Постанова

від 03.06.2021 по справі 922/4194/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2021 р. Справа № 922/4194/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача (вх.№980Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 01 березня 2021 року (суддя Шарко Л.В., повний текст складено 05.03.2021 р.) по справі №922/4194/20

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Харків

до Приватного підприємства "Торгівельний будинок Аркада", м. Харків

про стягнення 72 405,42 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Харків звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Приватного підприємства "Торгівельний будинок Аркада", м. Харків заборгованість за користування майном за Договором оренди №4265-Н від 25.09.2009 року в сумі 72 405,42 грн., яка складається з: 69558,30 грн. - основна заборгованість; 1355,01 грн. - інфляційні втрати; 1489,11 грн. - 3% річних. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01 березня 2021 року (суддя Шарко Л.В., повний текст складено 05.03.2021 р.) по справі №922/4194/20 Позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Торгівельний будинок Аркада" (61038. м. Харків, шосе Салтівське, 67-А, код ЄДРПОУ 32548751) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вуя. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (03135, м. Київ, вул. Льва Толстого, 61, IBAN № НОМЕР_1 в ТВБВ №10026/0159 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк", МФО 322669, ІПН 400758126555, ЄДРПОУ 41149437, код підрозділу 874) заборгованість в сумі 69 558,30 грн.; 1355,01 грн. - інфляційні втрати; 1489,11 грн. - 3% річних; витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2021(колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В, суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.) відкрито апеляційне провадження у справі №922/4194/20 за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 01 березня 2021 року по справі №922/4194/20. Встановлено позивачу строк для подання до Східного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, а також докази надсилання (надання) копії відзивів та доданих до нього документів відповідачу. Роз`яснено учасникам справи, що апеляційний розгляд справи №917/1890/20 відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021 у зв`язку з відпусткою судді Россолова В.В., сформовано колегію суддів у складі: Ільїн О.В, суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Через канцелярію суду АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення господарського суду законним і обґрунтованим, просило відмовити у задоволенні скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що сторони перебували у договірних відносинах,

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Оскаржуване рішення у даній справі підпадає під визначення п. 6 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи рекомендованими листами 07.04.2021 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло, а суд не вбачає конкретних обставин справи для того, щоб розглядати апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Частина 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Таким чином, останнім днем строку розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Торгівельний будинок Аркада" на рішення господарського суду є 07.06.2021 - перший робочий день після вихідного 05.06.2021 року.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч. 2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Приватним підприємством "Торгівельний будинок Аркада" 25 вересня 2009 року було укладено договір оренди №4265-Н про передачу в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину вантажного відкритого майданчика, загальною площею 605,00 м.кв., за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Іванівка, ст. Закомельська (згідно акту приймання-передачі орендованого майна), що перебував на балансі відокремленого підрозділу Основ`янського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Південної залізниці.

До Договору оренди №4265-Н від 25.09.2009 року в подальшому вносилися зміни шляхом укладання додаткових угод: а саме Додаткова угода №1 від 10.12.2009 р., Додаткова угода №2 від 19.02.2013 р., Додаткова угода №3 від 20.02.2013 р., Додаткова угода №4 від 21.02.2013 р., Додаткова угода №5 від 08.12.2015 р., Додаткова угода №6 від 08.12.2015 р.

У зв`язку з утворенням публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23.02.2012 №4442-VІ, постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.06.2014 №200 та керуючись ст.15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 12.02.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" та Приватним підприємством "Торгівельний будинок Аркада" укладено Додатковий договір №П/БМЕС-16314/НЮ до Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 №4265-Н.

Відповідно пункту 1 Додаткового договору №П/БМЕС-16314/НЮ від 12.02.2016 року встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 25.09.2009 №4265-Н є ПАТ "Укрзалізниця".

В подальшому до Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 №4265-Н сторонами вносилися зміни шляхом укладання Додаткових договорів:

Додатковий договір №1 від 30.03.2016р., Додатковий договір №2 від 07.07.2016р., Додатковий договір №3 від 25.08.2016р., Додатковий договір №4 від 26.10.2016р., Додатковий договір №5 від 17.11.2016р., Додатковий договір №6 від 13.04.2017р., Додатковий договір №7 від 28.08.2017р., Додатковий договір №8 від 21.09.2017р., Додатковий договір №9 від 22.12.2017р., Додатковий договір №10 від 09.01.2018р., Додатковий договір №11 від 08.05.2018р..

