перебувають на балансі ТОВ Явір-Суми .

11 серпня 2010 року на загальних зборах учасників ТОВ Явір-Суми були прийняті рішення про вихід ОСОБА_1 зі складу засновників товариства та при виході про передачу останній механічної майстерні з офісним приміщенням, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Також протоколом загальних зборів установлено, що на момент загальних зборів двоповерхова механічна майстерня з офісними приміщеннями не введена в експлуатацію, а тому при завершенні будівництва цільове використання та назва об`єкта можуть бути змінені й об`єкти введені в експлуатацію.

Разом з тим на загальних зборах учасників ТОВ Явір-Суми 30 жовтня 2014 року засновниками товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було прийнято рішення про звільнення директора ОСОБА_3 та призначення директором ОСОБА_4 . Встановлено, що статутний фонд розподіляється між засновниками товариства так: ОСОБА_3 - 50 %, ОСОБА_1 - 50 %.

30 жовтня 2014 року на підставі цього рішення проведено державну реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо зміни керівника ТОВ Явір-Суми .

19 жовтня 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 вересня 2012 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на адміністративну будівлю загальною площею 380,20 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що було видане свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 26 вересня 2012 року.

30 січня 2017 року в результаті реконструкції нежитлового приміщення під житловий будинок на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 20 вересня 2016 року за ОСОБА_1 як фізичною особою зареєстровано право власності на житловий будинок (літ. А-1 ), загальною площею 392,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому 28 квітня 2017 року в результаті реконструкції вищевказаного житлового будинку на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 10 березня 2017 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з двох житлових будинків: житлового будинку (літ. А-1 , загальною площею 392,9 кв. м; житлового будинку

(літ. А-2 ), загальною площею 87,55 кв. м; а також серед іншого трансформаторної (літ. Д ) та огорожі № 3.

18 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частки цього домоволодіння, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав 5/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 . Цього ж дня за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вказані частки домоволодіння.

ТОВ Явір-Суми вважало, що електрична щитова з кабельною електролінією, вона ж трасформаторна (літ. Д ), та залізобетонна огорожа, вона ж огорожа № 3, як майно статутного капіталу товариства є його власністю. Оскільки ОСОБА_1 при виході з товариства зазначене майно як частку у статутному капіталі не отримувала, то її дії щодо включення при будівництві та реконструкції вказаних об`єктів нерухомості є незаконними й такими, що порушують право власності товариства.

Ураховуючи вищевикладене, а також те, що електрична щитова з кабельною електролінією та залізобетонна огорожа, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не є ані новоствореним, ані нерухомим майном, позивач з урахуванням уточнень позовних вимог просив: визнати недійсними й такими, що не можуть бути підставою для реєстрації права власності документи, які були підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірне майно, а саме декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2016 року № СМ 143163632209 та від 5 квітня 2017 року № СМ 142170951236, видані Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером 18758294 від 26 січня 2017 року; визнати за ТОВ Явір-Суми право власності на зазначене майно.

28 серпня 2019 року ухвалою Зарічного районного суду м. Суми провадження у справі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що на підставі пунктів 3, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; а також вимоги щодо реєстрації майна, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору, що виник з корпоративних відносин, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

9 жовтня 2019 року постановою Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що вказаний спір виник між юридичною особою та її учасником, який вибув, щодо майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи, а тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, суд зазначив, що між позивачем та відповідачем наявний спір щодо права власності на майно, належне до статутного фонду, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У листопаді 2019 року третя особа ОСОБА_2 як власник майна за договором купівлі-продажу в касаційному порядку оскаржив вказані судові рішення , просив їх скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

27 квітня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року - без змін.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що правовий статус учасника, який вийшов з товариства, як фізичної особи без реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності не змінює правову природу його правовідносин з господарським товариством з приводу майна, внесеного таким учасником як вклад до статутного капіталу товариства.

Визначення юрисдикції господарських судів щодо таких спорів перебуває у логічному зв`язку з правовідносинами з управління господарським товариством належним йому майном та розподілом майна між учасниками товариства у випадках, визначених законодавством та/або статутними документами.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що з огляду на підстави заявлених позовних вимог у цій справі та мотиви, покладені на їх обґрунтування, спір у цій справі виник з правовідносин щодо створення, управління, діяльності господарського товариства та виходу одного з його учасників із цього товариства. Спір виник також з приводу майна, яке однією зі сторін спору - товариством вважається таким, що знаходиться у статутному капіталі товариства та належить товариству на праві власності, та з приводу реєстрації цього майна одним з учасників (колишнім учасником) товариства за собою, а тому такий спір підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції.

