Постанова

від 03.06.2021 по справі 640/11878/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11878/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Каракашьян С.К.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН , Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 16 лютого 2021 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2020 року, Товариство з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в м. Києві № 0003650504 від 05.02.2020, яким ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН було зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 6 877 366, 00 гривень.

Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в м. Києві № 0003660504 від 05.02.2020, яким до ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН було застосовано штраф в розмірі 50% за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних у сумі 2 668 659, 50 гривень.

Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в м. Києві № 0003640502 від 05.02.2020, яким ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН було зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 20 950 428,00 гривень.

Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в м. Києві № 0005620504 від 24.02.2020, яким до позивача було застосовано штрафні санкції в сумі 2 668 659,50 гривень за відсутність реєстрації податкових накладних протягом граничного строку передбаченого абз. 2 п. 120 1 .2 ст. 120 1 ПКУ після отримання податкового повідомлення-рішення № 0003660504 від 05.02.2020.

Позовні вимоги мотивовано наступним.

Так, позивач стверджує про реальність господарських відносин з ТОВ Гранд Брок Сервіс та наявність всіх документів для формування витрат виробництва та податкового кредиту по відносинам з вказаним підприємством.

Також позивач стверджує про правомірність виплат ТОВ Розетка УА , наявність причинно - наслідкового зв`язку між виплатами вказаному підприємству та господарською діяльністю позивача, з огляду на виплату винагороди, передбаченої договором даному контрагенту.

Позивач зазначає про виконання угоди між позивачем, ТОВ Лізко та ТОВ Старлайт Діджитал , наявність фактичного руху товарів та господарської мети у діяльності підприємства.

Крім того, позивач зазначає, що ним було правомірно відображено у бухгалтерському обліку операції з придбання, ввезення на митну територію України та повернення телевізорів. При цьому, позивач стверджує, що відображення цієї операції у тому вигляді, як про це зазначено в акті, наведені операції не вплинули б на фінансову звітність позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.02.2020р. №0003650504, в частині зменшення суми від`ємного значення 5586385грн. податку на додану вартість.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.02.2020р. №0003640502, в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 17148747,9грн.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.02.2020р. №0003660504, 0005620504.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, сторонами подано апеляційні скарги, в якій позивач просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, а відповідач - рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, оскаржуване рішення - в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Головного управління Державної податкової служби у м. Києві було проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН , за результатами якої 18.12.2019 складено акт №418/26-15-05-04-02/30525133 Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН (код 30525133) ( далі - акт перевірки).

Актом перевірки було сформульовано висновок про порушення позивачем, зокрема :

п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 140.5.4 п. ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за три квартали 2019 року на загальну суму 20 950 428 гривень;

п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, п. 198.3, п. ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у загальній сумі 6 877 366 гривень, в тому числі за вересень 2019 року на суму 6 877 366 гривень;

п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України - відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 5337319 гривень.;

На підставі вищезазначених висновків відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення, зокрема:

№ 0003650504 від 05.02.2020, яким ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН було зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 6 877 366, 00 гривень.

№ 0003660504 від 05.02.2020, яким до ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН було застосовано штраф в розмірі 50% за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних у сумі 2 668 659, 50 гривень.

№ 0003640502 від 05.02.2020, яким ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН було зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 20 950 428,00 гривень.

№ 0005620504 від 24.02.2020, яким до позивача було застосовано штрафні санкції в сумі 2 668 659,50 гривень за відсутність реєстрації податкових накладних протягом граничного строку передбаченого абз. 2 п. 120 1 .2 ст. 120 1 ПКУ після отримання податкового повідомлення-рішення № 0003660504 від 05.02.2020. .

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо господарських відносин ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН з ТОВ ГРАНД БРОК СЕРВІС , колегія суддів зазначає наступне.

Так, перевіркою було встановлено, що позивачем, за рахунком - фактурою від 05.09.2018 № 846 та видатковою накладною від 11.09.2019 № 839 було реалізовано ресивер цифровий ефірний SRT8203 у кількості 3400 шт. ТОВ ГРАНД БРОК СЕРВІС . (код 40146655, покупець).

Акт перевірки містить посилання на те, що операції ТОВ ГРАНД БРОК СЕРВІС , неможливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів та основних засобів, що економічно необхідні для виконання зазначеної діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності.

Також в акті перевірки зазначено, що, згідно інформаційних баз Головного управління ДПС у м. Києві та звітності поданої ТОВ ГРАНД БРОК СЕРВІС , за період з 11.09.2018, не встановлено реалізацію, придбаного ТОВ ГРАНД БРОК СЕРВІС товару у ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН , тому, враховуючи неможливість відстеження споживача та відсутність операцій по транспортуванню, нереальність фактичного здійснення операцій щодо постачання цінностей на адресу ТОВ ГРАНД БРОК СЕРВІС .

З огляду на вищевикладене, актом перевірки сформульовано висновок про те, що позивачем, на порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1, п.134.1, ст. 134, п. 135.1 ст. 135 п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності на загальну суму 1 366 800 грн., в т.ч. по періодах: за 2018 рік - 1 366 800 гривень.

Колегія суддів з правомірністю такого висновку не погоджується, з огляду на таке.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку ), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Отже, аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено, що вказані документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками.

Водночас, згідно змісту акту перевірки, контролюючий орган зазначає про нереальність операції з купівлі товару між позивачем та його контрагентом.

З приводу вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано.

