Постанова

від 01.06.2021 по справі 757/3453/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 року

м. Київ

справа №757/3453/18-ц

провадження № 22-ц/824/2268/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Державне підприємство Національний культурно-мистецький та музейний комплекс Мистецький Арсенал , ОСОБА_2 , Приватне підприємство Українська правда , Товариство з обмеженою відповідальністю Київський інститут проблем управління імені Горшеніна

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року у складі судді Батрин О.В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Національний культурно-мистецький та музейний комплекс Мистецький Арсенал , ОСОБА_2 , Приватного підприємства Українська правда , Товариства з обмеженою відповідальністю Київський інститут проблем управління імені Горшеніна про спростування недостовірної інформації, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням поданих уточнень, просив визнати недостовірною наступну інформацію, поширену відповідачами: ...художник з`явився в експозиції менше, ніж за три доби до відкриття, коли більша частина виставки була вже змонтована... ; ...його твір абсолютно не відповідав ані концепції виставки, ані попереднім домовленостям ... ; ОСОБА_1 з`явився лише о четвертій годині. О другій годині об`єкт вже був зданий під державну охорону, оскільки відкриття виставки проходило на найвищому офіційному рівні ; На виділеній ОСОБА_1 стіні Арсеналу у 55 квадратних метрів зображені не врадіївські події,.. І серед зображеного пекла - священнослужителі різних конфесій із простріляними впритул головами, які варяться у казані власної крові ; ...у валі обговорень зафарбованого муралу із розстріляними священниками ; ОСОБА_1 програв суд Арсеналу у трьох інстанціях. Я ж, в свою чергу, радо сплатила йому згідно рішення суду 1 000 гривень за моральні збитки .

Також, просив зобов`язати ДП Національний культурно-мистецький та музейний комплекс Мистецький арсенал подати до публікації, а ПП Українська правда прийняти та опублікувати на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4 ) спростування у формі тексту судового рішення у справі під заголовком: Спростування інформації, поширеної екс-керівником ДП Національний культурно-мистецький та музейний комплекс Мистецький арсенал ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 подати до публікації, а ТОВ Київський інститут проблем управління ім. Горшеніна допустити публікацію на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 (ІНФОРМАЦІЯ_6) від імені ОСОБА_2 в її блозі спростування у формі тексту судового рішення у справі під заголовком: Спростування інформації, поширеної ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) було опубліковано матеріал під назвою ОСОБА_2 : Завдяки скандалу у нас стало на одного зіркового художника більше , що являє собою інтерв`ю ОСОБА_2 , в якому остання поширила низку недостовірних тверджень щодо позивача. Інтерв`ю стосувалося значною мірою факту знищення (замальовування) твору ОСОБА_1 , який містився на стіні в приміщенні ДП Національний культурно-мистецький та музейний комплекс Мистецький Арсенал і який позивачем готувався до експонування на виставці, присвяченій річниці хрещення Київської Русі.

Позивач уважав недостовірною інформацію наступного змісту: ...художник з`явився в експозиції менше, ніж за три доби до відкриття, коли більша частина виставки була вже змонтована... ; ...його твір абсолютно не відповідав ані концепції виставки, ані попереднім домовленостям ... ; ОСОБА_1 з`явився лише о четвертій годині. О другій годині об`єкт вже був зданий під державну охорону, оскільки відкриття виставки проходило на найвищому офіційному рівні з огляду на те, що ОСОБА_1 з`явився в експозиції за 5-6 днів до відкриття виставки, а створений ним мурал відповідав попереднім домовленостям. Позивач з`явився на об`єкті задовго до того, як приміщення були здані під державну охорону, тобто до 18 год. 30 хв.

Окрім указаного, ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідач ОСОБА_2 поширила низку недостовірних тверджень щодо позивача в Інтернет-виданні ІНФОРМАЦІЯ_6 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_8 , а саме: На виділеній ОСОБА_1 стіні Арсеналу у 55 квадратних метрів зображені не врадіївські події,.. І серед зображеного пекла - священнослужителі різних конфесій із простріляними впритул головами, які варяться у казані власної крові ; ... у валі обговорень зафарбованого муралу із розстріляними священниками ; ОСОБА_1 програв суд Арсеналу у трьох інстанціях. Я ж, у свою чергу, радо сплатила йому згідно рішенням суду 1 000 гривень за моральні збитки .