Окрім цього, рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 01.03.2017 р. №Ц-57/16 з 01.07.2017 року проведено реорганізацію господарства будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та вилучені зі складу філії "Південна залізниця" виробничі підрозділи: Харківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Основ`янське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Безлюдівське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Куп`янське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Люботинський сміттєперероблювальний комплекс та з 01.07.2017 року на базі вищезазначених підрозділів утворено виробничий підрозділ "Харківське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Укрзалізниця".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 "Про деякі питання акціонерного товариства "Українська залізниця" змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство "Українська залізниця", у відповідності новій редакції Статуту.

Наказом №169 від 19.07.2019 року затверджено та введено в дію Положення про виробничий структурний підрозділ "Харківське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Укрзалізниця" в новій редакції.

У назві змінено тип Товариства з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство та назву Територіального управління з виробничого підрозділу на виробничій структурний підрозділ.

Відповідно до частини 2 Додаткового Договору №11 від 08.05.2018р пункт 10.1 Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 №4265-Н було доповнено "Цей Договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження" (а.с. № 46).

Тобто, термін дії договору оренди нерухомого майна від 25.09.2007 №4265-Н складає 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження.

Так, згідно з п. 5.10. договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 №4562-Н - орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання договору повернути Балансоутримувачу по акту приймання-передавання, орендоване майно в належному стані.

Пунктом 3.12. договору оренди передбачено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до Державного бюджету та Балансоутримувачу.

За твердженнями позивача, 10.07.2018 орендарю було направлено лист №Харківське ТУБМЕС-01/17-10/510, яким було зазначено про закінчення терміну дії договору та одночасно з зазначеним листом було направлено та запропоновано підписати акти приймання - передачі орендованого майна. Проте, належних доказів направлення відповідачу саме вказаних документів, позивачем не надано.

Станом на час звернення позивача до суду майно не повернуто згідно акту приймання передавання.

У відповідності до пункту 10.11. договору оренди, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення.

Оскільки орендар після закінчення строку дії договору продовжував користуватися орендованим майном, то зобов`язання сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов`язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінчення строку дії договору.

Пунктом 3.6 Додаткового договору №10 від 09.01.2018 року до Договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 року №4562-Н зазначено, що орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця. Одержувач коштів - Виробничій підрозділ "Харківське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним".

Так, відповідачу направлялись наступні рахунки:

№874-1037 від 31.05.2019р на суму 3857,98 грн.

№874-1280 від 30.06.2019р на суму 3857,98 грн.

№874-1537 від 31.07.2019р на суму 3857,98 грн.

№874-1930 від 31.08.2019р на суму 3857,98 грн.

№874-2077 від 30.09.2019р на суму 3857,98 грн.

№874-3235 від 31.10.2019р на суму 3857,98 грн.

№874-3520 від 31.11.2019р на суму 3857,98 грн.

№874-3790 від 31.12.2019р на суму. 3857,98 грн.

№874-18 від 31.01.2020р на суму 3857,98 грн.

№874-263 від 29.02.2020р на суму 3857,98 грн.

№874-750 від 30.04.2020р на суму 3857,98 грн.

№874-1154 від 31.05.2020р на суму 3857,98 грн.

№874-1449 від 30.06.2020р на суму 3857,98 грн.

№874-1570 від 31.07.2020р на суму 3857,98 грн.

№874-1940 від 31.08.2020р на суму 3857,98 грн.

№874-2238 від 30.09.2020р на суму 3857,98 грн.

Позивач у позовній заяві зазначив, що у зв`язку з тим, що відповідачем своєчасно не було повернуто орендоване майно, відповідно позивачем нараховано до стягнення з відповідача плату за час фактичного користування майном в розмірі 69558,30 грн. за період з травня 2019 року по листопад 2020 року, що і стало підставою для звернення до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Оскільки орендар після закінчення строку дії договору продовжував користуватися орендованим майном, то зобов`язання сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припинилось, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов`язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінчення строку дії договору.