Аргументи відповідача ґрунтуються на інформації з АІС Податковий блок , однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з позивачем нереальними (безтоварними).

Окрім того, колегія суддів також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні.

Також зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Вказує, що на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальними провадженнями відносно позивача, його контрагентів чи їх посадових осіб.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України . Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Колегія суддів вважає, що в Акті перевірки відсутні будь-які докази на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки договори укладені між позивачем та контрагентами націлені на здійснення підприємницької діяльності та пов`язані з рухом активів підприємств.

Надані первинні документи повністю відображають суть господарських операцій, рух товару від контрагента позивача, отже, і реальність господарських операцій. При цьому акт перевірки не містить посилань на обставини, за якими суд може визнати господарську операцію такою, що зафіксована лише формально - невідповідність ціни, відсутність переміщення товару, нереальність виконання угоди чи її укладення, тощо.

Щодо господарських відносин ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН з ТОВ Розетка.УА , колегія суддів зазначає наступне.

Так, щодо посилання в акті перевірки на те, що позивачем та ТОВ Розетка.УА було укладено договір від 13.11.2018 № б/н про здійснення мотиваційних виплат бонусів за збільшення обсягу збуту товарів за договором поставки №12/06/15 від 12.06.2015, колегія суддів зазначає наступне.

Акт перевірки містить визначення, що позивачем було надано акти виконаних робіт, в яких визначено, що позивачем здійснюється платіж з винагороди за виконання плану закупівлі товарів , згідно Додаткової угоди № 1 від 13.11.2018 р. до Договору про здійснення мотиваційних виплат (бонусів), загалом на суму 1 675 572,00 грн., в тому числі ПДВ 279262,00 грн.

Натомість, як зазначено в акті перевірки, фактично зазначені послуги були надані лише на суму 181176 грн., в т.ч. ПДВ 30196 грн. відповідно до додаткової угоди від № 4.

В акті перевірки зазначено, що операції здійснені ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН не мали реального характеру, оскільки не підтверджено факт надання послуг від контрагента ТОВ РОЗЕТКА.УА на адресу ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН на загальну суму 1 245 330 грн., в т.ч. по періодах: за 2018 рік - 430 000 грн., за III квартали 2019 року 815 330 гривень.

Як вбачається з наданої позивачем додаткової угоди № 8 від 10.01.2020, фактична реалізація ресиверів SRT8203 за 2018 становила 11954 шт., за 2019 - 18707 шт., що відповідачем не спростовується.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, зазначаючи про заперечення щодо наявності підстав для виплати мотиваційних бонусів, здійснених у відповідності до договору, мав витребувати у відповідача пояснення та навести мотиви заперечення реальності угоди, виходячи з бухгалтерських даних позивача та сум реалізації товару контрагенту. Натомість, відповідач обмежився пошуком арифметичних помилок в наданих йому документах.

В свою чергу позивачем такі помилки було усунуто, натомість, реальні обсяги реалізації позивачем продукції позивача через Інтернет - магазин ТОВ РОЗЕТКА.УА , і, відповідно, наявність підстав для виплати винагороди, відповідачем не заперечуються.

Щодо визначення в акті перевірки здійснення операцій придбання телевізорів, відповідно до договору від 12.09.2017 № 09/17, укладеного з компанією Strong International Ltd (Британські Віргінські острови), колегія суддів зазначає наступне.

Так, як встановлено перевіркою, дані телевізори позивачем було продано за 26686594,39 грн. та відображено собівартість реалізованих товарів за експортом 26265385,02грн., з урахуванням отриманої знижки, аналіз отримання якої наведено вище у п.4. даного рішення.

Відповідач, вважаючи отримання даної знижки прощенням боргу, дійшов висновків, що експортні операції позивача фактично є збитковими та позбавленими розумної економічної причини (ділової мети), тому не можуть бути трактовані як господарська діяльність, в розумінні положень ПК України. Відповідно, на думку відповідача, товари було використано поза межами господарської діяльності позивача і, відповідно до положень п. г п. 198.5 ст. 198 ПК України, позивач був зобов`язаний зареєструвати податкові накладні на суму 26 686 594,39грн., крім того ПДВ 5 337 318,77 грн.

Колегія суддів з правомірністю даних висновків не погоджується з огляду на те, що обставини переміщення товару через митний кордон України підтверджуються матеріалами справи, а відповідачем не заперечується.

В свою чергу обставина повернення товару через дефекти постачальнику, судом вбачається такою що має ділову мету, та не викликає сумнівів у її реальності.

Також перевіркою встановлено здійснення операцій придбання позивачем телевізорів , відповідно до договору купівлі-продажу від 07.08.2012 № 61, укладеного з компанією Strong Bulgaria Ltd. (Болгарія). Перевіркою було встановлено, що товар, який ввезено на підставі вищезазначеної угоди, позивачем, після ввезення на митний склад на території України, було переміщено до Молдови у зв`язку з поверненням постачальникам.

При цьому, позивачем даний товар не оприбутковувався, та не визнавався позивачем власним активом.

Зазначене було кваліфіковано відповідачем як порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , п. 3 розділу III НП(С)БО 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , п. 5, 7 П(С)БО 15 Дохід , ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН занижено задекларовані у рядку показники рядку 2120 Інші операційні доходи у загальній сумі 7 863 922 грн, в тому числі за III квартали 2018 рік - 2201472 грн., за 2018 рік - 5380985 грн., за І квартал 2019 року - 1127305 грн., за III квартали 2019 року - 2482937 гривень.

