Постанова

від 26.05.2021 по справі 338/481/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 338/481/20

Провадження № 22-ц/4808/624/21

Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Єлісевич О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду, ухвалене суддею Шишком О.А. 24 лютого 2021 року в смт. Богородчани у справі за позовом заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області Соломчака Ю.О. в інтересах держави в особі Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Горохолинської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Горохолинської сільської ради Богородчанського району №329-11/2017 від 22.12.2017 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1250 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Горохолин Ліс, урочище Панське Богородчанського району Івано-Франківської області.

В подальшому рішенням Горохолинської сільської ради №389-13/2018 від 16.06.2018 року Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність вказану земельну ділянку (кадастровий номер 2620481202:12:001:0003).

На підставі зазначеного рішення державним реєстратором Богородчанської районної державної адміністрації 18.06.2018 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 щодо цієї земельної ділянки.

Однак згідно інформації відділу у Богородчанському районі ГУ Держгеокадастру в області від 20.02.2020 року №0-9-0.21-88/101-20 ОСОБА_1 на підставі рішення Жураківської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 19.08.2005 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,2061 га (кадастровий номер 2620482801:01:004:0044) для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення 16.03.2007 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯД №848293 на право власності на земельну ділянку площею 0,2061 га.

Відповідно до норм земельного законодавства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га; для ведення садівництва - не більше 0,12 га; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у селах - не більше 0,25 га.

Таким чином ОСОБА_1 , знаючи, що ним у березні 2007 року вже було використано право безоплатної приватизації земельної ділянки площею 0,2061 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Жураківської сільської ради Богородчанського району, не повідомив Горохолинську сільську раду про факт такого використання, а тому передача у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Горохолинської сільської ради Богородчанського району проведена з порушенням норм та вимог земельного законодавства.

Позивач зазначає, що рішення Горохолинської сільської ради про передачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки підлягає скасуванню, а тому відсутні підстави для збереження цього майна за відповідачем.

Просив визнати незаконним та скасувати рішення Горохолинської сільської ради №389-13/2018 від 16.06.2018 року «Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1250 га, що знаходиться в с. Горохолин Ліс, урочище Панське Богородчанського району Івано-Франківської області до земель запасу Горохолинської сільської ради Богородчанського району; встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою внесення до Державного земельного кадастру записів щодо припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2620481202:12:001:0003.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 21.12.2020 року замінено позивача - Горохолинську сільську раду Богородчанського району Івано-Франківської області її правонаступником - Богородчанською селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Рішенням Богородчанського районного суду від 24 лютого 2021 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Горохолинської сільської ради №389-13/2018 від 16.06.2018 року «Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» (кадастровий номер 2620481202:12:001:0003). Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1250 га (кадастровий номер 2620481202:12:001:0003), що знаходиться в с. Горохолин Ліс, урочище Панське Івано-Франківського (раніше - Богородчанського) району Івано-Франківської області, до земель запасу Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Стягнуто з відповідача на користь Прокуратури Івано-Франківської області 4204 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає його незаконним та необґрунтованим.

На його думку судом не надано належної оцінки повноваженням прокурора як представника органу місцевого самоврядування, обґрунтування неможливості здійснення захисту інтересів держави Богородчанською селищною радою. Зазначає, що у даній справі прокурор повинен був навести, а суд перевірити причини, які перешкоджали захисту своїх інтересів селищною радою, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Крім того, позовна заява подана до суду 07.05.2020 року і підписана заступником прокурора місцевої прокуратури. Проте заступник прокурора Надвірнянської місцевої прокуратури Соломчак Ю.О. був уповноважений підписувати позовну заяву прокуратури лише у разі відсутності на дату її підписання і подання в суд прокурора місцевої прокуратури та його першого заступника. Разом з тим письмових доказів відсутності у зазначену дату прокурора Надвірнянської місцевої прокуратури та його заступника позивачем не надано.

Також зазначає, що розгляд даної справи повинен був проводитись в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник між апелянтом і двома суб`єктами владних повноважень (органом місцевого самоврядування та прокуратурою) щодо оскарження рішень органу місцевого самоврядування. Визначальним на думку апелянта є участь у справі прокуратури як органу державної влади, а тому має місце публічно-правовий спір. За таких обставин Богородчанський районний суд не міг розглядати вказану справу в порядку цивільного судочинства.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким провадження у справі закрити.

В судове засідання апеляційного суду апелянт не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи в його відсутності.

Представник Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином.

Представник Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Горохолинської сільської ради Богородчанського району №329-11/2017 від 22.12.2017 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1250 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Горохолин Ліс, урочище Панське , Богородчанського району Івано-Франківської області (а.с. 37).

Рішенням Горохолинської сільської ради №389-13/2018 від 16.06.2018 року Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1250 га в с. Горохолин Ліс, урочище Панське , Богородчанського району (кадастровий номер 2620481202:12:001:0003) (а.с. 39).

На підставі зазначеного рішення державним реєстратором Богородчанської районної державної адміністрації 18.06.2018 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 щодо вказаної земельної ділянки (а.с. 40-42).

Рішенням Богородчанського районного суду від 14.03.2019 року (справа №338/756/18) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ін. до Горохолинської сільської ради Богородчанського району, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про визнання протиправними та скасування рішень Горохолинської сільської ради від 22.12.2017 року про дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки і рішень про їх затвердження, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запису про держану реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами (а.с. 182-187).

Разом з тим судом встановлено, що 16.10.2019 року Івано-Франківським апеляційним судом було постановлено окрему ухвалу по справі №338/756/18 з огляду на можливі порушення порядку приватизації, зокрема ч. 4 ст. 116, ст. 121 ЗК України щодо перевищення норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, в тому числі ОСОБА_1 . Про виявлені порушення для їх усунення доведено до відома керівнику Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області. Зобов`язано про вжиті заходи повідомити апеляційний суд протягом одного місця з дня надходження окремої ухвали (а.с. 15-16).

18.02.2020 року заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області Соломчак Ю. звертався із запитом до начальника відділу у Богородчанському районі ГУ Держгеокадастру в області щодо надання інформації про безоплатну передачу в приватну власність земельних ділянок жителям с. Горохолино Богородчанського району, зокрема, ОСОБА_1 (а.с. 17).

Згідно наданої відділом у Богородчанському районі ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області під №0-9-0.21-88/101-20 від 20.02.2020 року інформації про земельні ділянки, які перебували у власності чи користуванні фізичних осіб, стосовно яких проводиться перевірка, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,2061 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620482801:01:004:0044, надана на підставі рішення Жураківської сільської ради від 19.08.2005 року (а.с. 18-19, 23-24). На підставі зазначеного рішення 16.03.2007 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯД №848293 на право власності на земельну ділянку площею 0,2061 га (а.с. 32).

06.11.2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено кримінальне провадження №12019090120000264 щодо перевищення норм безоплатної передачі службовими особами Горохолинської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області земельних ділянок громадянам, в тому числі ОСОБА_1 (а.с. 43).

30.04.2020 року листом №01-1639 вих.-20 Надвірнянською місцевою прокуратурою Івано-Франківської області було проінформовано сільського голову Горохолинської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в особі Горохолинської сільської ради Богородчанського району про визнання незаконним та скасування рішення Горохолинської сільської ради №389-13/2018 від 16.06.2018 року, зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1250 га (кадастровий номер 2620481202:12:001:0003), що знаходиться в с. Горохолин Ліс, урочище «Панське» Богородчанського району Івано-Франківської області, до земель запасу Горохолинської сільської ради Богородчанського району (а.с. 45).

18.05.2020 року Горохолинська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області повідомила Надвірнянську місцеву прокуратуру Івано-Франківської області про те, що вважає безпідставним звернення прокурора до суду на захист інтересів органу місцевого самоврядування, зокрема Горохолинської сільської ради (а.с. 87-88).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення органу місцевого самоврядування про відчуження ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1250 га, кадастровий номер 2620481202:12:001:0003, є незаконним, скільки прийняте з порушенням вимог ст. 121 ЗК України, а тому відсутні і правові підстави збереження цього майна за відповідачем.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт г частини першої статті 121 ЗК України).

Згідно з п. 10 ст. 59 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов`язана його повернути. Особа зобов`язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

До спірних правовідносин також підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у практиці ЄСПЛ.

Таким чином суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем вже було реалізовано право на приватизацію земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2061 га на підставі рішення Жураківської сільської ради від 19.08.2005 року, дійшов правильного висновку щодо незаконності рішення Горохолинської сільської ради №389-13/2018 від 16.06.2018 року про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1250 га, та зобов`язання повернути її до земель запасу Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Місцевий суд правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, повно встановив обставини справи.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що судом не надано належної оцінки повноваженням прокурора як представника органу місцевого самоврядування, обґрунтування неможливості здійснення захисту інтересів держави Богородчанською селищною радою, а також, що така позовна заява підписана заступником прокурора, то слід зазначити наступне.

Так, відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦК України учасником цивільних відносин є, зокрема, держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку статтею 131-1 Конституції України, покладено представництво інтересів держави у в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №910/11919/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17.

Частиною 4 ст. 56 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В абзаці 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень (абзаци 1-3 частини четвертої вказаної статті).

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор зазначив про наявність порушень інтересів держави, яке виразилося в протиправному вибутті із володіння органу місцевого самоврядування земельної ділянки із земель запасу, та обґрунтував необхідність їх захисту.

Зокрема, окремою ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.10.2019 року по справі №338/756/18 було постановлено про виявлені порушення в порядку приватизації земельних ділянок громадянам, в тому числі ОСОБА_1 , для їх усунення довести до відома керівнику Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області. Зобов`язано його про вжиті заходи повідомити апеляційний суд протягом одного місця з дня надходження окремої ухвали (а.с. 15-16).

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області Соломчак Ю. 30.04.2020 року листом №01-1639 вих.-20 проінформував сільського голову Горохолинської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в особі даної сільської ради при зверненні до суду з даним позовом (а.с. 45), однак 18.05.2020 року останній повідомив, що вважає безпідставним звернення прокурора до суду на захист інтересів Горохолинської сільської ради (а.с. 87-88).

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17, за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Такі ж висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що в Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області були достатні правові підстави для звернення до суду з даним позовом.

При цьому згідно ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Щодо доводів апелянта про те, що розгляд даної справи повинен був проводитись в порядку адміністративного судочинства, то такі також не заслуговують на увагу.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 викладено правовий висновок про те, що у публічно-правовому спорі сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні: одна зі сторін - суб`єкт владних повноважень - виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Зазначені функції суб`єкт владних повноважень має виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, яких стосується позов, мають приватноправовий характер.

У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та заявляти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою такого позову є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради.

Тобто, якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

В даній справі прокурор просив, зокрема, повернути земельну ділянку сільській раді від набувача - фізичної особи. Отже позовні вимоги, заявлені до цього відповідача, спрямовані на оскарження правомірності передання такої ділянки йому у власність.

З огляду на зміст спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад і взаємопов`язаність позовних вимог цей спір слід у цілому вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Таким чином підстав для зміни чи скасування рішення суду за результатами розгляду апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Інших доводів на спростування прийнятого судом рішення апелянт не навів.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Богородчанського районного суду від 24 лютого 2021 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богородчанського районного судувід 24 лютого 2021 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 3 червня 2021 року.