Така правова позиція підтверджується численною практикою, зокрема аналогічні правові позиції викладені у постановах: Верховного Суду України від 21.12.16 у справі №905/2187/13; Верховного суду від 13.02.18 у справі №910/123/17; Верховного суду від 04.05.18 року у справі №927/333/17; Великої палати Верховного Суду від 26.06.18 року у справі №910/9072/17; Верховного суду від 19.03.19 року по справі 916/626/18; Великої палати Верховного суду від 06.08.19р. у справі № 904/5896/18; Верховного суду від 27.02.20р. у справі №904/5896/18 у відповідності до яких чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання, як закінчення строку дії договору. Тобто, зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати незважаючи на закінчення строку дії договору.

З огляду на вищевикладене неправильною є позиція відповідача, що у зв`язку з тим, що договір припинений, то припиняються і всі зобов`язання за ним, оскільки зобов`язання в даному випадку продовжують існувати.

Згідно з п. 10.11. договору, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення.

Відповідач стверджує, що повідомлення про припинення дії договору він не отримував, у зв`язку з чим, обов`язок повернути орендоване майно (підписати акт приймання-передачі) у відповідача не настав.

Проте, додатковим договором №11 від 8 травня 2018 року, сторони погодили зміни до пункту 10.1. договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009 року, а саме узгодили доповнити пункт 10.1. договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009 року абзацом такого змісту: "цей договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження" (а.с. № 46).

З огляду на те, що сторони погодили в подальшому не продовжувати договір, у сторін виникає необхідність повернення майна орендарем протягом 3 робочих днів по акту приймання-передавання майна (п.10.9 договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009 року).

Відповідач стверджує, що він майданчиком не користувався за спірний період, а також оплату орендної плати в більшому, ніж передбачено договором розмірі здійснював помилково, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла переплата орендної плати на суму 38579,80 грн.

Так, згідно п. 10.10 договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009 року, майно вважається поверненим балансоутримувачу та орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання.

Акт приймання-передавання майна був підписаний сторонами 15.01.2021 року, що не заперечується представниками обох сторін у судовому засіданні, тобто після відкриття провадження у даній справі.

Таким чином, оскільки акт приймання-передавання майна не був підписаний сторонами протягом 3-х днів після припинення договору оренди, частина вантажного відкритого майданчика не була передана балансоутримувачу (пункт 10.9. договору), тому у позивача згідно п.10.11. договору існує право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 69558,30 грн заявленої до стягнення заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

З огляду на те, що позиція відповідача спростовується правовою позицією, яка вказана у вищезазначених постановах Верховного Суду стосовно того, що зобов`язання продовжує існувати незважаючи на факт закінчення строку дії договору (факт припинення договору), суд дійшов обґрунтованого, на думку судової колегії, висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009 року згідно пункту 10.11 договору за період з травня 2019 року по листопад 2020 року (період після закінчення строку дії договору) в розмірі 69558,30 грн.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 69558,30грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 69 558,30 грн. заборгованості, законні, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1489,11грн. та інфляційних втрат в розмірі 1358,01 грн., слід зазначити таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 1489,11 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1358,01 грн суми інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд розрахунок інфляційних втрат визнав неправильним, оскільки початок періоду нарахування має здійснюватись з 11 числа місяця наступного за звітним, а не з 10 числа місяця наступного за звітним, оскільки 10 число є останнім днем оплати орендної плати у відповідності до п.3.6. договору в редакції Додаткового договору №10 від 09.01.18 р.

Також, погоджується колегія суддів з сумою інфляційних втрат в сумі 1358,01 грн.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, про задоволення позову, отже, твердження відповідача, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують законність позовних вимог і й обґрунтованість висновків господарського суду.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76 - 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, відповідачем всупереч вищенаведених норм права, не було подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в апеляційній скарзі, а наведені доводи не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача та залишення без змін рішення господарського суду.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Отже, в силу приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача, судові витрати понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 01 березня 2021 року по справі №922/4194/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01 березня 2021 року по справі №922/4194/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.06.2021 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Склярук О.І.

Суддя Хачатрян В.С.