При цьому, відповідач стверджував, що за правилами бухгалтерського обліку, вищезазначену продукцію позивач мав обліковувати, з моменту передачі товару в порту в якості власного активу, та, відповідно, збільшити доходи.

Надаючи оцінку зазначеному вище, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 112, т.2), товар позивачу було поставлено на умовах FOB Da Chan Bay.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

З урахуванням викладеної норми, суд вважає, що визначений правилами Інкотермс момент переходу ризиків від постачальника товару та момент, з якого постачальник вважається таким, що виконав зобов`язання, в даному випадку не може вважатися моментом, з якого товар стає активом покупця товару.

При цьому, враховує те, що до моменту випуску товару у вільний обіг позивач позбавлений можливості здійснювати щодо товару, який перебуває на кораблі, на митниці, або на митному складі, реалізацію прав власності у повному обсязі, з огляду на відсутність фізичного доступу до такого товару.

З огляду на викладене, приходить до висновку, що позивач не контролює товар, переданий постачальником транспортній компанії, або товар на митному складі, у зв`язку з чим такий товар не є активом позивача.

З боку відповідача відсутні зауваження щодо наявності економічної мети вищезазначених угод, їх реальності, наявності підтверджуючих документів, тощо.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з тим, що ППР від 05.02.2020 р. №0003650504, в частині зменшення суми від`ємного значення 5 586 385, 00 грн. з податку на додану вартість, від 05.02.2020 р. №0003640502, в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 17 148 747, 90 грн. та 05.02.2020р. №0003660504, 0005620504 є протиправними і підлягає скасуванню.

Окрім зазначеного звертає увагу на те, що відповідач в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Проте, як вбачається зі змісту зазначеної апеляційної скарги, відповідач не погоджується саме із оскаржуваним ним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 05.02.2020 р. №0003650504, в частині зменшення суми від`ємного значення 5 586 385, 00 грн. з податку на додану вартість, №0003640502, в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 17 148 747, 90 грн., №0003660504, 0005620504.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в зазначеній частині з підстав, викладених у його рішенні, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Проте, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог визнання протиправними та скасуванняч податкових повідомлень - рішень Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.02.2020 р. №0003650504, в частині зменшення суми від`ємного значення 1 290 981, 00 грн. з податку на додану вартість та №0003640502, в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 3 801 680, 10 грн.

Щодо господарських відносин ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН з ТОВ ЛІЗКО та ТОВ СТАРЛАИТ ДІДЖИТАЛ , колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегія суддів зазначає наступне, що у зв`язку з реалізацією проекту кодування супутникових сигналів українських телеканалів протягом 2018-2019 років виникла необхідність поставки споживачам спеціального обладнання (телевізійних приставок).

З наданих додаткових пояснень судом апеляційної інснції встановлено, що ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН належить до міжнародної групи STRONG, яка є одним з провідних світових виробників обладнання для прийому та перегляду телебачення і лідером в галузі інноваційних технологій.

У зв`язку з законом про кодування супутникових сигналів Позивачем було укладено договір поставки № ДС-01/02/18 від 01.02.2018 з ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ (телеканали СТБ, ICTV, Новий канал, ОЦЕ (оце), Ml, M2), а також договір поставки № ДС-23/04/2018 від 23.04.2018 з ТОВ ЛІЗКО (телеканал Інтер).

З метою за підтримки Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України, відбулась низка переговорів між медіа групами, з одного боку, та позивачем, з іншого боку.

За результатами таких переговорів позивачем було укладено договір поставки № ДС-01/02/18 від 01.02.2018 з ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ (телеканали СТБ, ICTV, Новий канап, ОЦЕ (оце), Ml, M2), а також договір поставки № ДС-23/04/2018 від 23.04.2018 з ТОВ ЛІЗКО (телеканал Інтер).

Предмети обох цих договорів було розробка, виготовлення та поставка ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО обладнання, яке відповідало би вимогам саме цих підприємств при кодуванні супутникових сигналів саме їх телеканалів.

Зокрема, відповідно до преамбули договору поставки № ДС-01/02/18 від 01.02.2018 (т. 2 ас. 1-13), укладеного з ТОВ СТАЙРЛАЙТ 7ШТЖИТАЛ встановлено, що договір укладено у зв`язку з намірами телеканалів щодо кодування своїх супутникових сигналів, з метою забезпечення достатньої кількості на території України супутникових STB для прийому супутникових сигналів телеканалів України абонентами (телеглядачами - кінцевими споживачами товару), оскільки відсутність (недостатня кількість) супутникових телевізійних приставок (STB), зменшить/не дозволить збільшити обсяги реалізації прав та, відповідно, отримання прибутку покупця (ТОВ СТАЙРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ ),

Відповідно до п. 1.1 договору поставки № ДС-01/02/18, постачальник (позивач) зобов`язується забезпечити розробку, поставити та передати у власність покупця (ТОВ СТАЙРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ ), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити супутникові телевізійні приставки (STB) за номенклатурою, кількістю, комплектністю та цінами, що визначено у специфікації (додаток № 1).

Згідно з п. 1 специфікації (т. 2 ас. 9-13), сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, а саме телевізійні приставки STRONG SRT 7600 у кількості 5 000 штук, загальною вартістю 3 166 612, 63 грн., крім того ПДВ 20% - 633 322, 53 гри., всього 3 799 935, 16 грн.