Стверджував, що про зображення на муралі саме врадіївських подій свідчить образ ОСОБА_3 , змальований з її відомого фото. Твердження відповідача про прострелені голови священнослужителів є неправдивим, оскільки отвори, з яких витікає червона рідина, знаходяться не в головах безпосередньо, а в головних уборах, окрім того, такі отвори мають форму не кульових отворів, а хрестів. Зазначав, що він суд Арсеналу не програвав, оскільки рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року у справі № 757/7903/15-цйого позов було задоволено частково. Зауважував, що жодних грошових коштів від відповідача ОСОБА_2 не отримував.

Наголошував на тому, що дані твердження відповідача ганьблять честь та репутацію ОСОБА_1 , оскільки приписують йому недбалість при виконанні домовленостей з представниками ДП НКММК Мистецький Арсенал , а також наявність у його творах мотивів насилля щодо священників, що негативно впливає на сприйняття художника мистецькою спільнотою.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 у її блозі на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 , власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Київський інститут проблем управління імені Горшеніна , у публікації під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_9 , а саме: ОСОБА_1 програв суд Арсеналу у трьох інстанціях. Я ж, в свою чергу, радо сплатила йому згідно рішенням суду 1 000 гривень за моральні збитки .

Зобов`язано відповідача ОСОБА_2 подати до публікації, а Товариство з обмеженою відповідальністю Київський інститут проблем управління імені Горшеніна допустити публікацію від імені останньої на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 у її блозі повідомлення про спростування із заголовком: ІНФОРМАЦІЯ_10 із викладенням вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі таким самим шрифтом, як і спростовувана інформація, не пізніше місяця з часу набрання рішенням суду законної сили.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, що отримана судом 19 жовтня 2020 року, в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Стверджує, що оспорювана інформація не є за своєю природою оціночними судженнями, а є фактами, які можна довести і встановити у судовому порядку.

Звертає увагу суду на те, що домовленості щодо концепції виставки не були закріплені у письмовому вигляді, що не надає відповідачам права спекулювати фактами щодо мотивів знищенням муралу. Зазначає, що організатори виставки були знайомі з творчістю позивача, але жодних заборон та повідомлень про намір знищення твору апелянту не надходило.

Апелянт вбачає порушення норм процесуального права у діях суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотань позивача від 19 березня 2018 року, 01 червня 2018 року та 01 квітня 2019 року про виклик свідка, а також клопотань від 20 вересня 2019 року про прийняття оригіналів електронних доказів та від 29 січня 2020 року про витребування оригіналів та дослідження доказів. Місцевий суд у порушення норм ст. 258, 263 ЦПК України не обґрунтував належним чином відмову у задоволенні зазначених клопотань.

Вважає, що судом не взято до уваги подані апелянтом копії електронних доказів, а саме роздруківок фото процесу створення муралу, у зв`язку з чим неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Стверджує, що висновок суду про те, що висловлювання ...його твір абсолютно не відповідав ані концепції виставки, ані попереднім домовленостям... є оціночним судженням не є належно мотивованим у розумінні ст. ст. 263, 265 ЦПК України.

Зазначає, що спосіб поширення відповідачем недостовірної інформації стосовно апелянта ганьбить честь, гідність та ділову репутацію останнього.

Твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 з`явився лише о четвертій годині. О другій годині об`єкт вже був зданий під державну охорону, оскільки відкриття виставки проходило на найвищому офіційному рівні наштовхує до висновку про те, що відмова апелянтові в доступі до незавершеного муралу було необхідним заходом безпеки, проте, відповідно до слів позивача це не відповідає дійсності і може бути спростоване конкретними доказами, які містяться у матеріалах справи. Також вважає, що суд не мав права ігнорувати у даному твердженні окремі слова лише і оскільки , які відіграють ключову роль у сприйнятті твердження в цілому та висвітлюють апелянта як не пунктуальну і невідповідальну особу.