З такими висновками не погоджуюсь та висловлюю окрему думку відповідно до статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

Суди встановили, що відповідно до Статуту ТОВ Явір-Суми ОСОБА_1 як учасник товариства внесла до статутного фонду належне їй на праві власності майно: електричну щитову з кабельною електролінією та залізобетонну огорожу.

Інші фактичні обставини справи, на які посилається позивач у позовній заяві, судами не встановлювались.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII) суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У пункті 6 частини другої цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4, 6, 13 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Відповідно до ГПК господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (далі - ГК ), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина першої статті 3 ГК).

Отже, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати в сукупності суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Вважаю, що при розгляді справи і визначенні предметної юрисдикції, необхідно було виходити з таких міркувань.

За змістом положень статті 167 ГК, корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Згідно із частиною третьою статті 167 ГК під корпоративними відносинами слід розуміти відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

На час виникнення між сторонами спірних правовідносин був чинним Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII Про господарські товариства (далі - Закон № 1576-XII).

У статті 1 Закону № 1576-XII господарським товариством визначена юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Згідно зі статтею 12 Закону № 1576-XII вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Поняття товариства з обмеженою відповідальністю наведено у статті 30 Закону № 1576-XII, за якою товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

А стаття 52 цього Закону передбачала, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Крім того, у статті 54 Закону № 1576-XII вказувалося, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, у якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Аналогічно ці питання урегульовані й у Законі України від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю .

Вказане дає можливість зробити висновок, що корпоративні правовідносини існують між господарським товариством, яким є товариство з обмеженою відповідальністю, та його учасником лише у період, коли фізична особа перебуває у складі учасників товариства і не вийшла чи не була виключена зі складу учасників та до вирішення питання про виплату чи повернення частки майна товариства при виході чи виключенні з товариства.

У даному випадку з позовної заяви вбачається, що питання виходу з ТОВ Явір-Суми ОСОБА_1 вирішено 11 серпня 2010 року на загальних зборах учасників товариства, на яких частку ОСОБА_1 визначено у натуральній формі та зазначено, що їй виділяється в натурі інше майно, ніж те, що було нею внесено до статутного фонду.

Ні позовна заява, ні відзив на неї не містять заперечень ОСОБА_1 проти такого твердження позивача. Також не вказано і на наявність спору між сторонами з приводу визначення частки учасника ОСОБА_1 при виході зі складу учасників товариства.

Сам позивач послідовно вказує, що предметом спору є правовстановлюючі документи, якими за ОСОБА_1 визнано право власності як на новостворене майно, яке фактично належить на праві власності товариству, про що позивач надав відповідні докази, які належить дослідити та оцінити судам першої та апеляційної інстанцій.

Жодного посилання на існування між сторонами суперечок саме з приводу визначення частки майна колишнього учасника ТОВ Явір-Суми чи непроведення повного розрахунку при виході зі складу учасників товариства матеріали справи не містять.

На моє переконання, вказане свідчить про те, що між сторонами відсутній спір саме з корпоративних правовідносин.

На думку позивача, спір виник з приводу заволодіння ОСОБА_1 як фізичною особою майном товариства.

Вважаю, що між фізичною особою, яка є учасником товариства, та цим товариством можуть існувати не лише корпоративні, але й інші правовідносини, не пов`язані зі статусом фізичної особи як учасника товариства, оскільки набуття прав учасника товариства не позбавляє фізичну особу права вступати саме в такому статусі у цивільні правовідносини з товариством, як і не скасовує можливості існування між ними інших цивільних правовідносин, які за своєю правовою природою не є корпоративними.

З огляду на заявлені позовні вимоги у цій справі та мотиви, покладені на їх обґрунтування в частині визначення правового статусу його учасників самим позивачем та посилання на дії, які відповідачка здійснила, на його думку, як фізична особа, слід було зробити висновок, що між сторонами існує спір з приводу права власності на майно, у якому беруть участь господарське товариство та фізична особа ОСОБА_1 , яка в подальшому відчужила частину спірного майна за цивільно-правовою угодою також фізичній особі.

Відтак спір виник між господарським товариством та ОСОБА_1 з приводу права власності на майно, яке зареєстроване за відповідачкою як за фізичною особою, а тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Вважаю, що касаційну скаргу ОСОБА_2 слід було задовольнити, ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року скасувати, а справу № 591/5242/18 передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду О. Б. Прокопенко