Пунктами 2.1 - 2.4 договору поставки № ДС-01/02/18 умовами оплати визначено 100% попередню оплату у наступному порядку: 15 % - до 05.05.2018, 85 % - протягом 5 банківських днів після підтвердження покупцем (ТОВ СТАЙРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ ) сумісності товару з обладнанням та програмно - апаратним комплексом покупця.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 02.02.2018 до договору поставки № ДС-01/02/18 (т. 2 ас. 20), поставка здійснюється на умовах поставки DDP відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року. Пункт поставки - склад ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових, 11/2.

На виконання цього договору ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ перерахувало грошові кошти на рахунок позивача:

платіжне доручення № 3540 від 03.05.2018 на суму 535 428,00 грн.;

Згідно ПКУ зобов`язання з ПДВ задекларовані в Податковій декларації з ПДВ за травень 2018 року в сумі 89 238,00 грн.

платіжне доручення № 4606 від 22.10.2018 на суму 3 260 073,00 грн.

Згідно ПКУ зобов`язання з ПДВ задекларовані в Податковій декларації з ПДВ за жовтень 2018 року в сумі 543 345,50 грн.

Задля виконання Договору поставки позивач замовив виробництво товару згідно технічних вимог покупців у постачальника Strong Bulgaria Ltd. (Болгарія) відповідно до договору купівлі-продажу № 61 від 07.08.2012 та імпортував телевізійні приставки в грудні 2018 р. згідно МД №100110/2018/368759 та МД № 100110/2018/370080, сплативши ПДВ в бюджет при розмитненні в сумі 1 148 835 гри., що було задекларовано в Податковій декларації з ПДВ за грудень 2018 р.

ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН поставлено ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ товар за наступними видатковими накладними:

- № 1272 від 14.12.2018 в кількості 750 шт. на суму 446 190, 00 грн., крім того ПДВ 89 238, 00 гри, всього - 535 428, 00 грн. (т. 2 ас. 23);

- № 1273 від 14.12.2018 в кількості 1 560 шт. на суму 997 198,80 грн., крім того ПДВ 199 439,00 грн., всього - 1 196 638,50 грн. (т. 2 ас. 24);

- № 1290 від 26.12.2018 в кількості 2 690 шт. на суму 1 719 528, 70 грн., крім того ПДВ 343 905, 00 грн., всього - 2 063 434, 44 грн. (т. 2 ас. 28).

Згідно ПКУ отриманий дохід в сумі 3 162 918 грн. був задекларований в Податковій декларації з податку на прибуток за 2018 рік.

Разом із товаром ТОВ ЛІЗКО та ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ отримало право інтелектуальної власності на товар.

Окрім цього, між ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН (постачальник) та ТОВ ЛІЗКО (покупець) було укладено договір поставки № ДС-23/04/2018 від 23.04.2018 (т. 2 ас. 35-45).

Відповідно до п. 1.1 договору поставки № ДС-23/04/2018, постачальник (позивач) зобов`язується забезпечити розробку, поставити та передати у власність покупця (ТОВ ЛІЗКО ), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити супутникові телевізійні приставки (STB) за номенклатурою, кількістю, комплектністю та цінами, що визначено у специфікації (додаток № 1).

Згідно з п. 1 специфікації (т. 2 а.с. 42-45), сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, а саме телевізійні приставки STRONG SRT 7600 у кількості 5 000 штук, загальною вартістю 2 964 367, 54 грн, крім того ПДВ 20% - 592 873, 51 грн, всього 3 557 241, 05 грн.

Пунктами 2.1 - 2.4 договору поставки № ДС-23/04/2018 умовами оплати визначено 100% попередню оплату у наступному порядку: першу частину - до 15.06.2018, другу частину - протягом 5 банківських днів після підтвердження покупцем (ТОВ ЛІЗКО ) сумісності товару з обладнанням та програмно-апаратним комплексом покупця.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору поставки ДС-23/04/2018 (т. 2 а.с. 51), поставка здійснюється на умовах поставки DDP відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року. Пункт поставки - склад ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових, 11/2.

На виконання цього договору ТОВ ШЗКО перерахувало грошові кошти на рахунок позивача:

платіжне доручення № 631 від 07.06.2018 на суму 261 900,00 грн.;

Згідно ПКУ зобов`язання з ПДВ задекларовані в Податковій декларації з ПДВ за червень 2018 року в сумі 43650,00 грн.

платіжне доручення № 686 від 12.06.2018 на суму 272 771, 00 грн.;

Згідно ПКУ зобов`язання з ПДВ задекларовані в Податковій декларації з ПДВ за червень 2018 року в сумі 45 462,00 грн.

платіжне доручення № 1221 від 22.10.2018 на суму 3 267 009, 00 грн.

Згідно ПКУ зобов`язання з ПДВ задекларовані в Податковій декларації з ПДВ за жовтень 2018 року в сумі 544 502,00 грн.

Задля виконання Договору поставки позивач замовив виробництво товару згідно технічних вимог покупців у постачальника Strong Bulgaria Ltd. (Болгарія) відповідно до договору купівлі-продажу № 61 від 07.08.2012 та імпортував телевізійні приставки в грудні 2018 р. згідно МД №100110/2018/368759 та МД № 100110/2018/370080, сплативши ПДВ в бюджет при розмитненні в сумі 1 148 835 гри., що було задекларовано в Податковій декларації з ПДВ за грудень 2018 р.

ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН поставлено ТОВ ЛІЗКО товар за наступними видатковими накладними:

- № 1293 від 26.12.2018 в кількості 4 250 шт. на суму 2 722 570, 50 грн., крім того ПДВ 544 501, 50 грн., всього - 3 267 009, 00 грн. (т. 2 а.с. 54);

- № 1291 від 26.12.2018 в кількості 750 шт. на суму 445 559, 25 грн., крім того ПДВ 89 111, 85 грн., всього - 534 671, 10 грн. (т. 2 а.с. 53).

Згідно ПКУ отриманий дохід в сумі 3 168 130 грн. був задекларований в Податковій декларації з податку на прибуток за 2018 рік.

Колегія суддів повторно зазначає, що разом із товаром ТОВ ЛІЗКО та ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ отримало право інтелектуальної власності на товар.

ТОВ ЛІЗКО за актом прийому-передачі від 26.12.2018 передало позивачеві товар на відповідальне зберігання (т. 2 а.с. 62).

За результатами постачання позивачем товару на користь ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО задекларовано наступні об`єкти до оподаткування:

Фінансовий результат до оподаткування (далі ФРДО) - 318 641,14 грн.

Зобов`язання з ПДВ - 1 266 195,35 грн.

Окрім зазначеного вище, колегією суддів встановлено, що у зв`язку з відсутністю можливості реалізації виготовлених за замовленням ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО телевізійних приставок, зазначені компанії звернулись до позивача з пропозицією придбати телевізійні приставки та в подальшому здійснити самостійно їх реалізацію споживачам.

Таким чином, у позивача з`явилась можливість отримати додатковий прибуток з операцій при самостійному продажу телевізійних приставок.

З наданих пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено, що пропозиція була прийнята та було укладено відповідні договори поставки.

У зв`язку з досягненням домовленостей щодо подальшої реалізації телевізійних приставок, які мали бути поставлені ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО позивачеві, сторони домовились про визначення місця поставки склад позивача.

Так, між ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки № ДС-30/03/18 від 30.03.2018 (т. 2 а.с. 14-18), в преамбулі якого чітко визначено мету укладання цього договору, а саме: договір укладеш беручи до уваги, що між сторонами укладено договір № ДС- 01/02/18 від 01.02.2018, і ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ не має власної мережі для реалізації товару.

Відповідно до п. 1.1 договору поставки № ДС-30/03/18, постачальник (ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ ) взяв на себе зобов`язання поставити та передати у власність покупця (позивача), а покупець прийняти та оплатити супутникові телевізійні приставки (STB) за номенклатурою, кількістю та цінами, що визначені у специфікації.

Згідно з п. 1 специфікації (т. 2 а.с. 18) сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, а саме: телевізійна приставка STRONG SRT 7600 в кількості 990 штук загальною вартістю 3 166 612, 63 грн, крім того ПДВ 20% - 633 322, 53 грн, всього 3 799 935, 16 грн.

ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ поставило позивачеві товар за наступними видатковими накладними:

- № СД3859 від 14.12.2018 в кількості 2 300 шт. на суму 1 545 692, 00 грн., крім того ПДВ 309 138, 40 грн., всього - 1 845 830, 40 грн. (т. 2 а.с. 22);

Згідно ПКУ кредит з ПДВ задекларований в Податковій декларації з ПДВ за грудень 2018 року в сумі 309 138,00 грн., податкові витрати не формуються.

- № СД4314 від 26.12.2018 в кількості 2 690 шт. на суму 1 766 980, 30 грн., крім того ПДВ 353 396, 06 грн., всього - 2 120 376, 36 грн. (т. 2 а.с. 27).

Згідно ПКУ кредит з ПДВ задекларований в Податковій декларації з ПДВ за грудень 2018 року в сумі 353 396, 06 грн. податкові витрати не формуються.

Окрім цього, між ТОВ ЛІЗКО (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки № ДС-24/05/18 від 24.05.2018 (т. 2 а.с. 46-50).

Відповідно до п. 1.1 договору поставки № ДС-24/05/18, постачальник (ТОВ ЛІЗКО ) взяв на себе зобов`язання поставити та передати у власність покупця (позивача), а покупець прийняти та оплатити супутникові телевізійні приставки (STB) за номенклатурою, кількістю та цінами, що визначені у специфікації.

Згідно з п. 1 специфікації (т. 2 а.с. 50) сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, а саме: телевізійна приставка STRONG SRT 7600 в кількості 5000 штук загальною вартістю 3 142 229, 59 грн, крім того ПДВ 20% - 628 445, 92 грн, всього 3 770 675, 51 грн.

ТОВ ЛІЗКО за актом прийому-передачі з відповідального зберігання від 01.02.2019 (т. 2 clc. 61) прийняло від позивача ресивер SRT 7 600 у кількості 5 000 штук та поставило позивачу товар за видатковою накладною № 2 від 01.02.2019 на суму 3 142 229,59грн, крім того ПДВ 628 445, 92 грн., всього - 3 770 675,51 грн. (т.2 а.с. 57).

Згідно ПКУ кредит з ПДВ задекларований в Податковій декларації з ПДВ за лютий 2019 року в сумі 628 445,92 грн., податкові витрати не формуються.

За результатами придбання товару у ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО позивачем задекларовано податковий кредит з ПДВ - 1 290 981 грн.

За результатами реалізації придбаного у ТОВ СТАРЛАИТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО товару позивач отримав та задекларував дохід в сумі 692 810, 68 грн., (т. 2 а.с. 63) в податкових деклараціях з податку на прибуток за 2018 рік та за 1 квартал 2019 року та задекларував зобов`язання з ПДВ на суму 1 427 783 грн, в податкових деклараціях з ПДВ за травень 2018 року, червень 2018 року та жовтень 2018 року.

При цьому, у зв`язку з продовженням реалізації спільного проекту між позивачем і ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО , розрахунки за договорами поставки № ДС-30/03/18 від 30.03.2018 та № ДС-24/05/18 від 24.05.2018 були за взаємною згодою сторін відтерміновані.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на думку, яка була підтримана судом першої інстанції, отримані позивачем грошові кошти від ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО у якості оплати за поставлений товар в сумі 7 597 181 грн. (в т.ч. ПДВ) класифіковано як безповоротну фінансову допомогу.

Зменшено податковий кредит, сформований позивачем за операціями з придбання товару у ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО , на загальну суму 1 290 981 грн.

До таких висновків відповідач дійшов, виходячи з наступного:

відсутній фактичний рух товару під час оформлення операцій з купівлі- продажу ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН - ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН - ТОВ ЛІЗКО ;

грошові кошти, що надійшли від ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО , - це сума коштів передана позивачеві без укладання договорів, а отже є безповоротною фінансовою допомогою;

первинні документи, укладені між ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН та ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ і ТОВ ЛІЗКО , складені всупереч вимогам чинного законодавства України, в зв`язку з чим не має можливості підтвердити факт здійснення описаних господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ СТРОНГ ЮКРЕЙН до складу податкового кредиту вартості придбання товарів (ресиверів) від зазначених контрагентів.

Проте, колегія суддів вважає зазначені посилання відповідача належним чином необґрунтованими, та звертає увагу на наступне.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. В свою чергу активами визнаються ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Колегія суддів зазначає, що господарські операції для визначення податкових зобов`язань мають бути: фактично здійсненими; підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій; та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 820/1975/17, від 27.02.2018 № 808/849/17, від 22.03.2018 у справі № 822/2344/17 та у справі № 815/2364/17,

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. При цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Визначальною ознакою господарської операції встановленою законодавством є не фактичний рух товару, а рух активів.

Умовами поставки за всіма спірними договорами було визначено умови DDP склад позивача, а тому рух товару не відбувся, оскільки в його переміщенні фактично не було необхідності (товар вже знаходився на складі позивача).

Таким чином, вказаний аргумент не може свідчити про нереальність операцій між позивачем та його контрагентами.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 0670/479/11, від 17.01.2018 у справі № 2-а-9880/12/1370, від 20.02.2018 у справі № 820/1629/15, від 27.02.2018 у справі № 811/2154/13-а, від 18.05.2018 у справі № 810/1551/15, від 18.05.2018 у справі № П/811/1508/16, від 24.05.2018 у справі № П/811/1682/17 та від 24.05.2018 у справі № П/811/1538/17.

Рух активів і зобов`язань між суб`єктами господарювання встановлено відповідачем під час проведення перевірки та ним не заперечується.

За визначенням підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, фінансовою допомогою є фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Зазначена норма не містить застережень щодо можливості розширеного її тлумачення. Відтак, навіть за умови не підтвердження фактичної передачі товару покупцю, отримані від останнього кошти фактично не є безповоротною фінансовою допомогою, яка включається до складу ФРДО та доходів у відповідному періоді.

Таким чином, відсутні будь-які правові підстави для визнання грошових коштів, отриманих позивачем за товар за договорами поставки № ДС-01/02/18 від 01.02.2018 та № ДС-23/04/2018 від 23.04.2018, безповоротною фінансовою допомогою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не заперечується наявність укладених договорів поставки № ДС-01/02/18 від 01.02.2018 та № ДС-23/04/2018 від 23.04.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач не зазначає визначених законом підстав недійсності укладених позивачем договорів, як і не посилається на рішення суду, яке набрало законної сили щодо визнання укладених позивачем договорів недійсними.

Жодних спорів щодо недійсності або неналежного виконання договорів поставки № ДС-01/02/18 від 01.02.2018 та № ДС-23/04/2018 від 23.04.2018 між сторонами цих договорів не існує.

Щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) у зазначених вище господарських операціях, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за статтею 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 по справі № 804/6788/14.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 по справі № 823/1462/16.

Наявність/відсутність ділової мети та економічний ефект зазначених господарських операцій відповідачем не досліджувалися, а суд першої інстанції погодився з таким необгрунтованим висновком відповідача.

При цьому, судом першої інстанції не було надано оцінки пояснення позивача та надані документи (реєстр реалізації придбаних у ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО ресиверів в розрізі видаткових накладних, картки рахунків 361,631 за наведеними контрагентами) (т. 2 а.с. 34, 58-59, 60, 63) на підтвердження ділової мети та досягнення економічного ефекту за результатами господарської діяльності з подальшої реалізації товару.

Висновок відповідача, підтриманий судом першої інстанції, про придбання позивачем товару за цінами вище ціни реалізації даного товару не відповідає фактичним даним та матеріалам справи, оскільки товар було реалізовано за ціною вищою аніж ціна придбання, відповідно за результатами продажу товару позивачем було отримано прибуток в розмірі 692 810. 68 грн. (т. 2 а.с. 63).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність розумної економічної причини (ділової мети) у зазначених вище господарських операціях, проте судом першої інстанції не надано правової оцінки зазначеним документам, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

Щодо посилання суду першої інстанції на те, що єдиною метою вказаних операцій є відображення їх в бухгалтерському обліку позивача, з метою формування певних показників фінансової звітності, колегія судів зазначає наступне.