Звертає увагу суду на те, що районний суд не відобразив в оскаржуваному рішенні пояснення самого апелянта надані ним під час допиту 29 січня 2020 року в якості свідка.

На думку апелянта, діяльність ПП Українська правда не є діяльністю ЗМІ у розумінні Закону України Про інформацію , оскільки воно не пройшло державну реєстрацію як ЗМІ і не отримувало відповідних ліцензій, з огляду на що, строк позовної давності до публікації на веб-сайті https:// www.pravda.com.ua не застосовується.

Зауважує, що ОСОБА_1 мав тверді наміри закінчити твір та представити його на виставці 27 липня 2013 року, проте 25 липня 2013 року без жодного попередження позивача такій твір було знищено.

Наголошує на тому, що не змальовував священників із простріляними головами, що підтверджується збереженими фото муралу, проте, суд першої інстанції не доклав жодних зусиль до аналізу даних обставин.

З огляду на те, що Печерським районним судом м. Києва не застосовано в оскаржуваному рішенні висновки Верховного Суду України, то таке рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.

09 квітня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача ТОВ Київський інститут проблем управління імені Горшеніна - Крат В.Ф., в якому представник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки у рішенні суд дійшов правомірних, законних і обґрунтованих висновків.

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Позивач та його представник у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року позивачем оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється.

Відповідачами станом на час розгляду поданої позивачем апеляційної скарги рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висловлювання наступного змісту: ... художник з`явився в експозиції менше, ніж за три доби до відкриття, коли більша частина виставки була вже змонтована є не оціночним судженням, а фактичним твердженням, яке можливо перевірити на предмет відповідності дійсності. Проте, позивачем не доведена інформація про його явку до експозиції більше, ніж за три доби до відкриття, а тому вимоги в цій частині місцевий суд визнав необґрунтованими.

Також, судом першої інстанції встановлено, що висловлювання: ... коли більша частина виставки була вже змонтована не стосується позивача та є думкою відповідача ОСОБА_2 про стан підготовки виставки Велике і величне , яку вона висловлювала як керівник виставкового проекту та не містить фактичних даних, а отже є оціночним судженням та не підлягає встановленню її правдивості.

Висловлювання ... його твір абсолютно не відповідав ані концепції виставки, ані попереднім домовленостям , суд визнав вираженням суб`єктивної думки ОСОБА_2 .

Щодо частини висловлювання ОСОБА_1 з`явився лише о четвертій годині , місцевий суд встановив, що така інформація може бути перевірена на її відповідність дійсності. Проте, вказана інформація не заперечується ні позивачем, ні відповідачами, у зв`язку з чим спростуванню не підлягає.

Висловлювання ... відкриття виставки, проходило на найвищому офіційному рівні визнано судом достовірним, оскільки його достовірність підтверджена відповідними доказами.

Щодо інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_2 ПП Українська правда на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3) під назвою ОСОБА_2 : Завдяки скандалу у нас стало на одного зіркового художника більше (ІНФОРМАЦІЯ_11), яка являє собою інтерв`ю ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про спростування інформації наступного змісту: О другій годині об`єкт вже був зданий під державну охорону у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Висловлювання: На виділеній ОСОБА_1 стіні Арсеналу у 55 квадратних метрів зображені не врадіївські події,.. І серед зображеного пекла - священнослужителі різних конфесій із простріляними впритул головами, які варяться у казані власної крові ; ... у валі обговорень зафарбованого муралу із розстріляними священниками суд визнав оціночними судженнями ОСОБА_2 , вирваним з контексту поясненням свого бачення концепції твору позивача, зазначенням власної оцінки та сприйняттям сюжету, а не фактом.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3) було опубліковано матеріал під назвою ІНФОРМАЦІЯ_12 (ІНФОРМАЦІЯ_11), який являє собою інтерв`ю ОСОБА_2 і в якій була поширена наступного змісту:

- ... художник з`явився в експозиції менше, ніж за три доби до відкриття, коли більша частина виставки була вже змонтована... ;

- ... його твір абсолютно не відповідав ані концепції виставки, ані попереднім домовленостям ... ;

- ОСОБА_1 з`явився лише о четвертій годині. О другій годині об`єкт вже був зданий під державну охорону, оскільки відкриття виставки проходило на найвищому офіційному рівні

Факт поширення зазначеної інформації в указаний спосіб саме ДП Національний культурно-мистецький та музейний комплекс Мистецький Арсенал підтверджується належними письмовими доказами та не заперечувались відповідачами під час розгляду справи.