Так, у матеріалах справи міститься додаток № 6 до акту про результати документальної перевірки № 418/26-15-05-04-02/30525133 від 18.12.2019 (т. 1 а.с. 148), що містить зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податку на прибуток позивача за період з 01.10.2017 по 30.09.2019.

Відповідно до вказаного додатку, від`ємне значення об`єкту оподаткування у позивача за 2018 рік становило - 47 914 950 грн.

Окрім цього, матеріали справи містять додаток № 11 до акту про результати документальної перевірки № 418/26-15-05-04-02/30525133 від 18.12.2019 (т. 1 а.с. 152), що містить зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкового кредиту з податку на додану вартість позивача за період з 01.10.2017 по 30.09.2019.

За цим додатком встановлено наявність у позивача станом на грудень 2018 року податкового кредиту у розмірі 11 744 825 гри.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що єдиною метою вказаних операцій є відображення їх в бухгалтерському обліку позивача, з метою формування певних показників фінансової звітності, є необґрунтованим і повністю спростовується матеріалами справи.

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на положення пункту 86.10 статті 86 Податкового кодексу України, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.

Позивач проводить господарську діяльність на максимально вигідних для себе умовах, в тому числі, і в спірних господарських операціях.

Саме тому за умовами договорів поставки № ДС-01/02/18 від 01.02.2018 та № ДС-23/04/2018 від 23.04.2018 позивачем було отримано 100 % передплату за товар.

При цьому, позивач сплатив зобов`язання з податку на додану вартість до бюджету та включив виручку в дохід підприємства за відповідний період, що не заперечується відповідачем.

Зокрема, реалізація товару позивачем ТОВ ЛІЗКО відбулася в грудні 2018 року, а купівля позивачем телевізійних приставок у ТОВ ЛІЗКО відбулася в лютому 2019 року, тобто не в одному податковому періоді, як стверджує відповідач і встановлено у рішенні суду першої інстанції.

Також, колегія суддів звертає увагу, що товар у ТОВ ЛІЗКО був придбаний по ціні нижчій, ніж позивач продавав ТОВ ЛІЗКО .

Таким чином, якщо відповідачем та судом першої інстанції не визнано господарські операції з ТОВ ЛІЗКО з продажу та купівлі телевізійних приставок в кількості 5000 штук, тоді на підставі правових приписів пункту 86.10 статті 86 Податкового кодексу України мають бути відкориговані витрати, доходи, податкові зобов`язання та податковий кредит з ПДВ наступним чином: дохід позивача за 2018 рік зменшено на суму реалізації без податку на додану вартість: 3 168 066,75 грн. (видаткова накладна № 1291 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 53) та видаткова накладна № 1293 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 54));витрати з собівартості товару позивача за 2018 рік зменшені на 2 897 261,29 грн. (видаткова накладна № 1291 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 53) та видаткова накладна № 1293 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 54));податкові зобов`язання позивача за грудень 2018 року з податку на додану вартість зменшено на 633 613, 35 грн. (видаткова накладна № 1291 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 53) та видаткова накладна № 1293 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 54));податковий кредит позивача за лютий 2019 року з податку на додану вартість зменшений на 628 445,92 грн. (видаткова накладна № 2 від 01.02.2019 (т.а.с. 57)).

Внаслідок цього: податкові зобов`язання з податку на додану вартість мають бути зменшені на 5 167,43 грн. (633 613,35 -628 445,92); дохід має бути зменшено на 270 805,46 грн. (3 168 066,75 - 2 897 261,29).

Лише після таких коригувань відповідач мав би право збільшити дохід позивача на отримані позивачем кошти від ТОВ ЛІЗКО , як оплата за товар з ПДВ, класифіковані відповідачем як безповоротна фінансова допомога, на 801 680,00 грн. за 2018 рік.

Колегія суддів звертає увагу на пояснення позивача, а саме на те, що якщо відповідач не визнає господарські операції позивача з ТОВ ЛІЗКО , то коригування доходу позивача складає 3 530 874,54 грн. (розрахунок: -3 168 066,75 + 2 897 261,29 + 3 801 680,00 = 3 530 874,54), а коригування з ПДВ - зменшення податкових зобов`язань на 5 167,43 грн. (розрахунок: 633 613,35 -628 445,92).

Зазначає, що в іншому ж випадку, має місце наявне подвійне оподаткування однієї й тієї ж операції, що суперечить принципам Податкового кодексу України та судовій практиці.

Аналогічно, якщо відповідач не визнає господарські операції позивача з ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ з продажу та купівлі телевізійних приставок в кількості 4 990 штук, тоді на підставі правових приписів пункту 86.10 статті 86 Податкового кодексу України мають бути відкориговані витрати, доходи, податкові зобов`язання та податковий кредит з ПДВ наступним чином: дохід позивача за 2018 рік зменшено на суму реалізації без податку на додану вартість: 3 156 525,20 грн. (видаткова накладна № 1272 від 14.12.2018 (т. 2 а.с. 23), видаткова накладна № 1273 від 14.12.2018 (т. 2 а.с. 24) та видаткова накладна № 1290 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 28)) - з розрахунку кількості 4 990 телевізійних приставок; витрати позивача за 2018 рік з собівартості товару зменшені на 3 109 269,98 грн. видаткова накладна № 1272 від 14.12.2018 (т. 2 а.с. 23), видаткова накладна № 1273 від 14.12.2018 (т. 2 а.с. 24) та видаткова накладна № 1290 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 28)) - з розрахунку кількості 4 990 телевізійних приставок; податкові зобов`язання Позивача за грудень 2018 року з податку на додану вартість зменшено на 631 305,04 грн. видаткова накладна № 1272 від 14.12.2018 (т. 2 а.с. 23), видаткова накладна № 1273 від 14.12.2018 (т. 2 а.с. 24) та видаткова накладна № 1290 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 28)) - з розрахунку кількості 4 990 телевізійних приставок; податковий кредит позивача за грудень 2018 року з податку на додану вартість зменшений на 662 534, 46 грн. (видаткова накладна № СД3859 від14.12.2018 (т. 2 а.с. 22) та видаткова накладна № СД4314 від 26.12.2018 (т. 2 а.с. 27)).

Внаслідок цього: податковий кредит з податку на додану вартість має бути зменшений на 31 229,42 грн. (662 534,46 - 631 305,04); дохід має бути зменшений на 47 255,22 грн. (З 156 525,20 - 3 109 269,98).

Лише після таких коригувань відповідач мав право збільшити дохід позивача на отримані позивачем кошти від ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ , як оплата за товар (з ПДВ) класифіковані відповідачем як безповоротна фінансова допомога в сумі 3 787 910 грн.

Колегія суддів звертає увагу на пояснення позивача, а саме на те, що якщо відповідач не визнає господарські операції позивача з ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ , то коригування доходу позивача складає З 740 654,78 грн. (розрахунок: - 3 156 525,20 + 3 109 269,98 + 3 787 910 = З 740 654,78), а коригування з ПДВ - зменшення податкового кредиту на 31 229,42 грн. (розрахунок: 662 534,46 - 631 305,04).

Зазначає, що в іншому ж випадку, має місце подвійне оподаткування однієї й тієї ж операції, що суперечить принципам Податкового кодексу України та судовій практиці.

Таким чином, враховуючи операції з обома контрагентами ТОВ ЛІЗКО та ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ , в разі, якщо відповідач не визнає господарські операції позивача, коригування з ПДВ складає - зменшення податкового кредиту на 26 061,99 грн. (31 229,42 - 5167,43), а коригування доходу - 7 271 529,32 грн. (З 530 874, 54 + 3 740 654, 78).

Колегія суддів, звертає увагу, що правова позиція позивача була повністю підтримана і підтверджена у листі Ради бізнес-омбудсмена від 17.04.2020 № 24594 (т. 1 а.с. 204- 211) та у висновку експерта № 52/20 від 27.04.2020, складеному за результатами проведення економічної експертизи (т. 1 а.с. 230- 262).

З викладеного вище у цій апеляційній скарзі є очевидним, що у спірних господарських операціях позивача з ТОВ СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ та ТОВ ЛІЗКО наявні такі обов`язкові ознаки як: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; податкова правосубєктність учасників господарської операції як у позивача, так і у його контрагентів; зв`язок між укладеними договорами та господарською діяльністю позивача; первинні документів, що підтверджують витрати.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини справи у зв`язку з чим порушено норми матеріального та процесуального права та зроблено помилковий висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення понесених судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення суду, у розмірі 21 020, 00 грн. та 34 050, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №9949 від 20.05.2020 р. та №10514 від 25.02.2021 р.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

У вищезазначеному адміністративному позові, який подано у травні 2020 року заявлено одну вимогу майнового характеру.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, ставка судового збору складає - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 01.01.2020 року становить 2 102грн.).

З урахуванням того, що сума сплати судового збору становить більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сума сплати судового збору не може бути більше ніж 21 020 грн.

Тому, за подання апеляційної скарги сума судового збору становить: 21 020 *150%= 31 530 грн.

При звернені до суду було сплачено судовий збір в сумі 21 020, 00 грн., суд першої інстанції при розподілі судових витрат в частині задоволених вимог не розглядав питання щодо повернення судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у розмірі 52 550, 00 грн. (21 020, 00 грн. + 31 530, 00 грн.) підлягають відшкодуванню Товариству з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що за подання апеляційної скарги позивачеві потрібно було сплатити судовий збір у розмірі 31 530, 00 грн., проте відповідно до платіжного доручення №10514 від 25.02.2021 року сплачено 34 050, 00 грн.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України Про судовий збір визначено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку про повернення надміру сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 520, 00 грн. та стягнення означених коштів з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН .

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняттям в цій частині нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 139, 143, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН - задоволити.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.02.2020 р. №0003650504, в частині зменшення суми від`ємного значення 1 290 981, 00 грн. податку на додану вартість.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.02.2020 р. №0003640502, в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 3 801 680, 10 грн.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 34141267) судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН (адреса: 04119, м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових, 11/2, ЄДРПОУ 30525133), у розмірі 52 550 (п`ятдесяти двох тисяч п`ятсот п`ятдесяти) гривень 00 копійок, сплачених відповідно до платіжних доручень №9949 від 20.05.2020 р. та №10514 від 25.02.2021 р.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю СТРОНГ ЮКРЕЙН (адреса: 04119, м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових, 11/2, ЄДРПОУ 30525133) з Державного бюджету України надмірно сплачені витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 520 (двох тисяч п`ятсот двадцяти) гривень 00 копійок, сплачені згідно платіжного доручення №10514 від 25.02.2021 року.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 03 червня 2021 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

М.І. Кобаль