Окрім того, судом першої інстанції було оглянуто під час розгляду справи вказану інформацію за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Судом також встановлено, що в Інтернет-виданні ІНФОРМАЦІЯ_6 , адміністрування яким здійснюється ТОВ Київський інститут проблем управління імені Горшеніна , в блозі відповідач ОСОБА_2 поширила інформацію про позивача під назвою ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка вийшла ІНФОРМАЦІЯ_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 ) наступного змісту:

- На виділеній ОСОБА_1 стіні Арсеналу у 55 квадратних метрів зображені не врадіївські події,.. І серед зображеного пекла - священнослужителі різних конфесій із простріляними впритул головами, які варяться у казані власної крові ;

- ... у валі обговорень зафарбованого муралу із розстріляними священниками ;

- ОСОБА_1 програв суд Арсеналу у трьох інстанціях. Я ж, в свою чергу, радо сплатила йому згідно рішенням суду 1 000 гривень за моральні збитки .

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. (ст. 3, 28, 68).

Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України Про інформацію під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під час розгляду справи відповідачами не заперечувався факт поширення оспорюваної позивачем інформації та вказані обставини підтверджуються належними доказами, які містяться у матеріалах справи.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі Нова газета та Бородянський проти Росії , що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії ).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду, що висловлювання: ... коли більша частина виставки була вже змонтована , ... його твір абсолютно не відповідав ані концепції виставки, ані попереднім домовленостям , а також На виділеній ОСОБА_1 стіні Арсеналу у 55 квадратних метрів зображені не врадіївські події,.. І серед зображеного пекла - священнослужителі різних конфесій із простріляними впритул головами, які варяться у казані власної крові ; ... у валі обговорень зафарбованого муралу із розстріляними священиками не є фактами, які можна перевірити на предмет достовірності, а є оціночними судженнями відповідача ОСОБА_2 , а також вирваним з контексту поясненням власного бачення концепції твору позивача, власною оцінкою та сприйняттям сюжету, а тому не можуть бути визнані недостовірними.

Місцевим судом вірно зауважено, що образ прострілених голів, розстріляних священнослужителів є художньо забарвленим, тобто емоційним описом сприйняття ОСОБА_2 зображень, ідей, які втілює мурал.

Враховуючи, що будь-яка оцінка результатів творчості позивача є суто суб`єктивною, тому вона не підлягає перевірці на предмет відповідної дійсності чи спростуванню.

Таким чином, будь-які судження з приводу оцінки творчої роботи позивача не підпадають під правову категорію недостовірна інформація , що в судовому порядку може бути спростована, а є оціночними судженнями.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що висловлювання наступного змісту: ... художник з`явився в експозиції менше, ніж за три доби до відкриття, коли більша частина виставки була вже змонтована є фактичним твердженням відповідача ОСОБА_2 , проте під час розгляду справи як в суді першої, так і апеляційної інстанції, позивачем не було доведено інформацію про його явку до експозиції більше, ніж за три доби до відкриття.

Окрім того, частина цієї інформації, а саме висловлювання: ... коли більша частина виставки була вже змонтована не стосується позивача та є думкою ОСОБА_2 про стан підготовки виставки Велике і величне , яку вона висловлювала як керівник виставкового проекту.

Щодо висловлювання: ... його твір абсолютно не відповідав ані концепції виставки, ані попереднім домовленостям , то суд першої інстанції правильно встановивши обставини, за якими ОСОБА_2 була керівником проекту та до складу кураторської групи не входила, дійшов обґрунтованого висновку, що її висловлювання щодо відповідності чи невідповідності твору позивача концепції виставкового проекту Велике і Величне та попереднім домовленостям щодо його змісту є вираженням її суб`єктивної думки.

Висловлювання ОСОБА_2 : ОСОБА_1 з`явився лише о четвертій годині. під час розгляду справи не заперечувалося ні позивачем, ні відповідачами, у зв`язку з чим спростуванню не підлягає.

Частина із поширеної ОСОБА_2 інформації, а саме ... відкриття виставки, проходило на найвищому офіційному рівні не підлягає визнанню недостовірною, про що обгрунтовано зазначено судом першої інстанції з огляду на те, що відкриття виставки Велике і Величне відбувалося за участю Президента України, у день відкриття якої охорона заходу здійснювалася Управлінням державної охорони України, що підтверджується доданим до позовної заяви листом від 21 лютого 2018 року №1/4-303.

Зі змісту пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи випливає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній Резолюції зазначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (абзац п`ятий пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ).

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення (стаття 29 Закону України Про інформацію ).

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Як відомо та не заперечувалося сторонами, позивач ОСОБА_1 є художником та митцем, який відіграє повну роль у сфері мистецтва, а отже є публічною особою, яка потенційно може зазнати гострої критики у засобах масової інформації з приводу своєї діяльності.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для застосування строку позовної давності відносно інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_2 ПП Українська правда на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3) під назвою ІНФОРМАЦІЯ_12 (ІНФОРМАЦІЯ_11), який являє собою інтерв`ю ОСОБА_2 , оскільки ПП Українська правда не є друкованим засобом масової інформації, колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 22 Закону України Про інформацію масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

Засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

Згідно статті 23 цього Закону, інформаційна продукція - матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення потреб суб`єктів інформаційних відносин. Інформаційною послугою є діяльність з надання інформаційної продукції споживачам з метою задоволення їхніх потреб.

Інформаційна продукція та інформаційні послуги є об`єктами цивільно-правових відносин, що регулюються цивільним законодавством України.

Засоби масової інформації (ЗМІ), мас-медіа (Mass media) - це преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи та відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити та панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп`ютерні та інші лінії зв`язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об`єднують - звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації.

Окрім того, із самого сайту ІНФОРМАЦІЯ_14 вбачається, що на ньому постійно публікуються новини, події, які відбуваються на території України та за її межами, публікації окремих осіб, тобто інформація, поширена на сайті ПП Українська правда доводиться до безлічі осіб з метою задоволення потреб суб`єктів інформаційних відносин.

На підставі викладеного та зважаючи на те, що відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до його діяльності входить: тиражування звуко-, відеозаписів і програмного забезпечення; видання газет (основний); інші види видавничої діяльності; оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність; веб-портали; діяльність інформаційних агентств; надання інших інформаційних послуг; консультування з питань комерційної діяльності й керування; рекламні агентства; посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації; дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; діяльність у сфері фотографії; інша професійна, наукова та технічна діяльність, ПП Українська правда є засобом масової інформації.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

З матеріалів справи вбачається, що оспорювана позивачем інформація, поширена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3 ) під назвою ІНФОРМАЦІЯ_12 , була розміщена ІНФОРМАЦІЯ_2, тоді як з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише у травні 2017 року, тобто з пропуском строку для звернення.

Отже, суд першої інстанції, врахувавши наявність у матеріалах справи заяви представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності щодо публікації в статті ІНФОРМАЦІЯ_2 ПП Українська правда , дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про спростування інформації наступного змісту: О другій годині об`єкт вже був зданий під державну охорону у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Отже,звертаючись до суду з апеляційною скаргою та в процесі апеляційного провадження, відповідач реалізував свої процесуальні права щодо наведення обґрунтованих доводів та заперечень у справі, проте не спростував належними та допустимими доказами висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки судового рішення є достатньо аргументованими.

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими судом обставинами справи і положеннями законодавства.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Повне судове рішення складено 01 червня 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик